20 січня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять св. Євтимія Великого, одного із засновників палестинського монашества.
Монашество виникло у IV ст. як реакція на легалізацію християнства в Римській імперії і масовість та посередність серед вірних, які воно принесло з собою. Монахи селилися в місцях, здавалося б, неможливих для життя. Тому найбільше їх зібралося у Єгипті, Сирії, Палестині. Як для стихійного руху скоро виникла потреба його організації.
В Палестині значний внесок для цього зробив Євтимій. Народився він близько 377 р. в Мелітині у Малій Вірменії. Історія його народження нагадує деякі біблійні: подружжя не може мати дітей, довго молиться про цей дар, і врешті від нього Бог приводить у світ дитя, яке по-особливому йому послужить.
Видіння, яке отримали батьки Євтимія у храмі під час молитви, сповістило, що народжений від них принесе Церкві веселість (що грецькою звучить “євтимія”). Через два роки після народження хлопця помер його батько. Євтимієм заопікувався Мелітинський єпископ Отрій. Коли хлопець підріс, то став виконувати обов’язки церковного читця. Молитва, читання Святого Письма та відвідування вже існуючих монаших обителей становили сенс життя юнака.
Коли Євтимія висвятили на священика, то доручили йому опікуватися монастирями, які були в цій провінції. Мав він також особливий дар — любов до усамітненої молитви. Щороку від Богоявлення до Пасхи Євтимій віддалявся в пустелю, щоб молитовно споглядати Бога.
Одного разу він вирішив здійснити паломництво до Святої Землі. На той час монахи Палестини жили в розкиданих на великому обширі келіях і лише на неділі та свята сходилися до спільної церкви. За таким устроєм діяла Фаранська лавра, заснована св. Харитоном. Тут на кілька років оселився Євтимій.
Протягом цього часу він на період від восьмого по Богоявленні дня аж до Квітної неділі відходив у найвіддаленіші частини пустелі. Також Євтимій заприятелював з Теоктистом, котрого згодом проголосили святим. Обидва подвижники знайшли печери, одну неподалік одної, і там оселилися, щоб у цілковитій мовчанці молитися. У цей період навколо преподобних починають гуртуватися охочі перейняти їхній спосіб життя.
За посередництвом молитви Євтимія стаються чудесні зцілення, а в християнство навертаються цілі племена арабів, котрі жили в цих краях. Через велику кількість учнів, яка за певний час зібралася поряд з Євтимієм, довелося заснувати нову лавру. Близько 429 р. Єрусалимський Патріарх Ювеналій освятив її церкву. Так починається традиція лаври св. Євтимія, котра процвітала майже до ХІІ ст.
Особливою харизмою лаври була її гостинність до подорожніх, навіть у скрутні часи. Існують перекази про те, як братія хотіла відмовити комусь у харчах, посилаючись на їхній брак, але Євтимій наполіг на тому, щоб нагодувати прибульців, і після того в обителі чудесно з’явилась велика кількість хліба.
Лавра св. Євтимія зберігала вірність постановам Халкедонського Собору (451 р.), тоді як більшість палестинського монашества під впливом Патріарха Теодосія та імператриці Євдокії підтримала монофізитизм. Очільник Церкви намагався через своїх посланців тиснути на преподобного, однак, як каже записане у V ст. Кирилом Скитопольським його Житіє, Євтимій навернув їх.
Через тиск оточення він віддалився у пустелю до 454 р., коли Єрусалимську катедру повернув собі Ювеналій. Житіє розповідає, що згодом Євтимій посприяв тому, що багато палестинських монахів та імператриця Євдокія покинули монофізитизм.
Лавра св. Євтимія охоче підтримувала зв’язки з єгипетським монашеством через взаємний обмін духовним досвідом. Обитель однією з перших почала літургійно вшановувати св. Антонія Великого.
Своєму звичаю віддалятися в пустелю на тривалий час Євтимій був вірний до самої смерті. 473 р. на восьмий день по Богоявленні він однак не пішов, а зостався в монастирі. Ігумен зібрав навколо себе братію, попрощався і 20 січня відійшов по вічну небесну нагороду.
На місці його печери спорудили усипальню, поклали туди тіло, за посередництвом якого згодом стали відбуватися чуда. Свідчення про літургійне почитання св. Євтимія беруть свій початок з Єрусалимського Лекціонара (VI-VII ст.). У ІХ ст. св. Теофан склав канон на його честь. Св. Климент Охридський, учень свв. Кирила і Методія, взоруючись на цей твір, склав свій і поширив по слов’янських землях. Сьогодні служба преподобному Євтимію має статус полієлейної.
Поширилось шанування очільника палестинського монашества і в іконописі. Розписи тих храмів, де є чин преподобних, серед них містять і зображення св. Євтимія. Впізнати його можна за високим чолом з великими залисинами, монашою мантією, довгою вузькою сивою бородою, роздвоєною на кінці. В правій руці преподобний зазвичай тримає хрест, а ліву прикладає до грудей на знак прийняття Божої благодаті. Поствізантійський живопис дає йому до рук сувій з повчаннями. Існують також зображення, на яких св. Євтимій як засновник лаври тримає в руках храм.
А найбільшу заслугу святого перед Церквою відображає тропар 20 січня: “Веселися, пустине неродюча, радій безболізна, бо умножив дітей тобі муж бажань духовних, доброчестям насадив, повздержністю виростив у звершеність чеснот”.