Білоруська Автокефальна Православна Церква (БАПЦ) у діаспорі – історично і канонічно сповідує себе донькою Святої Церкви-Матері Константинопольської. Православ’я на Білоруську землю було принесене Вселенською Константинопольською Церквою, до складу якої як частина Київської (Руської) митрополії з кінця X століття входили єпархії та парафії на території сучасної Білорусі.
У 1317 році Константинопольський Патріархат заснував на території сучасної Білорусі окрему митрополію з центром у Новогрудку, яку з 1317 до 1330 рр. очолював митрополит Феофіл. До її складу входили білоруські єпархії Полоцька, Турова та інші. З цього часу відраховується початок існування Білоруської Православної Церкви під омофором Константинопольського Патріархату.
Проте у другій пол. XIV ст. білоруські єпархії знову стали складовою частиною єдиної Київської митрополії Константинопольського Патріархату, а після її анексії і приєднання 1686 року до Московського Патріархату, продовжували зберігати єдність зі Вселенським Патріархатом. На Церковному Соборі у білоруському місті Пінськ (т.зв. «Пінська конгрегація») в 1791 році було підтверджено автономне існування Білоруської Церкви під омофором Константинопольського Патріархату. Проте через подальше насильницьке приєднання Білоруських земель до Російської імперії Білоруська Церква була неканонічним чином відірвана від Константинопольської Церкви-Матері та приєднана до Російської Православної Церкви. У 1812 році архиєпископ Могильовський та Вітебський Варлаам (Шишацький) на короткий час відновив незалежність Білоруської Церкви від Росії, але був ув’язнений, позбавлений сану та помер у засланні.
Нове відновлення незалежної Білоруської Церкви сталося 23 липня 1922 року на Церковному Соборі у столиці Білорусі Мінську під проводом Мінського митрополита Мелхіседека (Паєвського; 1879–1931), коли було проголошено незалежність Мінської митрополії від Московського Патріархату. На Церковному Соборі БПЦ від 9 серпня 1927 року, не визнавши влади Московського Синоду митрополита Сергія (Страгородського), була проголошена повна автокефалія Білоруської Православної Церкви. Станом на 1 січня 1928 року БАПЦ налічувала 399 священиків та 344 парафії.
Проте, з 1935 року російський комуністичний режим розпочав жорстокі репресії проти духовенства БАПЦ. В 1937 році каральними органами НКВС було сфабриковано «кримінальну справу» про контрреволюційну змову під назвою «Білоруська автокефальна церква», за якою було заарештовано та розстріляно чимало священиків та активістів БАПЦ на чолі з єпископом Мінським Філаретом (Раменським; 1880–1937). Після 1939 року всі парафії БАПЦ були насильно ліквідовані радянською владою, а вцілілі священики БАПЦ Антоній Северин, Федір Альхимович, Григорій Медведєв, Микола Севрук, Іван Савицький та інші змушені були продовжувати служіння підпільно на «катакомбному» становищі.
У 1942 році колишні єпископи РПЦ в Білорусі провели Всебілоруський Церковний Собор, на якому було проголошено відродження «Святої Православної Автокефальної Білоруської Церкви». Відновлена БАПЦ мала власний канонічний єпископат, духовенство та парафії на території всієї Білорусі. Проте після заняття території Білорусі радянськими військами церковні структури БАПЦ були насильно знищені, а духовенство репресоване каральними органами НКВД-МГБ, багато священиків БАПЦ були розстріляні.
На еміграції, опинившись без власної канонічної єрархії, духовенство та вірні БАПЦ звернулись до Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) у діаспорі під проводом колишнього єрарха Польської Автокефальної Православної Церкви Митрополита Полікарпа (Сікорського) з проханням допомогти відновити канонічний єпископат БАПЦ. У відповідь на це Предстоятель УАПЦ митрополит Полікарп (Сікорський) благословив єпископа Сергія (Охотенка) перейти до БАПЦ та очолити її в якості канонічного архиєрея.
