Церкву св.Юра не просто відреставрували, а відбудували у первісному вигляді — з двома вежами-слупами (про це детальніше в тексті). Після реставрації-відбудови церква св.Юра не має існуючих наразі аналогів в Україні, та, напевно, і у світі.
Олена КРУШИНСЬКА. – "Деревяні Храми України", 10 лютого 2008 року
Влітку 2005 року ми знайшли седнівську церкву в дещо дивному стані. Основний зруб стояв у риштуваннях, всередині і ззовні, з табличкою "Пам'ятка архітектури перебуває в аварійному стані, ходити заборонено". Зате просто до цього основного об'єму щойно були прибудовані вежі-слупи, які теж стояли в риштуваннях і ще пахли свіжим деревом. Поруч із церквою, під навісом, були складені старі конструктивні елементи: зрубини із "зубом" чи навпаки, з пазами, шматки лат із гонтом, різні облямування вікон і дверей. Оскільки розпитати не було кого, висновки довелося робити методом дедукції. Скоріше за все, церкву, яка довший час знаходилася в катастрофічному стані, позбавлена верху, взялися таки реставрувати. Припускаю, що увагу до неї могли привернути митці, що приїздять відпочивати у місцевий Будинок творчості Союзу художників. Та чи інакше, церкву відбудовують, причому у такому вигляді, який вона мала до перебудови 1852, коли розібрали вежі-слупи. Напевно, реставратори взяли за основу давні креслення або малюнки, але які саме - поки що ми не з'ясували.
Вежі-слупи в дерев'яному храмовому будівництві Наддніпрянщини зустрічаються дуже рідко, але вони відомі в мурованому будівництві князівських часів (Спаський собор у Чернігові) та XVII ст. (Троїцький собор у Чернігові), поширені високі вежі на західних фасадах кам'яних і дерев'яних костелів Волині та Білорусі.
У 1930-х роках було знищено унікальний в світовому масштабі шедевр дерев'яного зодчества - Вознесенську церкву (1759-1761) у селищі Березна Менського р-ну. Свого часу її докладно дослідив Степан Таранушенко. Вознесенська церква, 35 метрів заввишки, якраз мала вежі-слупи.
Тепер церква у Седневі - єдина, що має подібну рідкісну конструкцію, хоч і свіжозбудовану.
Конструктор "Лего" та й годі. Це складені під навісом старі деталі від церкви. Вочевидь, церкву довелося частково розібрати, пронумерувавши, як годиться, всі деталі, а потім замінити вітхі або зогнилі елементи на нові "дублікати". Фото зроблене у червні 2005 р.
Ще одне фото 2006 р. (http://www.oko.kiev.ua). Яка красуня!
[Малаков Д.В. По історичних містах Київської Русі. К., Мистецтво, 1990, с.148-151] :
Ця тридільна, прикрашена різьбленням церква, побудована у XVIII ст., вважається одним з кращих творів української народної архітектури. Вона стоїть на найстарішому седнівському городищі, з трьох боків оточеному крутими схилами до ярів та річки. Назва - Георгіївська або Юр'єва, - вказує на велику давність існування церков на цьому місці, оскільки зазвичай освячення храмів у такі суто грецькі імена сягає ще доординських часів. Спадковість тут непорушна, а сам Георгій (Юрій) Змієборець завжди символізував звитягу захисників рідної землі. Недаремно найпочесніша військова відзнака в старі часи - Георгіївський хрест, або відзнака Військового ордена, мав оранжево-чорну стрічку (полум'я і порох), яка перейшла у спадок радянському солдатському ордену Слави та медалі "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.". [...] Отож і в Юр'євій церкві висвячувало зброю перед військовими походами козацтво Седнівської сотні Чернігівського полку в XVII-XVIII століттях.
[В.Д.Віроцький, А.А.Карнабіда, В.Г.Киркевич. Монастирі та храми землі сіверської. К., Техніка, 1999 р. с. 101-102]:
Середній об'єм цього тридільного храму, восьмикутний у плані, має стіни, влаштовані зі значним нахилом до середини. Завершує його єдина струнка баня з двома заломами. Висота храму майже втричі перевищує його ширину. До бабинця прибудовані маленькі зрубики сходів на хори, а до вівтаря - ризниця та паламарня. Дуже гарний інтер'єр храму - просторий і світлий, розкритий догори.
Церква дивом збереглася до нашого часу, адже добре відомо, як легко розібрати або спалити дерев'яну будівлю. У 1975 р. в храмі починали робити реставрацію: розібрали прибудований у ХІХ ст. великий бабинець із дзвіницею, замінили деякі спорохнявілі бруси стін, але роботи не закінчили через відсутність коштів (а потрібно було лише 7 тис. крб.). І зараз церква в катастрофічному стані: без вікон і дверей, без покриття над бабинцем. Стіни обшили дошками тільки з боку вівтаря (таке можна бачити на фотографіях 1982 р., так і зараз), і тепер з північного боку майже всі бруси стін уражені грибком та гнилизною, стіна втратила стійкістьі вигнулась назовні більше ніж на півметра. Тримається вся будівля тільки завдяки оригінальним з'єднанням брусів "замками" з потаємним "зубом" та внутрішнім підпоркам-риштуванням, влаштованим реставраторами. Ще трохи - і пам'ятка загине.
