14 червня — день пам’яті старозавітного пророка Єлисея в Церквах візантійської, латинської, лютеранської традицій.
Єлисей жив у ІХ ст. до Христа в Північному царстві. Це було ще до того, як ізраїльські пророки почали залишати по собі написані книги. Однак він разом зі своїм наставником Іллею та пророчими учнями (під ними Святе Письмо розуміє групи мандрівних харизматичних проповідників, котрі в екстазі виголошували свої пророцтва) словами і діями, часом доволі чудернацькими, вказували народові та його провідникам про відхід від Бога.
Про життя Єлисея знаходимо у І та ІІ Книгах Царів. Він походив з Авел-Мехоли. Саме на нього вказав Бог Іллі на горі Хориві як на його наступника. Ілля, ідучи з гори, “знайшов Єлисея, сина Сафата, що орав дванадцятьма парами волів; сам він був при дванадцятій” (1 Цар. 19, 19). Пророчим жестом кидання свого плаща Ілля запросив Єлисея стати його учнем. Той попрощався з батьками, “взяв пару волів і зарізав їх, а спаливши плуг, зварив воловину та й роздав людям, щоб їли. Тоді встав і пішов за Іллею й служив йому” (1 Цар. 19, 21).
Коли Іллі настав час покидати цей світ, він, стоячи над Йорданом, запитав Єлисея: “Проси, що маю тобі зробити, перш, ніж буду взятий від тебе” (2 Цар. 2, 9). Єлисей запрагнув подвійний дух свого вчителя. “Тим часом, як вони йшли, розмовляючи, раптом вогненна колісниця й вогненні коні розлучили їх, і Ілля знявся в вихрі на небо” (2 Цар. 2, 11).
Єлисей підняв плащ свого наставника, вдарив ними по водах Йордану і ті розступилися, як раніше перед Іллею. Пророчі учні, котрі були свідками того, що сталося, визнали: “Дух Іллі спочив на Єлисеї” (2 Цар. 2, 15). Після мандрівки через Єрихон, Бетел та Кармель-гору, яка супроводжувалася знаками Божої присутності, він на певний час зупинився у столиці Північного Царства Самарії. Після цього читачі Святого Письма ще неодноразово побачать, як Дух Божий водитиме Єлисея в різні частини Ізраїльської землі.
В Ізраїлі саме царював Йорам, син Ахава і Єзавелі, яким непримиренно протистояв Ілля за введення серед вибраного народу язичницьких культів та несправедливе правління. Йорам недалеко відійшов від гріхів своїх батьків та усіх попередніх володарів Північного царства.
Незважаючи на викриття та докори, цар іноді звертається до Єлисея в особливо скрутних воєнних обставинах. Виказуючи відверту особисту зневагу до Йорама як до злочинця, пророк таки просить Бога відкрити його волю в миті, коли народові здається, що немає рятунку. Дух Божий сходить на Єлисея, коли Йорам з іще двома царями та військом опиняється в пустелі без води під час походу на Моав. Пророк вказує, як і де копати рови, щоб долина наповнилася водою, та передбачає перемогу над противником, що врешті й здійснюється.
Під час війни з араміями Єлисей кілька разів перестерігає ізраїльського царя перед ворожими засідками. Дізнавшись, що це — справа рук пророка, арамії оточили місто Дотан, де він перебував, щоб його схопити. Єлисей попросив Бога вдарити переслідувачів сліпотою і привів до Самарії. Там він не дозволив їх вбивати, напоїв, нагодував і відіслав назад. Цим незвичним рішенням забезпечив на деякий час Ізраїлеві спокій від набігів араміїв.
