Хто з богословів та істориків має рацію: ті, хто вважає, що, отримавши томос, Православна церква України здобула незалежність, чи ті, хто каже про відновлення автокефалії?
Священнослужителі ПЦУ представляють томос про автокефалію для Православної церкви України після Різдвяної літургії в Софійському соборі в Києві, 7 січня 2019 року
Хто з богословів та істориків має рацію: ті, хто вважає, що, отримавши томос, Православна церква України здобула незалежність, чи ті, хто каже про відновлення автокефалії? Коли християнство прийшло на терени сучасної України, у державу Київська Русь? На ці питання Радіо Свобода відповідає проректор із наукової роботи Київської богословської православної академії протоієрей Віталій Клос.
– Поміркуймо над питанням автокефалії: чи її Православна церква України отримала, чи цей статус було відновлено – з точки зору канонів, догматичного вчення, історії. Якщо ми глянемо на витоки, на самі церковні початки, то маємо зрозуміти: на той уже далекий час усі Церкви були автокефальними. І ті Церкви, згідно з віровченням, об’єднувались «узами любові». Тобто існувала внутрішня єдність поміж Церквами.
– А що змінило, сказати б, такий лад?
– Церкви розвивались, і з часом виникла необхідність адмініструвати, впорядкувати зовнішні церковні елементи. Якщо говорити сучасною мовою, тодішні священики розробили і впровадили у церковну діяльність певні канонічні норми, які ці питання регулюють.
Тож коли ми говоримо про автокефальність, про автокефалію, то маємо розуміти: у період 4-го століття в межах Римської імперії існували близько 150 автокефальних Церков. А на наших теренах (сучасної України, себто) функціонували їхні єпархії – наприклад, скіфська. Предстоятелі, або ж єпископи, представляли громади своїх єпархій на Вселенських церковних соборах.
– Тобто церкви, які діяли на наших теренах, вже тоді були автокефальними?
– Однозначно були. Але дотепер нам мало відомо про той, уже віддалений у часі, період. Думаю, ми маємо шукати джерела й досліджувати ранні сторінки історії нашої Церкви на цих землях, це важливе завдання для вчених і священнослужителів.
– Як функціонувала церква у добу Київської Русі?
– Коли ми говоримо про період Руси, Київської держави, то я хочу наголосити: хрещення народ нашої тодішньої держави прийняв раніше від офіційної дати. Нам чи не століттями розповідали, що князь Володимир Великий хрестив Русь у 988 році – але ж цьому передували певні обставини та факти.
Так, від доби Римської імперії на наших теренах функціонували церковні єпархії – відтак, у Київській державі було чимало християн або людей, котрі знали про християнство. Це підтверджують літописні, писемні джерела. Відомо з літописів, наприклад, про хрещення князя Аскольда – засновника Київського князівства у Наддніпрянській Україні, який у 860 році здійснив похід на Константинополь (князь Аскольд згадується у «Повісті врем’яних літ» – ред.).
– Про які джерела ви кажете?
– Митрополит Сильвестр Косів (український письменник і церковний діяч, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси у 1647–1657 роках – ред.) у своєму «Патериконі» пише про акти хрещення, важливі для поширення християнства на цих землях. До того ж, не забуваймо про торговельні, політичні або військові зв’язки Київської держави з іншими країнами, де було поширене християнство.
Київський князь Ігор Рюрикович, руський князь із династії Рюриковичів підписав військовий договір із Візантією у 944 році, у документі можна знайти інформацію про те, що частина «нашого» війська присягала у соборній церкві Святого Іллі. Тобто воїни-язичники присягали на мечах, а християни – у храмі. І ми бачимо, що у першій половині десятого століття християн було вже чимало, і князь мав рахуватися з їхніми потребами й інтересами.
– Якщо повернутись до питання автокефалії, то чи мала православна церква у ті віддалені часи своїх ієрархів?
– У період хрещення святого князя Аскольда нам був даний Вселенським собором ієрарх – митрополит, єпископ. Зрозуміло, що ми зараз вже не скажемо, наскільки самостійною була ця людина.
Але якщо говорити про хрещення рівноапостольного князя Володимира, то визначний дослідник історії церкви протоієрей Євгеній Голубинський писав, що Володимир зробив усе, аби бути незалежним із точки зору державної. А щодо Руської церкви, то, як стверджував професор Голубницький, якщо враховувати територію Київської держави, церковний вплив поширювався на величезну територію, не меншу від Візантії.
– Чому про це в Україні дізнаємось лише тепер?
– Надто довго Росія – Російська імперія, Радянський Союз – «привласнювали» і спотворювали нашу історію. Я вже казав раніше у розмові з Радіо Свобода, що результати цього ми долаємо дотепер.