Ця доля вже спіткала другу дерев'яну церкву в Седневі - Покровську, збудовану в 1715 р. Вона була у плані тридільною з гранчастим вівтарем і квадратною залою та бабинцем. Церква мала широкий верх, увінчаний прекрасної роботи залізним кованим хрестом із лілеями і променями. У кінці ХІХ ст. над бабинцем спорудили квадратну наметову дзвіницю. Ця пам'ятка загинула в 1962-63 рр.
Резьба наличников окон и дверей одинакова в экстерьере и интерьере. Центральная часть многоярусная, высота боковых срубов вдвое превышает ширину, западный фасад фланкирован двумя башнями.
Памятник представляет редкий тип монументальных деревянных сооружений на Левобережье Украины периода барокко.
[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. - К. : 1976 р., с.26-29]:
Пам’ятка тризрубна, одноверха, з великим восьмигранним зрубом в центрі і набагато меншими квадратним бабинцем і гранчастим вівтарем. Обіч вівтаря - маленькі зрубики ризниці і паламарні, а біля бабинця - сходові клітки.
Церква соснова. Головний вхід - з заходу через дзвіницю та двостінок, що сполучає нову дзвіницю з старим бабинцем. В старому бабинці під час ремонту 1852 р. випиляли західну стіну майже на всю її ширину, залишивши з боків тільки маленькі заплечики, вверх вийняли її аж до хор, зроблених теж у 1852 р.
Старі західні двері тоді ж переставлено; зараз вони ведуть з дзвіниці до двостінка. Яку вони мали спочатку форму, зараз сказати важко. І тепер двері дуже високі (понад 3 м), певно, мали вони чотирикутну форму. Одвірки їх оздоблено різьбленим бордюром, а внутрішній замок дверей прикрашає майстерно викована залізна накладка.
Весь інтер’єр церкви витриманий в витягнутих пропорціях, в ньому панує вертикаль. Висота стін вдвоє перевищує довжину плану бабинця. Він перекритий стелею по сволоках, освітлює його троє вікон, які розміщені дуже високо, тому освітлення верхнє, м’яке.
З бабинця через двері в південній стіні потрапляємо в квадратну темну комірку. Стіни комірки зберігають сліди міток: цифри і насічки. Другі двері в північній стіні бабинця (навпроти щойно згаданих) ведуть в іншу комірку, майже таку за розміром і формою, як і перша. На її стінах збереглися врубки від дерев’яних мостин гвинтових сходів, що вели на хори.
Вінці зрубу бабинця і центра внизу в’яжуться замком без остатку, а вище вінці зрубу стін бабинця пропущені наскрізь через зруб західної стіни центральної дільниці будови. Вгорі східну стіну бабинця прорізує шестикутний просвіт - голосник.
Центр будівлі - просторе і енергійно витягнуте вверх приміщення. Дуже високі стіни восьмигранної призми легко і струнко підносяться вверх, помітно звужуючись. Грані зрубу, крім східної та західної, мало різняться між собою шириною і м’яко переливаються одна в другу. Ригелі майстер розміщає лише при вузьких гранях на межі переходу стін в залом. Зруб складено настільки технічно досконало, що ригелі не стільки виконують конструктивну роль, скільки служать скромним декоративним завершенням стін, позначкою переходу їх у залом. Перший залом помірної висоти і стрімкості несе на собі восьмерик спокійних пропорцій. Ригелі на початку другого залому ритмічно повторюють акцент, створений ригелями на межі першого залому і стін. Другий залом на вигляд здається більш енергійним і крутим, ніж перший. Над ним підноситься світловий ліхтар, перекритий плафоном, який завершує величну композицію просторових об’ємів центральної дільниці будови. Центр освітлено верхнім світлом. Південна і північна грані зрубу стін мають у верхній половині по одному подвійному вікну.
У восьмерику четверо вікон з масивними лутками по сторонам світу. Ліхтар має також чотири вузьких вікна, але вони вставлені вже без луток. В південній і північній гранях зрубу стін центра внизу прорізано просвіти, що сполучають його з пізніше добудованими приділами.
