Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по справжньому "гуцульська", вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями.
В північній частині Ворохти на вершині пагорба, звідки все селище видно "як на долоні", знаходиться один з найдавніших храмів Гуцульщини - церква Різдва Богородиці (назва котрої говорить сама за себе). Історія її створення суперечлива й неоднозначна, оскільки одні історики датують споруду ХVІІІ ст. інші ж 1615 р. Проте переважна більшість згадок сходяться у твердженні, що церкву побудовано у с. Яблуниця, а вже згодом у 1780 р. перенесено до Ворохти.
Незважаючи на понад двохсотлітню історію храму (зокрема професійну реставрацію 1979р.) його первісна композиція збереглася незмінною й до нині. Це один із найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами серед типових гуцульських будівель. В давнину, по традиції, навколо церкви Різдва Богородиці лежав цвинтар, вхід на який франкований двома величезними каменями. Існує думка, що це так звані "менгіри" - своєрідна ритуальна огорожа, камені, якими здавна позначали священні місця.
Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по справжньому "гуцульська", вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями. Будівля храму, що характерно для гуцульської школи - хрещата в плані, з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Майже рівновеликі рамена просторового хреста є меншими за висотою від центрального зрубу і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Завдяки художніми засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам'яній основі - внутрішній простір церкви, при більш ніж скромних розмірах, вражає своєю висотною урочистістю, особливо у порівнянні із собі подібними присадкуватими будівлями церков. Піддашшя храму, кріплене на фігурних кронштейнах - наче парасолька, візуально створює гармонійний перехід від землі до вертикальних стін та завершення будівлі. Стіни похилені до середини ще раз підтверджують історичну старовину храму.
В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX ст. У дзвіниці досі діє невеличкий музей. А от богослужіння у храмі, у часи незалежності, відродилося завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із с. Дора.
У Ворохті є більш сучасна, по своєму цікава, однойменна церква Різдва Богородиці 1924 року створення, однак раритетність кращого зразка гуцульської дерев'яної народної архітектури їй не перевершити.