Якщо Остріг — історична перлина Рівненщини, то однією з архітектурних перлин самого стародавнього міста називають Богоявленський собор, що велично височіє на Замковій горі. Хоча дослідники ще остаточно не утвердилися в даті його заснування, однак з великою долею імовірності храм нині розміняв щонайменше п’яту сотню років.
Джерело: РівнеРетроРитм
Його називають візитівкою Острога, його зображення є на гербі міста, а свого часу було на князівських печатках. Собор свого часу мав не лише культове, а й оборонне призначення. Водночас був ще й усипальницею родини князів Острозьких. Тут знайшли вічний спочинок Василь (Красний), Олександр, Василь-Костянтин та меценатка Острозької академії Гальшка Острозька.
За п’ять віків свого існування соборна церква Богоявлення відчула на собі усі історичні перипетії, що випали на долю міста. Дослідники схиляються до думки, що храм було побудовано на місці старої дерев’яної церкви князем Костянтином Івановичем Острозьким у першій чверті ХVI століття після переможної битви під Оршею 1514 року. Збережений донині напис на бійницях однієї зі стін із датою “1521” історики вважають роком побудови церкви. Щоправда, інші дослідники наполягають, що це дата пристосування церкви для оборонних потреб. Власне ця стіна — єдиний автентичний фрагмент храму первісної побудови, що дійшов до наших часів.
Цікаво, що ця північна стіна храму була невід’ємною частиною оборонної системи Замкової гори. Її товщина сягала 2,8 метра, й вона була з’єднана з оборонними замковими мурами. У стіні було спеціально зроблено бійниці для стрільби, а широкий уступ угорі слугував місцем для спостереження.
Понад 200 років святиня стояла пусткою і руйнувалася. До наших часів дійшли численні малюнки та гравюри давніх художників, які зображали величні руїни на своїх картинах.
Здавна Замкову гору в Острозі вважали місцем містичним. Чимало переказів стосуються і храму. За легендою в ньому начебто вінчалася 14-річна Гальшка Острозька з князем Дмитром Сангушком. Як відомо, доля цієї жінки, чию красу її родичі використовували задля примноження власних багатств, була трагічною.
Історик Йосип Новицький, який досліджував Богоявленський собор у 1918 році, стверджував, що знайшов підземний хід із головного вівтаря храму до княжих покоїв і навіть далі. Припускав, що тунель міг тягнутися аж до Межиріцького монастиря.
За ще однією легендою, в цьому підземному ході буцімто остання з роду князів Острозьких, Анна-Алоїза заховала величезні золоті скарби, які не змогла вивезти, коли втікала від козаків Богдана Хмельницького.
Власне з іменем онуки князя Костянтина Острозького Анни пов’язані і легенди, і реальні трагічні події довкола Богоявленського храму. Вийшовши заміж за польського магната Ходкевича, Анна стала католичкою з ім’ям Алоїза і стала ревною поборницею нової віри. Мало того, вона буцімто вчинила нечуваний гріх і осквернила храм, здійснивши в ньому обряд “покатоличення” власного батька, який помер 34 роки перед тим. За переказами, буцімто у Великодню п’ятницю 1636 року Анна-Алоїза з кількома монахами-єзуїтами та прихожанами місцевого костела вирушила до княжої усипальниці в Богоявленському соборі. Там, у приміщенні, де рядами стояли гробниці з останками князів Острозьких, покоївся прах її батька — князя Олександра. Тут монахи буцімто й “перехрестили” у католицьку віру покійного князя. Однак цей факт набрав розголосу і призвів до народних заворушень. За іншими переказами, буцімто справжнє повстання проти сваволі Анни-Алоїзи спричинив випадок, що трапився у ніч на Великдень. Коли прихожани саме стояли навколо Богоявленського храму в очікуванні освячення пасок, княгиня поверталася в кареті до замку. Не бажаючи почекати поки пройде хода, вона наказала їхати крізь натовп вірян. У результаті карета пом’яла не лише пасхальні кошики, а й покалічила чимало людей. Однак повстання було жорстоко придушене, а Богоявленський собор за наказом Анни-Алоїзи, яка попередньо вивезла звідти прах свого батька, було зачинено.
Відтоді серед острожан побутує легенда, що начебто у пасхальну ніч навколо Богоявленської церкви блукає сумна жінка з розпущеним волоссям. Буцімто після смерті вона в такий спосіб приречена вічно спокутувати свій страшний гріх, і її душа ніколи не матиме відпочинку і спокою.
