Проповідь Блаженнішого Святослава під час Міжнародної всецерковної прощі з нагоди освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві та святкування Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення України-Русі
Проповідь Блаженнішого Святослава під час Міжнародної всецерковної прощі з нагоди освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві та святкування Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення України-Русі
Щасливий народ, Бог якого – Господь,
народ, якого вибрав Він собі у спадщину (Пс. 32, 12).
Ваша Еміненціє, папський легате!
Високопреосвященні владики – представники Апостольської столиці!
Ваше Блаженство Любомире!
Високопреосвященні архиєпископи і митрополити, преосвященні владики − члени Синоду Єпископів УГКЦ!
Високодостойні представники Східних Католицьких Церков, Глави та представники католицьких єпископських конференцій
різних країн світу!
Шановні члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій!
Всечесне духовенство!
Преподобне чернецтво!
Достойні представники дипломатичних представництв в Україні!
Високоповажні представники влади різних рівнів, мистецьких, суспільно-політичних та інтелектуальних кіл України!
Любі нашому серцю прочани України та світу!
Дорогі в Христі вірні нашої Церкви в Україні та на поселеннях!
Дорога українська молоде!
Слава Ісусу Христу!
У сьогоднішньому євангельському читанні (Мт. 14, 14−22) ми зустрічаємо Христа, який в пустинному місці навчає велике число людей. Обставини, описані євангелистом Матеєм, свідчать про те, що Спаситель об’являє себе як новий Мойсей, котрий веде Ізраїля в пустелі від рабства до свободи. Господь наче нагадує людям, що вони не покинуті овечки, які не мають пастиря, не безбатченки, котрі блукають, наче в пустелі, рідним краєм. Вони є дітьми Божими, спадкоємцями Заповіту між Богом і Його людом, – Союзом, який колись у пустелі біля гори Синай їхні батьки уклали з Богом, як написано: «Знай же, що Господь, Бог твій, то правдивий Бог; Бог вірний, що дотримує союз і ласку по тисячні покоління для тих, що люблять і пильнують заповіді Його; а тому, хто Його ненавидить, відплачує, гублячи його» (Втор. 7, 9−10а).
Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись нагодувала старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповітом, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим знаком Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє тут для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою.
Слухаючи ці євангельські слова, відчуваємо велику радість тих, хто пережив це чудо і прийняв їжу. В Євангелії просто написано: «Всі їли до наситу...» (Мт 14, 20). Можемо лишень уявити собі духовне насичення, яке пережили ці люди, три дні слухаючи Господню науку! Коли вже не стало і тілесної поживи, Христос задовольнив і цю їхню потребу, підтверджуючи, що «з нами Бог». Справжнім чудом було те, що Божий Син − Еммануїл − став одним із нас і промовив до нас безпосередньо. У пустелі Мойсей говорив про Боже Слово як про їжу: «…не тільки хлібом живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх» (Втор. 8, 3). Це його слово сповнилося в радісній присутності воплоченого Божого Слова між нами.
Щасливий народ, Бог якого – Господь, народ, якого вибрав Він собі у спадщину.
Сьогодні наша Церква урочисто відзначає річницю Хрещення Русі-України. Тисяча двадцять п’ять років тому за посередництвом святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра-Славутича охрестилися наші предки. Вглядаючись у духовний зміст цієї події, можемо з упевненістю сказати, що від моменту Хрещення наш народ став в ряди християнських народів, став частиною Божого люду, спадкоємцем Нового і вічного Заповіту в Ісусі Христі.
У цьому хрещальному Союзі-Заповіті Бог – Отець, Син і Святий Дух, став нашим Богом, а ми – Його народом. Діянням благодаті Святого Духа, Бог-Отець з-поміж народів обрав український народ для прийняття Апостольської віри, всиновив його як «сина улюбленого» (пор. Ос. 11, 1) і покликав іти слідом за Христом, як колись вів Божий народ Старого Завіту до Обіцяної землі. Пройшовши оновлення у святому таїнстві Хрещення, різнорідні слов’янські племена злилися в єдиний християнський народ. У той день Хрещення киян князь Володимир молився не тільки за присутніх, а й за майбутні покоління, за дітей нового християнського народу: «Христе-Боже, що сотворив небо і землю! Споглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них правильну й непохитну віру». Наші предки, охрещені «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», стали «одним Божим народом на київських горах», об’єднаним в одній, святій, соборній і апостольській Церкві. Як колись Єрусалим був центром Церкви апостолів, Київ, мати городів руських, став духовним центром нашої Церкви і колискою київського християнства, його культури, духовності й благочестя. Нинішня Українська Греко-Католицька Церква є прямою наступницею Церкви Володимирового Хрещення, спадкоємство якого ми поділяємо з іншими, що тісно пов’язані з нами в приязні, спільній вірі і переданні, хоч не в повному сопричасті.
Тоді у таїнстві Хрещення ми вмерли і воскресли у водах Дніпра. А сьогодні наша Церква знову святкує своє відродження після жорстокого нищення на цих землях протягом століть. Цей новий Собор в Києві стоїть на спомин про славу Господнього Воскресіння, сяє як Новий Єрусалим на весь світ! Він повинен також стояти як нагадування про єдність, до котрої нас закликає сам Господь, бо лишень в єдності та любові можна нам давати живе свідчення Євангелія.
