ХХ століття увійшло в історію Чернігова як століття великих парадоксів: великих будов і не менш великих, непоправних втрат.
«А колькі іх знікла, було ж іх нямала…». Цей рядок із відомого твору Пятруся Бровки присвячений фортецям, але поетові слова можна адресувати не лише воєнним твердиням…
Місто, звісно, оминула доля Києва, де було підірвано древній Михайлівський собор – жоден стародавній чернігівський храм не постраждав,– проте у 1930-х було спалено кладовищенську церкву Петра і Павла, а вже на війну списали нищення трьох архітектурних сестер – Миколаївської, Хрестоздвиженської та Вознесенської церков.
На початку ХІХ століття ствердився певний тип храмового комплексу: невелика, як правило квадратна в плані, церква з двоярусною дзвіницею, дуже часто з портиками. Упродовж століття ця композиція лишалася сталою, змінювалися лише стилістичні підходи. Скажімо, Хрестоздвиженську церкву було вирішено в стилі класицизм з елементами ампіру – Троїцька церква в Ніжині подібний за виглядом храм, який може нам нагадати про нашу втрату; Миколаївська ж церква для Чернігова була незвичною за рахунок шатрових верхів, зведена з елементами псевдоруського стилю – так само було вирішено й верх каплиці Олександра Невського, частини чернігівської філармонії; майже достеменну копію дзвіниці Вознесенської церкви досі можна бачити в Седневі, між тим як чудовий зразок класицизму, храм Вознесіння в Чернігові, остаточно перестав існувати, як і решта, в 1950-х.
На тепер лишилася єдина сестричка з великої колись чернігівської родини – храм Казанської Ікони Божої Матері…
За матеріалами спільноти «Цікавий Чернігів