Нездатні досягнути бажаних результатів на полі бою, російські керівники намагаються підтримувати рівень «патріотизму» бойовим шаманізмом. Маскуючи його під «істінноє православіє». Тривають анексії українських парафій і вилучення реліквій з музеїв. В УПЦ МП удають, що нічого не відбувається. Пояснюємо коротко і зрозумілою мовою, що й до чого, а також чому це важливо.
Джерело: Лівий берег
Соня Кошкіна
Синод РПЦ у вівторок, 16 травня, прийняв під омофор Бердянську єпархію УПЦ типу не МП. Тобто в пряме підпорядкування.
Цитую журнал Синоду №30: «Прийняти Бердянську єпархію у безпосереднє канонічне і адміністративне підпорядкування патріарху Московському і всієї Русі і священному Синоду Російської православної церкви з винесенням цього рішення на розгляд Архієрейського собору».
Формальна підстава – звернення самих попів-колаборантів. Причина – втеча їхнього керівника. Мовляв, бердянські любителі «руского міра» осиротіли, тому попросилися до Кирила.
Читаємо (тут дуже важлива пряма мова).
"1 травня 2023 року збори священнослужителів Бердянської єпархії (76 з 86 кліриків за 5 відсутніх і 5 проти) звернулися до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з листом, в якому повідомили про від'їзд з єпархії єпархіального архієрея (його тут навіть на ім'я не згадують. – С.К.), який де-факто відмовився від подальшого виконання своїх архіпастирських обов'язків».
У листі просилися під омофор.
«У зв'язку з фактичним залишенням Преосвященним митрополитом Бердянським та Приморським Єфремом своєї кафедри та відсутністю можливості для безперешкодного врегулювання положення Бердянської єпархії Синодом Української Православної Церкви» звернення вирішили задовольнити.
Де тут підступ, спитаєте ви?
По-перше, інформація про 76 з 86 кліриків – брехня. Їх лише четверо.
Познайомтеся з «героями»:
Сподіваюся, Українська держава не забариться ввести проти всіх чотирьох санкції, позбавити їх громадянства, оголосити в розшук, висунути підозри тощо.
Адже саме цих чотирьох «достойників» останні десять днів бачили глядачі місцевих пропагандистських телеканалів. Вони розповідали, як це важливо – перейти напряму до Кирила. Причому висловлювалися від імені всієї єпархії, що не відповідає дійсності, оскільки в єпархії здійнявся справжній бунт незгодних з перспективами «світлого майбутнього» (про це докладно трохи далі).
Також «достойників» привезли до Білокам'яної, де в етері пропагандистського православного каналу «Спас» вони прямо заявили: спроба УПЦ відмовитися від додатка МП – «політичне рішення», «а наши люді всєгда чувствовалі сєбя рускімі».
По-друге, уважно вчитайтеся у формулювання, виділене курсивом – «відсутністю можливості для безперешкодного врегулювання положення Бердянської єпархії Синодом Української Православної Церкви».
Тобто Синод РПЦ Бердянські єпархії не анексує, а просто наводить лад, оскільки частина РПЦ – УПЦ МП – сама не в змозі справитися з цим. Це формулювання дуже важливе (125-те за рахунком, поза тим) свідчення збереження і канонічного, і фактичного зв’язку між УПЦ МП і її начальницею РПЦ.
Так. Але за дуже цікавих обставин.
22 квітня в тимчасово окупований Бердянськ приїхав керівник служби протоколу Гундяєва Андрій Мілкін. Попереднього дня він перебував у Маріуполі – «гастролював». Компанію йому склав протоієрей РПЦ Олександр Абрамов.
Мета – змусити місцеві парафії УПЦ МП якнайшвидше перейти під прямий омофор Москви. Звільнення цих земель усе ближче, тож «часікі тікають».
Тому й залучили важку артилерію – цілого Мілкіна.
Він типовий кадебешник у рясі. Працює з органами давно, десь з 2008-го. З того ж часу (збіг!) у Службі протоколу патріарха організовував візити Гундяєва в Україну.
Тут треба пояснити, що такі візити з-а-в-ж-д-и організовували спільно з Федеральною службою охорони і спецслужбами РФ. Безпосередньо перед ними по всьому маршруту проїжджала так звана передова група, мовляв, готувала вояжі. Паспорти у членів групи – як один фейкові.
Тобто фактично це були розвідники. І Мілкін разом з ними. За часів Януковича він так об’їздив усю Україну, роззнайомився з усіма тодішніми силовиками, губернаторами, мерами тощо.
Можна абсолютно точно стверджувати, що саме в той час сформував в Україні власну агентурну мережу.
Пік такої діяльності – знамениті «Дари волхвів», які в січні 2014 року в Україну привозив Антоній Паканич.
Нині права рука митрополита Онуфрія сам сподівався стати предстоятелем. Ніяк не міг дочекатися, коли помре Блаженніший Володимир (Сабодан) (його не стало за пів року, в липні), і активно вислужувався перед своїми московськими кураторами.
Разом з мощами в Україну завітав (у розпал Майдану, ага) цілий натовп феесбешників. Окрім Мілкіна, там був Ігор Гіркін з поплічниками.
Під егідою Паканича (та його довіреного помічника, архієрея Віктора Іващука) вони успішно об’їхали всі великі міста України і зупинилися в Криму. Звідти мощі полетіли додому – в Грецію. А Гіркін і Ко залишилися. Як згодом визнавав Гіркін в інтерв’ю Дмитру Гордону, саме тоді він познайомився з Аксьоновим, місцевими «козаками», налагодив усі необхідні зв’язки.
