Не зважаючи на своє античне й алегоричне звучання, оповідь Книги Буття про Творення передає нам основний істинний зміст: світ й усі форми в ньому є результатом Божого творчого акту. А всі гадані розбіжності цієї оповіді з результатами досліджень сучасних природничих наук походять із нерозуміння жанру біблійної оповіді й трактування її як «наукового звіту»
Доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції «Парадигма творення в сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду», 28-29.11.2008 р.Б.,Національний університет «Острозька академія», м. Острог.
І
Майже на самому початку І-ї книги Суми Теології, у відповідь на питання: «Чи Бог існує?», домініканський монах Тома з Аквіно[1] (1225-1274) розвиває п'ять раціональних аргументів на користь існування Бога, відомих зараз під загальною назвою «П'ять шляхів св. Томи Аквінського». Для нас зараз важливим є останній, «п'ятий шлях». Він звучить так:
Quinta via sumitur ex gubernatione rerum. Videmus enim quod aliqua quae cognitione carent, scilicet corpora naturalia, operantur propter finem, quod apparet ex hoc quod semper aut frequentius eodem modo operantur, ut consequantur id quod est optimum; unde patet quod non a casu, sed ex intentione perveniunt ad finem. Ea autem quae non habent cognitionem, non tendunt in finem nisi directa ab aliquo cognoscente et intelligente, sicut sagitta a sagittante. Ergo est aliquid intelligens, a quo omnes res naturales ordinantur ad finem, et hoc dicimus Deum. (Summa Theologiae, I, q. 2, a. 3).
П'ятий шлях береться з управління речами. Бачимо ж, що ті речі, які позбавлені пізнавальної здатності, тобто природні тіла, діють заради цілі, а це очевидно з того, що вони завжди, або ж дуже часто діють таким самим чином, щоби осягнути те, що є найкраще; звідси ясно, що вони осягають ціль не випадково, а намірено. Бо ці речі, які не мають пізнавальної здатності, прямують до цілі тільки будучи спрямовані кимось розумним і здатним пізнавати, подібно як стріла спрямована лучником. Отже існує щось розумне, що спрямовує всі природні речі до цілі, і ми називаємо його Богом. (S.Th., I, q. 2, a. 3. Дослівний переклад мій - П.Г.).
Текст, який на перший погляд виглядає сухо філософським, має пряме відношення до тематики нашої конференції. Спробуємо його проаналізувати. Щодо доцільності у сфері особових актів людини сумнівів не виникає: усі вольові акти людини - доцільні, у них людина спочатку усвідомлює якийсь стан речей, який вона бажає здійснити або модифікувати - тобто ставить перед собою ціль, приймає рішення це зробити («першою досконалістю волі» за Гільдебрандом) та здійснює поставлену ціль («другою досконалістю волі» за Гільдебрандом[2]). А от ціль у сфері природних речей? Тут ми не зможемо обійтися без арістотелівського поняття доцільної причини (гр.: telike aitia, лат.: causa finalis) - принципу, який відповідає на питання: «Заради чого щось існує?». Живі істоти є, за Арістотелем, ентелехіями, тобто мають ціль у собі - у значенні осягнення своєї дорослої, розвиненої форми. А неживі речі існують і діють «доцільно» у тому значенні, що вони творять собою (протилежний до хаосу) впорядкований і гармонійний світ - ho kosmos, сповнений змісту інтелігібельний світ, який може бути об'єктом пізнання. І живі, й неживі речі «позбавлені пізнавальної здатності», і тому вони, на противагу до людини, не можуть ані пізнавати, ані вибирати своїх цілей. На тій підставі св. Тома Аквінський робить висновок, що мусить бути Хтось, хто має пізнавальну здатність (cognitio), і хто визначає речам їхні цілі та спрямовує речі до них. Однак у такій побудові «п'ятого шляху» імпліцитно міститься твердження, що світ, у якому є цілі та їх осягнення, є світом, у якому присутній зміст як такий, у вигляді змістовних форм. Таким чином, «п'ятий шлях», даючи відповідь на питання про цілі та можливість їх осягнення речами, «позбавленими пізнавальної здатності», неначе паралельно дає відповідь також і на питання про походження змісту у світі.
