У Великий вівторок, який цього року за юліанським календарем припадає на 7 квітня, християни роздумують над легковажністю немудрих дів, закопаним талантом і відповіддю за це на Страшному суді.
Як і решта Великого тижня, вівторок плавно єднається за своїми темами з попереднім та наступним днями. На Літургії Передосвячених Дарів все ще є тексти Великого понеділка про дорогу Ісуса на добровільні Страсті, вимагання від Нього почесних посад для Заведеєвих синів, смоковницю та Йосифа Єгипетського (Прекрасного).
Водночас Христос тут вже значно відвертіше говорить про те, що чекає Його в Єрусалимі. Він “взяв набік своїх учнів і сказав, утверджуючи їх: ‘Чому не пам’ятаєте слів, які я вам колись казав, що кожному пророкові тільки в Єрусалимі приречено бути вбитим’. Тепер уже настає час, про який я вам сказав: “Ось я буду виданий в руки на наругу грішників. Вони мене розіпнуть на хресті та покладуть до гробу і вважатимуть за виклятого мерця. Ви ж будьте мужні; на третій день я воскресну на радість вірних і на життя вічне”.
Такі останні настанови Ісуса, підкріплені написаним у Євангелії та переспівані у літургійних текстах Великого вівторка. Вже перший сідальний Утрені цього дня концентрує увагу на ще одній притчі, до якої опісля звучатиме коментар св. Івана Золотоустого “Слово про милостиню та про десятьох дів”. Ця притча з певними її інтерпретаціями часто виринатиме і в інших текстах богослужінь Великого вівторка.
А сідальний каже: “Браття, полюбімо Жениха, і прикрасім свої світильники світлими чеснотами й правдивою вірою, щоб як мудрі Господні діви, були ми готовими ввійти з ним до весільної світлиці. Жених бо, як Бог, обдаровує всіх нетлінним вінком”.
Цей текст перегукується з тропарем, який звучить в перші три дні Великої седмиці, а також на щоденній Північній протягом року: “Ось Жених приходить опівночі, і блажен раб, якого він знайде невсипущим; недостойний же той, що його застане лінивим. Гляди, отже, душе моя, снові не піддавайся, щоб не віддано тебе смерті, ані поза царством не зачинено, але схаменись і заклич: Свят, свят, свят єси, Боже! Богородиці ради помилуй нас”.
В обох текстах ідеться про пильність та готовність будь-якої миті зустріти Другий прихід Христа та дати Йому звіт зі свого життя. Вони — відповідь на заклик Спасителя: “Чувайте!” Як і підкреслює тропар канону Утрені Великого вівторка: “Ти, Добрий, сказав учням: Чувайте, бо не знаєте, в яку годину прийде Господь, щоб розплатитися з кожним”. Свідомість цього мала би спонукати вірних звернутися до Христа з молитвою, вираженою у наступному тропарі: “Під час твого другого і страшного приходу, Владико, зарахуй мене до овець, що по правиці, не зважаючи на безліч моїх прогрішень”.
Повертаючись до тропара Утрені “Ось Жених…”, варто зазначити, що в ньому проглядається ще одна Ісусова притча, яка закликає до пильності. Це — притча про таланти. Переспівування її — ще одна частина богослужбових текстів Великого вівторка.
Стиховня Утрені так подає цю притчу, навчаючи кожного розпізнавати свій даний Богом талант і служити ним: “Прийдіть, вірні, і трудімось ревно для Владики, що роздає слугам багатство. Усі ми, відповідно до одержаного, помножуймо талант благодаті: хто одержав мудрість, хай приносить добрі вчинки; інший хай службу виконує ревно; інший хай ділиться своєю вірою, проповідуючи невченому; ще інший хай розсипає багатство бідним. Тим чином ми збільшимо те, що було нам дане і, як вірні завідувачі ласки, удостоїмося Владичної радости”.
Диференціація Богом даних людині талантів та відповідальне їхнє використання стоять в центрі “Слова про милостиню та про десятьох дів” св. Івана Золотоустого, яке слід читати на Утрені Великого вівторка. Не один, не два, не три шляхи для спасіння дав Бог людині, “а численні й різноманітні, щоб через таке розмаїття зробити легким сходження на небо”.
Але кожен із шляхів до святості вимагає заангажування і самої людини. Немудрі діви з притчі, каже св. Іван Золотоустий, мали дівство, але не чинили діл милосердя. “Бо ж дівство - це вогонь, а милостиня - єлей. Тому так, як вогонь гасне, коли до нього не підливати єлею, так і дівство вгасає, коли не має милостині”.
Ті, котрі не чинили милостині опиняться ліворуч від Судді під час Другого його приходу. І будуть викинуті у темряву кромішню, як ще один персонаж Ісусовою притчі, що не одягнув весільної одежі на бенкет. “Як увійдемо ми, недостойні, в осяйність твоїх святих? — ставить питання хвалитна стихира Утрені Великого вівторка. — Якщо й насмілимося ввійти у весільну світлицю, то наша невесільна одежа нас обвинуватить, і ми будемо викинені ангелами та зв’язані”. А світильний перших трьох днів Великої седмиці відповідь на це питання знаходить лише у зверненні до Спасителя: “Світлицю твою, Спасе мій, бачу прикрашену, але одежі не маю, щоб до неї ввійти. Дай, Світлодавче, осяйність одінню душі моєї і спаси мене”.
Не обійшлося в богослужіннях Великого вівторка, як і в усьому Страсному тижні, і великої уваги до Юди та юдеїв. В сідальних Утрені Великого вівторка ця тема лише набирає обертів, однак в наступні дні її буде надмір. Поки що слушно звучить в них прохання до Христа визволити нас від Юдиного засуду, але згодом тексти, які звертатимуться безпосередньо до Юди чи його спільників, цілком не вписуватимуться у “святкування з любов’ю пречистих страждань” (сідальний Утрені).