Богословська освіта в сучасних умовах нашого життя покликана бути не лише процесом підготовки до священичого служіння в майбутньому, а бути хрестом і духовним подвигом. Накопичення знань не повинно відбуватися у відриві від життя Церкви і суспільства.
Слово єпископа Переяслав-Хмельницького Епіфанія,
Ваша Святість! Ваші Преосвященства!
Шановні викладачі, дорогі студенти та гості.
Браття й сестри!
Сьогодні ми вже традиційно вшановуємо свого небесного покровителя святого апостола і євангелиста Іоанна Богослова, проповідника любові. Вітаю Вас з нашим академічним святом.
Наша духовна школа покликана готувати богословів-проповідників, майбутніх достойних пастирів Церкви Христової.
Звичайно нелегке завдання стоїть перед нами. Про складність цього завдання ще в IV столітті замислювався святитель Григорій Богослов. «Хто ж здатний, - пише він, - ніби якусь глиняну скульптуру, що виготовляється за один день, створити захисника істини, який стоїть з ангелами, славословить з архангелами, возносить жертви на горній жертовник, священнодіє разом з Христом, відновлює образ Божий і – скажу більше! – є богом і робить інших богами.»
Роздумуючи про духовну освіту, насамперед ми повинні пам’ятати слова апостола Павла. Він вказав на головного Учасника всякої духовної справи: «Хто Павло? Хто Аполлос? … Я насадив, Аполосс поливав, а зростив Бог; а тому і хто насаджує, і хто поливає є ніщо, а все Бог, який вирощує. Але нехай кожний пильнує, як він будує» (1Кор. 3, 5-10).
Динаміка розвитку людства ставить перед Церквою, а значить і перед усіма нами – студентами і викладачами Духовної Академії – все нові і нові питання, що вимагають ясної і послідовної, щирої і глибоко духовної християнської відповіді.
Усвідомлення цього спонукає нас, наставників Духовної школи, постійно думати про те, якою повинна бути богословська і духовна освіта майбутніх священнослужителів. Тільки високоосвічені і глибоко духовні пастирі Церкви зможуть нести світло Христової віри сучасному суспільству і протистояти його секуляризації.
Богословська освіта в сучасних умовах нашого життя покликана бути не лише процесом підготовки до священичого служіння в майбутньому, а бути хрестом і духовним подвигом. Накопичення знань не повинно відбуватися у відриві від життя Церкви і суспільства. Усі знання, які ви придбали і придбаєте в стінах Духовної Школи, не повинні залишатися тільки вашим особистим надбанням. Вже тепер, будучи студентами, вчіться реалізовувати свій духовний, інтелектуальний і творчий потенціал в плідних ініціативах на славу Святої Матері Церкви.
На вас вже лежить велика відповідальність перед Церквою і суспільством. Від вас вже тепер немало людей чекає, за словами апостола Петра, відповіді, про ваше уповання (1 Пет. 3, 15). І, в першу чергу, про Христа Воскреслого повинні почути ваші однолітки, сучасна молодь – майбутнє нашої Церкви.
Донести до людей секулярного світу євангельську істину можна тільки враховуючи усі проблеми цього світу, знаючи симптоми його хвороби. А це можливо тільки через безпосереднє зіткнення з ним, що для кожного з нас небезпечне, як небезпечне для здорової людини спілкування з інфекційно хворим. Зберегти в собі чистоту віри і духовну неушкодженість у контакті з гріховним світом є дуже складне завдання. Це – мистецтво з мистецтв. Але Господь Ісус Христос підбадьорює нас, кажучи: «Нехай не бентежиться серце ваше, віруйте в Бога і в Мене віруйте» (Ін. 14, 1); і ще: «Пильнуєте й моліться, щоб не зазнати спокуси» (Мф. 26, 41).
Слід зауважити, що утвердження Церкви у світі завжди супроводжувалось напруженою духовною і розумовою працею її апологетів і отців. Серед подвижників у всі часи були люди високої освіти і величезного духовного потенціалу. Тому духовна освіта – це, переважно, праця, що творить Церкву як Тіло Христове. У цьому полягає її винятковість і значущість. Жоден інший учбовий заклад не ставить за мету духовне і моральне переродження своїх вихованців. З цієї причини устрій життя і учбовий процес в Духовній Академії відрізняється від освітніх і виховних стандартів світських учбових закладів.