5 червня 1948 року в місті Констанці в Німеччині відбувся Церковний Собор БАПЦ, який обрав своїм предстоятелем архиєпископа Сергія (Охотенка; 1890–1971). З цього часу БАПЦ та УАПЦ у діаспорі ввесь час перебували у євхаристійному єднанні та братерській взаємодії та співпраці. За допомоги єпископату УАПЦ та Сербської Православної (свобідної) Церкви для БАПЦ були рукоположені єпископи Василь (Тамащик), Андрій (Крит), Миколай (Мацукевич), Ізяслав (Бруцький). Таким чином БАПЦ отримала єрархічну спадковість від Польської Автокефальної Православної Церкви, Української Автокефальної Православної Церкви в діаспорі та Сербської Православної (свобідної) Церкви.
Після смерті архиєпископа Сергія (Охотенка) з 1972 року предстоятелем БАПЦ стає митрополит Андрій (Крит; 1901-1983). З 1976 року БАПЦ у діаспорі розпочала діалог зі Вселенським Патріархатом про визнання та прийняття у євхаристистійне єднання. Предстоятель БАПЦ митрополит Андрій встановив братерське листування зі Вселенським Патріархом Димитрієм та Предстоятелем Кіпрської Православної Церкви Архиєпископом Хризостомом І. 4-5 жовтня 1978 р. єпископ БАПЦ Миколай (Мацукевич) як офіційний представник БАПЦ у діаспорі брав участь у Конференції канонічних православних єпископів Північної Америці під головуванням Екзарха Константинопольського Патріарха в Америці архиєпископа Якова (Якобса).
Після смерті митрополита Андрія (Крита; 1901-1983) з 1983 року предстоятелем БАПЦ стає митрополит Ізяслав (Бруцький; 1926–2007). При ньому було досягнуто об’єднання єпархій БАПЦ в Канаді, Америці, Європі та Австралії, а також продовжено діалог зі Вселенським Патріархатом. Особливо тісні братерські зв’язки митрополит Ізяслав підтримував з главою УАПЦ в діаспорі митрополитом Мстиславом (Скрипником).
Канонічність митрополита Ізяслава визнавав Екзарх Московського Патріархату в Білорусі митрополит Мінський Філарет (Вахромеєв), який підтримував братнє листування з предстоятелем БАПЦ у діаспорі.
9 вересня 1997 року між першоєрархом БАПЦ у діаспорі митрополитом Ізяславом (Бруцьким) та предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) Патріархом Філаретом (Денисенко) було підписано спільний документ, яким встановлювались євхаристійне єднання та принципи взаємовідносин між УПЦ КП та БАПЦ, а обидві Церкви проголошувались Церквами-Сестрами.
Після смерті митрополита Ізяслава (Бруцького) рішенням Церковної Ради та Консисторії БАПЦ з 2008 року адміністратором БАПЦ в діаспорі обраний архиєпископ Новогрудський Святослав (Логін). Його архиєрейська хіротонія на єпископа БАПЦ була здійснена 11 травня 2008 року за рішенням Архиєрейського Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (Постанова Священного Синоду УПЦ КП від 18 березня 2008 року) трьома архиєреями УПЦ КП: архиєпископом Уманським і Детройтським Олександром (Биковцем), єпископом Бориспільським Паїсієм (Дмоховським) та єпископом Хьюстонським Макарієм (Геррінґом). У відповідь на звернення Церковної Ради та Консисторії БАПЦ Священний Синод УПЦ КП під головуванням Патріарха Київського Філарета (Денисенка) постановою від 18 березня 2008 року ухвалив: «Благословити архиєпископу Уманському Олександру і єпископу Бориспільському Паїсію звершити в США архиєрейську хіротонію обраного Консисторією БАПЦ закордоном кандидата на єпископа цієї Церкви архимандрита Святослава (Логіна)». Постанову Синоду УПЦ КП підписали Патріарх Філарет та шість архиєреїв-членів Синоду УПЦ КП.
