17 листопада Українська Греко-Католицька Церква відзначає пам’ять священномученика Йосафата Коциловського, єпископа Перемиського, Сяноцького та Самбірського, разом з 27-ма іншими новомучениками ХХ ст. проголошеного блаженним Папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту в Україну 2001 р.
Йосиф Коциловський народився 3 березня 1876 р. на Лемківщині поблизу Сянока. Після початкової школи в Ліську та Сяноцької, Самбірської і Ясельської гімназій вступив на правничий відділ Львівського університету.
Захоплювався спортом. Паралельно з навчанням в університеті відвідував курси вчителів фізичного виховання у Празі. На той час популярним було руханкове (спортивне) товариство “Сокіл”. Воно формувало своїх учасників не тільки фізично, а забезпечувало їхнє цілісне виховання.
Йосиф спершу вступив в польську організацію “Сокола”, однак наштовхнувся там на сильні москвофільські впливи і покинув її, ставши співорганізатором української. Згодом вона сприятиме патріотичному вихованню молоді, а багато учасників “Сокола” поповнять ряди Організації Українських Націоналістів.
Коли 1898 р. підійшов час військової служби, Йосиф вступив до однорічної школи офіцерів запасу артилерії у Відні. У ранзі підпоручика служив в артилерійському полку у Львові. У цей період зародилося в юнака покликання до священства.
По завершенні військової служби Йосиф отримав від Перемиського єпископа Костянтина Чеховича та митрополита Андрея Шептицького благословення на навчання в Римі. З 1901 р. проходив формацію в Collegium Ruthenorum, а богословські студії — в Папському університеті св. Томи Аквінського (Angelicum). 1903 р. здобув ступінь доктора філософії. 1907 р. — також доктора богослов’я.
Повернувся до Станіславова, де місцевий єпископ Григорій Хомишин висвятив його на священика. У Станіславівській духовній семінарії викладає догматику. Певний час обіймає посаду заступника ректора. Однак 1911 р. вирішує залишити цю кар’єру і вступає на новіціат до отців-василіян, приймаючи ім’я Йосафата. 1913 р. стає єромонахом. Займається формацією молодих монахів у Лаврові та Львові.
З початком Першої світової війни Йосафат Коциловський був змушений виїхати до Відня, а потім — до Моравії. Тут у Кромерижу очолив еміграційну семінарію. 1916 р. повернувся до України і склав довічні обіти.
1917 р. митрополит Андрей Шептицький у співслужінні ще з кількома єпископами у катедральному соборі св. Івана Хрестителя рукоположив Йосафата Коциловського на єпископа Перемиського. Очоливши єпархію, владика основний акцент зробив на освіті мирян та священиків, розвитку монашого життя. Цьому сприяли регулярні реколекції та місії. Сестри Служебниці й Василіянки організовували захоронки (дитячі садки), школи, сиротинці.
1921 р. Йосафат Коциловський заснував Перемиську духовну семінарію. При парафіях своєї єпархії організовував мирянські молитовні та благодійні спільноти. Життя єпархії регулярно висвітлювалося часописом “Український Бескид” та квартальником “Перемиські Єпархіяльні Вісті”.
Коли 1939 р. вибухнула Друга світова війна, Перемиську єпархію поділили між собою нацистська Німеччина та Радянський Союз. Першу її частину очолив єпископ-помічник Григорій Лакота, а другу — Йосафат Коциловський.
Як радянська, так згодом і німецька влада тиснули на владику, залякували, брали на допити, арештовували священиків. Тероризувала населення єпархії і польська Армія Крайова. 1945 р. владика Йосафат передав про це інформацію в американське і британське посольства, просячи допомогти. За це польська поліція його ув’язнила і передала НКВС у Ряшеві. З Ряшева його перевели до Мостиськ, однак щоб не загострювати ситуацію перед виборами, які готувалися, відпустили.
Повернувся святитель до свого осідку в Перемишлі. Тут його разом з єпископом-помічником Григорієм Лакотою заарештували вдруге і етапували до Києва. В концентраційному таборі с. Чапаївка у владики Йосафата загострилося запалення легень. Напередодні дня пам’яті свого покровителя св. Йосафата Кунцевича 12 листопада 1947 р. Перемиський єпископ ще проводив реколекції, а через п’ять днів помер у в’язничній лікарні.
Тіло священномученика окремо від інших в’язнів захоронила протоігуменя православного монастиря. Пізніше його таємно перевезли на Личаківський цвинтар та поховали в польському гробівці. Зараз більшість мощей владики Йосафата Коциловського зберігається в храмах Благовіщення Пресвятої Богородиці у Стрию та св. Василія Великого у Києві.
Окремої літургійної служби священномученику Йосафату Коциловському ще не складено. На четвертій пісні канону Утрені 27 червня, коли відзначають пам’ять усіх Новомучеників УГКЦ, беатифікованих Папою Іваном Павлом ІІ, владиці Йосафату присвячено один тропар: “Єрарх і старець із-над Сяну срібнолентого до Києва відійшов — останньою прощею страждань”. Цей невеликий фрагмент літургійної поезії не просто охоплює місця служіння та мученицької смерті Йосафата Коциловського, а показує життя Перемиського святителя як прощу — мандрівку в ім’я Христа.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##