11 жовтня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять одного з найвидатніших творців літургійних текстів преподобного Теофана Начертанного. Саме на його особу вказують надписи до канонів, які можемо побачити в літургійних книгах: “Творіння Теофанове”. Таких творів святий залишив по собі близько ста п’ятдесяти.
Походив Теофан з Палестини. Народився наприкінці VIII ст. у християнській сім’ї (деякі Житія вважають його сином Йони-пресвітера, пам’ять котрого відзначають 22 вересня). Більше згадок є про його брата Теодора.
Вони разом подвизалися в лаврі св. Сави, прийняли священичі свячення, а згодом разом засвідчували своїми стражданнями віру в Христа перед гонителями-іконоборцями. Лавра св. Сави стала для Теофана хорошою школою духовного життя, яка підготувала його до майбутніх звершень. “Трудами подвижницькими свою душу озброївши, плотські збурення втихомирив ти, священніший отче, а ум учинив обителлю Божественної Тройці; і вознісся єси, славний, туди, де мученицькі воїнства, і краса, мислю неосяжна, і святителів собор”, — так про це говорить стихира Вечірні 11 жовтня.
Монашество на зламі VIII-IX ст. стало тією силою, яка виступила рішуче на захист ікон, коли Візантійською імперією ширилася єресь іконоборства. Преподобні отці спростовували твердження, висловлене іконоборцями, буцімто почитання ікон — це ідолопоклонство, висуваючи на противагу йому Христове Воплочення: оскільки Син Божий став людиною, то його можна зображати, і вшанування його образу переноситься на Першообраз.
Серед тих, хто у Константинополі перед імператором Левом Вірменином обстоював почитання ікон, були й брати Теодор та Теофан. Кондак служби останнього так передає його свідчення: “Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане”.
Братів, як і багатьох інших оборонців ікон, кинули до в’язниці. Наступники Лева Вірменина на певний час звільняли їх, намовляли підтримати іконоборців, і, отримавши відмову, знову ув’язнили. Теодора і Теофана піддали жорстоким тортурам. Їм на обличчі розпеченим залізом випалили зневажливі написи. Звідси і їхня назва — Начертанні.
Теодор загинув у в’язниці раніше, і Теофан написав канон в його честь. Коли цариця Теодора 843 р. по всій Візантійській імперії відновила почитання ікон (Торжество Православ’я), Теофана звільнили. З-під його пера з’явився ще один шедевр, присвячений цій події, — канон Неділі Торжества Православ’я (І неділя Великого Посту).
Як ісповідника, що страждав за віру, Теофана призначили єпископом Нікеї. Через те літургійні тексти 11 жовтня оспівують його не тільки як аскета, оборонця правдивої віри та страждальця за неї, а й як очільника Церкви. “Сліз твоїх струменями Божественними, єрарху, ти потопив усе демонське ополчення, як немічне; а твоїми повсякчас до Бога злетами і сильними восходженнями горде вивищення на землю ти повергнув і вознісся у Небесні і Богокрасні оселі” (стихира Вечірні).
До своєї смерті (бл. 850 р.) він управляв Церквою в Нікеї та писав канони на честь різних свят і святих, багато з яких збереглися у сучасній богослужбовій практиці та становлять значний пласт глибокої за своїм змістом літургійної поезії.