«Києво-Печерський патерик» був укладений десь у ХІІІ ст. Однак окремі його частини з’явилися ще в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. «Патерик» це теж літопис. Але літопис специфічний, де викладається історія Києво-Печерського монастиря.
Можна говорити про значний вплив «Патерика» на українську середньовічну й ранньомодерну культуру. «Понад двісті списків його, що збереглися до наших днів, численні редакції, які датуються ХІV, ХV і ХVІІ ст., дозволяють твердити, – справедливо вказує Вілен Горський, – що цей твір майже впродовж півтисячоліття становив чи не найбільш популярний та шанований предмет читання найширших верств української спільності». Також із появою друкарства «Патерик» неодноразово перевидавався. І до кінця ХVІІІ чи навіть початку ХІХ ст. залишався важливою лектурою освічених українців.
«Києво-Печерський патерик» знаходився в опозиції до родової свідомості, притаманної язичництву. У Київській Русі, як і в інших традиційних суспільствах, велику роль продовжували відігравати відносини, що будувалися на родинних стосунках. Рід і далі виступав базовою ланкою давньоруського соціуму, відіграючи важливу роль для самоідентифікації особистості. Якого ти роду-племені – це чи не найголовніший ідентифікаційний момент для характеристики людини того часу. Проте поряд із родом з’являються альтернативні йому структури. Однією з них став монастир. Туди йшли люди, що зрікалися роду. І там формувалася своя, по-суті антиродова свідомість.
Зразки цієї свідомості й демонструє «Києво-Печерський патерик». Втеча від роду, зречення батьків розглядаються як позитивне, навіть героїчне явище. У «Патерику» детально описується боротьба Феодосія Печерського зі своєю матір’ю. Тема зречення роду представлена і в інших розповідях. Наприклад, у розповіді про Варлаама, який походив з боярської сім’ї, але пішов у монастир. Його забрали з чернечої обителі і намагалися змусити жити світським життям. Батько дає йому багатий одяг, добру їжу. Жінка спокушає його. Однак Варлаам, «побачивши безумство жінки і зрозумівши, що це батько приготував її йому на спокусу, почав безперестанку молитися в глибині свого серця до всемилостивого Бога, який може врятувати його від тієї спокуси. Три дні сидів він так на тому місці, не встаючи і не ївши, не зодягаючись, а сидів лише в одній свитині». Зрештою, «побачив благий Бог терпіння й смирення юнака та навернув жорстоке серце його батька на милість до сина свого. Бо коли слуги сказали йому, що вже четвертий день нічого не їсть і не одягається, то батько його, почувши це, дуже засмутився, переживаючи, щоби не помер від голоду й холоду. Покликав його і, з любов’ю поцілувавши, відпустив. І трапилось тоді таке: плач великий, наче за померлим. Слуги й служниці оплакували свого пана, що відходив від них. Жінка також гірко ридала, втрачаючи чоловіка. Батько і мати плакали за сином, що розлучається з ним, і так усі зі сльозами проводили його. І вийшов Христовий воїн із дому свого батька, звільнившись, наче пташка із клітки або як сарна з тенет…».
Християнство орієнтувало своїх адептів на творення надродової, надетнічної спільноти – Церкви, «граду Божого» на землі. Так, якщо в Старому Заповіті Біблії домінує свідомість родова й етнічно-племінна, то в Новому Заповіті вона фактично ігнорується. Ісус Христос творить спільноту апостолів та своїх прихильників, майже не звертаючи уваги на їхню родову приналежність.
«Києво-Печерський патерик» має також відверту антифеміністичну спрямованість. Жінки представлені в ньому переважно негативно. Часто подаються як сексуальні спокусниці. Особливо показовою тут є оповідь «Про преподобного Мойсея Угрина», де розповідається про те, як одна багата пані у Лядській землі намагалася звабити ченця. Статеві стосунки, що забезпечують продовження роду, розглядаються в «Патерику» як щось абсолютно гріховне.
Монастир у цій писемній пам’ятці постає наче острів серед бурхливого, ворожого моря. Ченцям доводиться протистояти спокусам зовнішнього світу, постійно воювати з бісами, які не дають їм спокою, і т.п. Життя ченця – постійна боротьба «Христового воїна». Зрозуміло, вона подається як щось героїчне, варте наслідування.
«Києво-Печерський патерик» мав помітний вплив на українську свідомість. Цікаві паралелі простежуються між «Патериком» та творами Миколи Гоголя. Це і сприйняття світу як наповненого ворожими, бісівськими силами, і загалом негативне трактування жінки, в якій «сидить біс». Зрештою, існують паралелі між окремими сюжетами «Патерика» і сюжетами в творах Гоголя. Наприклад, розповідь про священика Тита та диякона Евагрія, які ворогували між собою, нагадує Гоголівську «Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем».