Біблія говорить про першопричини хворіб і про смерть як перехід до вічного життя, — о. д-р Іван Січкарик

Відчувати примирення з Богом і людьми, довіряти Богу, приймати Його волю і творити діла милосердя – важливі настанови для людей, які тяжко хворіють. Під час хвороб, страждань і випробувань ми поступово готуємося до нового життя, пояснює о. д-р біблійного богослов’я Іван СІЧКАРИК. Він є викладачем Тернопільської вищої архиєпархіальної духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого і вже 4 роки поспіль викладає у Школі біоетики Українського католицького університету курс «Здоров’я і хвороба у біблійній традиції». До цього він читав лекції на кафедрі медичної біоетики і деонтології у Тернопільському медичному університеті.

Яким є біблійний вимір здоров’я, де межа між медициною та вірою, як правильно говорити зі смертельно хворими людьми, далі у розмові:

— Деякі смертельно хворі люди не стільки бояться смерті, як бояться життя. Бояться передсмертного болю, самотності чи задухи або ж страждань рідних. Яким має бути сприйняття смерті?

— Наш дороговказ – це Святе Письмо, у якому йдеться про те, що на землі людина є тимчасовим паломником. Хвороби, старіння і смерть є наслідками первородного гріха. Кожен християнин повинен зрозуміти, що до нового життя можна прийти тільки через земну смерть. Наше життя тут – певне приготування до вічності. Очевидно, що на фізичному рівні це відбувається через біль та страх перед майбутнім. Зі Святого Письма потрібно запам’ятати, що Бог навіть у найважчих обставинах ніколи не полишає людину. Самому Ісусу Христу було непросто – він терпів різні страждання. Згадаймо з Євангелії, як він мучився у Гетсиманському саду перед розп’яттям. Момент переходу від земного життя завжди буде для людини драматичним. Але християнин, який живе вірою, промовлятиме молитву. За стражданнями завжди йде перемога, за смертю – життя. Тому людина має вірити, що Бог її не полишить. Матір Церква готує людину до переходу, закликає перебувати в стані Божої благодаті не лише на Великдень чи Різдво, але кожен день свого життя.

Стан Божої благодаті – це стан примирення з Богом. У такому стані ви під захистом Бога, що б не сталося у житті. Він переведе. У Ньому ми живемо, існуємо, рухаємося. Усе, що відбувається, не проходить поза Його волею. Важливі слова отця Церкви Кипріяна: «Хто шукає Бога за час свого життя – хай надіється, що Його знайде у вічності». Людина, яка молиться, кається, робить добрі діла і визнає Господа, дбає за духовне життя, зазвичай легше сприймає хворобу чи смерть. Отець Кипріян додає, що «…хто не шукає Бога за час свого життя – хай не надіється, що Його знайде у вічності». Він застерігав людину від байдужості до свого духовного життя і сподівань в останній момент все виправити. Життя – це дар і про нього треба дбати весь час. Правда і в тому, що Бог навіть в останній хвилині не полишить людину. Вона не відійде на той світ без Божої ласки та допомоги і якщо буде примиренною, це буде для неї спасінням.

— Професор з Польщі, танатопедагог Йозеф Біннебезель звертає увагу на правильні та хибні моделі спілкування зі смертельно хворими людьми. Згідно з його словами, у розмові з такими людьми потрібно говорити правду, яка дає надію. Як правильно з біблійної точки зору говорити зі смертельно хворим?

— Лікарі не хочуть принести болю людині, яка відходить у вічність, і говорити про смерть. Різними засобами намагаються подати «руку спасіння». Тим паче, що навіть на передсмертному одрі людина може одужати, бо Бог робить чуда і повертає до життя. Тому людям важливо правильно розуміти значення Церкви, духовенства і розвіювати хибні уявлення. Деякі люди неправильно сприймають навіть єлеєпомазання. Ніби священик йде помазувати людину перед відходом у вічність. Але ж священик – перший, хто промовляє молитви на оздоровлення, просить Господа Бога дару життя. У цьому великим прикладом є святі, які просили у Бога довгого віку для того, щоб мати можливість каятися за свої гріхи та робити діла милосердя.