ІІ
Цей зміст у світі є також предметом дослідження природничих наук, які пізнають його частинно - в обмеженій сфері буття, яка є предметом вивчення даної конкретної науки, та відповідними для неї методами. Загально ці методи можна визначити як емпіричне спостереження, констатація фактів (передовсім - реального існування досліджуваних речей), експеримент та наступна індукція - виведення загальних правил на підставі узагальнення одиничних емпіричних фактів. Шляхом таких індуктивних узагальнень з одиничних емпіричних фактів, які повторюються або виявляють суттєву подібність, були відкриті т.зв. «закони природи» - кодифікація закономірностей, відповідно до яких у світі існують змістовні сутності (речі, живі істоти і т.д.). Завдання природничих наук - виявити, які ці закономірності та як укладений та функціонує світ відповідно до цих закономірностей. (Тобто, вони відповідають на питання: «Як укладений цей світ?»). У своїй даності ці закономірності виявляються лише умовно необхідними, точніше - необхідними у саме такому світі (чи - доки він існує), однак вони не є необхідними за своєю суттю: наприклад, будь-яка фізична величина могла би бути інакшою при умові, що існував би інший тип матерії. Тому ці закономірності є контингентними - такими, що могли би бути інакшими або й узагалі не існувати (і у своїй контингентності вони знову ставлять питання про своє походження і підставу свого існування, але це питання було би вже темою іншого обговорення). В межах своїх предметів досліджень природничі науки виявляють також і причини, відповідальні за те, чому ці закономірності є такими, якими є. Будучи обмеженими сферою своїх предметів досліджень, загально - сферою «природного», природничі науки можуть знайти відповідь на оте питання «чому?» тільки в межах природних причиново-наслідкових зв'язків («ланцюгів»), і їхнім завданням є прослідкувати ці природні причиново-наслідкові зв'язки якомога далі у напрямку до витоків світу. Однак вони неспроможні переступити межу природного і дати відповідь на питання: «Чому взагалі щось існує?» та на питання про Першопочаток. Ці питання виходять поза межі компетенції природничих наук і належать до компетенції філософії, тому що за своєю суттю це питання про буття як таке і про його Першопричину - Підставу для існування. Саме тому, що природничі науки вже «рухаються в межах буття світу» і досліджують його як наперед дане, вони не можуть дати відповідь на питання про його остаточне походження. Саме тут пролягає притаманна природничим наукам методологічна і предметна межа, яка повинна бути чітко усвідомлена, щоби з одного боку уникнути абсолютизації природничих наук та безпідставної претензії на їхню «всепояснюваність», а з іншого - мати право вийти поза цю межу природничих наук і робити виразно філософські висновки та узагальнення.
ІІІ
Спробуймо застосувати ці міркування до винесеного в заголовок поняття «розумного задуму» (intelligent design). В сучасній аргументації про існування розумного задуму у всесвіті, (а значить - Інтелекту, який його «задумав»), базованій на відкриттях та результатах досліджень природничих наук і поширеній у середовищі науковців, які за своїми релігійними переконаннями є Християнами, або вірними інших монотеїстичних релігій (напр., Юдаїзму чи Ісламу), «п'ятий шлях» св. Томи Аквінського неначе отримує «друге дихання». Але щоби це справді так було і щоби він міг встоятися перед методологічними закидами, цей оновлений «п'ятий шлях» - аргумент на основі «розумного задуму» (intelligent design) повинен бути сформульований як виразно філософський доказ.
Сучасні наукові відкриття подають нам багато такого матеріалу, який спонукає призадуматися над його походженням та засумніватися у поширених в матеріалістичних колах поясненнях, наче б то присутні у світі змісти і закономірності виникли «внаслідок випадку», «внаслідок ускладнення/еволюції вічної матерії», «внаслідок дії закону заперечення заперечення» та ін. Про ці відкриття[3] говоритимуть у наукових доповідях на даній конференції, тому я не буду їх детально розглядати, а лише згадаю декілька прикладів, здатних унаочнити мій хід думок.
