Звертаємося до євангельських церков України і міжнародного співтовариства із закликом до активної допомоги, духовної солідарності, безперервної молитви про мир і захист України від російської агресії, про солідарність українських церков і прозріння російських братів.
(м.Ірпінь, місіонерський центр Асоціації «Духовне відродження», 20 вересня 2014 року)
Звертаємося до євангельських церков України і міжнародного співтовариства із закликом до активної допомоги, духовної солідарності, безперервної молитви про мир і захист України від російської агресії, про солідарність українських церков і прозріння російських братів.
Ще вчора Україна була центром християнського впливу, країною-донором для церков і місій Євразії. Сьогодні вона стала жертвою військової агресії. Ще вчора сотні українських місіонерів несли світло Євангелія у віддалені регіони Росії і Середньої Азії. Сьогодні українська Церква повинна послужити своєму рідному народові, своїй стікаючій кров'ю країні.
Війна випробовує богослов'я, позицію і місію євангельських церков, змушує до покаяння і переоцінки. До останнього часу вітчизняні протестанти виділялися пацифізмом і аполітичністю. В умовах радянської, по суті, атеїстичної держави, неучасть в «політиці» було пасивною формою протесту. З тих пір мало що змінилося. За двадцять три роки української незалежності ця тема не обговорювалася ні разу, тому події Майдану, подальша анексія Криму і війна в Донбасі стали безпрецедентним викликом для Церкви та її соціальної позиції. Посилання на минуле застаріли, і «мудре» мовчання - не допомагає. Для Церкви настав час заново сформулювати своє ставлення до війни і миру, держави, суспільства та громадянської відповідальності.
Ми з вдячністю відзначаємо, що багато громад вже активно допомагають постраждалому цивільному населенню та українській армії, що Церква могла мобілізувати тисячі волонтерів і десятки капеланів. Підтримуючи їх активне служіння і закликаючи інших підтримати його, вважаємо важливим заявити три ключові тези про християнське ставлення до ситуації, що склалася.
По-перше, євангельське богослов'я не виправдовує відсторонене ставлення до війни, найбільшої трагедії людей. Ми не можемо протиставити духовне покликання - громадянській відповідальності християн. Навпаки, християнське покликання втілюється в формах громадянської співучасті. Протиставлення Церкви і суспільства, релігії і політики не має біблійного обгрунтування. Всякий, хто сповідує вищу владу Ісуса Христа, не може сьогодні сказати: «нас це не стосується». Всім нам важливо пам'ятати слова Писання: «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Послання до Колосян 1: 16-17).
По-друге, в умовах військової мобілізації позиція Церкви повинна бути солідарною і діяльної. Церква не може залишатися пасивним спостерігачем або всього лише «виражати стурбованість» і добрі побажання «миру». Служителі Церкви повинні бути скрізь, де страждають і гинуть люди, в тому числі на передовій. Ми не можемо засуджувати тих християн, які зі зброєю в руках захищають нашу Батьківщину, але навпаки знаходимо таку позицію цілком обгрунтованою Святим Письмом: «…вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців;» (Послання до Євреїв 11: 33-34). Якщо християнин має покликання захищати земну Вітчизну зі зброєю в руках, він повинен слідувати йому.
По-третє, поле війни має стати полем місії - примирення, відновлення і прощення. На тлі брехливої пропаганди Церква повинна говорити правду. На тлі озлоблення - нагадувати про милість і прощення. На тлі зради і відчаю - закликати до вірності і надії. На тлі комфортної байдужості - проявити чуйність і діяльне співчуття.
Ми віримо: наш час критичної нужди, болі, розгубленості має стати часом покаяння і духовного оновлення. В такий критичний момент української історії Церква має бути як ніколи близькою до людей, щоб послужити їм, і разом з ними послужити своїй країні.