Рік 1636-й став трагічним в історії Богоявленського собору. Відтоді й на понад 200 років він був зачинений для богослужінь і простояв пусткою, невпинно руйнуючись. Одного разу в нього влучила блискавка, через що згоріла покрівля споруди, обвалилися купола.
Мало не з часів приєднання Волині до Росії після третього поділу Польщі 1795 року храм привертав до себе увагу громадськості як один із найдавніших у краю. Свого часу було подано кілька проєктів реконструкції церкви і консервації руїн.
Зрештою у 1883 році було затверджено проєкт російського архітектора, академіка архітектури Імператорської Академії мистецтв Василя Токарєва.
Але “відновлення” церкви проводили таким чином, що руїни розібрали аж до фундаменту, залишивши лише фрагмент північної стіни з бійницями на рівні близько 8-ми метрів заввишки. Фактично будівлю церкви звели наново.
Під час цих “реставраційних” робіт загинув надзвичайно цінний керамічний декор підлоги, стін і входів храму. Багато хто з дослідників стверджував, що після такого відновлення храм цілковито втратив свою архітектурно-історичну цінність як об’єкт ХV-XVI століття. Було збудовано новий храм, який лише повторює планову та об’ємно-просторову структуру давньої будівлі. Зокрема мистецтвознавець і дослідник пам’яток архітектури Георгій Лукомський у своїй праці “Хроника провинциальных вандализмов” (журнал “Старые годы, 1911) з гіркою іронією зазначав, що “реставрацію” проводили солдати … залишки руїн собору були розібрані до підвалин…”.
Шанована історик архітектури і реставратор Олена Годованюк у своїй праці “Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких у Острозі” (“Острозька давнина”, Львів, 1995) зазначала, що під час відбудови храму “порушено пропорції верхньої частини будівлі, знищено всі різьблені кам’яні готичні елементи декору, портали входів, обрамлення вікон. Втрачено архітектурні та конструктивні деталі, які надавали Богоявленській церкві неповторної своєрідності й унікальності. Архітектурі сучасної будівлі храму великою мірою притаманні певна схематичність деталей і форм, що характерно для культових будівель другої половини-кінця ХІХ століття, збудованих у “російсько-візантійському” стилі”.
Після такого “відновлення” ця пам’ятка сакрального будівництва Волині ХV-XVI століття фактично припинила своє існування, зазначала Олена Годованюк.
У фондах Острозького музею-заповідника зберігаються унікальні світлини зі зображенням моменту освячення початку будівництва. На фото видно фрагмент північної стіни, яку зберегли. Також видно дерев’яний поміст для церемонії молебну. Видно опори майбутнього будівельного риштування.
Відбудову храму було завершено в 1891 році. Під час будівництва було виявлено людські кістки, які перепоховали всередині храму. Деякі дослідники припускають, що це могли бути останки з княжих поховань.
У 1912 році на західній стіні собору було нанесено фреску із зображенням Замкової гори, святих — покровителів родини князів Острозьких. Серед них і преподобний Феодосій — князь Федір Острозький. У 1920-х роках за польської влади фреску замалювали.
На цьому поневіряння соборної церкви в Острозі не закінчилися. У 1963 році її знову зачинили — цього разу радянська влада. Добре, що храм уникнув долі інших культових споруд, які повсюдно перетворювали на склади. Його передали Острозькому краєзнавчому музею, який з 1981 року став частиною Державного історико-культурного заповідника міста Острога. З 1989 року Богоявленський собор перебуває у користуванні місцевої громади Української Православної Церкви (Московського патріархату).
А 19-го січня цьогоріч у замку князів Острозьких Державного історико-культурного заповідника міста Острога з нагоди 500-річчя побудови Богоявленського собору відбулася урочиста церемонія спецпогашення тематичних конвертів і марок спеціальним поштовим штемпелем. На конвертах і марках зображено Богоявленський собор.
За версією Вікіпедії, спецпогашення — це погашення спеціальним поштовим штемпелем поштових конвертів і марок, випущених з нагоди значних і пам’ятних подій. Відмінністю від стандартних поштових штемпелів є зовнішнє оформлення. Спецпогашення має особливе значення для філателістів, які колекціонують ювілейні марки і конверти.
Джерела фото:
Світлана Калько