У Львові з 30 жовтня по 1 листопада відбувався Міжнародний науковий симпозіум, присвячений 150-річчю від дня народження Митрополита Андрея Шептицького.
Серед топ-доповідачів симпозіуму також були президент Інституту екуменічних студій УКУ о. д-р Іван Дацько (Рим, Італія), доктор Університету св. Єроніма о. Мирослав Татарин (Ватерлоо, Канада), дослідник Греко-Католицької Церкви в Росії, доктор Університету Нотр-Дам о. Юрій Аввакумов (Саут-Бенд, США), доктор Папського Григоріанського університету Зиновій Свереда (Рим, Італія), декан гуманітарного факультету УКУ Ігор Скочиляс, кандидат мистецтвознавства, завідувач відділом давньоукраїнського мистецтва НМЛ ім. А. Шептицького Марія Гелитович.
Перший день, 30 жовтня (п’ятниця), розпочали з урочистого відкриття та круглого столу на тему «Андрей Шептицький: погляд церков та релігійних спільнот у світі». Участь брали не тільки християни, але й представники мусульман та юдеїв. Шейх Саїд Ісмагілов, голова Духовного управління мусульман України «Умма», наголосив на тому, що українські мусульмани в обличчі кримських татар солідарні з греко-католиками, адже вони також зазнали переслідувань у радянський час та були у підпіллі:
«Історія України показує, що ми поєднані горем релігійних утисків. Сьогодні нам, релігійним діячам, варто було б запитати себе: чи ми готові вийти із зони комфорту на благо держави? Адже на прикладі сусідньої країни бачимо, до чого доводить мовчання релігійних громад і їхніх очільників», — зазначив Саїд Ісмагілов.
Мейлах Шейхет, директор Представництва Американського Об’єднання для євреїв України, звернув увагу на ідею всеохопного милосердя, яку втілював у життя Митрополит Андрей Шептицький не тільки у своїх посланнях, на кшталт «Не убий», але й у порятунку євреїв під час Другої світової війни.
«Владика Андрей рятував юдеїв фактично, жертвуючи життям багатьох монахів-студитів. Український націоналізм Шептицького є націоналізмом любові та співчуття до українців та євреїв. Його справді можна назвати праведним. З юдейської точки зору праведність – це не абсолютна догма, але ознака того, хто має більше добрих справ, ніж гріхів», — підсумував наприкінці круглого столу Мейлах Шейхет.
У другій половині першого дня симпозіуму також провели сесію «Богословсько-екуменічна спадщина митрополита Андрія Шептицького», де говорили про владику як предтечу сучасного ватиканського екуменізму та богослова молитви. Отець Іван Дацько (Рим, Італія) говорив про протоекуменічне мислення і діяльність Митрополита, який брав участь у відомих Велеградських з’їздах першої половини ХХ століття і писав про християнську єдність. Владика завбачливо працював над реформуванням духовної семінарії у Львові, особливо акцентуючи увагу на молодому поколінні, яке краще сприймало ідеї унії (екуменізму).
«Митрополит наголошував, що Українська Церква покликана дати родючий ґрунт екуменізму, — зауважив о. Іван Дацько. – Можна сказати, що на його унійні погляди і прагнення суттєво вплинули папи Лев ХІІІ та Пій Х, а насіння Андрея проросло через його наступників Йосифа Сліпого, Мирослава Любачівського, Любомира Гузара та Святослава Шевчука».
Про Шептицького-богослова розповідав о. Мирослав Татарин, який наголосив на ідеї кенозиса (умалення) та самозречення Шептицького у пізнанні Божої любові.
«Цікавим є те, що попри свої, здавалося б, ультрамодерні на той час погляди на користь екуменізму, Митрополит Андрей ставився із великим послухом до вказівок Папи. Він казав, що готовий говорити про все, але не про єдність Вселенської Церкви, оскільки це прерогатива Папи Римського. Тим не менш, архиєрей впевнено тримав курс на відновлення східного духу в тогочасній ГКЦ. Для нього важливим був діалог не тільки із православними, але й зі своїми. У посланнях владика писав, що Христос помер за усіх християн і в тому числі за тих, які не мають повноти віри», — наголосив о. Мирослав Татарин.
Другий день симпозіуму, 31 жовтня (субота), продовжили сесіями «Суспільно-політична та економічна діяльність митрополита…» і «Мистецько-культурна спадщина митрополита…». У першій половині дня о. Юрій Аввакумов (Саут-Бенд, США) аналізував «східний поворот» А. Шептицького в контексті богословсько-історичних суперечок в Україні та Росії ХХ століття та визначив дискусійні питання дослідження ролі митрополита в розвитку УГКЦ.