Астрономи й астрофізики говорять про т.зв. антропний принцип у всесвіті, який полягає у тому, що доступний нашому спостереженню всесвіт, зокрема наша галактика, Сонячна система і наша планета влаштовані так, що уможливлюють наше існування в них як спостерігачів («сильний» антропний принцип), чи принаймні, сумісні з нашим існуванням в них як спостерігачів («слабкий» антропний принцип). Якби устрій цього найближчого всесвіту був інакшим[4], то біолоігчне життя у ньому, а отже й існування людини в ньому було б неможливим. Біологи говорять про нередуковану (незводиму) складність клітини, яка є незрівнянно вищою, аніж складність артефактів і не має нічого спільного з уявленнями Енгельса про утворення перших клітин шляхом «завихрення» молекул білка у «первісному океані»; ця складність є необхідною для функціонування клітини як базової одиниці біологічного життя і мусить існувати «відразу»: якесь «поступове» виникання клітини вчинило б її нефункціональною і нездатною до відтворення.[5] Ґенетики стверджують, що носій біологічної інформації - макромолекула ДНК - має сенс тільки в рамках наперед заданого цілого - клітини. Тільки у клітині інформація ДНК може бути зчитана і на її підставі може бути синтезований відповідний протеїн. Отже, інформація, що її несе макромолекула ДНК, поза межами клітини не має сенсу, більше того - клітина необхідна для самого існування і реплікації макромолекули ДНК: штучно видалена з клітини ДНК розщеплюється внаслідок гідролізу, ультрафіолетового випромінювання і т.п. й інформація руйнується.[6] Врешті, сама інформація як така не може бути пояснена хімічними властивостями ДНК, а передбачає «джерело» інформації, яке її знає, записує і передає.[7]
Ці дані природничих наук узагальнено охоплюються поняттями «зміст» і «доцільна дія» (порівняй з текстом «п'ятого шляху» св. Томи Аквінського) і становлять дуже добру емпіричну базу для індуктивного філософського висновку про Інтелект як джерело цього змісту і доцільності. Цей висновок вже не належить до компетенції природничих наук, і тому він повинен бути чітко усвідомлений та декларований як вихід поза їхні межі. Роблячи такий висновок, науковець, з одного боку, визнає обмеженість власної дисципліни (і природничих наук в цілому), а з іншого не повинен цю межу передчасно проводити, а шукати якнайдалі «до витоків» - наскільки дозволяє своєрідність їхніх об'єктів - за природними причинами.[8] (Тому у твердженні, що природничі науки повинні пояснювати все «природно», виключно природними причинами, є раціональне зерно - при умові, що їх не абсолютизують та не вважають вершиною людського пізнання, а допускають кроки, які ведуть понад їхню компетенцію. Ці кроки - філософія і богослов'я). Тільки так можна уникнути методологічної плутанини, залишатися компетентним науковцем у сфері експериментальних наук та не робити «неусвідомлених» філософських тверджень, видаючи їх за наукові і тим розмиваючи предмет, метод та межі природничих наук.
Індуктивний філософський висновок з природничо-наукових даних про Інтелект як джерело змісту і доцільності у всесвіті не є єдино можливим філософським пізнанням. Він радше - допоміжний засіб, завданням якого є допомогти читачеві/слухачеві спромогтися на фундаментальний філософський прогляд (insight) в необхідний метафізичний взаємозв'язок між змістовною формою (взагалі - змістом, logos) та інтелектом (nous), який її знає і здійснює. Це необхідний взаємозв'язок, такого самого типу, як, наприклад, взаємозв'язок між свободою волі та відповідальністю чи між обіцянкою та зобов'язанням (пор.: Адольф Райнах, Апріорні підстави цивільного права); він очевидний[9] і пізнається a priori[10]. Кожна неупереджена людина, пізнання якої не затьмарене наперед прийнятою ідеологічною «доксою», здатна здійснити цей прогляд, і для нього, по суті, не потрібно множинних прикладів: за висловом св. Бонавентури (францисканець Йоан Фіданца, 12171274), вистачить однісінького стебельця травинки, щоби пізнати існування Творця. Індуктивний висновок на основі даних з природничих наук лише полегшує такий прогляд остільки, оскільки слугує для нього «наочним ілюстративним матеріалом».
