Понтифікат Папи Бенедикта XVI ще буде оцінено належним чином у майбутньому. Зрештою, подібно як і понтифікати більшості Єпископів Риму видно краще дещо пізніше, коли, через роки чи навіть десятиліття пізніше, оцінюються плоди їхнього служіння у Церкві.
Понтифікат Папи, якого поховали 5 січня 2023 року у Ватикані, тобто Бенедикта XVI (16.04.1927 – 31.12.2022), і який обіймав Петрову Столицю від 19 квітня 2005 року по 28 лютого 2013 року, тобто майже 8 років, ще буде оцінено належним чином у майбутньому. Зрештою, подібно як і понтифікати більшості Єпископів Риму видно краще дещо пізніше, коли, через роки чи навіть десятиліття, оцінюються плоди їхнього служіння у Церкві.
Але вже можна, хоча б початково, оцінити деякі характерні риси понтифікату Папи Бенедикта XVI. Більшість з них перейшли на даний понтифікат спочатку від богослова, потім від кардинала, і врешті – від Префекта Конгрегації Віровчення Йозефа Ратцінґера. Це передусім інтелектуальний вимір у богослов’ї. Колишній професор теології, ставши папою, так і не перестав бути блискучим богословом. Як то сказав якось один домініканець з Риму, після того як Йозефа Ратцінґера обрали папою: «Раніше народ приходив, щоб передусім побачити папу, тепер приходить, щоб передусім послухати». Мався на увазі попередник Бенедикта, св. Йоан Павло ІІ.
Крім виразно інтелектуального виміру, це не менш виразна скромність і покора папи Бенедикта. Хоча ще з часів шефства у Конгрегації Віровчення його часто називали «панцерним кардиналом», передусім з приводу чіткої і твердої позиції у відстоюванні католицького вчення, чи теж тяги папи до традиційної урочистої літургії чи теж традиційного папського вбрання, проте він, як кажуть очевидці, а навіть опоненти, завжди вів розмову зрівноважено, а аргументи представляв спокійно. Себе натомість старався ніколи не вивищувати, тим більше – ніколи не принижувати опонента чи будь-кого.
Зрештою, вже на самому початку, підчас першої своєї промови 19 квітня 2005 року, після обрання на Петрову Столицю, коли звернувся з балкону Базиліки св. Петра до зібраного на площі народу, сказав, між іншим, такі слова: «Після великого Папи Івана Павла II шановні Кардинали вибрали мене, простого і покірного працівника у Господньому винограднику».
Пізніше, підчас інтронізації, 24 квітня 2005 року Папа Бенедикт XVI сказав теж: «Моя дійсна програма правління полягає не в тому, щоб творити свою волю, але в тому, щоб слухати… слово і волю Господа». Найчастіше саме початкові «установки», чи то перші слова, чи то програмні речі, чи то перші рішення, надають загальний тон понтифікату. Власне ця покора і одночасно слухання Божої волі були характерними для Папи Бенедикта.
Крім того, за часів його понтифікату почалося масштабне розслідування випадків педофілії серед духовних осіб Католицької Церкви. Папа Бенедикт добре розумів, що мовчання чи замовчування, або виправдування таких осіб, яким доведено такий злочин не просто нічого доброго не принесе Церкві, але є теж співучастю у цих злочинах. Ще перед своїм обранням, підчас Хресної дороги у римському Колізеї, кардинал Ратцінґер говорив про «бруд у Церкві», маючи на увазі передусім духовних осіб: «Скільки ж то бруду є в Церкві, і саме серед тих, які через священство повинні належати цілковито Йому!».
За вичищання цього «бруду» Папа Бенедикт XVI взявся досить серйозно, хоча і не так все було просто – все-таки Католицька Церква є понад мільярдною організацією, з сотнями тисяч священників, монахів, монахинь, тисячами єпископів, тисячами дієцезій чи митрополій, і десятками тисяч різних організацій по всіх континентах планети. Дехто пізніше навіть пускав чутки, що саме це і надломило сили папи, і що нібито стало причиною абдикації у лютому 2013 року.
Папа Бенедикт XVI також прагнув поєднати з Церквою Братство св. Пія Х, тобто традиціоналістів-лефевристів, які не сприйняли рішень ІІ Ватиканського Собору і особливо післясоборні реформи, передусім у Літургії. Пішов з ними на діалог, навіть у 2009 році зняв з чотирьох єпископів Братства екскомуніку, яку ті автоматично отримали ще 1988 року, по факту незаконного висвячення їх архієпископом Лефевром.
Навіть для вірних Католицької Церкви Папа Бенедикт розширив можливості участі в традиційній латинській Месі, видаючи 2007 року спеціальний документ «Summorum Pontificum», бо вважав, що Літургія має об’єднувати, а не ділити, і щоб прихильники традиційної літургії не почуватися в Церкві якби відділені. Чи вдалося досягти таким рішенням єдності між прихильниками традиційної латинської Служби і їхніми опонентами – це вже інше питання.
Загалом, підсумовуючи, можна сказати, що понтифікат Папи Бенедикта XVI був не легким для нього самого, не дуже теж з ентузіазмом сприймався світом, як це було приміром з понтифікатом Йоана Павла ІІ чи теж пізніше Франциска, не всі ініціативи, які розпочав Бенедикт, були завершені. З другого боку, покора папи Бенедикта і одночасно його прив’язаність до традиції Церкви, до чіткого вчення і до вірності Христу і Його Євангелію напевно будуть належно оцінені у майбутньому і напевно принесуть свої плоди у Церкві.