«Візантинізація митрополита була своєрідним коперніківським поворотом на Схід. Ця діяльність відбувалася не без супротиву його сучасників і самої Церкви. Одним з яскравіших конфліктів була дискусія з єп. Григорієм Хомишиним, який бачив візантинізацію як загрозу для ГКЦ, — сказав о. Ю. Аввакумов. — Зараз в Церкві схожі проблеми: Схід чи Захід. Для митрополита візантинізація не була походом на Схід проти Заходу. Він пише, що наближення обрядів до Сходу, розкриваючи тим самим скарб ГКЦ, наближає до Заходу, творячи нашу Церкву цікавішою і привабливішою».
Дуже цікавою була доповідь Зиновія Свереди (Рим, Італія), який представив соціально-економічний досвід та методи управління Митрополита у перспективі сучасності. Зокрема, науковець говорив про Андрея Шептицького як про вправного і передбачливого бізнесмена, який вчасно переводив валюту у швейцарські франки задля уникнення інфляції, активно сприяв будівництву українських шкіл та створенню вільних університетів, викуповував заводи і 90% акцій передавав зацікавленим у цьому селянам, створював перші в Австро-Угорщині кооперативні спілки. І все працювало не для збагачення владики, а для діяльності Церкви і користі народу.
«Митрополит чудово розумів, що парохія – це не лише храм, а й молодіжна організація, спортивні товариства, кооперативи, магазини, читальні тощо. Він казав, що священик повинен вийти із захристії і піти в народ, і важливо робити не для людей, а з людьми, тільки тоді вони будуть цінувати цю працю, — зазначив З. Свереда, закінчуючи доповідь двома провокативними питаннями: Чому ми не формуємо стратегію повернення майна Церкви? Чому не формуємо ідеї для реформ держави?».
Науковець зробив загальну оцінку всього майна, яке здобув Митрополит Андрей і яке було відібране радянською владою — загалом вийшла сума понад 13 млрд. доларів. Така інформація викликала шок у присутніх на конференції.
Після прагматичної сторони діяльності перейшли до історіографічної, де декан гуманітарного факультету УКУ Ігор Скочиляс представив ідею Митрополита щодо створення Архіву історії унії.
«За 1928-1944 роки роботи Архіву було зібрано 2 тис. 400 документів–рукописів, 1 700 стародруків рукописних книг і 25 000 так званого розсипу (різних документів), — навів статистичні дані доповідач. — Шептицький хотів представити унійну ідею не лише як галицький чи український феномен, але як явище цілої київської митрополії. Проте після приходу радянської влади до Львова значна частина фонду була втрачена або документи викидали просто на вулицю».
"Родзинкою" симпозіуму був виступ... Андрея Шептицького, внука одного з братів Митрополита Андрея. Гість з Польщі, де сьогодні цей рід продовжується, розповів про внутрішньородинні стосунки, про духовний вплив Софії Фредро на виховання дітей, про боротьбу з Шептицькими у СРСР і соціалістичній Польщі. Свою доповідь Андрій Шептицький збагатив родинними фото.
Під час третьої «мистецької» сесії головним чином зосередили увагу на ролі А. Шептицького у збереженні української іконописної спадщини та створенні Національного музею у Львові, розповіли про меценатську діяльність архиєрея на користь розвитку українського модерного мистецтва та іконопису. Зокрема, мовилося про творчість відомих модерністів І. Северина, П. Холодного, М. Бойчука, М. Сосенка та О. Новаківського і його першу художню школу на Галичині, якої могло б не існувати без підтримки митрополита.
Мистецтвознавець і завідувач відділом давньоукраїнського мистецтва Національного музею у Львові Марія Гелитович зауважила, що саме завдяки Андрею Шептицькому і його щирому бажанню відновити в українців пам’ять про своє давнє коріння була зібрано більше 4 тисяч одиниць українського сакрального мистецтва ХІV-ХІХ століть. Не останню роль в зацікавленні мистецтвом архиєрея був його юнацький талант до живопису (деякі його роботи зараз зберігаються в Римі).
Третій день симпозіуму, 1 листопада (неділя), завершили архиєрейською Літургією у соборі св. Юра та відвідинами родинного помістя Шептицьких у с. Прилбичі Яворівського району Львівщини.
Світлини РІСУ та зі сторінки Інституту екуменічних студій у Фейсбуці