Разом з Девідом Г'юмом[11] можна би було зробити тут на перший погляд слушний закид, що на основі факту існування змістовних форм у світі не обов'язково робити висновок про існування Абсолютного Інтелекту - Бога. З існування змістовних форм у світі випливав би радше висновок про існування інтелекту, достатнього для здійснення цих форм і не обов'язково божественного (наприклад, існування позаземної цивілізації, яка витворила біологічне життя, базоване на ДНК). Цей інтелект («архітектор») у свою чергу також потребував би причини для свого виникнення[12] і так далі, без кінця: ми провалилися б тут у «нескінченну регресію інтелектів». Цей закид слушний доти, доки йдеться про конкретні змістовні форми та достатні для їх пояснення конкретні інтелекти, але він виявляється безсилим, як тільки постає питання про 'зміст як такий' (чи: «зміст в принципі») - про те, звідки і чому у світі є зміст взагалі, який чинить його «космосом» - прикрашеним, впорядкованим світом на противагу до хаосу. Вже Платон розумів що 'зміст як такий' -cosmos noetos (що не зовсім точно перекладається як «умоосяжний світ») мусить мати вічне, безпочаткове абсолютне існування, і тому поміщає його в hyperouranion, «наднебесся», підкреслюючи цим абсолютну вищість і засадничість світу змісту у його відношенні до світу змістовних, але здійснених в матерії і тому мінливих форм. Святий Августин Гіппонський (354-430) просувається у зрозумінні цього ще далі: cosmos noetos, світ змісту, а отже - 'зміст як такий' є вмістом Божественного Розуму, його вічним знанням. Остаточним носієм змісту є Божа Премудрість, Божественний Логос - Друга Особа Пресвятої Тройці (св. Августин Гіппонський, De ideis[13]). Тут є остаточне «дно буття і змісту», на якому зупиняється і об яке розбивається Г'юмова «нескінченна регресія інтелектів».
Залишається ще запитання, яким чином цей зміст стає дієвим, так що виникає й існує доцільний і гармонійно впорядкований реальний світ речей, і відповідь може бути лише одною: Абсолютний Інтелект як джерело змісту у світі володіє онтологічною актуальністю, силою і дієвістю, щоби бути дієвою Причиною, яка активно здійснює змістовні форми в реальному світі речей. (Таким чином, V-й шлях св. Томи Аквінського отримує свою повну філософську чинність тільки у поєднанні з його ІІ-м шляхом, який доводить існування Бога як дієвої Першопричини). Щоби започаткувати 'з нічого' усі причиново-наслідкові зв'язки у світі, ця Першопричина повинна могти свобідно вибирати: започатковувати ці зв'язки чи не започатковувати, діяти чи не діяти; вона повинна бути свобідною, а отже - особою. Філософське поняття дії розумної (Абсолютного Інтелекту), свобідної й особової Першопричини, яка своєю активністю приводить в буття доцільний і гармонійно впорядкований світ (а це значить, що ця Причина доброзичлива) має свій відповідник у богослов'ї: там воно зветься Творенням. Ми можемо прийти до нього суто розумовим, філософським шляхом, однак глибше й повніше зрозуміти його ми можемо лише як дію Творця, який об'являє Себе нам. Тут - крок від філософії у суміжну дисципліну: богослов'я. Творець, який об'явив Себе нам через вибраних Ним святих осіб, залишив нам також виразну вербальну інформацію про Своє Творення, надихнувши святих авторів (агіографів) до написання оповіді про Творення на перших сторінках Книги Буття - Hexameron, Шестодневу, що його ті святі автори виклали у зрозумілій для тодішнього семітського світогляду формі алегоричної розповіді (ho mythos у первісному, догомерівському значенні цього слова) про Творення як про подію, «яка справді була» (Мірча Еліаде). Не зважаючи на своє античне й алегоричне звучання, оповідь Книги Буття про Творення передає нам основний істинний зміст: світ й усі форми в ньому є результатом Божого творчого акту. А всі гадані розбіжності цієї оповіді з результатами досліджень сучасних природничих наук походять із нерозуміння жанру біблійної оповіді й трактування її як «наукового звіту»[14]. Однак це вже тема окремої доповіді.
