Трагічна й героїчна кульмінація Євромайдану 18-22 лютого породила черговий етап оцінок його церковно-релігійного фактору. Відтак, вже шостий етап таких оцінок може отримати власну назву від «Небесної сотні» – вона виражає не лише жертвенний подвиг героїв Майдану, але й, певною мірою, відображає вибуяння народної майданної міфотворчості, що має релігійно-містичне забарвлення.
Розпочинаючи наше дослідження оцінок церковно-релігійного фактору Євромайдану його учасниками та прихильниками ми спершу і не намагалися передбачити, коли і чим воно має логічно завершуватися. На попередніх його стадіях у нас виникали сумніви, де і коли в ньому слід буде поставити крапку. Ми сподівалися, що завершальним буде аналіз спокійного осмислення цього фактору учасниками народного спротиву після природного, мирного закінчення цього спротиву та його переходу в період контролю за владою й участі в мирній розбудові незалежної України (у тому числі й подальшій розбудові духовній, церковно-релігійній). Але навіть у страшному сні ми не могли припустити, що крапка у цьому дослідженні буде викликана зовнішній нападом, котрий відразу наклав свій відбиток на всі попередні та наступні події.
Між тим, трагічна й героїчна кульмінація Євромайдану 18-22 лютого породила черговий етап оцінок його церковно-релігійного фактору. Відтак, вже шостий етап таких оцінок може отримати власну назву від «Небесної сотні» – вона виражає не лише жертвенний подвиг героїв Майдану, але й, певною мірою, відображає вибуяння народної майданної міфотворчості, що має релігійно-містичне забарвлення. Перед святою пам’яттю лицарів «Небесної Сотні» люди стали публічно набагато більш вимогливими до принциповості та послідовності дій усіх, від себе й до представників Церков.
Цей шостий етап міг би бути тривалим, набувати ще інших рис та згодом переходити в спокійніше осмислення після поступового налагодження мирного життя, якби не був «перебитий» зовнішньою агресією Росії (1 березня), що навально поставила (чи унаочнила) нові виклики. Відтак, очевидно, на цьому етапі підводитимемо попередню риску в нашому аналізі церковно-релігійного фактору Євромайдану, оскільки надалі поле можливих вивчень оцінок цього фактору в новітній історії боротьби за українську незалежність розширюється від учасників та прихильників Євромайдану до всіх громадян України, що виходить далеко за рамки даного нашого дослідження.
Отже, коли всі попередні протесті дії учасників народний протестів не дали суттєвих результатів та ситуація загострилася до масового кровопролиття, загострилися й оцінки майданівцями дій Церков. Після того, як зібрані на Майдані стомлені та розлючені люди освистали лідерів опозиції, що прийшли до них 21 лютого з черговою домовленістю із кривавою владою, вперше стався безпрецедентний на Євромайдані факт освистання тих священнослужителів (і то – прямо посеред панахиди за померлими героями), котрі намагались умиротворити обурених такими діями опозиційних лідерів майданівців. Проаналізовані нами особливості попереднього етапу оцінок дій Церков учасниками народного спротиву (очікування від церковних представників рішучішого засудження дій влади та угодовства з нею, миротворчості в меті справедливого миру, а не просто припинення протистояння) закономірно набула саме такого вияву. Ми цього опасалися й очікували, ба навіть намагалися в міру наших можливостей упередити (шляхом скромних спроб відповідних консультацій священнослужителів). Народ цілком передбачувано засудив всіх, хто так чи інакше намагався піти на компроміс (чи підтримати таку дію) в ситуації, котра явно не залишала для нього місця, й високий авторитет Церков, заслужено посилений на Майдані, не спас в даному разі від різкого несхвалення тактично сумнівних висловлювань священиків.
Справедливості ради засвідчимо, що, цілком можливо, останні просто не змогли миттєво підібрати більш вдалі вирази для того, щоб утримати Майдан від внутрішніх розбратів, та більш переконливо опам’ятати по-християнські прагнучих помсти вкрай роздратованих людей. В наступні дні, ще прискіпливіше спостерігаючи за подальшими діями священнослужителів та відповідними реакціями протестувальників, ми переконались у тому, що, трохи заспокоївшись, всі зробили адекватні висновки (і в цілому повага до Церков не постраждала). Однак маємо констатувати, що такі особливості попередніх етапів оцінок майданівців церковно-релігійного фактору Євромайдану, як бажання принципових, прозорих та своєчасних настанов від церковних речників та як зростання усвідомлення власної ролі у всьому, що стосується церковного життя, на шостому етапі цих оцінок вилилися в публічне оприявнення еволюції ставлення людей до дій церковних представників та до власного місця у Церкві. Те, про що досі обережно говорили майданівці між собою, «не виносячи сміття з хати», недвозначно прозвучало нарешті з головної сцени Майдану, завдяки прямій трансляції в Інтернеті, на весь світ.
