У Львові вийшла книжка «Святині Княжої України» (видавництво «Свічадо»), яка знайомить із українським монументальним малярством, книжковою мініатюрою, іконописом, цінними реліквіями і мощами часів України-Русі (Х–ХІІІ століть), які були зруйновані, викрадені і вивезені, переважно, у Росію, де їх перейменували і переписали історію їхнього походження.
У Львові вийшла книжка «Святині Княжої України» (видавництво «Свічадо»), яка знайомить із українським монументальним малярством, книжковою мініатюрою, іконописом, цінними реліквіями і мощами часів України-Русі (Х–ХІІІ століть), які були зруйновані, викрадені і вивезені, переважно, у Росію, де їх перейменували і переписали історію їхнього походження.
Автори книги осмислюють сакральну спадщину Княжої України, розвіюючи стереотипи і міфи північного сусіда, повідомляє Радіо Свобода.
Ікону «Корсунське Благовіщення», яку в Росії назвали «Устюзьке Благовіщення», є давньоруською домонгольською іконою, написаною приблизно у 1022 році, за різними даними, в Києві або Корсуні. Сьогодні вона прикрашає не український музей, а московський.
Велика сакральна реліквія російської церкви – Володимирська ікона – насправді є Вишгородською Богородицею Ніжності. І до 1155 року це одна з основних українських святинь. До нині історія української сакральної пам’ятки в Росії подається, як її власність і написана своя історія цієї ікони. Хоча іконі Вишгородської Богородиці люди приходили вклонитись по всій Україні-Русі, бо знали про її силу і чудодійність.
Удільні князі, які намагалися руйнувати Київ, добре розуміли, що прославлені київські реліквії можуть сприяти зміцненню їхньої влади, пишуть автори дослідження «Святині Княжої України».
У радянський час майже всі шановані київські ікони були передані до Третьяковської галереї (Москва), включно з Вишгородською. Із 1999 року цей образ віддали в російську церкву.
Мистецтвознавці Андрій Комарницький і Богдан Зятик у книзі описують десятки сакральних пам’яток домонгольського періоду, Княжої України, які були вивезені з України. Найбільше до цього приклався Андрій Боголюбський, який був першим, хто грабував і руйнував Київ, вивозив у Росію українські реліквії.
«Боголюбський зруйнував Київ з усім тим, що споконвіку було святим для всієї Русі», так писав Микола Костомаров. У 1157 році Боголюбський вивозить Вишгородську Богородицю. Організовує коаліцію князів проти Києва і жахливо його нищить, це фіксують всі літописи. Частина пам’яток вивозиться на північ. Нищення Боголюбським було жахливе. До нього так ніхто не руйнував, це був принциповий акт північного князя, який був представником пізнішої московської держави і вивіз дуже багато пам’яток. З того часу і почалось грабування України», – розповідає Андрій Комарницький.
«Найбільше було вивезено у ХІІІ столітті, – зазначає він. – У ХІІ, ХІІІ століттях настала черга вивезення останків князя Володимира і Ольги після відкриття їх Петром Могилою у XVII столітті, золотий пояс варяга Шимона, мощі святих. Надзвичайно цінний уламок фрески: «очі невідомого святого» з Десятинної церкви були викрадені у 1940 році з Софійського музею».
Одна з перших святинь Княжої України, згадана в «Літописі Руському», – це мощі, а саме голова, святого Климентія – папи Римського. Є факти, які підтверджують, що мощі зберігалися в Десятинній церкві. Власне автори книги детально описують цю реліквію, опираючись на архівні матеріали. Мощі святого Климентія, а саме його голова зберігається в Києво-Печерській лаврі.
Серед ікон, які потрапили у Росію, окрім київських, були з Чернігова, Галича, Переяслава. Давньоукраїнські реліквії зберігались в Успенському соборі Московського Кремля, потім у Третьяковській галереї.
Ситуація з вивезенням і нищенням сакральних пам’яток Княжої доби дозволяє зрозуміти, як українську історію і культуру намагались століттями фальшувати і на українській історії та культурі будували та будують власні вигадані, наголошує Богдан Зятик.
Книжка написана українською та англійською мовами, щоб донести інформацію про українські сакральні пам’ятки Княжого періоду до західного читача, щоб і він ознайомився з самобутнім та унікальним іконописом Києва, який вирізняється золотоволосими, світлоносними зображеннями Спаса, ангелів, Богородиці, що у київській богословській традиції була запроваджена ідея ототожнення Софії Премудрості з Богоматір’ю.
Дослідники наголошують, що у формуванні в Україні-Русі рідкісних форм християнської сакральної традиції важливу роль відіграло поєднання візантійського Сходу і католицького Заходу та елементів язичництва, яке довший час у Княжій Україні співіснувало з християнством.
«Дуже прикро, що більшість українських святинь, мощей святих, останки князів, мініатюри, рукописи, здебільшого вивезені в Росію. Маємо заявляти про нашу культурну спадщину, бо ми тотально програємо на культурному фронті», – зауважує Богдан Зятик.