Ще з моменту приготування до сповіді людина повинна зрозуміти, що життя дароване Богом, і його не можна прожити абияк. Тоді і в хворобі така людина буде готова до будь-якого повороту подій. Найголовніше, відчувати, що ти у владі Бога. Зі свого душпастирського досвіду скажу, що не всі люди однаково сприймають можливу смерть. Одні свідомі, що скоро відійдуть, хоча усіма силами тримаються за життя, приймають ліки. Інші – неспокійні. З біблійної точки зору людину треба готувати до смерті як до моменту відходу з землі не в останній момент, а впродовж цілого життя. Якщо підготовка буде поступовою, то християнин набагато спокійніше сприйме слова про можливу смерть. У тяжких обставинах людина не повинна опускати рук, а більше молитися. Про це їй потрібно говорити відкрито. Священики не є гарантами життя, але повинні довіряти Богу. У церкві людина розуміє потребу духовного очищення і покаяння. «Господи, пом’яни мене, коли будеш у Царстві Твоїм», - взивав розбійник на хресті, розуміючи відповідальність своїх вчинків.

Готуючи людину до смерті, важливо приділяти час молитвам, мовляв, ми каємося і готові усі події в житті приймати, які ти, Господи, посилаєш у нашому житті. Бажаємо виправлятися. Подаєш життя – подай життя. Не подаєш, бажаєш, щоб відійшов у вічність – я приймаю твою святу волю. Тоді людина стає готовою до будь-яких поворотів подій і приймає Божу волю.

— Люди завжди шукають причину. Одні кажуть, що хвороба – це покарання від Бога, інші – що це нагорода. Часто це формує невластивий образ Бога. Особливо це небезпечно у спілкуванні з дітьми, яким пояснюють, що Бог забрав маму, бо її любив. Як пояснити людині, чому Бог допустив хворобу?

— У Писаннях Старого чи Нового Завіту ми відкриваємо для себе важливі правди Божі. Хвороби і смерть – це наслідки гріхопадіння наших прародичів, а ми маємо з ними тісний зв'язок. Людина є духовно-тілесною особою, тому її постигають духовні наслідки. Людям треба відкривати біблійну правду, а не формувати образ злого або доброго Бога.

Треба показати, що Бог подав людям певні духовні заповіді. Людина першою її порушила ще в Едемському саду. Вона має надолужити і виправити цю ситуацію і часто через певну покуту. Хвороба, біль, страждання – це є наслідки того гріха. Треба боятися гріха, боротися з ним і його уникати. Гріх – це зло, яке приходить у наше життя, а покарання за гріх – смерть. Христос прийшов на землю, щоб відновити єдність з Богом. Ще одним наслідком гріха є ворожнеча і дисгармонія у житті самої людини. Людина грішить через пристрасті. Навіть апостол Павло каже, що «роблю те, чого не хочу, бо вже не я роблю, а гріх, який в мені». Йдучи за Христом, людина бажає позбутися старого Адама.

Через катехизацію людині об’являють правду про те, що вона починає помирати для гріха ще з моменту хрещення. Це неможливо відразу зрозуміти, бо християнське розуміння смерті є зовсім інакшим. Зрештою, Біблія ніколи не говорить про померлих як померлих, а про тих, які переставилися, тобто перейшли в інший вимір існування.

Наше життя – це певна проба, час заслуг. Тут, на землі, людина збирає скарби для Царства Небесного. Вона не може бути лінивою чи байдужою. Час швидко минає, і людина має так прожити життя, щоб день був записаний до Царства Небесного. Той день не повернути. Ми несемо відповідальність за своє життя. Адже Бог є не тільки люблячий, але й справедливий. Щоб це розуміти, треба мати правдиве християнське виховання, правдиву молитву. Не можна бути духовно лінивим.

Церква б’є в дзвони «Готуємося до посту!», — і всі готуються. «Готуємося всі до Різдва!», — і всі готуються до Різдва. У своєму житті маємо орієнтуватися на Христа. Він готувався до смерті. У Біблії читаємо, що смерть – це перехід, поступове умертвлення пристрастей, умертвлення тіла і народження до нового життя. На знак віри в Христове воскресіння людина покликана перейти в житті через різні етапи – випробування зі здоров’ям, страждання, старіння, смерть для нового життя, для злуки з Христом. Найголовніше, це вірити і приймати.

— «Хто проти Бога грішить – нехай потрапить лікарю в руки», — із книги Сираха. Де та межа між упованням на Бога і звертанням до лікаря. Як поєднати медицину і віру?

— У розділі 38 Книги Сираха дуже цікаво описано, яким має бути лікар. Лікар – це той, що існує з Божої установи. Тут є подані цінні вказівки для лікарів і хворих. «Вшановуй належно лікаря, бо не раз зцілення здоров’я твого тіла в його руках перебуває», - читаємо в Книзі Сираха. Є багато випадків, коли віруюча людина бажає молитися і уповає на чудо. Буває, що й відкидає традиційну медицину. Теофан Затворник каже, що людина, окрім віри і уповання на Бога, має вживати ще й ліки.