У цей святковий та урочистий день ми сповнені невимовною радістю: радістю від того, що наш Бог є з нами; що ми, як ці євангельські люди, свідки помноження хлібів, не є покинутими овечками, котрі не мають пастиря; що ми не є безбатченками, які блукають, наче в пустелі, рідним краєм чи іншими країнами світу. Нині, у цей хрещальний день усиновлення, ми відновлюємоособисту присягу, яку склали через хресних батьків у день прийняття святого таїнства Хрещення. Тепер, у цей ювілей, ми хочемо відновити нашу віру в Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа, а разом з тим відновити Союз-Заповіт із нашим Богом. Сьогодні ми кажемо Йому: «Отче! Ти є наш Бог, а ми – Твої люди! Хочемо слухати Твого голосу і виконувати Твої заповіді та установи!» (пор. Втор. 27, 9).
Щасливий народ, Бог якого – Господь, народ, якого вибрав Він собі у спадщину.
Вічним знаком відновлення нашого Союзу-Заповіту з Богом у цей день пам’яті Хрещення Русі-України буде освячений сьогодні Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві. На горі Синай, коли Мойсей стояв перед Божим обличчям як посередник Старого Заповіту, Господь показав йому небесну святиню і наказав спорудити скинію Завіту. Ця рухома святиня, споруджена на взірець небесної, як потім і Єрусалимський храм, була видимим знаком перебування живого Бога серед свого народу.
Сьогодні український народ отримав новий собор Воскресіння Христового як знак непорушної присутності між нами воскреслого Христа, який нам обіцяв: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Це тут навіки спочиватиме Його святе Ім’я, – Ім’я Того, якого не може вмістити ні небо, ні земля. І це є наша молитва!
Це тут «мудрість собі будинок збудувала і витесала сім стовпів до нього… і стіл свій теж приготувала… і оповіщає по щонайвищих закутках у місті: Ходіте, хліб мій їжте, і вино, що я приготувала, пийте» (Пр. 9, 1–5). Ми запалили семисвічник на знак семи дарів Святого Духа. У цю трапезу ми вклали мощі цілої спільноти святих: апостолів Петра і Павла; святого Андрія Первозванного, першого з покликаних і благовісника Божого Слова на київських горах; Пап Климента Римського та Мартина, котрі загинули на українських, кримських, землях; святого священномученика Йосафата, що своєю кров’ю запечатав єдність Київської Церкви з Римським Апостольським престолом; блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.
Це тут, на цьому новоосвяченому престолі, Христос буде годувати нас помноженим Євхаристійним небесним хлібом – своїм Тілом, та кликати нас до Чаші своєї Крові Нового Завіту на відпущення гріхів і життя вічне. Подібно як серцем християнського Єрусалиму є храм Божого Гробу, споруджений на місці Розп’яття і Воскресіння нашого Господа, так і цей новоосвячений собор Воскресіння Христового буде серцем нашої Церкви, воскреслої до нового життя на цих благословенних землях. Цей Собор є видимим знаком єдності й соборності нашої Церкви як в Україні, так і далеко поза її межами. Ми будували його всі разом – цеглинками-пожертвами, що надходили сюди з усього світу. Цей Собор збирає усіх синів і дочок Володимирового Хрещення, закликає їх до єдності, до відновлення у вірі, до джерела небесної поживи в духовній пустелі сучасного світу.
Щасливий народ, Бог якого – Господь, народ, якого вибрав Він собі у спадщину.
Нині всі ми сповнюємося невимовною радістю. Ми радіємо за увінчання праці людських рук. Ми радіємо з молитовною вдячністю за кожного, хто вклав свою лепту в спорудження цього храму. Ми радіємо, що вдалося подолати всі труднощі і виклики його постання в Києві. Джерелом цієї радості є особиста зустріч із живим Христом – нашим воскреслим Спасителем, мозаїчна ікона якого зустріла нас сьогодні на фасаді цього Собору. Храм – це місце неба на землі, – місце зустрічі Творця зі своїм сотворінням; Того, хто є вічним, і того, хто проминає; Спасителем і грішником, котрий шукає спасіння. Та ця зустріч також відбувається між мною і моїм ближнім, в особі якого для мене відкривається таїнственне Боже Обличчя.
На цю урочистість, цю прощу, прибули паломники з усього світу: Північної і Південної Америки, Австралії, різних країн Західної, Північної та Південної Європи, Казахстану, Росії, Білорусі та з усіх куточків нашої рідної України. Як дітей Божих, вітаю вас у вашому новому домі! Адже цей Собор буде не тільки первопрестольним домом молитви Отця і Глави нашої Церкви. Насамперед він є Божим домом, батьківським домом для всіх Його дітей. Якось самі собою, наче відгомін небесного хору ангелів, звучать сьогодні в цьому храмі Воскресіння слова канону Пасхи: «Поведи навколо очима твоїми, Сіоне, і глянь: ось-бо прийшли до тебе від заходу і півночі, півдня і сходу, як богосяйні світила, діти твої, благословляючи в тобі Христа навіки». Це та пасхальна радість, яка є передсмаком вічності перед престолом Небесного Єрусалима.
Увійдімо в цей Собор! Станьмо тут, перед Божим обличчям, і відчуймо себе вибраною Його, нашого Бога, спадщиною! Глибше пізнаймо тут свого Господа, а в Ньому самих себе: наших славних попередників та віру, яку вони нам передали; майбутні покоління і надію, яку вони повинні прийняти від нас; сьогодення і любов, яку ми покликані поділяти як брати і сестри у воскреслому Христі. Промовмо цього дня до нашого Бога словами князя Володимира, який, увійшовши в новоспоруджену ним Десятинну церкву, молився так:
Господи Боже! Споглянь з неба і подивись. Навідайся у виноградник цей і доверши те, що насадила десниця Твоя, − нових людей цих, серце яких Ти навернув до істини: пізнати Тебе, істинного Бога. Споглянь на храм Твій, який (ми) збудували… І коли хто буде молитися в храмі цьому, вислухай молитву його, ради молитов Пречистої Богородиці.Амінь.