Адміністративним центром БАПЦ є кафедральний собор святого Кирила Туровського в районі Бруклін у Нью-Йорку (США), де настоятелем служить архиєпископ Новогрудський Святослав (Логін). Під своїм омофором БАПЦ діаспори має історичні білоруські парафії у Канаді (Торонто), в США: Бруклін (Н.Й.), Квінс (Н.Й.), Гайленд Парк (Н.Дж.), у Великій Британії (Манчестер) та в Австралії (Перт, Аделаїда та Мельбурн), а також відродженні в самій Білорусі релігійні громади БАПЦ (Мінськ, Гродно, Гомель та Могильов), яким відмовляють у реєстрації, але які мають священиків, вірних, служби, треби і діяльність.
Діяльність БАПЦ у США у штаті Нью-Йорк регулюється статтею 18 (Церква Білоруської автокефальної православної церкви в Америці, розділи 336-352) Закону про релігійні асоціації.
До кінця 2018 року БАПЦ у діаспорі під проводом архиєпископа Новогрудського Святослава (Логіна) перебувала у канонічному і євхаристійному єднанні з УПЦ КП. Після Об’єднавчого Собору УПЦ КП та УАПЦ та отримання від Вселенського Патріархату Томосу про автокефалію Православної Церкви України (ПЦУ) БАПЦ у діаспорі визнає ПЦУ канонічною помісною автокефальною Церквою України. Також БАПЦ у діаспорі підтримує відродження сестринської Литовської Православної Церкви під омофором Вселенського Патріархату.
Останнім часом БАПЦ в діаспорі здійснює пастирсько-місіонерську опіку над білоруськими біженцями в різних країнах, які змушені тікати від переслідувань з боку прокремлівського маріонеткового режиму диктатора О. Лукашенка у Білорусі. З ростом числа нових білоруських біженців за кордоном останнім часом почастішали звернення про формування нових православних громад БАПЦ у діаспорі. У цій ситуації відкривається нова перспектива місіонерської діяльності, чисельного росту та відродження БАПЦ у діаспорі.
Згідно з Патріаршим та Синодально-Канонічним Томосом Вселенського Патріархату від 13 листопада 1924 року визначено, що прилучення до Московського Патріархату Православної Церкви на Білоруських землях (у т.ч. Литви та Польщі) “було здійснене не за приписами канонічних правил”. Канонічно та історично Білоруська Церква належить до Вселенської Константинопольської Церкви-Матері і сусідня дочірня Московська Церква не має права претендувати на територію Білорусі, оскільки канонічні межі Московського Патріархату визнаються виключно в кордонах 1589 року, коли Білоруська Церква перебувала у складі Київської митрополії під омофором Вселенської Константинопольської Церкви-Матері. Згідно зі заявами і документами Вселенського Патріархату, територія Білорусі і надалі канонічно належить до його юрисдикції. Зокрема, скасуванням акту від 1686 року про тимчасову передачу Київської митрополії у тимчасове намісництво Московському Патріархові, Вселенська Константинопольська Церква-Мати тим самим остаточно скасувала і підпорядкування білоруських єпархій РПЦ. Так само, визначаючи неканонічним підпорядкування Московському Патріархатові Білоруської Церкви, Предстоятель Православної Церкви України Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у зверненні до православних білорусів від 13 серпня 2020 року наголосив, що “Православна Церква Білорусі має ті ж самі підстави та право просити Матір-Церкву про Томос, коли на те буде її бажання”.
Оскільки БАПЦ у діаспорі історично і канонічно сповідує себе донькою Святої Церкви-Матері Константинопольської, то з метою полагодження свого канонічного статусу архиєпископ Новогрудський Святослав (Логін) веде діалог зі Вселенським Патріархатом про визнання БАПЦ у діаспорі на правах автономної екстериторіальної білоруської церковної структури, яка б здійснювала місіонерську духовну і канонічну опіку над білоруськими православними віруючими у діаспорі і сприяла відродженню на Батьківщині в Білорусі, незалежної від Москви, Білоруської Православної Церкви. Зокрема, 27 листопада 2023 р. у резиденції Вселенського Патріархату на Фанарі відбулася зустріч архиєпископа Святослава зі Вселенським Патріархом Варфоломієм, під час якої обговорювалась подальша доля БАПЦ у діаспорі.