П’ята субота Великого посту, яка цьогоріч припадає на 28 березня, в літургійному календарі Церков візантійської традиції позначена як Акафістова. Устав приписує у цей день служити особливу Утреню з вбудованим у її структуру Акафістом до Богородиці.
Сам Акафіст до Богородиці в літургійній практиці часто виступає як самобутнє богослужіння. Мало того, він став взірцем для численних акафістів на честь різних святих, празників, ікон тощо, які наповнюють книги, названі “Акафістниками”, та розклади богослужінь деяких храмів. Таким чином акафіст став жанром літургійної поеми, хоч сам він, імовірно, вийшов з іншого давнього жанру майже з ідентичною структурою — кондака.
Перекладається слово “акафіст” як “несідальний”, бо устав приписує молитися його стоячи. У теперішньому своєму вигляді він складається з 13 кондаків (тепер це, на відміну від давнього кондака, коротка строфа) та 12 ікосів (з гр. “дім”) — літургійної “будівлі”, складеної з багатьох “цеглин”-строф. Їх усіх об’єднує певна менш-більш цілісна тема. Поєднання кондак-ікос ми можемо знайти сьогодні після 6-ї пісні канону Утрені, які представляють тематику дня, в який вона служиться. Як знаємо з життя св. Йосифа Піснеписця, він спеціалізувався на укладанні такого жанру літургійним поем як канони, і вони з часом “поглинули” кондак та редукували його.
В Акафістову суботу Акафіст до Богородиці поділено на чотири частини, які розміщують по всій структурі Утрені. Остання з них, власне, і стоїть після 6-ї пісні чотирипіснця суботи (канону на чотири пісні). Також в цьому місці можна читати Синаксар Акафістової суботи, який розповідає про походження її святкування.
Згідно з ним, Константинополь у VII-VIII ст. пережив три навали ворожих військ, і йому вдалося вистояти завдяки заступництву Богородиці, до якої в ті дні з посиленими моліннями зверталися мешканці столиці Візантійської імперії. Це трапилося у 626 р. під час натиску міста з двох боків перським царем Хозроєм та аварським каганом; під час навали арабів (згідно із Синаксаром через 36 років, хоч історичні дослідження датують її дещо пізніше) та під час ще однієї їхньої спроби здобути столицю у 716 р.
Насправді важко пов’язувати усі ці битви саме з часом Великого посту. Історичні джерела та й сам літургійний календар, встановлюючи окремий спомин як подяку за перемогу в кожній з них, тяжіють до літніх місяців, а не до періоду березня-квітня. До нього можна радше прив’язати закінчення перської війни 628 р. імператором Іраклієм, в якій оборона Константинополя 626 р. була одним із етапів. Сам Синаксар Акафістової суботи побіжно згадує про це: “Незабаром Сірой, син Хозроя, зрадивши свого батька, захопив владу і, убивши Хозроя, уклав союз з царем Іраклієм”. Підписання мирної угоди та відступ перських військ, як стверджує Пасхальна хроніка, якраз відбувалися у березні-квітні.
Акафіст до Богородиці став подячним гімном з цієї нагоди. Перша його строфа яскраво підкреслює перемогу у війні: “Непереможній Владарці (Воєводі) на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: Радуйся, Невісто неневісная!”
Ця строфа, щоправда, вибивається із загальної структури ікосів, перші літери яких утворюють грецький алфавіт, та тематики наступних частин Акафіста, що може свідчити про багатоетапність його укладання. Наприклад, звертання “Радуйся, Невісто неневісная!” знаходимо у кондаці на Благовіщення св. Романа Солодкопівця (V ст.). Багато інших частин Акафісту взято з проповідей Отців Церкви та літургійних текстів на честь Благовіщення, так як це свято, яке припадає на Великий піст, колись переносили на суботу. Навіть самі слова “Радуйся!”, звернені до Богородиці, походять з Євангелія від Луки, де архангел Гавриїл привітав ними Діву Марію, принісши їй звістку, що вона зачне і народить Ісуса Христа (див. Лк. 1, 28).
Оспівуючи ті чи інші чесноти Богородиці, усі строфи кожного з 12-ти ікосів Акафісту починаються зверненням: “Радуйся!” Ці вставки є значно пізнішими і їхньою метою є підкреслити роль Богородиці як в конкретних історичних подіях, так і у спасінні людства загалом. Якщо не враховувати їх, то Акафіст стає христоцентричним, адже звертається здебільшого до Ісуса і розповідає про події з його життя: Різдво, поклоніння мудреців та пастухів, втечу до Єгипту, Стрітення. А Богородиця у всіх цих подіях зберігає відведену їй роль “живої святині, бо Господь, що держить усе в своїй руці” (ікос 12), поселився у її лоні.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##