Виступ в Українському католицькому університеті 19 вересня 2011 року
Таїнство народження нового інтелектуального центру є для мене чимось цікавим та глибоким, і сьогодні я бачу, як цей Університет росте і розвивається. Очевидно, що є дуже багато викликів. Сьогодні ми живемо в період, який багато дослідників називають часом національної депресії, відчуття вичерпаності і безвиході, але саме такі інституції, як УКУ, який переймає багатство церковного життя, є саме тим світлом, яке вказує позитивний шлях у майбутнє.
Хочу розповісти про останні події, які відбулися в нашій Церкві, а відтак окреслити свої побажання щодо місця і ролі УКУ. На тлі багатьох негативів, які діються у нашому суспільстві, у нашій Церкві, є багато позитивів. Ми хочемо працювати, щось приносити в цей світ і в цю культуру.
Отже, три новини, які показують, чому Університет для нас важливий і потрібний:
Якої відповіді чекає Церква від Українського католицького університету? Кілька завдань чи радше прохань, які я скеровую до спільноти УКУ – насправді інтелектуальної еліти нашої Церкви.
По-перше, Український католицький університет має вповні інтегруватися до цієї стратегії і віднайти себе серед усіх дарів, які Господь нам дає. І я б дуже просив науковців УКУ зосередити свої зусилля на вивченні спадщини Київського християнства, зокрема, поза Галичиною. Ми мусимо пізнати обличчя нашої Церкви. Таке дослідження допоможе УГКЦ в її екуменічному вимірі.
Наступне завдання, чи радше прохання, – звернути увагу на душпастирське богослов’я. Не може бути живої парафії без правильно вишколених священиків, монахів, монахинь та мирян. УКУ славиться тим, що тут завжди впроваджують дуже цікаві програми. Але я би дуже хотів, щоб в Університеті була кафедра душпастирського богослов’я, щоби ми могли якісно і ефективно вносити Боже слово у наше суспільство. Людина тепер живе у новому світі, по-новому спілкується та по-іншому себе ідентифікує з Церквою, парафією, народом. Ми повинні розуміти процеси, що відбуваються в суспільстві і шукати спосіб, як промовляти до наших вірних у різних культурах. Без допомоги такої інституції, як Університет, ми цього не зробимо.
І останнє. Я би хотів, щоб усі плани здійснилися, і це будівництво славно завершилося, щоб Університет став середовищем глибокого людського і християнського виховання, щоб ця спільнота притягала до себе не лише кращих студентів та викладачів, але й жертводавців та доброчинців.
Звернуся до молоді і тих, хто почувається молодим, – не бійтеся брати відповідальність за свою Церкву. Це я кажу до себе і до всіх вас. Ми разом повинні будувати наше майбутнє. Але якщо будемо втікати від наших обов’язків, шукаючи приватної вигоди і легшого життя, ми нічого не збудуємо. Не бійтеся брати на себе відповідальність, тому що Господь Бог є з нами і Він усім допоможе.