23 лютого християни візантійської і латинської традицій відзначають пам’ять апостольського Отця Церкви св. Полікарпа Смирнського.
Як і інші Отці Церкви перших двох століть, Полікарп був безпосереднім апостольським учнем, а саме переймав Божественну мудрість від св. Івана Богослова. Це підкреслює тропар канону Утрені на його честь: “Струмінь життя прийняв ти як з життєдайного джерела, навчившись від учня улюбленого, що почерпнув з безодні премудрості” (пісня 5).
Про народження, юність та навчання Полікарпа не знаємо нічого. На церковну арену він виходить близько 100 р., ставши єпископом Смирни. Підтримує тісні зв’язки зі св. Ігнатієм Антіохійським. Коли того між 105-м та 107-м рр. вели на страту до Риму, Полікарп зібрав у своєму місті вірних з навколишніх громад, щоб зустріти ісповідника. Під час однієї з наступних зупинок свого етапування у Троаді св. Ігнатій написав Послання до Полікарпа.
Після смерті св. Ігнатія єпископ Смирни зібрав сім його послань. Коли християни з Филипп попросили надіслати їм ці твори, Полікарп додав до них своє Послання до Филип’ян, що також увійшло до скарбниці ранньохристиянської літератури. Його метою є підкреслити правдивість смерті й воскресіння Ісуса Христа та утвердити віру в його Божественність і людськість. Адже ці основи християнського вчення на той час найбільше піддавалися нападам з боку різних гностичних сект.
Житіє св. Полікарпа розповідає, що прибувши до Риму близько 154 р., він зустрівся з очільником однієї з них Маркіоном, котрий відкидав Старий Завіт і сповідував строгий дуалізм, буцімто світом керують два рівносильні начала — добрий бог та злий бог. На запитання гностика, чи той знає його, Полікарп відповів: “Ти — диявола син первородний”.
Цю зустріч переповідає канон Утрені 23 лютого, використовуючи антитезу дитини світла Полікарпа на противагу первістку ночі Маркіону: “Ходячи благообразно, блаженний, і дитям світла та миру являючись, ти первістка ночі і супротивника Маркіона викрив” (пісня 6). А хибне вчення, якому протистояв святий, засуджує наступний тропар цього ж канону: “Навчені, отче, твоїми словами, ми перемагаємо всяку огидну єресь і лукаві собори злочестивих, що вводять два начала” (пісня 6).
Гностицизм у ті часи був для християнського світу поширеним викликом. На нього часто доводилося відповідати церковним очільникам, починаючи ще від апостола св. Івана Богослова. Натомість римська місія св. Полікарпа Смирнського мала ще особливий привід. Три автономні християнські спільноти Апостольської столиці (юдеохристияни, грекомовна та латиномовна) не могли дійти згоди щодо дня святкування Пасхи. Латиномовні святкували її наступної неділі після повного місяця, а вихідці з юдаїзму святкували в один день з євреями. Через те Папа Анікет відлучив останніх від Церкви. Прибувши до Риму, св. Полікарп переконав його відмінити це рішення задля збереження єдності християн.
Після повернення до свого осідку, єпископ Смирни потрапив під гоніння християн. Житіє розповідає, що св. Полікарпа схопили, кинули у вогонь, а побачивши, що полум’я утворило над ним немовби печеру, прокололи списом. Тіло спалили, але християни дістали з попелу його кості і віддавали їм належну шану.
Зображення св. Полікарпа у вогні стало найпоширенішою іконою на його честь. Також цей спосіб його самопожертви увійшов до літургійних текстів 23 лютого: “Всепаленням досконалим і чистою жертвою принісся ти Спасові всіх, отче Полікарпе” (тропар 4 пісні канону Утрені).
Іншою темою, якої часто торкаються богослужіння на честь св. Полікарпа, є його ім’я, що в перекладі означає “багатоплідний”. “Багатоплідним добродійствами родючим садом ти явився Владиці, отче Полікарпе” (тропар 4 пісні канону Утрені). Ця гра слів має на меті показати, що справжня християнська віра, зрошуючись Божою благодаттю, покликана давати рясні плоди чеснот та добрих діл, що і засвідчив своїм життям та мучеництвом св. Полікарп.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##