22 жовтня Католицька Церква відзначає пам’ять св. Івана Павла ІІ — Папи Римського, котрий відвідав Україну, завершенням процесу беатифікації вшанував 28-х новомучеників Української Греко-Католицької Церкви та втілював у життя принципи оновлення Церкви, прийняті ІІ Ватиканським Собором (1962-1965).
Народився Кароль Йозеф Войтила 18 травня 1920 р. у м. Вадовіце поблизу Кракова. Основу християнської віри здобув у сім’ї, а інтелектуальне формування розпочав 1938 р. на філософському факультеті Ягеллонського університету. Однак у зв’язку з німецькою окупацією навчання довелося припинити. В цей час Кароль працює у каменоломні, на водоочисній станції, на хімічному комбінаті “Сольвей”, а також виступає у підпільному театрі, пише п’єси та поезію. 1942-1944 рр. відвідує підпільні курси Краківської духовної семінарії.
Від 1946 р. починається його священиче служіння. Кароль здобуває вищі студії в Папському університеті св. Томи Аквінського (Ангелікумі). Навчається також в університетах Фрібура (Швейцарія) та Лювена (Бельгія). 1948 р. після захисту докторської дисертації в Ангелікумі на тему “Питання віри в працях св. Івана від Хреста” повертається до Кракова.
Тут здійснює душпастирське служіння і продовжує навчання. В Ягеллонському університеті здобув ступінь доктора морального богослов’я, захистивши дисертацію “Оцінка можливості створення християнської етики на основі системи Макса Шеллера”. Викладає в Краківській духовній семінарії, Ягеллонському та Люблінському університетах. В останньому, починаючи з 1956 р., очолює кафедру етики.
1958 р. Кароля Войтилу висвячують на єпископа Кракова.
Як єпископ соціалістичної країни, Кароль Войтила знав усі небезпеки режиму, особливо для духовного життя своїх вірних. Протягом усієї своєї діяльності критикував більшовицький режим. Багато дослідників його життя підкреслюють заслугу Кароля Войтили у падінні СРСР.
Колишня праця в різних галузях промисловості дозволила йому стати ближчим до робітників, інтересами котрих маніпулював соціалістичний уряд. Пізніше, вже як Папа Римський, він присвятить питанням соцально-економічних відносин цілу енцикліку “Laborem exercens” (“З праці своєї”).
У 50-х роках соціалістична влада Польщі запустила проєкт створення пролетарського містечка на противагу історичному Кракову. Таким мало стати передмістя Кракова Нова Гута. У ньому повинно було бути все “по-новому”, по-соціалістичному, без найменших натяків на історичну пам’ять. Та на превеликий подив влади мешканці міста, більшість з яких становили робітники металургійного комбінату, зажадали костелу. І їх у цьому підтримав єпископ Кракова Кароль Войтила. Під тиском масових протестів 1957 р. Нова Гута таки отримала дозвіл на будівництво храму. Кароль Войтила поставив хрест на місці, де мала бути збудований костел, і вже 1979 р. як Римський Архиєрей освятив його.
1967 р. Кароль Войтила отримав титул кардинала. Як один з наймолодших єпископів брав участь у роботі ІІ Ватиканського Собору, зокрема у підготовці Пастирської конституції “Gaudium et Spes” (“Радість і надія”) та Декларації “Dignitas Humanae” (“Гідність людини”).
Рішеннями ІІ Ватиканського Собору щодо оновлення церковного життя буде позначена майбутня діяльність Кароля Войтили і як краківського єпископа, і як понтифіка. 1972 р. у світлі цих рішень він провів у своїй дієцезії архиєпископський Синод.
А вже 1978 р. очолив Католицьку Церкву як Папа Іван Павло ІІ і одразу взяв курс на її оновлення. Переглядаючи його біографію, можна знайти в ній багато кроків, які не робив ще жоден з його попередників. Понтифікат Івана Павла ІІ був позначений численними подорожами. Його нога ступала на землі, де ще ніколи не бували Римські Архиєреї, і він наважувався розпочинати діалог з тими, до кого ще жоден очільник Католицької Церкви не звертався. Загалом він здійснив 104 закордонні апостольські подорожі, відвідавши при тому 129 країн.
На початку свого понтифікату Папа Іван Павло ІІ пережив замах на своє життя — на площі св. Петра в Римі 13 травня 1981 року у нього вистрелив учасник турецького радикального угрупування Мехмет Алі Агджа. Папі провели тривале серйозне оперативне втручання, після якого він невдовзі повернувся до своїх обов’язків. А через два роки Іван Павло ІІ відвідав свого кривдника у в’язниці, поговорив з ним як з братом і простив.
