Друга частина розповіді про мандри Чортковом – його сакральні споруди. Одразу ж порада для гостей зі Сходу: таку мандрівку найкраще робити вранці в неділю, коли в храмах правлять «головну» службу тижня.
Завершення репортажу про пам’ятки Чорткова. Початок
Друга частина розповіді про мандри Чортковом – його сакральні споруди. Одразу ж порада для гостей зі Сходу: таку мандрівку найкраще робити вранці в неділю, коли в храмах правлять «головну» службу тижня. На всіх місцевих церквах встановлено потужні гучномовці, тож гулятимете містом у неповторній атмосфері молитов і псалмів. До того ж, це добряче полегшить екскурсію – деякі чортківські храми ховаються серед міської забудови, і без гіда чи мапи їх знайти важко. А так чимчикуйте на звук – і не заблукаєте.
Почнемо з найбільшого, найоригінальнішого та водночас чи не наймолодшого з храмів Чорткова – катедрального собору Верховних Апостолів Петра та Павла. Храм цікавий своєрідним поєднанням давнього візантійського стилю зі сучасною модерновою архітектурою. Але головна його родзинка у тому, що зведено його у вигляді велетенського – 91 метр заввишки – тризуба. Нагадаємо, що це не єдиний “гербовий” храм Тернопілля – ми вже розповідали про унікальний костел в Сидорові, який у плані відтворює шляхетський герб “Калинова”.
Катедральний собор Верховних Апостолів Петра та Павла є головним храмом місцевої єпархії УГКЦ, яка через відому топонімічну обставину називається Бучацькою.
П'ять хвилин неквапливої ходи – і перед вами найдавніший храм Чорткова. Дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці (УАПЦ) звели ще 1635 року коштом місцевих ремісників – кушніра Миколи Драчука та шевця Гаврила Журавля. В архітектурі храму простежуються риси характерні як для Поділля, так і для Карпат. Є версія, що насправді церква набагато давніша і зведена ще у 1581-1584 роках.
Її теперішній вигляд досить сильно відрізняється від первісного. Війни й ординські набіги, що регулярно перекочувалися через Чортків, храму не жаліли, тож його постійно доводилося ремонтувати та відбудовувати. Крім того, у ХІХ столітті до храму доштукували два додаткових зруби – до вівтарної частини та до нави.
Попри поважний вік, храм не виглядає аж надто старим. Пояснення просте: на початку 1990-х років його добряче відреставрували. Але замість того, аби морочитися з закріпленням і консервацією старих автентичних колод, частину їх замінили на точнісінько такі ж, але нові. До честі реставраторів все ж варто зауважити, що від попередньої конструкції вони не відійшли ні на йоту, ще й виконували всі роботи з використанням технологій XVII ст.
В Успенській церкві з давніх реліквій зберігся іконостас, датований XVIII століттям. А от настінні розписи (принаймні значна частина) – сучасні. Цікаво, що “Страшний суд” тут намальований тим самим художником, що розписав церкву в Свято-Троїцькому монастирі Сатанова. Нагадаємо, митець помістив у “пекельну” частину сатанівських розписів добрий десяток комуністичних вождів – Маркса, Леніна, Сталіна, Троцького, Берію тощо. Знайти щось подібне у чортківському “Суді”, щоправда, не вдалося.
Триярусна, чотирикутна в плані, завершена ґонтовим шатровим дахом, дзвіниця Успенської церкви теж датована XVII століттям. Як на наш аматорський погляд, давніх колод у ній збереглося набагато більше, ніж у самому храмі.
“Перескакуємо” в інший куток міста. Храм Вознесіння – ще один видатний взірець дерев'яного сакрального зодчества. Офіційно Вознесенська церква трішки молодша за Успенську – її звели лише 1717 року. Попри це, вона дійсно виглядає на свій поважний вік, а не новоробною копією. Хто бачив міцні дубові колоди її стін, зшиті міцними кілками, зрозуміє, про що йдеться (як і має бути, храм зведено без жодного цвяха). Єдине, що трохи псує враження, – похмурий чорний колір споруди. Але це вимушений захід. У 2009 році храм вкрили спеціальним консервувальним розчином, аби убезпечити деревину від гниття, короїдів та інших негативних зовнішніх факторів.
Храм Вознесіння – один у своєму роді, подібних в Україні немає. Його химерна зовнішність одразу ж впадає у вічі. Передовсім звертаєш увагу на ґонт, що вкриває її від маківок і ледь не до самої землі, тому церква нагадує величезного лускатого дракона чи динозавра.
