18 лютого Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять Папи Римського Лева І Великого (кін. IV ст. – 461 р.). У Римо-Католицькій Церкві обов’язковий спомин цього спільного для Сходу і Заходу святого призначений на 10 листопада – день його смерті.
Походив він із центральної Італії (одні джерела вказують на Рим, інші – на Тоскану). Здобув освіту у галузях риторики, класичної літератури, філософії. У 430 р. призначений архидияконом Римської Церкви. 440 р. стає єпископом Риму, і відтоді змушений протистояти як внутрішнім розколам у Церкві через хибні вчення, так і зовнішнім загрозам з боку варварських племен.
На сході Римської імперії точаться христологічні дискусії щодо особи та природ Ісуса Христа. Прихильники засудженого на Ефеському Соборі (431 р.) несторіанства все ще стверджували, що в Христі є дві особи та дві природи. Послідовники Євтихія (монофізити) щодо природ навпаки визнавали їхнє злиття в одну.
Останні 449 р. скликали так званий «розбійницький собор» в Ефесі, де проголосили своє вчення єдино правильним. Довелося втрутитися Папі Леву І, якому як Римському архиєреєві належала першість (він сам у своїх творах неодноразово цю першість підкреслює). Він спершу звертається до імператора Теодосія ІІ з проханням скликати новий собор, але безрезультатно. Після несподіваної смерті Теодосія ІІ у 450 р. це прохання задовольнили його наступники Пульхерія і Маркіян.
451 р. на IV Вселенський Собор у Халкедоні прибули близько 650 єпископів. В основу вчення Собору ліг лист Папи Лева Великого до Флавіана, єпископа Константинопольського. Римський архиєрей обстоює поєднання в одній особі Ісуса Христа двох природ незмішано і неподільно, між якими відбувається спілкування властивостей, — те, що стосується людини, у Христі стосується і Бога (тому ми можемо казати «Бог народився»).
В результаті отці Халкедонського Собору постановили: «Повчаємо сповідувати одного й того самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, єдиносущного з Отцем за божеством, і того самого, єдиносущного з нами за людськістю, у двох єствах незлито, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, не на дві особи розсіченого чи розділеного, але одного й того самого Сина і єдинородного Бога-Слова, Господа Ісуса Христа», чим подолали вчення і Несторія, і Євтихія.
Наступні роки для Папи Лева Великого були неспокійні через просування варварських племен по Аппенінському півострову. Задля збереження безпеки його народу архиєрею доводилось вести перемовини з їхніми вождями. Так 452 р. вдалося зупинити ватажка гунів Аттилу на півночі Італії. А 455 р. вождь вандалів Гензерик, хоч і захопив Рим, однак на прохання Папи Лева його не руйнував та не вбивав мешканців.
10 листопада 461 р. папа Лев Великий відійшов до вічності, залишивши творчу спадщину зі 100 проповідей та 140 листів. Крім вже згаданих христологічних принципів, святитель багато уваги у своїх творах приділяє молитві і посту. Піст розглядає як поставу стриманості, що охоплює усю людину – моральну, інтелектуальні і фізичну (звідси й абсурдність звичаю «постити духовно»). Піст, згідно з вченням Лева Великого, приборкує пожадальну частину душі, тоді як молитва – умову. Тим людям, котрі, наприклад, через стан здоров’я не можуть стримуватися від їжі, радить накладати на себе додаткову працю як милостиню. 1754 р. Папа Бенедикт XIV проголосив Лева Великого Вчителем Церкви завдяки великому внеску у її вчення.
Інтегральна цілісність життя Папи Лева Великого з його вченням простежується у літургійних текстах 18 лютого. Вони не тільки оспівують святого як пастира, що гідно ніс впродовж життя дар священства, а й заглиблюються у його христологію. Крім однієї особи і двох природ, вони ще згадують внесок Лева Великого у вчення про дії в Ісусі Христі, чим випереджають христологічні дискусії наступних століть.
Входячи у свято, Вечірня риторичним запитанням проголошує Лева Великого «старійшиною верховного собору всечесного, зразком віри правої і мірилом правильности вчення, що Несторієве “розділення” і Євтихієве “злиття” відсікає своїм богонатхненним ученням».
Тексти Утрені проголошують Папу Лева Великого світилом, яке отримало світло від Святого Духа і через свої повчання тепер просвічує вірних, з’ясовуючи правди віри. «Світлом пресвітлим просвітився невимовно, преподобний, і слово божественного поєднання з людиною пояснив, проголосивши дві природи і дві дії воплоченого Бога» (пісня 3 канону). «Всесвітлий як сонце із заходу засяяв, чудо богомовне, явився преславно, змішання і злиття Євтихієве висушив, і Несторієве розділення стяв, навчаючи шанувати єдиного Христа у двох природах нероздільно, незлитно, незмінно» (пісня 8 канону).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##