Папа Іван Павло ІІ активно впроваджував у життя Церкви принципи екуменізму та міжрелігійного діалогу. Він був першим Римським Архиєреєм, котрий відвідав синагогу (Рим, 1986), мечеть (Дамаск, 2001), прибув з офіційним візитом до православної країни (Румунія, 1999), виступив у лютеранському храмі, відслужив спільне богослужіння з очільником Англіканської Церкви Архиєпископом Кентерберійським, підписував з ними та багатьма іншими представниками Церков спільні декларації. У своїх документах на тему екуменічного діалогу (наприклад, енцикліка “Ut unum sint” / “Щоб усі були одно”) закликав долати міжконфесійні суперечності та плекати ту спадщину, яка є спільною для всіх християн. Від 1986 р. в Ассізі проводив з представниками інших релігій спільні молитви за мир.
Для Папи Івана Павла ІІ чужим був католицький ексклюзивізм його попередників. Навпаки, на зламі тисячоліть він підняв питання провин Католицької Церкви (переслідування інакодумців, порушення прав інших народів та релігій, нехтування бідними, Хрестові походи тощо). Цьому присвячене його апостольське послання “Tertio millenio advenita” (“Наближення третього тисячоліття”). А 2000 р. він зробив акт привселюдного каяття за гріхи Церкви. Таких видатних постатей як Джордано Бруно, Галілео Галілей, Ян Гус, котрих Католицька Церква вважала проклятими, Папа Іван Павло ІІ реабілітував.
Близькою йому була проблема переслідування вірних в Україні. Папа володів українською мовою, виголошував нею проповіді. 1988 р. не оминув увагою 1000-ліття Хрещення Русі. На цю тематику видав адресоване українцям апостольське послання “Ідіть по всьому світу” та звернене до українських католиків “Великий дар хрещення”. 1995 р. з нагоди 400-ліття Берестейської унії написав апостольські послання “Світло Сходу” та “З великою радістю”. 1989 р. прийняв у Ватикані генерального секретаря СРСР Михайла Горбачова, з котрим обговорив становище переслідуваної Української Греко-католицької Церкви. Врешті підтримав вихід УГКЦ з підпілля та затвердив усіх підпільних греко-католицьких єпископів. Засудив також Голодомор 1932-33 рр. як геноцид.
23-27 червня 2001 р. здійснив офіційний візит до України. Прилетівши до Києва, Папа Іван Павло ІІ відвідав церкву св. Миколая (УГКЦ) на Аскольдовій могилі, вшанував пам’ять жертв тоталітарних режимів на меморіальних комплексах “Биківнянські могили” та “Бабин Яр”, відслужив Божественну Літургію на спорткомплексі “Чайка”.
З Києва Іван Павло ІІ вирушив до Львова. Тут він зупинився в Митрополичих палатах Архикатедрального собору св. Юра, відвідав Вірменський та Латинський катедральні собори, відслужив на іподромі Месу та Літургію, проголосив блаженними 28-х мучеників УГКЦ, що постраждали за віру від тоталітарних режимів, освятив наріжний камінь Львівської духовної семінарії та Українського католицького університету, які сьогодні розміщуються на проспекті, названому на його честь.
Багато важливих кроків Іван Павло ІІ зробив у реформуванні життя Католицької Церкви, наголосивши на найважливіших викликах, перед якими вона постала наприкінці ХХ ст. Провів реформу Римської курії. За його понтифікату вийшли оновлені Кодекс Канонічного Права (1983), Кодекс Канонів Східних Церков (1990), Катехизм Католицької Церкви (1992). Аби привернути увагу до кризи, в якій опинилася сім’я, 1982 р. створив Папську раду у справах сім’ї при Латеранському університеті. Проблемам сім’ї та подружжя присвячені численні його документи. З ініціативи Папи Івана Павла ІІ регулярно проводяться Міжнародні конгреси з проблем сім’ї. Також він започаткував щорічний Всесвітній день молоді.
Папа Іван Павло ІІ допоміг Католицькій Церкві подивитися на людську сексуальність, на що до цього було накладене табу. Людина у його вченні, відомому як “богослов’я тіла”, постає цілісно. Статевість не є чимось зарезервованим суто за тілом, а пронизує усю людську особу в її тілесному, душевному та духовному вимірах. Вона є Божим даром та призначена реалізовувати покликання людини до любові чи то в подружжі, чи то в дівицтві, чи то в целібаті.
Іван Павло ІІ перед обличчям стрімкого розвитку медичних технологій та частої маніпуляції за їхнім посередництвом гідністю людини стає на захист людського життя від зачаття до природної смерті. За понтифікату Івана Павла ІІ було створено Інститут біоетики (1985 р.). А його енцикліка “Evengelium Vitae” (“Євангеліє життя”) протиставляє “культурі смерті” сучасного комерціалізованого світу, що намагається використати людську особу, “культуру життя”, для якої людина є найвищою цінністю.
Папа Іван Павло ІІ увійшов в історію богословської думки і як надзвичайно плідний автор. Його філософсько-богословські трактати, енцикліки, апостольські послання, роздуми, поезія торкаються багатьох сфер вчення Церкви.
Помер Іван Павло ІІ 2 квітня 2005 р. Через шість років його проголошено блаженним. 2013 р. завершився процес його канонізації, що через рік затвердив Папа Франциск. День його інтронізації на Апостольський престол 22 жовтня встановлений Католицької Церквою як день його спомину.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##