Три частини храму завершуються куполами. Висота середнього – 14 метрів. Місцеві запевняють, що давні патріоти звели храм у вигляді тризуба. Але це нісенітниця, бо на початку XVIII століття, коли будували храм, про існування цього символу ніхто ще не знав. «Повернення» тризуба як геральдичної ознаки київської держави датується щойно ХІХ століттям, коли надбанням істориків стали срібники та златники великого князя Володимира Святославича. Крім того, трикамерні храми – взагалі найпоширеніший вид українських культових споруд.
Біля “тризубого динозавра” стоїть яскрава, наче іграшка, мурована церква Покрови Святої Богородиці (УПЦ КП). Порівняно зі своїми дерев'яними посестрами вона зовсім юна. Звели її у 1903-1905 роках за проектом однієї з архітектурних майстерень Львова під керівництвом зодчого Миколи Шашкевича. А от 40-метрова дзвіниця біля храму – сучасна. Її поставили 1996 року. Два роки по тому на вежі встановили баштового годинника, який о 7-й ранку та о 7-й вечора (сакральне для багатьох релігій число) видзвонює мелодію Духовного гімну України “Боже великий єдиний...”
«Родзинкою» храму є два священні (і звісно ж цілющі) джерела, розташовані просто на його території. Перше з’явилося одразу по будівництві храму. З матеріалістичної точки зору, тут жодного дива немає. Храм стоїть біля підніжжя стрімкої гори, а джерела в таких місцях – звичне явище. Враховуючи, що під час будівництва були зрушені водоносні шари, то варто було би дивуватися, якби джерело не з'явилося.
Спочатку до джерела поставилися досить утилітарно: з'явилося, то й добре – буде де вірним спрагу втамувати. Над джерелом поставили невеличку капличку та фігуру Божої Матері. Диво, яке сталося в ніч проти 7 липня 1944 року, показало, що це не просто так джерело. Тоді лінія фронту проходила під самим Чортковим, і німці бомбардували місто. Одна з бомб упала просто на подвір'ї храму. Вибух вщент розтрощив капличку, а фігура Матері Божої не постраждала. Як не постраждав і совіцький солдат, який таємно від командування молився біля каплички. Він навіть подряпини не отримав.
Біля храму є ще одна шанована вірними криничка, яку називають «Джерелом Всецариці». З'явилася вона влітку 2001 року. З цим джерелом пов'язують цілу низку зцілень (навіть від «невиліковних» хвороб). Кожна з місцевих жіночок радо розповість вам усі подробиці цих чисельних див – аби лише слухали.
Здається, вірні не втомлюються оздоблювати свій храм і його довкілля. За останні роки стіни храму вкрили яскраві мозаїки, на подвір'ї з'явилися чисельні каплички, фонтани, купальня, фігури, ангелики... В Інтернет-записах численних мандрівників з цього приводу не бракує критики. Мовляв, що занадто, то не дуже. І взагалі, перетворили церковне подвір'я на якийсь “Діснейленд”…
Можливо, у цій критиці є раціональне зерно. Але ніде так не відчувається концентрований дух Чорткова, як біля Покровської церкви – веселий дух сповнений радості буття, щирої безпосередності та часом дитячої наївності. Досить прогулятися вулицями міста з “австрійською” забудовою, подивитися на всі ці башточки, бані, шпилі, ліпнину, куті огорожі балконів тощо, аби зрозуміти, звідки взялася пристрасть автохтонів до “прикрашальництва”.
Біля храму варто звернути увагу на два монументи – хрест, встановлений на честь проголошення незалежності України, та новий пам'ятник героям «Небесної Сотні».
Окрасою Чорткова, його архітектурною домінантою та головним символом є костел Матері Божої, Святого Розарія та Святого Станіслава. Така довга назва вживається лише офіційно. Чортківці ж його називають коротко – Домініканський костел або костел Св. Станіслава.
На перший погляд храм видається ледь не середньовічним. Насправді він відносно молодий і ледь перетнув столітній рубіж – будову завершили перед самим початком Першої світової війни. Але костел звели на місці давнішого та ще з використанням фрагментів мурів і фундаментів попередника.