Такий потужний урок не має пройти даремно для всіх. Традиційне для українців бачення Церкви як частини свого дому та своєї співвідповідальності (а не недосяжно піднесеного над ними п’єдесталу верховних жерців, котрі їм лише безапеляційно виголошують настанови) закономірно відродилося на Майдані, і з цим доведеться всім Церквам рахуватися.
Таке бачення українцями Церкви проявилася також і у загостренні реакцій на дії (або можливі дії) тих церковних представників, котрі були раніше і не одноразово помічені в українофобській діяльності. Так, коли 22 лютого виникла підозра у вивезенні з Києво-Печерської Лаври історичних церковних цінностей, туди терміново підтяглися майданівці, а за ними – охороняти Лавру – й віруючі УПЦ МП (які, до речі, були і серед перших). Начебто інцидент було полагоджено без якихось реальних втрат (крім тимчасового загострення, переважно інформаційного, навколо даної проблеми); Самооборона Майдану була вимушена всю ніч охороняти Лавру про всяк випадок [1]. Однак все ж уся передісторія питання, включно з антимайданівськими висловлюваннями лаврського намісника, призвели до чергових заяв громадських діячів з вимогою передати Києво-Печерську Лавру (як і Почаївську) у власність УПЦ КП [2]. Тим часом, наскільки нам відомо, її передача від держави до УПЦ МП не є завершеною. І, на думку багатьох майданівців, як і нашу та на думку багатьох українців, помірковано налаштованих щодо політики держави в питаннях релігії та Церкви, цю святиню та спадок всього українського народу варто залишити навічно саме у його власності, без монопольного розпорядження в ній будь-якої конфесії (принаймні до тих часів, коли на українських землях буде одна Церква Христова).
Треба підкреслити, що взагалі майданівці особливо уважно відслідковували все, що стосувалося дій УПЦ МП, і їхня думка набувала нових відтінків в міру прибування інформації. 19 лютого було ініційоване друге звернення-петиція [3] мирян-активістів до Митрополита Володимира (Сабодана) та Синода УПЦ МП, цього разу з прямою вимогою анафемствувати криваву владу. Цю петицію також не було виконано. Натомість, відсторонення престарілого і хворого Предстоятеля УПЦ МП породило насторожену реакцію [4] з підозрами, що таке могло бути зроблене з ним як з – порівняно – більшим у цій Церкві українофілом. А от оприлюднення численних документів з колишньої президентської резиденції Міжгір’я, серед яких виявились світлини мало відомого досі нагородження цією Церквою (з рук Митрополита Володимира особисто) колишньої співмешканки В.Януковича медаллю св.Варвари великомучениці – викликало обурення й огиду [5]. Натомість зміна тональності заяв від ієрархів УПЦ МП на більш оціночно-однозначні (засуджуючи дії влади) були позитивно сприйняті.
Загалом же після кульмінаційних днів Євромайдану його учасників накрив посттравматичний синдром, тож вони масово звертались до майданних капеланів за духовною допомогою, а ті йшли цьому назустріч [6]. Така робота й досі не втратила своєї актуальності та запитуваності, з огляду на подальші події російської агресії.
Не менш виразною характеристикою шостого етапу оцінок церковно-релігійного фактору Євромайдану стало розгортання народної міфотворчості, котра містить яскраву містичну складову. В даному разі йдеться навіть радше не про оцінки, а про активну співтворчість, яку ще тільки почали оцінювати. Ми б сказали так: оскільки, з одного боку, протягом всього попереднього періоду тривання Євромайдану його церковно-релігійний фактор був надто важливим, а з іншого – містично осмислені феномени супроводжували все президенство В.Януковича від самого його початку, тепер майданна міфотворчість просто не могла не набути виразного релігійного забарвлення.
Даний феномен складніше аналізувати в рамках світського релігієзнавства, оскільки він потребує також і богословського осмислення, до чого, ймовірно, дійде у спокійніший час у відповідному компетентному середовищі. Наразі ж ми все ж не можемо не зафіксувати таке цікаве явище. Власне, його «перші ластівки» ми спостерігали і раніше, як мінімум – з моменту початку подій на вулиці Грушевського, коли вітер жодного разу не змінив вигідного протестувальникам напрямку, що створили захисні барикади з палаючих шин. Цей рятувальний вітер багато хто вже назвав Божим подихом: «И еще спасибо ветру! Да, именно ему. Ветру. Он всегда дул туда, куда нам было нужно, когда мы жгли шины! Совпадение?.. – Ні, це не випадковість, це рука божа. Чим більше я аналізую події, тим більше впевнений, що нами водила рука божа. І БОГ дав нам перемогу тільки тоді, коли ми "купили лотерейний квиток", тобто показали готовність покласти свої життя за волю і потім Герої зробили це!» [7].
