25 травня християни латинської та англіканської традицій відзначають пам’ять “батька англійської історії”, видатного інтелектуала свого часу, перекладача і коментатора Святого Письма Беди Преподобного.
Легенда каже, що по смерті святого монаху, котрий складав йому епітафію, з’явився ангел і звелів написати: “В цій могилі лежать кістки високоповажного (Venerabilis) Беди”. Відтак це “Venerabilis”, яке по-різному перекладається — Преподобний, Високоповажний, Достославний, Велебний, Вельмишановний тощо, назавжди закріпилося за його іменем. І вже богослови та синоди ІХ ст. вживають їх разом, згадуючи багату творчу спадщину монаха VII-VIII ст., котрий більшість із 63-х років свого життя провів у двох абатствах — св. Петра у Вермуті та св. Павла у Джарроу.
Народився Беда 672 або 673 р. у Південно-Східній Британії, імовірно у знатній родині. У семирічному віці його віддали до монастиря св. Петра задля здобуття освіти, і хлопець там залишився вже як монах. У дев’ятнадцятилітньому віці прийняв дияконські свячення, а в тридцятилітньому — священичі.
Працював у скрипторії, переписуючи книги. Викладав у монастирській школі. Постійна праця з книгами розвинула в нього широкий кругозір не тільки у богослов’ї, а й фізиці, математиці, астрономії, метеорології, музиці, граматиці, риториці, історії, і вплинула на авторський стиль, якому критики закидають брак оригінальності. Більшість творів Беди, які поміщені у 45-ти томах, кажуть вони, мають компілятивний характер.
Однак навіть найзапеклішим з них важко відмовити мислителю в оригінальності щодо його праці “Церковна історія народу англів”. Події описані в ній, охоплюють діапазон від 55 р. до Христа, коли римляни висадились у Британії, до сучасного йому 730 р. Завдяки їй Беда Високоповажний здобув ще й титул “батька англійської історії”, а праця набула такої ваги, що в багатьох віхах історії Британії вона залишається єдиним джерелом.
Відзначився св. Беда і доволі самобутніми коментарями на Святе Письмо. Хоч він і покликається в них на Отців Церкви раніших епох, але зібраний і переосмислений у екзегетичних працях матеріал із них привів до того, що наступні покоління богословів покликаються вже на самого св. Беду.
Він не тільки коментував Біблію, щоденно проводячи години за її читанням, а й займався її перекладом. Навколо себе зібрав близько 600 учнів. Відзначався ретельністю у своїй творчій та перекладацькій праці. До важкої хвороби на схилі віку писав сам, кажучи: “Я сам собі секретар”. Диктувати учням почав лише, коли занедужав. Останньою працею, яку здійснював св. Беда, був переклад Євангелія від Йоана. Житіє святого каже, що, продиктувавши останнє речення Книги, він заспівав “Слава во вишніх Богу!” і відійшов до вічності. Сталося це близько 735 р.
В ХІ ст. тіло преподобного перенесли до катедрального собору м. Дарема. Сьогодні він належить Англіканській Церкві. Пошана до постаті св. Беди Вельмишановного, проголошеного 1899 р. Учителем Церкви, є однією з точок, де погляди католиків та англікан збігаються. А широта його світогляду, відображена хай і не в дуже оригінальних, однак інформаційно насичених творах з історії, риторики, граматики, природознавства, поетики та інших галузей знань, приваблює людей далеко з-поза меж християнства.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##