9 червня християни візантійської традиції вшановують пам’ять Кирила, єпископа Олександрії, одного з найвидатніших представників богословської школи цього міста, котрого Церква проголосила Святим Отцем за видатний внесок у її вчення.
Жив у 376-444 рр. Здобув хорошу освіту та духовну формацію в скиту св. Макарія в Нітрійських горах. Був племінником Олександрійського Патріарха Теофіла. Той поставив Кирила в чин архидиякона і дав благословення виголошувати проповіді.
В тому часі відбувалося запекле протистояння двох найбільших богословських шкіл — Олександрійської та Антіохійської — через різні підходи до тлумачення Святого Письма. Перша робила акцент на його алегоричному прочитанні та Божій природі Ісуса Христа, а друга — на буквальному прочитанні та людській природі. Це вело не тільки до глибшого осмислення та розвитку вчення Церкви, а й до виникнення єресей, коли окремі представники шкіл чи то нехтували чіткістю формулювань, чи перенаголошували на якомусь одному аспекті віри.
Не обходилося і без боротьби за вплив на богословську думку цілої Візантійської імперії, а, отже, за катедру в Константинополі. Заручившись підтримкою імператорського двору, Теофіл Олександрійський намагався неодноразово змістити архиєпископа Константинопольського св. Йоана Золотоустого, котрий належав до Антіохійської школи. На одному із синодів, які відправив св. Йоана у вигнання, був присутній архидиякон Кирило з Олександрії. Житіє св. Кирила, щоб дотримуватись виховної мети, по-всякому згладжує факт його протистояння зі св. Йоаном Золотоустим, розповідає про підступи недоброзичливців, котрі очорнили останнього, чи про об’явлення Богородиці Кирилові, котра обстоює Константинопольського святителя. У всякому разі св. Кирило Олександрійський теж був людиною, незастрахованою від помилок та пристрастей і, якщо вірити тому ж Житію, доволі імпульсивною, що однак не применшує його ролі в історії Церкви.
Коли 412 р. патріарх Теофіл помер, св. Кирило зайняв Олександрійський престол. Найбільшим викликом, який тоді постав перед ним, була єресь новаціан, котрі не дозволяли сповідати того, хто тяжко згрішив, а лише повторно охрещували. По інших землях вона вже заникала, однак в Олександрії ще тримала позиції, допоки святитель Кирило не прогнав їх.
Крім управління патріархією, св. Кирило Олександрійський веде активну письменницьку діяльність. До 428 р. це здебільшого антиаріанські та екзегетичні твори (коментарі на Пісню Пісень, пророка Ісаю, Євангелія від Луки, Йоана, Послання до Коринтян, до Євреїв тощо).
Після 428 р., коли Константинопольський престіл посів Несторій, виходець з опозиційної Антіохійської школи, акцент творчості св. Кирила Олександрійського змінився. Крім листів та пасторально-практичних творів, він починає полеміку з вченням, яке висунув Несторій.
В Житії та літургійних текстах 9 червня св. Кирило Олександрійський прославляється як оборонець Богородиці перед закидами Константинопольського архиєпископа. Наприклад, тропар, що звучить на більшості богослужінь в день пам’яті святого: “Істинними словами показав ти простір знання церковного як скарб, і Несторієве богохульство зруйнував ти, і прославу Богородиці пояснив ти, святителю Кириле”.
Однак полеміка між Кирилом та Несторієм була радше христологічною, ніж маріологічною. Її предметом став погляд на Особу Ісуса Христа та спілкування властивостей його Божої та людської природ. Несторій, намагаючись уникати змішання двох природ, заперечував обмін їхніми властивостями та приписування Христові як людині Божих атрибутів. Божественний Логос поєднався з Ісусом пізніше, під час його Хрещення в Йордані. Відповідно Марія, народивши Христа як людину, не могла називатися Богородицею. Несторій пропонує називати Марію “Христородицею” або просто “Матір’ю Христа”. Це викликало сильне обурення серед народу, в якого Богородиця втішалася великою пошаною. В дискусію вступила Олександрійська школа на чолі з Кирилом.
Через брак чіткого понятійного апарату у вченні Несторія олександрійці звинуватили його в розділенні Ісуса Христа на дві Особи, і, звісно, в приниженні ролі Богородиці. Св. Кирило Олександрійський написав 12 Анатем проти Несторія, в яких виклав христологію з надмірним акцентом на єдності двох природ у Христі (з неї пізніше постане вчення монофізитизму, поширюване прихильником Кирила константинопольським монахом Євтихієм).
З приводу єресі Несторія 431 р. в Ефесі скликали 200 єпископів на Собор, який очолив св. Кирило Олександрійський. Сирійські єпископи на чолі з Йоаном Антіохійським не приймають ні Кирилової, ні Несторієвої христології, висуваючи на противагу їхнім крайнім позиціям свій поміркованіший варіант. Ефеський Собор почався раніше зазначеного терміну, і вони не встигли на нього. Через те скликали свій антисобор, на якому засудили Кирила. Щоб усунути безлад, імператор позбавив уряду і Несторія, і Кирила. Останньому, щоправда, вдалося повернутися на свій престіл. Він пристав на вчення Йоана Антіохійського і примирився з ним. Несторія засудили, а його твори знищили. Він оселився в одному з монастирів Антіохії і, незважаючи на рішення Ефеського Собору, здобув велику кількість прихильників. Несторієва христологія зокрема лягла в основу вчення Ассирійської Церкви Сходу.
Візантійська традиція натомість прийняла Кирилове вчення про поєднання природ в Особі Ісуса Христа, що стало його головною заслугою перед Церквою. Канон Утрені святителя, оспівуючи його, відзначає, що той “навчає невимовному з’єднанню Слова Воплоченого”. Св. Кирило Олександрійський чітко наголошує на одній Особі (Іпостасі) та її суб’єктності. Між Божою та людською природою є іпостасне поєднання та обмін властивостями. Те, що стосується людини, у Христі стосується й Бога. Тому, говорячи про Христа, можемо казати, наприклад, “Бог народився”, а Марію відповідно називати Богородицею.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##