Освіта і весь розпорядок в Академії повинні визначатися справжнім християнським духом, що охоплює життя студентства в усіх його проявах: чуттєвих і духовних, інтелектуальних і моральних, особистих і громадських. При цьому ми повинні опиратись на приклад Спасителя і Його апостолів, на багате святоотецьке вчення і передання. Богословська освіта повинна здійснюватися з урахуванням традицій Духовної школи, переживатися в Таїнстві Євхаристії і молитві.
Завдання нашої Духовної Школи полягає в тому, щоб в один і той же час і в одному і тому ж освітньому процесі зв’язати сприйняття знань, формування духовності, виховання віри. Академія повинна стати місцем злиття цінностей, що містяться в ній і навколо неї. Подібна атмосфера дозволить осмислити неминуще значення євангельських чеснот: милосердя, смирення, послуху і, тим самим, допоможе кожному з нас зрозуміти своє покликання в житті Церкви і світу.
Пастирство в Церкві Христовій – це вінець духовної освіти. Тому студент Академії, як майбутній священик, має бути в якомусь сенсі особливою людиною, яка думає, судить, діє відкрито і послідовно, усвідомлено слідуючи прямим шляхом, який освітлений вченням Христовим.
Слід підкреслити, що реалії сьогодення також змушують нас шукати шляхи акредитації наших дипломів в системі державної освіти. Роздумуючи над цим, доводиться констатувати той факт, що в церковному середовищі якось спокійно і без опору запанувала теза – система православної академічної духовної освіти, сформована протягом віків на основі кращих освітніх традицій, повинна підлаштуватися під певний, на сьогодні ще дуже аморфний, стандарт теології.
В пошуках шляхів подальшого реформування духовної школи, а тим більше аспірантури, важливо застерегти від тенденції секуляризації духовної освіти. Для цього при будь-якому нововведенні, що торкається навчального процесу, необхідно завжди брати за основу головну тезу: святе завдання духовного навчального закладу – це підготовка кадрів для майбутнього пастирського служіння. Всі інші завдання можуть мати хоча і важливе, але другорядне значення. Саме тому, при пошуках компромісних шляхів акредитації духовних шкіл, слід не забувати про головне.
Таким чином ми зможемо уникнути перекосів, які притаманні практично всім солідним богословським учбовим закладам Помісних Церков. Адже не секрет, що в їхніх стінах уже настійливо сформувався комплекс ущербності богословських факультетів у порівнянні з філософськими, або закріпилася ситуація, при якій виключно дияконія (соціальне служіння) вважається майже головною функцією Церкви. Цю тенденцію сьогодні ми спостерігаємо і в нашій державі. Адже згідно з наказом Вищої атестаційної комісії України (від 15 травня 2010 року) богослів’я було внесене до переліку спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. «Богослів’я» як наукову спеціальність зарахували до галузі науки «Філософські науки».
Можна визнати це як певний позитив, але нині в цьому питанні немає жодної визначеності тому, що спеціальність «Богослів’я» з’явилась в переліку Вищої атестаційної комісії України не як самостійна галузь, а тільки як підрозділ філософської науки. Виникає запитання: невже ж «Богослів’я» не може бути самостійною галуззю? Може! Слід тільки продовжувати роботу з отримання теологічною наукою самостійності і рівноправ’я в ряді інших галузей людського знання.
Є небезпека в тому, що якщо так звані «світські теологи» отримають пріоритетне право у визначенні векторів розвитку богослів’я, Церква може опинитися знову інтелектуально обмеженою, що позбавить богослів’я актуальності й динамічності щодо процесів, на фоні яких звершується її місія.
Святкуючи сьогодні день свого небесного покровителя святого апостола Іоанна Богослова, будемо пам’ятати про те, що успіх всякої освіти залежить від наближення учнів до зразка вчення. Успіх же богословської освіти, яка допоможе нам стати проповідниками Христової істини, наступниками апостолів, наставниками народу Божого у правилах віри і благочестя; освіти, яка допоможе нам продовжити велику справу відновлення світу, що її розпочав Сам Господь, вимагає абсолютного наближення до Бога і уподібнення Йому. А все інше додасться .
Будемо пам’ятати, що допомога Божа завжди з нами – а це головне. Докладемо зусиль, щоб наша освіта вилилась в глибокий церковно-життєвий досвід.
Єпископ ЕПІФАНІЙ (Думенко)