[1] Католицька Церква проголосила його святим й надала почесний титул Doctor angelicus («Ангельський доктор»).
[2] Див.: Дітріх фон Гільдебранд. Етика. - Вид. УКУ: Львів, 2002. - С. 277-287.
[3] Ці відкриття добре й доступно представлені у: Д. Гудінг, Д. Леннокс. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. Том 1. - Вид. Укр. Біблійного т-ва: Київ, 2003.
[4] Якби Сонце було розташоване не між витками, а у витку спіралі галактики, рівень іонізуючої радіації був би таким, що біологічне життя в Сонячній системі було б неможливим; якби Земля була розташована ближче до Сонця - як Венера, або дальше від Сонця - як Марс, то біологічне життя на Землі було б неможливим; якби на Землі не було води, якби Земля не мала кисневої атмосфери... і ще багато таких якби.
[5] Пор.: Reinhard Junker, Siegfrid Scherer. Evolution. Ein kritisches Lehrbuch. - Weyel Lehrmittelverlag: GieUen, 1998. -С . 146-148.
[6] Див.: Bruno Vollmert. Die Frage nach der Entstehung der Lebewesen in naturwissenschaftlicher Sicht // Bruno Vollmert u. a. Schopfung. - Informationszentrum Berufe der Kirche: Freiburg, 1988. - С. 5-64.
[7] Charles B. Thaxton. A New Design Argument. -
http://www.discovery.org/scripts/viewDB/index.php?command=view&id = 137 (27.11.2008).
[8] Наприклад: У червні 1998 р. я був присутній на креаціоністській конференції в Академії Ґустава Сіверта у Вайльгайм-Бірброннен (земля Баден, Німеччина). Виступив астроном, і після доповіді та показу слайдів йому задали питання про т.зв. «Великий вибух». Він відповів, що не було ніякого «вибуху». - Як же ж це все виникло? -«Бог сказав і воно сталося». Я теж віруючий християнин і повністю погоджуюся з його твердженням як з кінцевим богословським висновком, однак його завданням як астронома було якнайдалі прослідкувати природні причини виникнення всесвіту, до яких належить також і вірогідна гіпотеза «Великого вибуху», а не робити передчасні богословські твердження.
[9] У філософському значенні цього терміну (англ. evident, арістотелівське delon).
[10] У значенні, яке надають цьому термінові ранній Едмунд Гуссерль і Дітріх фон Гільдебранд, а не Кант.
[11] Г'юм говорить: «Коли ми дошукуємось певної причини, наслідок якої маємо, то мусимо співвіднести одне з іншим і ніяк не можемо приписувати будь-які властивості, а тільки ті, які достатні для виникнення цього наслідку» - Enquiry concerning Human Understanding, 136. - Цитовано за: Брайєн Дейвіс. Вступ до філософії релігії. -«Основи»: Київ, 1996. - С. 102.
[12] «Якщо матеріальний світ постає з подібного йому ідеального світу, то цей ідеальний світ має ґрунтуватися на ще якомусь іншому світі, і так далі, без кінця» - Hume's Dialogues, 161 і далі. - Цитовано за: Брайєн Дейвіс. Вступ до філософії релігії. - «Основи»: Київ, 1996. - С. 103.
[13] The Philosophy of St. Augustine, II. Doctrine: General Ideas. -http://www.radicalacademy.com/philaugustine1.htm#doctrine (26.11.2008). Також: http://de.wikipedia.org/wiki/Augustinus von Hippo (26.11.2008).
[14] Див.: Stefan Krenzer. Der biblische Schopfungsbericht // Ferdinand Krenzer. Morgen wird man wieder glauben. -Lahn-Verlag, Limburg 1974. - C. 187-206. Український переклад цього твору друкується частинами протягом 2008 р.Б. у Львівській Архиєпархіяльній газеті «Мета» (УГКЦ).