Сиропусний тиждень, який завершується, з ще більшою інтенсивністю готує вірних візантійського обряд до періоду Великого посту, який починається наступного понеділка. Богослужіння середи і п’ятниці в ньому звершуються згідно з постовим уставом. Певні особливості додаються й до відправ у інші дні. А Сиропусна субота присвячена «всім преподобним отцям, що в подвизі просіяли»; цього року вона припадає на 21 лютого.
В сучасному суспільстві, де відсоток посвячених осіб є дуже низьким, таке свято може видатися анахронізмом. Але в контексті приготування до Великого посту, часу покаяння, переміни та боротьби з пристрастями для усіх вірних без винятку, воно набуває нового значення.
За своїм походженням це свято є доволі пізнім і містить радше пригадування про усіх цих представників монашества, які подвизалися у перших століттях, ніж наратив із цього часу та середовища. Зокрема, канон Утрені приписують св. Теодору Студиту (VIII–IX ст.). Таким чином це свято стає певним переосмисленням досвіду перших монахів для наступних поколінь християн.
Відповідно до цього укладена й служба цього дня. Спершу на Вечірні узагальнено возвеличуються ці подвижники, згадуючи лише провідних із їхнього числа: «Прийдіть, усі вірні, возхвалімо лики преподобних отців: Антонія першого серед них, світлого Євтимія: і кожного окремо, і всіх разом». Стихири Вечірні, а відтак і деякі тексти Утрені містять певні вказівки про місцевості найбільшого поширення монашества: «Радуйся, Єгипте вірний, радуйся, Лівіє преподобная, радуйся, Фіваідо вибраная, радуйся, всіляка місцевість, і країна, і місто-поселення, що виховали громадян Царства Небесного і зростили їх важкими трудами стриманості-посту, і появили їх Богові, як досконалих мужів бажань» (стихира Вечірні).
Далі літургійні тексти мовлять про труди. Вони відштовхуються від того, що кожен із подвижників (як і будь-хто інший) був людиною в тілі, а тому потребував посту не тільки «духовного», як то сьогодні часто звучить з амвонів різної висоти, а й тілесного. І лише потім, зробивши стриманість-піст стилем свого життя, досяг «життя рівноангельного», до образу якого періодично повертаються тексти як Сиропусної суботи, так і будь-які інші на честь преподобних.
На Вечірні серію стихир на «Господи, взиваю» завершує та, яка виходить поза монаший контекст і виокремлює універсальність значення посту: «Зберігши неушкодженим образ Божий, подвижницьки поставивши ум володарем проти пагубних пристарстей, до того, що на подобу, на скільки можна, вийшли». Тут — і аскеза, яка через тілесні засоби дозволяє опанувати пристрасті, і біблійна антропологія, яка розрізняє в людині сталий Божий образ й динамічну подобу. Практикуючи піст, кожна особа зберігає образ неушкодженим і поступово осягає подібність до Бога (звідси й назва «преподобний»).
В решті ж тексти Сиропусної суботи містять класичні елементи молитви до святих. Канон Утрені з усіма 9-ма піснями намагається поіменно охопити найвидатніших представників монашества, розмістивши в алфавітному порядку спершу преподобних отців, а потім, як наслідок патріархального суспільства, і матерів. Він, як і решта текстів, через них прославляє Бога. Бо подвижники – лише «дерева, які насадив Бог наш, принесли Христові оці розквітлі плоди нетлінного життя» (стихира Вечірні). Вони – «вічно живі квіти Едемського раю, … садівник яких – єдиний Господь» (канон Утрені, 5 пісня).
Вірні таку прославу через преподобних отців і матерів скеровують до Бога й просять у них, як і в будь-яких інших святих, заступництва, зокрема в тому, щоб богоугодно провести Великий піст, який надходить.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##