Гранчастий в плані вівтар має, як і бабинець, висоту, що вдвоє перевищує його ширину. Нахил стін всередину явно відчувається, особливо вужчих граней вівтаря. Перекрито вівтар, як і бабинець, стелею по сволоках. Освітлюють вівтар три вікна, прорізаних високо, мало не під стелею. В східній стіні - хрещате без луток вікно. В південній і північній гранях вікна вузькі. Лутки цих вікон оздоблено зсередини різьбленою лиштвою (як у церкві в Малих Будках). Мотив різьблення той же, що і на вхідних дверях, тільки дрібніший за масштабом. З центром вівтар в нижній частині сполучається невисоким (близько 3 м) просвітом. Тут вінці зрубу вівтаря та центра пов’язані замком без остатку. Над просвітом підноситься стіна центра. Вона має просвіт - голосник, розміром втроє ширшим за вікно. Кінці вінців південної та північної стін вівтаря вище нижнього просвіту навскрізь прорізають вінці зрубу стіни центра. З вівтаря на південь двері ведуть в паламарню, а на північ - у ризницю. Ризниця і паламарня - невеликі квадратні приміщення, розташовані обабіч вівтаря симетрично комірці та сходовій клітці бабинця. Вони перекриті стелею по сволоках, покладених в напрямку схід - захід. Внутрішні одвірки паламарні прикрашено різьбленням.
Зараз у дзвіниці, південному і північному притворах значно порушений первісний вигляд. Основна маса будови-центральна дільниця, яка домінує. Вівтар і бабинець відіграють другорядну роль, їх маси підпорядковані центру (як у церковних будовах баштового типу). Зруб стін центра впевнено несе гармонійно сполучений з ним стрункий верх. Солідна округлість форм зрубу стін не різко, але виразно відмінна [28]від досконало знайдених форм верху. Ритм хвилястих дахів перемежовується з прямолінійними формами гранчастих призм восьмерика та ліхтаря і завершується ефектним шоломом главки та кованим хрестом прекрасного рисунка. Форми верха мужні та нарядні.
Крім високої художньої майстерності, будова привертає увагу також елементом, який ставить її в ряд унікальних. Маються на увазі скомпоновані симетрично обабіч бабинця і вівтаря чотири квадратні зрубики, зовні перекриті дуже високими крутими односхилими дахами.
Паламарні і ризниці при церквах зустрічаються нерідко, але на Лівобережжі вони низькі, вкриваються звичайно невисокими дахами і посідають дуже скромне місце в загальному вигляді будови, тоді як в седнівській церкві Юрія ці чотири виступи відіграють важливу роль як у побудові плану, так і в композиції просторових об’ємів зовнішнього вигляду, де їм відведено дуже помітне місце. Ні в друкованих джерелах, ні в натурі автор не зустрічав подібної пам’ятки.
Аналіз обмірних креслеників церкви Юрія в Седневі показав, що вихідний розмір при побудові плану - ширина центральної дільниці; довжина тої ж дільниці - апофема рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює ширині центра.
Довжина бабинця дорівнює половині довжини плану центральної дільниці, а ширина - його довжині. Ширина вівтаря дорівнює ширині [29]бабинця. Ширина бабинця, зрубу, в якому містяться спіральні сходи на хори, та комірки при південній грані бабинця разом дорівнює ширині плану центральної дільниці. Таку ж ширину має вівтар разом з ризницею та паламарнею. Західна й східна грані центральної дільниці дорівнюють діагоналі бабинця, а південна й північна грані тої ж дільниці - стороні квадрата бабинця.
Висота зрубу стін бабинця дорівнює подвоєній довжині плану дільниці, а зрубу стін вівтаря - подвоєній довжині плану бабинця.
Висота зрубу стін центральної дільниці дорівнює довжині плану центра плюс половина довжини плану вівтаря. Висота першого залому і зрубу стін разом дорівнює сумі довжини плану центра і вівтаря.
Довжина і ширина восьмерика дорівнюють довжині плану вівтаря, а висота восьмерика й першого залому, разом узятих, дорівнює половині висоти зрубу стін дільниці.
Висота другого залому і восьмерика разом дорівнює діагоналі чотирикутника, утвореного південною половиною плану вівтаря.
Довжина і ширина ліхтаря дорівнюють половині довжини плану бабинця. Висота ліхтаря дорівнює діагоналі квадрата з стороною, рівною довжині ліхтаря. Висота верху центральної дільниці дорівнює подвоєній довжині плану вівтаря. Внутрішня висота центральної дільниці більша за довжину плану будови, вона дорівнює сумі довжини плану будови і довжини плану бабинця.
Низ просвіту вікон бабинця і лутки вікон вівтаря лежать на висоті, що дорівнює довжині плану вівтаря. Низ луток вікон в зрубі стін центральної дільниці закладено на висоті, що дорівнює половині висоти зрубу стін центра (верх луток - на висоті, що дорівнює довжині плану дільниці). Низ вікон восьмерика над верхнім вінцем зрубу стін закладено на висоті, що дорівнює половині діагоналі плану бабинця. Низ вікна в ліхтарі знаходиться над верхнім вінцем зрубу стін на висоті, що дорівнює довжині плану центральної дільниці.
[Юрченко П.Г. Дерев'яна архітектура України. К., "Будівельник", 1970. С.126]:
Серед Чернігівських церков особливе місце займає церква у Седневі, збудована в 1740 р. Вона відрізняється дуже великими розмірами восьмикутного нефа з маленькими прибудовами прямокутного зруба бабинця та шестикутного вівтаря. Це цїкавий приклад великої церкви-ротонди восьмикутного окреслення.