11 листопада християни латинської, лютеранської та англіканської традицій відзначають пам’ять св. Мартина Турського, названого Милостивим через його ставлення до убогих, одному з проявів якого завдячують своєю назвою капеланство та паліативна допомога. У візантійській традиції святого вшановують 12 жовтня.
Походив Мартин з Паннонії (сучасна Угорщина). Він народився 316 р. Батько-язичник, котрий служив у війську, назвав його на честь бога війни Марса. Отримавши призначення трибуна, він переїхав до Павії (Італія), і Мартин до п’ятнадцяти років там зростав. Він познайомився з християнами, став катехуменом, але місцевий єпископ не наважився охрестити його через юний вік та побоюючись впливового батька.
Мартин мріяв про самітницьке життя, однак згідно з імператорським едиктом як син ветерана змушений був вступити до армії. З кінним легіоном його відправили до Галлії. Перебуваючи на службі, провадив чеснотливе життя, уникаючи спокус та допомагаючи бідним. Через те зазнавав насмішок та нерозуміння з боку військових.
Відомою є історія, як одного разу, їдучи верхи, Мартин зустрів напівголого жебрака. Не зважаючи на загрозу кари через псування військового майна, він розтяв мечем свій плащ навпіл і в одну його половину загорнув потребуючого. Плащ латиною звучить як pallium або cappa. Звідси взяла свою назву паліативна допомога, покликана підтримувати життєдіяльність невиліковно хворих.
Половина плаща, яка залишилася в Мартина, стала реліквією французької армії. Її вояки брали з собою в походи. Для неї створили переносний храм і назвали його похідним від cappa словом capella (укр. “каплиця”). А той, хто служив у ньому, став називатися капеланом.
Після події з жебраком Мартинові уві сні з’явився Ісус Христос в половині його плаща і оголосив ангелам: “Дивіться, ось плащ, в який загорнув мене катехумен Мартин”. Воїн сприйняв це як знак, що слід прийняти Хрещення, тож найближчої Пасхи він так і зробив.
Ще певний час Мартин залишився у війську. Житіє святого розповідає, як він у битві з алеманами вийшов їм назустріч без зброї, лише молячись, після чого противник несподівано відступив.
Звільнившись з війська, він вирушив до Пуатьє зустрітися з єпископом Іларієм Піктавійським. Не заставши його через вигнання, на яке присудив святителя імператор-аріанин Констанцій, Мартин певний час жив у скиту поблизу Медіолану (тепер Мілану).
Коли Іларій повернувся з вигнання, він дав Мартинові дозвіл на заснування монастиря поблизу Пуатьє. Так 360 р. з’явився перший в Галлії монастир Лігуже. Мартин ще з кількома товаришами по війську оселилися в убогих хатинах. Вони віддавалися молитві та з проповіддю Євангелія подорожували Галлією.
Через те Мартин здобув популярність серед народу, так що 371 р. його вирішили обрати єпископом Тура. Легенда розповідає, що Мартин намагався уникнути такої честі, переховувався, але місце його перебування видали гуси своїм гелготінням. За присутністю цих птиць святого нині можна впізнати на іконах.
Ставши єпископом, Мартин не змінив трибу свого життя. Він відмовився від комфорту, оселився за мурами міста в заснованому ним монастирі Мармутьє, допомагав сиротам, вдовам, жебракам, ув’язненим. Був наділений даром виганяти бісів. Часто йому доводилося лагодити різні суперечки, пов’язані з єресями та розколами. Виступав проти смертної кари, на яку часто засуджували єретиків, вважаючи, що вони вже самі себе покарали, втративши вічне життя через відкинення ними церквоного вчення.
На подолання одного з розколів, який виник у містечку Канді, єпископ Турський вирушив у свою останню подорож 397 р. Перед поверненням його схопила лихоманка. Св. Мартин попросив покласти себе на голій землі і при великому здвигові народу він віддав Богові душу. Тіло його переправили Луарою і поховали в Турі. День його поховання 11 листопада внесли в літургійний календар Католицької Церкви, що згодом перейняли і протестанти.
Культ святого Мартина поширився по всій Європі. На згадку про те, як гуси допомогли його віднайти, щоб зробити єпископом, по багатьох містах влаштовуються святкування пошуків св. Мартина з ліхтариками. В цей день прийнято дарувати дітям подарунки на згадку про щедрість та милосердя Турського єпископа, до чого долучаються також різні установи.
В Україні почитання св. Мартина особливо розвинулося серед римо-католиків Мукачевого, яке вони перейняли від угорців та німців. Св. Мартин є покровителем Мукачівської дієцезії та зображений на гербі міста в єпископському облаченні та зі щитом, на якому можна побачити меч, що розтинає плащ та нагадує про найвизначнішу подію в історії покликання святого.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##