Коли ж їхній наступ відновився, і арамійське військо під проводом Бен-Гадада взяло в облогу Самарію, зневірений цар, дивлячись на голод та випадки канібалізму серед своїх громадян, звинувачує Єлисея та вирішує поквитатися з ним. Пророк уникає смерті і стає знаком надії посеред всенародного відчаю. Він передбачає скорий кінець голоду: “Завтра о цій добі міра питльованої муки буде в брамі у Самарії по одному шекелю й дві міри ячменю по одному шекелю” (2 Цар. 7, 1).
В скрутну ситуацію народу втрутився Бог. “Господь бо зробив так, що в арамійському таборі розляглося тупотіння коней, гуркіт колісниць та шум великого війська… І кинулися смерком утікати, зоставивши свої намети, коней і ослів, — увесь табір, як стояв, — та й повтікали, аби вихопитися з душею” (2 Цар. 7, 6-7).
Дії пророка Єлисея стають знаком Божої присутності і для окремих людей, що переживають особисті потрясіння. Він рятує вдову одного з пророчих учнів від боргової ями, наказавши наливати в численні посудини олію, яка кожного разу в чудесний спосіб помножувалася. Багатій шунамійці та її чоловікові, котрі давали прихисток пророкові у своєму домі, він передбачає народження сина та пізніше воскрешає, коли того спіткала смерть. Всипавши борошна в казан, в якому випадково опинилася отруйна їжа, запобігає смерті пророчих учнів. Коли до Єлисея звертається хворий на проказу начальник арамійського війська Нааман, той не тільки зцілює його, а й проводить через певні випробування до віри в єдиного Бога.
Деякі з чуд пророка Єлисея можна потрактувати як прообрази спасительної місії Ісуса Христа. Він — один з небагатьох у Старому Завіті, кому вдалося воскресити людину. Помноження ним двадцяти ячмінних хлібців, завдяки якому вдалося нагодувати сотню чоловік, нагадує аналогічні чуда Ісуса з хлібами та рибою. А шматок дерева, за допомогою якого Єлисей витягнув сокиру, випадково впущену у воду одним з пророчих учнів, літургійна традиція сприймає як прообраз спасительного Хреста.
Останньою місією пророка Єлисея була зміна влади у Північному Царстві. Коли беззаконня Йорама та його матері Єзавелі виповнили чашу Божого терпіння, Єлисей послав одного зі своїх учнів, щоб помазати на царя Єгу, сина Йосафата. Той разом з побратимами вчинив повстання та жорстоко поквитався з попередніми нечестивими правителями.
Перед своєю смертю Єлисей подав цареві Йоасові, одному з нащадків Єгу, знак майбутніх перемог у битвах з Арамом. А що той на слово пророка вдарив стрілами по землі, але лише тричі і не більше, Єлисей передбачив, що й перемога над ворогами не буде повною.
Коли пророк помер і його поховали, за посередництвом його костей сталося чудо воскресіння. Втікаючи від переслідування моавських ватаг, похоронна процесія кинула тіло померлого до могили Єлисея. Воно торкнулося костей пророка, і чоловік “ожив і знявся на ноги” (2 Цар. 13, 21).
Тіло Єлисея почиталося і в християнську добу. Його мощі принесли до Константинополя, де побудували храм на честь пророка. Коли імператор Юліан Відступник взявся гонити християн, тоді наказав спалити мощі Єлисея. Частину з них вдалося врятувати і перевезти до Олександрії.
Чуда пророка Єлисея, описані у Святому Письмі, переспівує канон Утрені 14 червня, написаний преподобним Йоаном Дамаскином. Цей богослужбовий текст, складений у монашому середовищі, роздумує також над чеснотою дівицтва, адже Біблія нічого не говорить про сім’ю пророка. Тому нічим не суперечить їй тропар канону: “Видимим був ти, славний, дівицтвом прикрашений, для тих, що перебувли в темряві омани, як світильник здалеку сяючи”, який дає простір для нових інтерпретацій його життя. Але для християн найважливішими залишаються ті інтерпретації, помічені літургійною традицією, що вказують на Ісуса Христа.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##