20 серпня виповнилось 135 років з дня народження Омеляна Ковча – священника УГКЦ Омеляна Ковча, блаженного священномученика, Праведника України.
20 серпня виповнилось 135 років з дня народження Омеляна Ковча – священника УГКЦ Омеляна Ковча, блаженного священномученика, Праведника України.
Отець Омелян Ковч жив в дуже важкий час, коли на дворі вирувала чума нацизму, комунізму та шовінізму. Відданий служінню Богові він також бореться за свободу та права людей, вчить українців берегти та відстоювати свою ідентичність, вчить поваги і любові до інших незалежно від національності та віросповідання.
Омелян Ковч був одним з тих, хто був беззаперечним прикладом любові до людей, прикладом жертовності заради інших. Ціною власного життя він врятував тисячі життів.
Хто такий отець Омелян Ковч і чому його оголосили священномучеником, в кількох фактах із його життя.
КОВЧ – ПОЛЬОВИЙ ДУХІВНИК УГА
КОВЧ ПРОТИ ПОЛОНІЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ
1922 р. – о. Омелян стає парохом у Перемишлянах на Львівщині. Греко-католицька церква залишалась найбільш впливовою українською структурою, яка протистояла польському уряду в його жорсткій політиці полонізації українців. Ковч розумів: бездержавна нація приречена на нерівну боротьбу. Головне – не скоритися. «Не ридать, а здобувати. Сила й авторитет народу в його національній та духовній свідомості», – говорив він.
о.Омелян починає розбудовувати громадське життя у Перемишлянах. Він приводить до ладу Народний дім, де облаштує читальню «Просвіти», книгарню, театральну залу, туди ж перенесуть Український банк та кооператив, організував окремо дитячий садок. Ковч організовує театральний та пластовий гуртки, хор. А в хаті самого о. Омеляна вечорами збирались студенти.
Ковч був в центрі духовного, культурного, освітнього життя в Перемишлянах та навколишніх селах. Мудрий, врівноважений, завжди сповнений спокою і впевненості Омелян Ковч надихав людей не здаватися і чинити опір польському наступу. За це польська влада назвала його провідником «ворогів польської держави».
ПІСЛЯ ПРОПОВІДІ – ПІД АРЕШТ
Багато недільних чи святкових проповідей о. Омеляна Ковча закінчувалась як не обшуками в його хаті, то арештами його самого. Чому? Ось уривок з однієї його проповіді:
«Господар запросив гостей, але прийшли і непрохані особи, яких незручно було випровадити геть. Сіли за стіл, а неждані гості попросили: «Посунься, Іване». А потім стали його виштовхувати силою. Скромний Іван посувався-посувався, аж поки не опинився за порогом своєї хати.
«Іване, – звернувся о.Ковч до своїх парафіян, – а доки ти будеш посуватися, доки ти будеш по-рабськи залишати своє місце господаря у своїй власній хаті? Будь сильний, стій твердо на своїм своїми ногами, май відвагу боронити своє місце господаря на цій Землі! Позбудься раз і назавжди рабського почуття перед тими, хто силою чи підступом накидає тобі свою зверхність. Бачите, тут моє місце, тут я проповідую, і всі, свої і чужі, прошені і непрошені, мусять знати, що «Іван» не буде більше нікому і ніколи зі свого місця посуватися. Тут він, а не хтось інший, – господар!».
…після цієї проповіді Ковча арештували на два тижні. А фраза «Іване, посунься» або «Перестань бути Іваном» стали крилатими серед українців.
Проповідь о. Омеляна актуальна і до сьогоднішніх подій в Україна в боротьбі з російським ворогом і пропагандою «руського міра».
ПОБУДУВАТИ ЦЕРКВУ ЗА ОДНУ НІЧ
Ковча любили за те, що він показував не лише приклад християнської любові, а й як не поступатись своїми національними принципами, навіть перед страхом ув’язнення.
Українці з села Сивороги (поблизу Перемишлян) довший час просили польську владу дозволу на будівництво своєї церкви. Однак далі обіцянок влади справа не йшла. Тоді о. Омелян вирішив сам допомогти вірним і підготував неочікуваний план. Завчасно порізали і підготували дошки, стовпи та інші матеріали, які розвезли на різні подвір’я українців. В ніч перед святом Покрови люди зійшлися і почали разом із о. Омеляном ставити церкву. Коли настав ранок – церква стояла готова! На своїх місцях висіли образи під вишитими рушниками, стояли хоругви, діти принесли квіти. О 7 ранку вдарив дзвін, о. Ковч почав службу Божу. Люди співали і витирали сльози.
Завершилось все тим, що місцеві поляки напали на прихожан, Ковча арештувала поліція (правда вже ввечері під тиском людей – його відпустили). Пізніше церкву ще намагались спалити, але люди її відбудували.
