26 лютого Католицька Церква відзначає пам’ять святої українського походження Едіґни Баварської.
Донедавна св. Едіґну вшановували лише християни латинського обряду, поки 2023 р. Синод єпископів УГКЦ не вніс її разом з кількома іншими західними святими до Місяцеслова своєї Церкви. На відміну від більшості з них, св. Едіґна доречно вписується в український контекст, адже є внучкою Ярослава Мудрого і, згідно з деякими переказами, свій подвиг у Баварській землі вона звершувала, прямуючи на історичну Батьківщину.
Поки імена нововнесених до Місяцеслова УГКЦ святих залишаються просто записами в календарі, протопсалт Андрій Шкраб’юк 2025 р. уклав службу з всенічним св. Едіґні. Деякі гимни з неї покладені на давні латинські мелодії, щоб підкреслити, що свій подвиг преподобна здійснювала саме у цій традиції. Решта ж мелодій і текстів створена за візантійськими зразками. Алюзії на тексти Святого Письма та давніших візантійських гимнів у цій службі тісно переплетені з фактами життя самої святої.
Народилася Едіґна 1055 р. у сім’ї французького короля Генріха І та Анни Ярославни. Існує версія, що у хрещенні вона отримала ім’я Емма, що підхоплюється у тропарі шостої пісні канону Утрені, щоб вказати на спрямування усього життя майбутньої святої до Христа-Еммануїла: “Еммою батьки тебе назвали, що запрагнула стати дорогоцінною невістою Еммануїла – Христа Бога нашого”.
Дівчина здобула хорошу освіту. У 19 років покинула батьківський двір і подалася на схід. Є різні версії щодо мотивів такого рішення: втеча від примусового шлюбу, паломництво до Святої Землі, бажання відвідати країну свого походження. “Із краю франків великого, де сонце за обрій морський заходить, мандруючи до краю прадідів на Сході, зустріла ти Схід з висоти – Христа, що предивно змінив твою путь, Едіґно богоблаженна”, — каже стихира Вечірні 26 лютого.
Під час своєї мандрівки Едіґна зупинилася біля с. Пух у Баварії за 30 км від Мюнхена. Передання розповідає, що напередодні їй приснився сон, в якому їй наказали залишитися там, де вона почує одночасно крик півня та звук дзвонів. Стихира на стиховні Вечірні цей знак протиставляє відреченню апостола Петра перед співом півня: “У темряві, коли втретє відрікся Петро, заспівав півень, як прорік Спаситель учневі, і пробудив у ньому покаяння. Тобі ж, пресвітла діво Едіґно, спів півня вказав країну подвигу. Моли, звитяжна у битвах духовних, щоб просвітилися світлом Христовим душі наші”. Звернення до преподобної як до “звитяжної у битвах” вказує на дослівний переклад її імені з давньогерманської.
Підкорившись знакові, Едіґна обрала собі стовбур старої липи за житло і мешкала там протягом 35-ти років до самої смерті. Спосіб життя святої нагадував монаший, тому літургійні тексти відносять її до розряду преподобних. Едіґна перебувала у пості й молитві і служила людям даром навчання та зцілення. “Із дитинства обдарована, мови знаючи й мистецтво лікарське, ти просвічувала люд мовою Духа і дарувала спасенне зцілення не лише тілам, але й стражденним душам, Едіґно богоблаженна”, — так оспівує її служіння стихира Вечірні. До преподобної сходилися люди у потребі, бажаючи послухати з її уст правди віри чи отримати зцілення для себе, своїх близьких або домашніх тварин.
За життя Едіґни біля її липи спорудили церкву, у вівтарі якої преподобну й поховали після її смерті 26 лютого 1109 р. З кінця XVI ст. мощі св. Едіґни були підняті із захоронення і виставлені для почитання.
Німецький письменник XVII ст. Метью Радер, описуючи життя баварських святих, згадує й Едіґну та численні зцілення, які відбулися за посередництвом її мощей. Липа святої виточувала цілюще миро, про що розповідає і стихира на стиховні Вечірні: “По блаженній кончині твоїй замироточила липа, що стала твоїм Деревом Життя – хрестом і обителлю на тридцять п’ять літ, Едіґно богодостойна. Але́ предивне те миро висихало, коли марновірні за гроші продавали його, адже не продається і не купується дар благодаті Христа-Життєдавця”.
1600 р. Церква проголосила її блаженною. Храм св. Себастьяна у м. Пух поступово став осередком культу св. Едіґни Баварської, де їй присвячений лівий приділ. Збереглася і тисячолітня липа, в якій мешкала преподобна. Починаючи з 1959 р., мешканці Пуху кожні десять років проводять святкування з театральними виставами про життя святої. З 1969 р. їхньою організацією займається Товариство “Едіґна-Пух”, головною харизмою якого є плекання пам’яті святої.
Долучилася до вшанування св. Едіґни й українська громада Баварії. 1988 р. вона розмістила у храмі св. Себастьяна її зображення та пам’ятну табличку українською і німецькою мовами про походження святої з роду рівноапостольного князя Володимира Великого.
Звичними атрибутами іконографії св. Едіґни Баварської є лілея як символ чистоти, Євангеліє, яке вона проповідувала народові, півень як символ її покликання і липа, в якій жила свята. Існують зображення св. Едіґни на возі, запряженому волами, адже Житіє розповідає про те, як один селянин підібрав її під час мандрівки та привіз до Пуху.
“Древом над потоком життєдайних струмків, світлом у сутінках земних і насельницею найдивнішої обителі ти явилася; але як розквітла всебожественними чеснотами, зорею нам віри світи, і візвемо: Радуйся, Едіґно, райський саджанцю”, — кондак св. Едіґні поєднує особливості її подвижництва у стовбурі дерева з мотивом Пс. 1, де праведник порівнюється з плодовитим деревом, що плід свій дає своєчасно.
Св. Едіґна “нав’язаного нелюба не бажала, все бажання до Нетлінного Жениха спрямувала” (пор. сідальний Утрені) і від нього прийняла дари, та послужила ними іншим людям.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##