25 січня в календарі Латинської Церкви присвячене події навернення апостола Павла та пам’яті св. Ананії з Дамаску (у візантійській традиції вшановують 1 жовтня), котрий зцілив і охрестив його.
Книга Діянь апостолів, з якої довідуємося про інцидент, який спіткав майбутнього апостола дорогою до Дамаску, подає його як навернення. Савло з Тарсу, учень видатного єрусалимського законовчителя Гамалиїла, людина надзвичайно освічена й ревна в дотриманні Мойсеєвого Закону, переслідує тих, котрі визнають Ісуса Христа Месією. “Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю” (Ді. 8, 3).
В одну мить, коли він з таким самим дорученням від первосвящеників їхав до Дамаску, усе змінилося. “Зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: “Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?” (Ді. 9, 3-4). Так йому об’явився Воскреслий Ісус, підкреслюючи, що переслідування вірних є переслідуванням його самого. Савло осліп. “Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск” (Ді. 9, 8).
Згодом Савло, знаний як первоверховний апостол Павло, у своїх листах неодноразово з жалем згадуватиме про свою поведінку в юдействі (пор. Гл. 1, 13), що він був “блюзніром, гонителем і знущателем” (1 Тм. 1, 13). А подію під Дамаском представлятиме радше як покликання, ініціативу та вирішальну роль в якому віддаватиме Богу і при кожній нагоді прославлятиме його. Той сам Бог, котрий раніше відкривався йому через Закон, тепер покликав Павла звіщати Христа серед язичників: “Той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами” (Гл. 1, 15-16).
Але до цього Павлові ще потрібно було пройти процес переродження. В Дамаску він був “три дні невидючим; не їв і не пив нічого” (Ді. 9, 9). І тоді Книга Діянь виводить на сцену християнина Ананію, а літургійна традиція Латинської Церкви ставить його пам’ять в той сам день, що й урочистість Навернення апостола Павла, як особи, котра відіграла в цій події важливу роль.
Христос об’явився Ананії і доручив йому знайти Савла, щоб покласти на нього руки і зцілити від сліпоти. Ананія спершу противиться, бо знає його як того, хто багато зла заподіяв святим (пор. Ді. 9, 13), але врешті підкоряється дорученню Ісуса. Водночас і Павло отримує видіння, що Ананія зцілить його.
Прийшовши за вказаною адресою, Ананія сказав: “Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом” (Ді. 9, 17), і поклавши на нього руки, повернув йому зір. Прозрівши, Павло одразу ж прийняв Хрещення.
З такою ж ревністю, як він обороняв раніше юдейські звичаї, Павло почне в Дамаску проповідувати Ісуса. Він наштовхнеться на недовіру християнської громади. Юдеї, будучи не в силах подолати його доводи на користь віри в Христа, намагатимуться його вбити. Але, пройшовши крізь ці випробування, Павло стане, за словами Ісуса з об’явлення Ананії, “вибраним знаряддям, щоб занести його ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля” (Ді. 9, 15). А подія під Дамаском, як би її не називали — наверненням з погляду Церкви чи покликанням крізь Павлову призму — стане відправною точкою у цій місії.
Візантійська традиція згадує цю подію в читанні Апостола на Божественній Літургії в п’ятницю третього тижня після Пасхи в рамках прочитання усієї Книги Діянь в період Великодня до П’ятдесятниці. Латинська ж традиція виділила окрему урочистість, щоб підкреслити важливість події біля Дамаску для розбудови Церкви. Походження цього свята є доволі пізнім — з ІХ ст. Деякі землі (Фраконія, Галлія) відзначали в цей день Народження апостола Павла.
Широке поширення святкування Навернення апостола Павла на Заході знайшло своє відображення в живописі. Багато митців зверталися до цього сюжету, пишучи свої полотна. Найпоширенішою в зображенні події під Дамаском є сцена падіння майбутнього апостола з коня (Караваджо, Лука Джордано тощо). Рідше трапляються картини на тему зцілення Савла Ананією (П’єтро да Кортона).
Сьогодні з урочистістю Навернення апостола Павла пов’язаний Тиждень молитов за єдність християн, в якому беруть участь представники різних конфесій. Він починається 18 січня (до літургійної реформи 1969 р. це був день Римської катедри, пов’язаний з її засновником апостолом Петром) і завершується 25-м — святом на честь іншого первоверховного апостола. В такий спосіб християни різних конфесій звертають свій погляд до спільного апостольського джерела, уособленого в постатях Петра й Павла.
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##