«Українці, маючи такого авторитетного проповідника, вже «не йшли від нас», а польське вище духовенство ставило в приклад своїм ксьондзам отця Омеляна», – згадував сучасник отця Іван Фуглевич.
КОВЧ ЗАВЖДИ ТУРБУВАВСЯ ПРО СИРІТ І БІДНИХ
Отець Омелян Ковч та його дружина знали всі сім’ї в Перемишлянах та навколишніх селах, які жили в нужді і потребували допомоги. На кожні свята багатодітні та незаможні родини знали, що дружина о. Омеляна Марія приготувала для їхніх дітей щось смачненьке. Особливо сім’я Ковчів дбала про сиріт.
О. Омелян мав своїх власних шестеро дітей, які не завжди мали що поїсти чи в що одягнутись. Та коли він знав, що десь діти залишились сиротами чи бідують, – брав їх на деяких час до свого дому, одягав і годував.
Сам о. Омелян не турбувався про свій достаток. Але його дім завжди був відкритим для парафіян.
«Над тією хатою янголи кружляють», – говорили люди про Ковчів.
ЧЕРВОНА ГІЛЬЙОТИНА. «ХТО ПЕРЕХОВУЄ О. КОВЧА – БУДЕ РОЗСТРІЛЯНИЙ!»
1939 р. Західну Україну окупувала більшовицька влада. Радість українців після «визволення» від ненависної їм польської влади дуже швидко минула.
Проповіді о. Омеляна стали ще більш безстрашними і сміливими. До церкви почали ходити навіть ті, які її раніше оминали – це було єдиним місцем заспокоєння та розради.
«Хто переховує отця Ковча і його доньок, буде розстріляний, а хто вкаже місце, де вони переховуються, дістане 5 тисяч карбованців нагороди», – більшовики намагались знищити отця Омеляна Ковча.
Ніхто не виказав пароха.
НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ. ХРЕЩЕННЯ ЄВРЕЇВ
1941. Владу більшовиків змінює німецька влада, яка одразу ж розпочала терор проти євреїв. Омеляну Ковчу вдалось визволити євреїв з палаючої синагоги, де їх зачинили та підпалили німці.
В Гестапо посипалися доноси на Омеляна Ковча: його звинувачували в багаторічному членстві в ОУН, передачі ліків та харчів українським партизанам. Але найтяжчим злочином отця німецька влада вважала хрещення євреїв, які в такий спосіб намагались врятувати своє життя.
Є свідчення, що Омелян Ковч охрестив загалом до двох тисяч євреїв. Він знав, що для нього це добром не скінчиться, але продовжував виконувати свій обов’язок.
30 грудня 1942 року о. Ковч отримав виклик до гестапо. Він уже багато разів ходив на такі виклики в різних справах. Однак цього разу відчув, що не повернеться додому.
«Отець вдягнувся, – згадувала служниця Мариня, – поклав ключі від хати на стіл і велів мені переказати дітям, щоб вони зберегли свою гідність і не ходили просити про його звільнення».
КОНЦТАБІР «МАЙДАНЕК»
1943 р. Омеляна Ковча з тюрми на Лонського у Львові перевезли до концтабору «Майданек», що неподалік польського Любліна. В’язнів тут зустрічали фразою: «Звідси можна вийти лише через димар крематорію». Через табір пройшло майже 300 тисяч осіб, 80 тисяч з них загинули.
№2399 – саме такий номер присвоїли Омеляну Ковчу в концтаборі. Отець одразу, не ховаючись, почав відправляти богослужіння. Для багатьох він став духовною опорою.
Родина і особисто митрополит Андрей Шептицький намагались визволити Омеляна Ковча з концтабору. Проте о. Омелян сам просив їх цього не робити.
Із його листа рідним, 1944 рік:
«…Я розумію, що ви стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Вчора вони убили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?…
Я дякую Богові за його до мене доброту. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі є рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. З усіх присутніх тут я є одиноким священиком. Не можу навіть уявити собі, що було би тут без мене.
…Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не прошу його про нічого більше. Не турбуйтесь та не зневіряйтесь моєю участю. Натомість радійте зі мною. Моліться за тих, хто створив цей концтабір, та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов…нехай Господь помилує їх».
Згідно із документами концтабору, Омелян Ковч помер 25 березня 1944 р. Його тіло, очевидно, спалили в місцевому крематорії.
На місці колишнього концтабору «Майданек» сьогодні музей-меморіал, що увічнює пам’ять про жахливу катастрофу в історії людства. Омелян Ковч – єдиний із жертв концтабору, кому присвячений особистий пам’ятний знак, установлений біля центральної брами – камінь з викарбуваними словами отця:
«Тут я бачу Бога – Бога. Який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей. Отець Омелян Ковч, в’язень № 2399».
Вшанування Омеляна Ковча сучасниками:
За матеріалами книги «Ковчег отця Ковча» (Олег Крук) та зі спогадів доньки о. Омеляна Ковча – Анни Ковч-Баран.