У 7 вірші 38 розділу згадується про фармацевтів, які розуміються на змішуванні ліків, зіллі і травах. Бог є наш головний лікар. Він усе створив і подає засоби для лікування людей. Коли людина хвора, перш за все вона має звертатися до Господа Бога, а тоді до лікаря. Якщо ти ігноруєш духовним життям, тоді й лікарі без Божого сприяння не зможуть тобі допомогти. Це основне повідомлення з Книги Сираха.

Треба молитися про дар зцілення, дар оздоровлення, адже лікарі також мають межу у лікуванні – призначають лікування, але не знають кінцевого ефекту. Відповідь вони отримують лише методом проб.

У Книзі Левит ми читаємо, як хворі на проказу йшли в окреме поселення, щоб не створювати загрози для інших людей. Під час хвороби людина має стати співборцем з Богом в історії спасіння. З точки зору Біблії здоров’я є інтегральним.

Христос ніколи не робить чуда заради чуда. Він завжди запитує, чи людина вірить. Бог бажає інтегрального здоров’я людини – духовного, душевного і фізичного. Церква проповідує про позбавлення від духовних немочей і пристрастей. Згідно з проповіддю Христа повне інтегральне оздоровлення настане через подію воскресіння. На даний час і лікарі, і духовенство, і сама людина можуть боротися лише за часткове оздоровлення. Важливе бажання людини сповнити святу волю Бога. Прикладом у цьому для нас може бути апостол Павло. «А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене» (2Кор 12,7-8), — казав він, коли хворів, бо це перешкоджало йому успішно проповідувати. Але Господь Бог сказав йому: «…Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється у немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2Кор 12,9).

Біблія показує, що і святі, і праведники терпіли. Найважливіше для людини думати не лише про тимчасове полегшення страждання, але і про призначення людини, кінець її життя. Кінець – це бажання уздоровити себе не лише частково, але повністю, інтегрально.

— А як відрізнити душевну причину хвороби від фізіологічної? До прикладу, багато психіатричних хвороб мають змішане походження – неврози, шизофренії…

— Біблія відрізняє духовні хвороби від фізичних. Аналізуючи все, можемо сказати, що наслідком певної хвороби є гріх. Внаслідок гріха людина старіє і хворіє. Христос – це наш терапевт і цілитель. У Святому Письмі 36 разів згадується про те, що Христос лікує, тобто є терапевтом і лише 19 разів згадується про те, що він уздоровлює. Йдеться про те, що людина не повинна кожного дня чекати, що має трапитися якесь чудо. Їй треба лікуватися.

Коли визначаємо, якого виду хвороба в людини, недостатньо почути думку одного лікаря чи священика. Треба звернутися до кількох спеціалістів. Перші ознаки хвороби – це певні духовні розлади. Спочатку людина є хворою на гріх – хтось впадає у відчай, гординю, ненависть, інший – постійно чимось журиться, переживає, а потім ці люди починають фізично хворіти. Тому Церква рекомендує почати оздоровлення з духовного процесу – зі сповіді і святого Причастя, тайни єлеопомазання, прощення і бажання мати чисте серце. Вже наступний крок – звертання до лікарів.

Тільки тоді спільними зусиллями можна зрозуміти, на яку недугу людина хвора — фізичну чи духовну. Недостатньо лікувати хворого лише пігулками, важливим є прийняття суспільства. Така людина потребує молитви, розуміння, співчуття, віри. Потребує, аби їй протягнули руку спасіння, з нею спілкувалися.

— Дуже багато суперечливих думок щодо використання гомеопатичних препаратів, при вживанні яких діє ефект «плацебо». Якщо цей ефект пов'язаний з вірою, то для чого платити за медикаменти? Яке ваше ставлення до цього?

— Однозначно відповісти важко. Треба конкретизувати, про які ліки йде мова. Гомеопатія – це досить широке і неоднозначне явище. Помилково вважати, що гарячий чай з калини під час грипу – це лікування гомеопатичним засобом.

Так само не можна називати гомеопатією лікування гірчичниками. Це народні методи, які частково використовуються і в традиційній медицині.

У використанні гомеопатичних препаратів і гомеопатичних методів є дуже багато зловживань. Часто такі методи не дають жодних гарантій. Людина наражається на численні небезпеки. Особливо коли йдеться про надзвичайні цілющі властивості, енергоінформаційні заряди, меридіани і т.д. Саме від цих крайніх форм лікування треба втікати, бо це ніколи не принесе людині добра. Правдиві речі – це віра в Бога і традиційна медицина. Не треба опускати рук, але боротися за своє здоров’я.

Спілкувалася Ірина Наумець