Під час кривавого протистояння 18-20 лютого, що розгорнулося в урядовому кварталі, на вулиці Інститутській та на Майдані, очевидці засвідчують втручання якихось невідомих сил, котрі допомогли протестувальникам вистояти, зокрема, вражаючи снайперів. В реалі та в Інтернеті ми чули та читали численні свідчення про цю допомогу від якихось невідомих, які в найнебезпечніші моменти (коли, здавалося, майданівців зараз зметуть) наче виникали нізвідки та потім зникали в нікуди. Ось як про це пишуть: «А далі відбулась подія, яка практично зовсім не розкрита. І цю тему чомусь ВСІ уникають обговорювати. Я говорю про третю, а може і четверту силу, яка втрутилась в самий вирішальний момент. Це зовсім таємна група протидії снайперам, яка "нізвідки взялась і зникла в нікуди". Але після втручання цієї групи панічно побігли вже і снайпери» [8]. Не ризикуючи оцінювати такі свідчення по суті, можемо лише констатувати, що самі очевидці переконані (або принаймні задаються такими питаннями): ті невідомі були силами, посланими Богом: «Тут піднімалося питання про третю силу яка нібито втрутилась. Якщо й є ця сила, то це та ж сила, що скинула вінок на Януковича й закрила перед ним двері» [9].
На наш превеликий (в даному разі) жаль, ми не можемо претендувати на всебічний аналіз описаного та подібних явищ. Однак, на нашу думку як релігієзнавця, така міфотворчість закономірна та очікувана, й напевно після завершення російської агресії у спокійнішій атмосфері мирної відбудови справді незалежної України вона буде продовжена, як і її осмислення й науковцями, й представниками Церков. Більш того, ще напередодні Євромайдану ми мали і свій цікавий досвід, котрий вербалізувати в науковій статті проблематично. Поки ж ми можемо лише засвідчити, що в особливо екстремальних умовах Євромайдану вся обстановка дуже сприяла виникненню й посиленню релігійно-містичних досвідчень, відповідного сприйняття подій.
Відголоски цього розквітли (особливо на шостому та попередньому етапі) й у натхненній Майданом творчості мистців: зокрема, вже на весь світ стали відомі шедевральні роботи художника Юрія Журавля, котрий увічнив у малюнках подвиг «Небесної Сотні», розробив символ для Самооборони Майдану (святий архистратиг Михайло) та створив цілий цикл ілюстрацій релігійного осмислення подій (плачучий ангел та ін.) [10]. Дуже зворушливо виглядають також і зразки аналогічної творчості дітей, котрі приносили свої малюнки в поминальні за героями дні на Майдан. Українці вже висловились за ідею втілити саме у подібних формах (нескорені вояки з крилами ангелів) майбутній пам’ятник «Небесній Сотні», а також – звести на Майдані міжконфесійний храм на місці, де стоїть вже третя намет-капличка, що змінила другу, спалену спецназом.
Так церковно-релігійний фактор Євромайдану, спершу скромно увійшовши на нього, швидко досягши набатного звучання та набувши обрисів безстрашних майданних капеланів, що заступали собою вояків, пройшов всі випробовування та спокуси і наблизився до неба своїми народними святими, мучениками-героями, та дивами. Наскільки оцінки цього фактору Євромайдану його учасниками та прихильниками доростуть до глибокої духовної переоцінки всього власного та спільнотного життя, настільки й буде такий досвід предметом вивчення й використання у вихованні наступних поколінь, або – стане предметом доповнення й розширення на наступних? Майданах.
[1] Cамооборона Майдану цілу ніч охороняла Києво-Печерську Лавру // Релігійно-інформаційна служба України.
[2] Почаївська та Києво-Печерська лаври мають належати УПЦ КП, - діячі культури та громадськості // Релігійно-інформаційна служба України.
[3] УПЦ (МП) закликають відлучити від Церкви Януковича і піддати його анафемі // Релігійно-інформаційна служба України.
[4] Переворот в В УПЦ МП // Клуб ФУП. Українська правда.
[5] Бывшая первая леди // Клуб ФУП. Українська правда.
[6] Наприклад: Dymyd Mychajlo’s stream on SoudCloud // Клуб ФУП. Українська правда. (аудіо-записи, зокрема з 18.02 по 24.02.2014 р.).
[7] Спасибо Ветру // Клуб ФУП. Українська правда.
[8] Хто мені пояснить що сталось?.. // Клуб ФУП. Українська правда.
[9] Третя сила // Клуб ФУП. Українська правда.
[10] Журавель Юрій. Світлини // https://www.facebook.com/yuriy.zhuravel/photos