23 липня Українська Греко-Католицька Церква відзначає пам’ять блаженного Василя Гопка, ісповідника віри, котрий за часів комуністичної Чехословаччини відновив Пряшівську єпархію.
Народився майбутній єпископ 1904 р. у с. Грабське на Пряшівщині. Оскільки батько Василя загинув, а мати виїхала на заробітки до США, його виховував родич о. Дмитро Петренко. Він віддав хлопця до протестантської гімназії у Пряшеві, а згодом 1923 р. той вступив до Пряшівської єпархіяльної духовної семінарії. По її закінченні прийняв єрейські свячення з рук ще одного пряшівського ісповідника Павла Ґойдича, для котрого згодом Василь Гопко стане сподвижником.
Одразу після рукоположення єпископ відправив молодого священика до Праги опікуватися тамтешніми греко-католиками. Кількарічні старання о. Василя дали свій плід – 1934 р. тут з’явилася греко-католицька парафія. Через три роки священик повернувся до Пряшева, де обійняв посаду радника єпископської консисторії. Керував також єпархіяльним видавництвом.
1940 р. здобув ступінь доктора богослов’я в університеті Коменського у Братиславі. 1943 р. став професором богословського факультету у Пряшеві. Як духівник виховував пряшівських семінаристів та викладав їм аскетику. З 1945 р. видавав журнал “Благовісник”.
1947 р. Василя Гопка призначили єпископом-помічником владики Ґойдича. На той час у Чехословаччині, до складу якої увійшла Пряшівщина, утвердилася комуністична влада. А Павло Ґойдич і Василь Гопко, як висловилася газета “Християнський шлях” української католицької парохії у Міттенвальді з нагоди хіротонії останнього, виявилися єдиними українськими католицькими єрархами на волі по той бік “залізної занавіси”.
Самого вікарія видання охарактеризувало як “енергійну, характерну, працьовиту і скромну людину”, зазначивши, що “становище обох українських єпископів у Пряшеві дуже важке з уваги на натиск з двох боків: словаків і москвофілів, чи радше екзарха православної Церкви в Чехословаччині, архиєпископа Елевтерія”. Релігійне життя країни на довгі роки перейшло під вплив Москви.
1950 р. Пряшівську єпархію ліквідували, а обох її єпископів заарештували. Павло Ґойдич помер в ув’язненні. Василь Гопко відбув п’ятнадцятилітній термін і по його закінченні жив під наглядом в монастирі Осен.
Празька весна 1968 р. дала нове дихання Греко-Католицькій Церкві у Чехословаччині. Василь Гопко був її єдиним єпископом і принаймні формально відновив Пряшівську єпархію. Він переніс до її катедрального храму св. Івана Хрестителя тіло Павла Ґойдича. Домігся визнання греко-католиків як окремої конфесії, проте засилля промосковської Церкви в державі зберігалося аж до 1989 р. Усі храми юридично належали їй. Греко-католики не мали права створювати свої структури, відновлювати семінарію. Не був також визнаний статус і самого Василя Гопка як єпископа.
Цим скористалося вище римо-католицьке духовенство Чехословаччини, аби усунути його від керування Пряшівською єпархією. 1969 р. на цей уряд призначили Івана Гірку. Як каже дослідник українського фольклору з Пряшівщини Микола Мушинка на сторінках журналу “Патріярхат”, “новопризначений єпископ пішов по шляху явної словакізації Греко-Католицької Церкви”.
Владика Василь Гопко прожив ще сім років, важко хворіючи після ув’язнення, і 1976 р. відійшов до Бога. Поховали його у крипті катедрального храму Пряшева поряд з Павлом Ґойдичем, з котрим за життя Василь Гопко ділив і радість служіння, і гіркоту переслідувань.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##