У найближчі дні дискусії між пролайферами (противниками абортів) та прочойзерами (їх прихильниками) обіцяють розгорітися з новою силою. Я не додам аргументів жодній зі сторін, натомість поясню той єдиний, який є важливим. На мою думку, якщо християнські пролайфери добре розберуться у власній позиції, це і покращить їх аргументацію, і уможливить нарешті діалог з опонентами. Адже те єдине, про що слід говорити і на чому можна будувати діалог, поховане під купою мізогінії, скрєп та мови ненависті.
Католицький аргумент у чистому вигляді звучить так: аборти є неприйнятними, бо людиною ми називаємо плід від самого зачаття, тобто від моменту, коли чоловіча та жіноча гамета зливаються одну клітину під назвою зигота. Ця клітина, наділена (здебільшого) 46 хромосами, вже є живим людським організмом. Людиною, яка носить у собі образ Творця і має невід'ємне право на життя. І знищити зиготу чи її наступний ступінь розвитку – ембріон, означає вбити людину. Цінність людського життя з точки зору Католицької Церкви є настільки великою, що у порівнянні з нею стають другорядними плани, кар'єра, бажання чи емоції – тому Церква не вважає виправданням абортів те, що вагітній дівчині зараз може бути не до дітей. Цінність людського життя не залежить від здоров'я чи успішності людини – тому не є виправданням аборту те, що дитина може народитися з інвалідністю. Звісно, моє формулювання звучить сухо, саме тому в реальному житті християни повинні доповнювати доктрину людяністю, милосердям та підтримкою – і до цього ми повернемося згодом.
Натомість сьогоднішні дискусії страшенно засмічені. Серед тих, що виступають із осудом абортів, є і ті які вважають, що жінка (або пара) повинна "поплатитися" за секс вагітністю, бо за все добре в житті треба платити. Є ті, які вважають примус народжувати останнім бастіоном захисту суспільства від жіночої емансипації. Є, зрештою ті, які визнають за жінкою тільки одне призначення – народжувати і виховувати, а аборти на їх думку, це зайва поступка. Люди, що так думають, можуть бути нечисленними, зате їх емоційні та напористі коментарі привертають увагу. Вони травмують читачок, а інших пролайферів (притомний і шляхетний рух) виставляють тупими жінконенависниками. Але гірше за все – усю цю аргументацію об'єднує геть не християнське і нелюдяне ставлення до ненародженої дитини: як до покарання або неприємного обов'язку (порівняйте це з католицьким вченням про життя дитини як найвищу цінність). До речі, демографічний аргумент (народжувати, бо тоді українців буде більше) теж бачить у дитині засіб чи капітал, а не цінність і не Божий образ.
Якщо пролайф – означає саме захищати дітей, а не карати жінок материнством, тоді відкривається широке поле для домовленостей та компромісів із фемініст(к)ами та прочойзер(к)ами. Погляньмо на доволі поширений аргумент прихильників абортів: якби чоловіки теж мусили виховувати дитину проти своєї волі, то вони відразу виступили б "за" аборти. Якщо приглянутися до цього аргументу, можна зрозуміти справжню мотивацію, що стоїть за ним: зробити наслідки сексу і незапланованої вагітності менш катастрофічними для дівчат. Зробити так, аби їм не довелося відмовлятися від навчання, кар'єри, або вирощувати дитину в бідності.
Церква і суспільство повинні працювати у напрямку альтернатив, а не тільки заборон. Власне, допомагати жінкам у таких ситуаціях і було одним із завдань Церкви у попередніх століттях. Ще у 12 столітті папа Іннокентій III запровадив в Італії вмуровані у стіни монастирів чи притулків ясла, в які жінка могла таємно покласти дитину, яку не могла виховувати. Згодом така практика поширилися Європою, а в сучасному світі існують технологічні "бокси для покинутих немовлят". Це лише один зі способів, яким Церква показала, що для неї важливим є врятувати життя дитини, а не для залякати дівчаток дошлюбними зносинами чи карати блудниць. Звісно, сім’я і відповідальне батьківство є ще кращою долею для дитини, але у цьому випадку “моральний максималізм” лише підштовхнув би багатьох дівчат обрати незрівнянно більше зло.
За допомогою "боксів для покинутих", фінансової підтримки молодих матерів або матерів-одиначок, та іншихі способів Церква і пролайфери можуть порозумітися із тими, хто сьогодні виступає за аборти. Але це можливі лише за умови, що рух пролайф чітко пояснить, що його метою в цьому діалозі є життя дитини. Поки що ж ми бачимо, як обидві сторони нагромаджують купу крикливих, образливих, взаємних звинувачень. І багатьом крикунам справді більше нічого не треба: для одних боротьба з абортами це політичний інструмент, що консолідує прихильників; іншим це дозволяє випустити свого внутрішнього містера хайда; ще комусь – востаннє заявити про свій протест проти сучасного світу, в якому все не за "Домостроєм".
Ті, кому любий хаос боротьби, здебільшого чхати хотіли на якийсь там ембріон. А тому тим, для кого важливим є зберегти дитячі життя, слід пам'ятати: паразити – погані союзники.