За місяць Гіркін захоплюватиме Верховну Раду Криму.
Але повернімося до Бердянська. Мілкін особливо не допоміг – місцевий очільник кафедри від УПЦ МП Єфрем активно впирався. Довелося тягнути його до Москви, де він «присягнув» Кирилу.
Повернувшись додому, оголосив близькому колу: вчинив так під тиском, тож «рятуйся, хто може».
26 квітня Єфрем накивав п'ятами до Європи (виїздив через територію Росії). А вже 1 травня, як ми бачимо, чотири зрадники виступили зі своїм листом.
Згідно зі статутом УПЦ МП, керівний єпископ не може залишати кафедру на понад 14 днів без дозволу предстоятеля. Правда, санкції за це не прописані, але сама заборона зафіксована прямо.
З 26 квітня до 1 травня скільки днів минуло? Правильно, аж ніяк не 14. Тобто це була красиво розіграна п'єса. Не те що Єфрему дозволили втекти, але його ніхто не переслідує. І не тому, що Єфрем близький до головного проросійського яструба в УПЦ МП Антонія Паканича – просто ну сенс на нього час марнувати? Тим більше, сам він усе ще намагається всидіти на двох стільцях.
Читаємо в тому самому журналі №30 додаткову «аргументацію» щодо омофора: «Раніше митрополит Єфрем підтвердив у телефонній розмові з керівником справами Московської патріархії Преосвященним митрополитом Воскресенським Діонісієм, що відбуває із Запорізької області у далеке закордоння».
Після втечі Єфрема керівництво єпархією на себе самовільно узяв (тобто без погодження з Києвом) один з чотирьох «достойників» – архімандрит Димитрій з Куйбишевського церковного округу.
Дійсно, першими «парад долучення» відкрили кримські єпархії – наступного дня після Собору 27 травня, де УПЦ заявила, що вона типу не МП. Кримчани тоді сказали, що їх це не влаштовує і їм треба до Кирила – Москва їхній запит задовольнила, Київ передбачувано промовчав.
Потім ще були випадки. І вдалі (Ровеньківська єпархія на Луганщині), і невдалі (коли в грудні Запорізький Лука переконував підлеглих з тимчасово окупованих територій, що їм теж треба під омофор, ті його просто послали).
Але Бердянськ нам цікавий з погляду конфлікту «башт Кремля». Він розгорнувся між очільником Адміністрації президента РФ Антоном Вайном і його першим заступником Сергієм Кирієнком, який активно намагається стати фронтменом у питанні «налагодження життя» на «приєднаних» територіях.
Вайно – прихильник концепції, згідно з якою представники УПЦ МП на тимчасово захоплених Росією територіях повинні дружно проситися під омофор Москви – мовляв, показувати «правильний приклад» іншим колегам.
Кирієнко оцінює ситуацію більш прагматично. Розуміє: уже скоро українські землі звільнять, то нащо палити агентів у рясах – за ними точно прийде СБУ. Не виключає: на допитах вони все зіллють, а навіщо РПЦ такий іміджевий удар?
Станом на вечір вівторка тимчасова перемога в цьому протистоянні за Вайном.
Далі подивимося.
Так. Не буде ж він сваритися із цілим Кирилом.
Максимум відправить Єфрема на відпочинок без пояснення причин (як це вже було з усіма колаборантами та втікачами на болота). Заборона в служінні? Ні, не чули, це тільки для тих, хто переходить у ПЦУ.
Цікаво, що на Бердянськ РПЦ призначила єпископа з Новосибірська – «свій-своїсінький». Хоча могла б поставити, приміром, Куп'янського та Ізюмського Єлисея. Ну, ви пам’ятаєте, який допомагав голові окупаційної адміністрації Роману Ганчеву, а після звільнення Харківщини втік з ним до Мордору. Зараз присутній на службах Кирила (минулої неділі, наприклад). Але така честь – максимум. Бо зрадників ніхто не любить і ніхто їм не довіряє.
Понад те: Онуфрія в Бердянську тепер не поминатимуть, заборонено (!) – тільки Кирила та цього новосибірського вояжера Луку.
Як тобі таке, Блаженніший митрополите УПЦ типу не МП?
***
Неспроможні домогтися успіхів на полі бою, російські керівники намагаються підтримувати «патріотичні» настрої в суспільстві, зокрема, руками РПЦ. Яка вже давно не про релігію, а державну ідеологію і шаманізм. Урочисте вилучення з музею знаменитої «Трійці» Андрія Рубльова (яка є витвором мистецтва світового масштабу) на користь РПЦ – із цієї опери.
Окреме рішення Синоду, щоб ви не сумнівалися, присвячене подякам «дарагому Владіміру Владіміровічу» за таке рішення.
Сюди ж передача гундяєвцям раки Олександра Невського.
Тут варто підкреслити, що мощі цього російського святого розташовані окремо, а рака – знову ж таки, витвір мистецтва – майже століття зберігалася музейниками, які дбали про неї. Зараз вона взагалі на реставрації, але вирішено чимшвидше (орієнтовно на Трійцю, 4 червня) віддати її церковникам, аби ті повернули туди мощі. Символізм цього дійства в тому, що Олександр Невський вважається покровителем російського воїнства і ніби сприяє його перемогам.
Ну і третя подія – уже згадана урочиста служба минулої неділі, присвячена приїзду з Костроми до Москви чудотворної ікони Феодорівської Божої Матері – найбільшої реліквії, якою благословляють московських правителів, гордість роду Романових.
Чи не завелика концентрація символізму для такого короткого проміжку часу?