Відзначення 1025-річчя Хрещення Руси-України стало приводом не лише для багатьох церков і конфесій підвищити свій суспільний статус, але й для сусідньої держави під назвою Росія – формалізувати свій геополітичний вплив на Україну під брендом «Русскаго міра».
Відзначення 1025-річчя Хрещення Руси-України стало приводом не лише для багатьох церков і конфесій підвищити свій суспільний статус, але й для сусідньої держави під назвою Росія – формалізувати свій геополітичний вплив на Україну під брендом «Русскаго міра». Не залишилася осторонь цього процесу, вирішивши ухопити зі святкового пирога ласий шматок, і команда Президента Януковича, яка визначила для себе свято, як тріумфальний початок походу Януковича на другий президентський термін.
Почнемо з історичних реалій, які вперто затьмарюються спекуляціями та перекручуються на догоду політичній кон’юнктурі. По-перше, 988 року, коли святий рівноапостольний князь Володимир хрестив Русь у Києві, на місці Москви були непролазні болота, кусючі комарі, галасливі жаби, дрімучі ліси, навколо бігали дикі, неслов’янські племена, які своїми бородами і запахом нагадували цапів. Принаймні для цивілізованих киян. Усе було там, от лише цивілізацією не пахло. За таких умов князю Володимиру «Ясне сонечко» і в голову не спадало нести слово віри Христової у таку глухомань.
Йому було добре у Києві, який значно перевершував своєю величчю і культурою навіть Париж.
Але то було 1025 років тому. Тепер нас хочуть перехрестити знову, навернути в общерусскую веру, на’язати единое отечество на чолі з Кремлем і його ідеологічним бойовим підрозділом – Московською патріархією. Благо керівник МП К. Михайлов має добрий спецслужбистський вишкіл ще радянського КДБ і завжди до «виконання завдань партії та уряду готовий».
Тому й ставиться все догори дригом. Нам залишається лише дивуватися, що Московська патріархія святкування розпочинає від себе: 24 липня в Москві молебнем у храмі Христа Спасителя, далі - 25 липня на Красній площі має відбутися святковий концерт. Туди запрошуються глави православних церков, іноземні гості. Там пройдуть заходи, які тільки потім, за задумом кремлівських стратегів, має підхопити Київ. Приїзд Патріарха Кирила (Гундяєва) та президента РФ В.В.Путіна мають продемонструвати світу статус України як околиці «Русскаго міра». На Володимирський гірці лише зростом, як і інші бодігарди, Віктор Янукович відділятиметься над Володимиром Путіним. У всьому іншому – він буде удільним князьком, а може й просто рядовим боярином (хоч і у високій шапці) при великому князеві.
Усе київське святкування під омофором Московського патріарха Кирила має засвідчувати незворушну єдність «трьох братніх слов’янських народів», до яких чомусь підверстали ще й молдован. Це стара концепція відновлення Російської імперії, народжена в головах кремлівський політологів, яка передбачає одним із етапів створення «союзу трьох слов’янських народів – Росії, України та Білорусії». На неї лакейськи погодилася й «українська» влада. Адже офіційні урочистості для всіх християнських конфесій пройдуть у Палаці «Україна». Без Московського патріарха Кирила і предстоятелів православних церков. Казенно та тихо. Ніби репетиція до головного заходу – приїзду московських гостей. Отоді й почнеться справжня гульня, як кажуть, з циганами та ведмедями!
Цікаво, що вся концертна програма київський святкувань складена з російських третьосортних попсових груп із невеличким вкрапленням місцевих аборигенів, які співають звісно - на «общепонятном».
Цього разу фактичними виконавцями інтеграторської політики Кремля стала донецькі керманичі, яким дозволили погрітися біля слави гостей – патріарха Кирила та Володимира Путіна, «настоящих, еще советских спецслужбистов».
По-друге, щодо використання свята Хрещення Київської Руси-України у внутрішньо українських інтересах. Віктор Янукович не єдиний, кому радять стартувати на другий термін, відштовхуючись від цієї ювілейної дати. Так, його попередник на посаді глави держави Віктор Ющенко, який і вивів урочистості на офіційний рівень, також активно піарився на цьому. Щоправда, робив ставку не на Московського, а на Константинопольського патріарха Варфоломія. Двох Вікторів об’єднує те, що Київський патріархат вони намагалися ігнорувати впритул. Для Ющенка приїзд Варфоломея був родзинкою свята. Ющенкові, як візантійському імператору, помазанику Божому, навіть викакрбували тоді ювілейну монету. На ній він пишався разом із Патріархом Варфоломієм (це вперше за всю історію Незалежності України її президент увіковічив себе на монеті!), ба навіть за допомогою ілюмінацій засвідчували штучну веселку над Софією Київською, що мала розчулити не тільки високого духовного гостя зі Стамбула, але й увесь український народ.
Результат минулих президентських виборчих перегонів усі знають.
У Януковича вистачило розуму не робити з себе посміховище та не ліпити свій портрет на ювілейній монеті. Але у всьому іншому підхід до святкувань (зокрема, ігнорування інших національних церков) та намагання за їх допомогою підняти рейтинг, розбурхавши народну любов, цілком схожий.
Головна концепція нинішнього державного дійства така: як за Ющенка, так і за Януковича, все робиться для чужого патріарха, а не для українського православ’я. Своїх намагаються загнати під лаву. Тоді Віктор Андрійович викручував руки Київському патріархатові, змушуючи розчинитися в середовищі Константинопольської (читай – Стамбульської) церкви, втративши свою незалежність і патріарший статус. За Віктора Федоровича пресують уже УПЦ Московського патріархату. Шантажують митрополита Володимира (Сабодана) ізоляцією його особистого секретаря архієпископа Олександра (Драбинка), якому приліпили спершу клеймо автокефаліста, а тепер ще викрадача черниць. Скидається на те, що вимога до предстоятеля УПЦ МП одна – поступитися посадою для більш піддатливих Кремлю, таких, що не чіплятимуться за рештки автономії УПЦ, а повністю стануть єдиной нєдєлимой на чолі з Московським патріархом.
Така спекуляція на святі Хрещення та Українській православній церкві матиме негативні наслідки для стабільності в державі. Бо українські громадяни, ощасливлені «покращенням» життя уже сьогодні, навряд чи вельми радіють від того, що ними маніпулюють та перетворюють у доважок до інших геополітичних проектів.
Видається, що всім час зупинитися та не кощунствувати – свято Хрещення Руси-України має служити консолідації українського народу. Українська православна церква Київського патріархату разом із Українською православною церквою Московського патріархату, Українською греко-католицькою церквою, Українською автокефальною православною церквою та протестантськими церквами мали б спільно помолитися за державу Україну, за її багатостраждальний народ. Єдність і згода в ім’я України – ось чим варто відзначити День Хрещення. Звісно, що головну роль в урочистостях повинні відігравати нащадки тих, кого і хрестив князь Володимир – українці. У цей день усі церкви мають забути про ворожнечу та подумати про єдність і консолідацію. Непересічна релігійна, історична, культурна та навіть світоглядна подія повинна позбутися нашарувань політиканства та спекуляцій. Бо правдивим є гасло «Київ – наш другий Єрусалим, Дніпро – український Йордан, Володимир – наш Великий князь і Хреститель!»