14 грудня християни латинської традиції відзначають пам’ять св. Йоана від Хреста (Хуана де ла Круза), котрий реформував чоловічу вітку ордену Босих кармелітів, а його особистий духовний досвід посприяв виробленню системи містичної доктрини єднання з Богом, популярної і в наш час.
Хуан де Йєпес Альварес народився 1542 р. у Фонтіверосі поблизу Авіли (Іспанія) в сім’ї бідного ткача. Тут він пройшов першу школу любові, на якій згодом наголошуватиме у своїх творах. На любові був побудований шлюб батьків Хуана — батько віддав перевагу одруженню з бідною дівчиною перед статками своєї родини, за що був родиною відкинутий. Батько і середульший брат Хуана скоро померли. Старший брат Франциск з довірою до Бога пережив смерть своїх восьми дітей, а його донька, котра єдиною залишилася жити, стала монахинею. Все це не могло не вплинути на Хуана.
З раннього віку він прислуговує в церкві, доглядає за хворими та віддається навчанню. Після закінчення школи єзуїтів вступає на новіціат у монастир ордену Кармелітів у Медіні-дель-Кампо. Богословський вишкіл проходить у Саламанці, після чого 1567 р. стає священиком. У цьому ж році знайомиться зі св. Терезою Авільською, яка стає його духовною наставницею та близькою подругою.
І Хуан, і Тереза бачать занепад звичаїв ордену, послаблення дисципліни, брак ревності у служінні, молитві та аскезі. Через це Хуан переживає кризу і хоче перейти від кармелітів до картузіанців. Тереза, котра на той час уже провела реформу жіночої вітки свого ордену, переконує його зостатися і зробити те саме для чоловічої вітки.
1568 р. він, прийнявши ім’я Йоана від Хреста, оселяється з двома братами в Дуруело. Вони заглиблюються в первісний устав ордену Кармелітів. Згідно з ним провадять суворе молитовне та аскетичне життя. Декларують свою готовність зберігати устав навіть під загрозою смерті. Йоан від Хреста проявляє себе як майстерний проповідник. Від 1572 р. він також здобуває досвід сповідника та духовного провідника сестер-кармеліток монастиря Воплочення в Авілі. Іван подорожує по різних монастирях свого ордену та допомагає реформовувати уклад їхнього життя.
Реформи, які почав впроваджувати Йоан від Хреста в ордені Кармелітів (названих також Кармелітами босими через суворість свого побуту), стали на заваді окремим представникам церковної та світської єрархії. Його звинуватили в бунті та ув’язнили в келії монастиря в Толедо. Ув’язнення, яке супроводжувалося голодом, приниженнями та тортурами, витворило у свідомості ісповідника образ темної ночі на означення життєвих ситуацій, в яких здається, що Бог мовчить. Поряд з нелюдськими умовами утримання Йоан від Хреста отримує дар містичної втіхи від Бога. І тут, у Толедо, з’являються деякі з його творів.
Через дев’ять місяців він втік з полону. 1578 р. повернувся до спільнотного життя, очоливши монастир в Ель-Кальварії. 1579 р. заснував коледж у Баезі. 1582 р. його призначають настоятелем монастиря Лос-Мартінес у Гранаді. Певний час Йоан від Хреста знаходить спокій та можливість творчої праці. На період перебування в Лос-Мартінесі припадають його найвизначніші твори. 1585 р. він стає провінціалом Андалузії. Займається візитацією наявних та створенням нових монастирів.
За деякий час цькування відновлюється. Йоана позбавляють уряду. Поряд із зовнішніми нападами він переживає внутрішню “темну ніч”, і цей досвід дозволить йому виробити унікальну духовність. Помер Йоан від Хреста 1591 р. в Убеді. 1726 р. його визнали святим, а 1926 р. — Вчителем Церкви.
Його внесок у вчення Церкви полягає в розроблені містичної доктрини сходження людської душі до Бога, викладеної у трактатах “Сходження на гору Кармель”, “Темна ніч”, “Пісня духовна”, “Живе полум’я любові”. Окрім того св. Йоан від Хреста є автором численних поетичних творів.
Християнське життя він розглядає як дорогу, метою якої є цілковита єдність з Богом. Простуючи цією дорогою, людина вдосконалюється морально, вчиться любити ближніх та будувати з ними спільноту, навіть може отримати від Бога надзвичайні містичні дари.
Це сходження передбачає кілька етапів. Спершу людина досвідчує Божу любов до себе. Вона відгукується і починає шукати Бога, що приводить її до “темної ночі”. І врешті після цього настає світанок — нова зустріч та злука з Творцем.
Бог присутній з людиною на кожному з цих етапів, супроводжує її, діє, хоч сама вона може цього емоційно не відчувати. Під час “темної ночі” Божа любов очищає почуття і дух людини. Вона випереджує самопожертву. Досвід любові викликає в людини прагнення шукати глибшої єдності з Богом, і цей пошук супроводжується жертвами. Св. Йоан від Хреста, котрий сам зазнав у своєму житті немало страждань, пропонує новий погляд на них як на ознаку утвердження в серці людини Божої любові та її поступового зростання.
Але поряд зі стражданнями в житті святого були також містичні розради. Його сходження до Бога передбачає, що за “темною ніччю” настане світанок, якому повністю присвячена праця “Живе полум’я любові”.
Не так страждання, як, власне, любов є центральною темою його містичної системи. Вона є суттю Христового розп’яття, яке св. Іван обрав собі для імені та яке поряд з розкритою книгою, загратованим вікном, лілією та орлом присутнє в його іконографії.
Хрестом як Божою любов’ю повністю позначені життя і творчість св. Івана від Хреста, що надихнуло Сальвадора Далі написати картину “Христос Святого Івана від Хреста”. Розіп’ятий Спаситель, котрого художник змалював з ескізу, приписаного св. Івану від Хреста, завис між небом і землею, відгороджуючи собою темряву від краєвидів, які Далі спостерігав зі свого помешкання.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##