1 травня Церкви візантійської та латинської традиції відзначають пам’ять Єремії — одного з найбільших пророків Старого Завіту.
Складна композиція Книги пророка Єремії, в якій переплелись свідоцтва самого пророка, біографічні дані про нього, записані Варухом або ще кимось із наступників, та пізніші редакторські вставки, свідчить про цілу пророчу школу, яка з часом розвинулась. З її середовища вийшли також приписувані пророкові Плач Єремії та Лист Єремії, присвячені відповідно проблемам зруйнованого вавилонянами Єрусалиму і впаданням у ідолопоклонство вибраного народу на вигнанні.
Початок Книги Єремії вказує, що він походив “із священиків, що були в Анатоті, у Веніяминовім краю” (Єр. 1, 1). Натомість пророчу діяльність розгорнув у Єрусалимі. Період пророкування Єремії ї доволі розлогий і охоплює правління кількох царів. Це відбувалося “за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання, та за часів Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя Юдейського, аж до виселення Єрусалиму у п’ятому місяці” (Єр. 1, 2 - 3).
Боже слово, звернене до пророка: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш, ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив” (Єр. 1, 5), говорить про таїну його покликання і до земного життя, і до пророкування. Через те дослідники вагаються, чи вказаний 626 р. до Христа за царювання Йосії є роком народження Єремії, чи роком початку його місії.
У всякому разі він захопив добу духовного відродження Юдеї за часів Йосії, коли той провів релігійну реформу, відремонтував Єрусалимський храм (621 р. до Христа) та представив народові знайдений сувій з частиною Закону Мойсея (імовірно Втор. 12, 1 - 26, 15) як Богом натхнений моральний кодекс, який би врегульовував його життя.
Син Йосії Йоаким зробив крок назад від того укладу духовного життя, який запровадив його батько. В цей час слова Єремії почали звучати з особливою гостротою, і пророк став наражатися на переслідування від самого царя та придворних лжепророків, котрі видавали те, що народ і правителі хотіли чути, за Боже слово. За Йоакима Єремію вперше ставлять на суд і заарештовують. Свої пророцтва він продовжує посилати через Варуха. Один сувій Йоаким знищує, але Єремія записує пророцтво ще раз.
На зміну Йоакимові прийшов його брат Седекія, ставленик вавилонського царя Навуходоносора (Єр. 37, 1), котрий вів однак подвійну політику. Єремія продовжує виступати проти морального занепаду народу, критикувати його верхівку, застерігати від політичного союзу з Єгиптом задля спільної оборони від Вавилону. Останні заклики роблять Єремію державним зрадником в очах багатьох, хоч вони містять під собою не особисті політичні вподобання, а потребу довіритися Богові. В такому випадку, навіть піддавшись Вавилонові, Єрусалим уникне руйнування. Натомість, поклавши надію на людські заходи — союз з Єгиптом, — зазнає катастрофи всенародного масштабу, що й справдилось 587 р. до Христа.
Під час своєї проповіді Єремія, як і багато інших пророків, використовує символічні дії. Змагаючись із придворним лжепророком Ананією, котрий стверджував, що Єрусалим уникне рук Навуходоносора, Єремія на знак вимоги йому піддатися, носить на шиї дерев’яне ярмо. Ананія ламає його. Єремія ж у відповідь: “Ти поламав ярмо дерев’яне, а замість нього я зроблю кормигу залізну. Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Я накладу залізне ярмо на шиї цим народам, щоб служили Навуходоносорові, вавилонському цареві, і вони служитимуть йому” (Єр. 28, 13-14).
У цей же період Єремію заарештовують. Спершу в будинку писаря Йонатана, де пророкові грозить смертельна небезпека, а потім його тримають у тюремному дворі аж до здобуття Єрусалиму Навуходоносором. Намагання Седекії сидіти одночасно на двох стільцях проявляється і у ставленні до Єремії. Він таємно відвідує його у в’язниці, слухає пророцтва, але не робить з них практичних висновків. Одного разу за намовою вельмож наказує його стратити, кинувши у водозбір царенка Малкії на тюремному дворі, після чого посилає скопця Еведмелеха, щоб той витягнув пророка звідти.
Невдовзі те, що передбачав Єремія справдилось. Навуходоносор таки здобув Єрусалим. Седекію, котрий намагався втекти, він зловив, убив його синів у нього на очах, самого осліпив і зі значною частиною єрусалимлян відвів до Вавилону. Єремія залишився в Єрусалимі зі своїм народом під керівництвом намісника Годолії.
Коли того вбили, юдеї вирішують втікати до Єгипту. Єремія, посилаючись на слово Боже, застерігає їх від цього, але вони не слухають. Вони самі вирушають до Єгипту (м. Тафніс) і насильно забирають із собою пророка. Єремія продовжує пророкувати і там. Через Сераю, котрий звідти іде до Вавилону, він передає запис свого пророцтва депортованим туди юдеям. Передання каже, що Єремія загинув у Єгипті мученицькою смертю. Юдеї за незручні пророцтва проти них каменували його.
Крім переслідувань від народу та сильних світу цього, Єремія страждав від самого свого покликання. Часто на сторінках його книги можна знайти моменти, де він сперечається з Богом, відмовляється іти проповідувати тим, хто не слухає його і намагається вбити, але в підсумку підкоряється Божому слову. Через це Книга пророка Єремії сприяє не тільки оголенню суспільних проблем, а й передає увесь спектр драматизму стосунків з Богом кожної окремої душі.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##