25 лютого християни візантійської традиції святкують пам'ять Константинопольського Патріарха Тарасія, котрий на адміністративному рівні відновив почитання ікон.
На момент народження майбутнього Патріарха, близько 730 р., Візантійська імперія потерпала від арабської експансії та природних катаклізмів. Її військо зазнавало поразок у битвах, держава втрачала території і піддавалася своєрідним інформаційно-психологічним операціям з боку ісламу. Настрої завойовників, буцімто їхня непереможна хода забезпечена правдивістю віри, що виключає використання в культі зображень, вплинули і на імператорський двір.
Серед вищих ешелонів влади поширилася думка про Божі кари, які впали на Візантію через почитання ікон. А, поєднавшись з реакцією на випадки справді викривленого поклоніння іконам серед народу, вона вилилась у рух іконоборства.
Тарасій на той час, здобувши ґрунтовну освіту, рухався кар’єрною драбиною при імператорському дворі. Він дослужився до посади сенатора та став секретарем імператора Костянтина VI. Оскільки той був ще малолітнім та не проявляв особливих здібностей до управління, справами в державі керувала його мати Ірина. За порадою тодішнього Константинопольського Патріарха, похилого віком Павла VI, імператриця призначила його наступником Тарасія.
Хоч він був освіченим і займав високу державну посаду, однак перебував у мирянському стані. Тарасію прискорено уділили всі ступені священства, і він 784 р. обійняв найвищу катедру імперії. Однак перед тим майбутній Патріарх висунув дві умови: збереження єдності з Римом та скликання нового Вселенського Собору, який відмінив би рішення проведеного іконоборцями 754 р.
Вимоги держава задовольнила, і 787 р. у Нікеї відбувся VII Вселенський Собор. Головував на ньому особисто Патріарх Тарасій. Він був добре обізнаним з вченням про почитання ікон, розвиненим св. Іваном Дамаскином та св. Теодором Студитом. З останнім єрарх також знався особисто. Систематизувавши і виклавши перед отцями Собору богословські підстави вшанування ікон, чим передусім є Воплочення Сина Божого, а відтак цілком логічна можливість його зображати, Патріарх Тарасій домігся утвердження вчення про те, що вшановуючи образ, ми здійснюємо поклоніння Першообразу, засудження іконоборства як єресі та повернення в лоно Церкви тих єпископів, котрих відлучив іконоборчий собор.
Патріарх Тарасій також виступив проти розлучення і повторного одруження імператора Костянтина VI і наклав церковну кару на священика, котрий незаконно цей шлюб уділив. Така безкомпромісна позиція забезпечила єрархові повагу серед народу та у цариці Ірини, котра згодом скинула свого сина Костянтина з правління і одноосібно очолила імперію.
Відомою є також благодійницька діяльність Патріарха Тарасія. Житіє розповідає, що він організовував обіди для потребуючих та особисто на них прислуговував. Займався будівництвом храмів та монастирів. В одному з них на Босфорі його поховали після смерті 806 р.
Невипадково ілюстрація Менологіону Василія ІІ зображає св. Тарасія перед комплексом храмів. На іконах, присвячених отцям VII Вселенського Собору, його постать є однією з центральних, і її можна впізнати за звичними єпископськими атрибутами — ризами та Євангелієм. З ними найчастіше зображають св. Тарасія і на окремих його іконах.
Головна заслуга святого — відновлення почитання ікон у Візантійській імперії — лягла в основу літургійних текстів 25 лютого. “Понад життя воліючи смерть, всеблаженний, задля поклоніння іконі Христа і всіх святих, загороджував ти згідно з волею Божою уста єретиків, сповнені всякого нечестя”, — так оспівує стихира Вечірні цього дня самовідданість Патріарха у подоланні іконоборства аж до смерті.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##