2 грудня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять старозавітного пророка Авакума, книга котрого вказує на віровідступництво вибраного народу, попереджає про навалу чужинців як його наслідок, але водночас потішає та дає надію.
На відміну від більшості пророчих книг, які на початку містять короткі біографічні дані, Книга Авакума нічого не розповідає про його життя. Лише з її контексту можна припустити, що він пророкував у Єрусалимі в часи, коли у Південному Царстві панував найбільший моральний занепад — за правління царя Йоахина наприкінці VII ст. до Христа.
Книга Авакума складається з трьох розділів. Форма, в якій ведеться розповідь, нагадує радше молитву чи літургійний гимн. З цього можна зробити висновок, що Авакум міг бути священиком у Єрусалимському храмі. Підтверджують це і подібні до псалмічних текстів вказівки щодо музичного виконання тієї чи іншої частини книги.
Із самого початку свого пророцтва Авакум звертається, ба навіть волає до Бога, дивлячись на те, що коїться навколо: “Чому показуєш мені несправедливість і дивишся на кривду? Передо мною грабування й насильство, постає сварка й здіймається незгода. Тому закон утратив силу, ніде не панує право; грішник обступає праведника, тому й виходить право кривим” (Ав. 1, 3-4).
Народ відступив від Божих Заповідей. І, як це зазвичай буває, Бог залишає його сам-на-сам з наслідками свого вибору. А вони — катастрофічні. Відкидаючи Божу свободу, Юдея потрапляє в неволю до чужинців. Про такий причинно-наслідковий зв’язок крім Авакума говорять ще багато інших пророків.
Відповідь Бога Авакумові на відступництво вибраного народу не забарилася: “Бо ось я підійму халдеїв, народ жорстокий і палкий, який розійдеться широко по земних просторах, щоб захопити житла, що йому не належать” (Ав. 1, 6). Така послідовність подій в історії спасіння надзвичайно поширена. За моральним занепадом ідуть руйнування, насильство, поневолення. Джерелом можуть бути як халдеї (Вавилонська імперія), так і будь-які інші геополітичні потуги свого часу, які ласим оком дивилися на невеликий окраєць землі в Палестині.
Деякі дослідники вважають, що Авакум попереджає про навалу загарбників загалом, а згадка про халдеїв — вставка пізніших редакторів, котрі знали про руйнування Вавилоном Південного Царства 587 р. до Христа. Інші припускають, що Авакум таки міг передбачити експансію Вавилонської імперії, яка на той час вже набирала сили.
Не перестаючи вболівати через беззаконня своїх співвітчизників та загрозу, яка над ними нависла, Авакум вимагає в Бога відповіді: “Я стану на моїй сторожі, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, щоб подивитись, що він мені скаже й що мені відповісти з приводу моєї скарги” (Ав. 2, 1). Пригадується канон Пасхи, ірмос якого вказує на цей текст: “На божественній сторожі богонатхнений Авакум хай стане з нами, і покаже світлоносця-ангела, що ясно звіщає: нині спасіння світові, бо воскрес Христос, як всемогутній”. Пророцтво Авакума, котрий очікує на визволення людей від внутрішніх та зовнішніх поневолень, здійснюється у Воскресінні Христа.
Пророк волає і бачить певне видіння на означений час, що віщує про кінець і не обмане (пор. Ав. 2, 3). Бог закликає і Авакума, і читачів його книги до витривалості в очікуванні: “Хоч би й забарилось, ти його жди: воно бо збудеться напевно, не спізниться” (Ав. 2, 3). А поки це не сталося, “праведний з віри своєї буде жити” (Ав. 2, 4), — каже Авакум, і в Новому Завіті це підхопить апостол Павло (Рм. 1, 17; Гл. 3, 11; Євр. 10, 37-38).
Остаточне здійснення видіння Авакума — в приході Сина Божого. Тому день його пам’яті, як і деяких інших пророків, поміщений в Різдвяному пості. “Бог від Теману прибуває, Святий — від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна його слави” (Ав. 3, 3), — так оспівує об’явлення Бога останній, третій, розділ Книги Авакума.
Бог, котрий приходить від гори, разом зі схожим образом в Дан. 2, 34 сприймаються літургійною традицією як вказівки на Воплочення Ісуса Христа. Молитва з Ав. 3, в якій прославляється Бог як могутній воїн-захисник свого народу перед ворогами, стала однією з біблійних пісень, які лягли в основу канону Утрені. Згадки про пророка Авакума в ірмосі четвертої пісні теперішніх канонів вказують саме на це. А в Утренях четвергів Великого посту третій розділ Книги Авакума збергіся майже повністю.
Він починається словами: “О Господи! Почув я вість про тебе. О Господи! Злякавсь я твого діла” (Ав. 3, 2). Звідси й зображення пророка Авакума на іконах як того, хто слухає, вказуючи пальцем на вухо. А його збентеження незбагненною Божою звісткою передається в динаміці рухів.
Хоч і не маємо надто багато відомостей про життя самого Авакума, день його пам’яті стає нагодою згадати про книгу Святого Письма, позначену його іменем. Молитовний тон написання дозволив багатьом частинам цього богонатхненного писання влитися до літургійної традиції. Він також може сприяти і особистому молитовному прочитанню книги, щоб пригадати, що за будь-яких зовнішніх обставин “Господь — мій Владика, він моя сила. Він робить мої ноги, немов у сарни, і на верховини він виведе мене” (Ав. 3, 19).
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##