Попередній храм (він теж носив назву костел Матері Божої, Святого Розарія і Святого Станіслава) побудували ще 1610 року для кляштору ордену домініканців. Як і більшість тогочасних храмів Поділля, він був оборонного типу. Мав потужні стіни та високі вежі (їх перебудовані залишки досі видно позаду храму). Як і замок, кляштор з костелом були одним із головних вузлів міської оборони. Костел також оточував чималий мур, за стінами якого могли ховатися місцеві мешканці під час чисельних нападів татарських загонів.
У 1663 році, прямуючи через Чортків на Смоленськ, у костелі молився король Ян Казимир. Тоді король подарував домініканцям чудотворний образ Пресвятої Діви Святого Розарію написаний ще у XV ст. Раніше він зберігався у Островні, що біля Вітебська. У 1654 році, рятуючись від наступу московітів, ченці-домініканці перевезли ікону до Львова, де встановили у храмі Святої Марії Магдалини. Там впродовж десяти років біля нього зцілилися й одержали іншу Господню благодать майже сотня віруючих.
Ця ікона й досі є головною римо-католицькою святинею Чорткова.
У 1683 році костел відвідав і взяв участь у Літургії ще один польський король – Ян ІІІ Собєський.
Вже наприкінці ХІХ століття місто переросло свій головний католицький храм. Він уже не вміщав усіх вірних. Тож постало питання про його перебудову та розширення.
90% українських Інтернет-джерел, присвячених Чорткову, повідомляють, що проект нового храму розробив «професор Краківського університету Ян Сас Зубжинський» у модному тоді стилі «надвіслянської готики». Щодо «надвіслянської готики» заперечень нема, а от польські джерела «професора Краківського університету Яна Саса Зубжинського» не знають (як не знають і самого «Краківського університету» – у Польщі, як і в усьому світі, його знають як Ягеллонський). Натомість проектантом костелу святого Станіслава в Чорткові польські (і солідні українські) джерела називають Яна Кароля Сас Зубжицького, уродженця Товстого (це за 20 кілометрів від Чорткова), випускника Станіславівської гімназії та відділу архітектури Львівської політехніки, у 1886-1912 роках – мешканція Кракова, потім професора Львівської політехніки, автора 45 проектів сакральних об’єктів, споруджених по всій Галичині – як східній, так і західній (помер у Львові, похований на Личакові).
Скульптури святих, якими прикрасили фасад виготовили майстри Чеслав Стовп і Діаман Станкевич.
Храму не поталанило від народження. Не встигли костел освятити, як спалахнула Перша світова війна, і незабаром місто захопили росіяни. Окупанти вивезли на брухт усі дзвони (війна потребувала великої кількості кольорового металу), залишивши тільки найбільшого дзвона (але не через свою доброту, а через його габарити). Те, на що не вистачило клепки у москалів, через три роки зробили німці. Вони просто розбили дзвона і вивезли його частинами. По війні наново відлиті дзвони зайняли місце старих.
Але попереду була ще одна війна... Наступні росіяни (вже «совіти») грабунком не обмежилися. Влітку 1941-го, перед тим, як утекти з міста перед наступом німців, вони спробували підпалити костел і монастир, а майже всіх ченців-домініканців розстріляли. Вціліли одиниці, яким вдалося заховатися.
До 1946 року костел ще певний час належав римо-католикам, але після виїзду більшості поляків на етнічну батьківщину його передали контрольованій Сталіним московській православній церкві. Отці-домініканці забрали зі собою чудотворний образ Божої Матері (королівський подарунок). Нині він зберігається в домініканському монастирі Св. Гіацинта у Варшаві. У самому ж Чорткові зберігається лише копія славетної ікони, яку ще називають Матір Божа Чортківська. У намоленому вірними місці копія набула особливостей оригіналу – вона так само зцілює людей і рятує від різних нещасть. За що нещодавно образ удостоївся коронації (спеціальний ритуал Католицької Церкви) – на ікону наклали корони, освячені самим Папою Римським.
За Хрущова храм закрили остаточно, а приміщення передали «Укоопспілці» – під склад. Повернули святиню вірним лише за “пєрєстройки”, наприкінці 1980-х.
До речі, з костелом пов'язана ще одна причина здійснити мандрівку сакральними місцями Чорткова саме в неділю. Під час недільної служби матимете нагоду насолодитися звуками місцевого органу.
P.S. Оповідаючи про культові об’єкти Чорткова, не можна оминути місцевої синагоги та палацу цадика при ній. Але позаяк створення цього палацу тематично пов’язане з історією Чортківського замку, про який ми оповіли в першій частині репортажу, то й розповідь про юдейські об’єкти Чорткова треба шукати там же.