12 грудня християни візантійської традиції святкують пам’ять преподобного Спиридона, єпископа Трімитунту, котрого за простоту способу життя народна побожність стала визнавати помічником у різних побутових справах. Римський Мартиролог вшановує його під 14-м грудня як ісповідника за віру.
Є в історії Церкви святі, котрі зробили справді помітний внесок у її розвиток: писали богословські праці, розвивали вчення, засновували інституції, реформовували звичаї. Інші ж нічим таким не відзначилися, але до них про заступництво звертаються вірні значно частіше, ніж до перших. До таких можна віднести кипрського святого Спиридона.
Походив він із селянської родини. Сам тривалий час працював на землі, адже потрібно було годувати сім’ю. Житіє святого каже, що у нього були дружина та дочка Ірина. Дружина скоро померла, а дочка посвятила себе життю в дівицтві та управляла сімейним господарством.
Під час гонінь на християн Спиридона засудили до робіт на рудниках, викололи йому праве око та підрізали сухожилля лівого коліна. Після свого звільнення Спиридон став єпископом Трімитунту (тепер острів Саламін поблизу Греції). Однак, навіть управляючи Церквою, він продовжував працювати в полі, а з доходів щедро роздавав милостиню. При цьому виховував у потребуючих, які до нього зверталися, відповідальність: вказував на скриньку з грошима, щоб ті брали, скільки потребують. Звісно, траплялися надужиття. Але Спиридон мав дар прозорливості, і охочі до нечесної наживи, взявши спершу забагато, наступного разу не знаходили у скриньці нічого.
Усе Житіє св. Спиридона всіяне чудами, тому з його іменем органічно поєдналося звання чудотворця. Єпископ Трімитійський відкривав небеса, коли в його краю панувала посуха. Зупиняв вируючий потік під час повені та проходив по сухому, коли спішився визволити чоловіка, несправедливо засудженого на страту.
Зустрівши в пустелі потребуючого, котрому не мав що дати, перетворив змію на золоту, щоб той вніс її під заставу. А коли чоловік повернув її, то знову надав змії звичного вигляду.
Брав Спиридон участь у І Вселенському Соборі в Нікеї 325 р. Хоч не мав він високої богословської освіти, під натхненням Святого Духа міг закривати уста красномовним філософам з аріанського табору. Щоб пояснити їм таїну Пресвятої Тройці, він взяв до рук цеглину і, благословляючи її в ім’я кожної Божої Особи, відокремив з неї по черзі вогонь, воду та глину. Цей сюжет часто зображають на іконах св. Спиридона. Інший атрибут, за яким впізнають його, — це сплетена з лози шапка, що підкреслює простоту побуту святого.
Під час перебування Спиридона на Соборі померла його дочка Ірина, заборгувавши людям певні речі. Коли вони розповіли про це святому, він звернувся до померлої, і та вказала, де лежить позичене.
Було, що Спиридон відправляв богослужіння у порожньому храмі і виголошував “Мир усім”, то невидимий хор відповідав йому злагоджено: “І духові твоєму”.
Це — лише деякі, найяскравіші, чуда, описані в Житії св. Спиридона. Звідси й тропар свята, побудований на них: “Собору Першого явився єси поборником і чудотворцем, богоносний Спиридоне, отче наш. Тому і мертву у гробі ти окликнув, і змію у золото перетворив, і коли співав ти святі молитви, ангели тобі співслужили, священний. Слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який вінчав тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення”.
Зцілення недужих мали місце як за життя святого, так і по його смерті в середині VI ст. Його тіло з Кипру перевезли до Константинополя, потім — до Сербії, а відтак на острів Корфу (тепер Керкіра), де вони покояться сьогодні. Тут розвинувся культ св. Спиридона і поширився по інших землях.
На згадку про різні чуда, які ставалися за посередництвом тіла Трімитійського єпископа, Керкіра п’ять разів у році урочисто вшановує його пам’ять. Мощі св. Спиридона покладені у спеціальному саркофазі, до якого іноді відкривають вірним доступ. Охочих звертатися про заступництво до нього не бракує.
Де не вистачає знань, що таке святість, і звідки вона походить, витворюються часто фантастичні вірування на межі з магією. Як уже зазначалося, через простоту свого життя та милосердя до бідних, св. Спиридон зажив собі слави помічника у різних життєвих ситуаціях.
Доходить іноді до буквалізму. Коли раку з мощами св. Спиридона не можуть відкрити, це пояснюють тим, що він пішов комусь допомагати. З цим пов'язане і повір’я про черевики святого. Буцімто їх кожного року міняють і щоразу знаходять зношеними — так інтенсивно він ходить по світу та допомагає людям.
Очистившись від такого роду вірувань, постать св. Спиридона може цілком адекватно представити нам розуміння святості. До неї як до єднання з Богом покликані всі, незалежно від рівня освіти. А ті, котрі відгукнулися на це покликання згодом зможуть робити надзвичайні речі, які здаються неможливими, адже діятимуть вже не вони самі, а Бог.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##