День поминання апостолів Петра і Павла в католицькій церкві має найвищий літургійний статус – торжество.
Петро був покликаний в учні самим Христом, йому Він сказав: "на камені цьому Я Церкву Свою" (Мф. 16:18) і "дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв'яжеш на Землі, те буде зв'язане на небесах, і що дозволиш на Землі, те буде розв'язане на Небі"(Мф. 16:19).
Павло, "апостол язичників" (Рим.11: 13), пройшов шлях від лютого гонителя християн до творця численних християнських громад у Палестині, Греції, Малій Азії, Італії та інших регіонах античного світу і автора послань, що стали невід'ємною частиною Нового Завіту.
За проповідь віри Христової обидва вони були страчені в Римі за імператора Нерона близько 64-67 року: Петро був розіпнутий на перевернутому хресті, а Павло, як римський громадянин - обезголовлений. Свято святих апостолів Петра і Павла спочатку був встановлений Римською церквою на честь перенесення в 258 році мощей апостолів з місць їх первісного поховання в катакомби Сан-Себастиано в південній частині Риму на Аппієвій дорозі (згодом їх повернули назад - мощі апостола Петра у Ватикан, а мощі апостола Павла - на Віа Остіенсіс). Однак з часом це забулося, і з 300 року цю дату стали вважати днем їхньої мученицької кончини, хоча достовірних відомостей про дати їх смерті немає. Близько 324 року, при імператорі Костянтині Великому, в обох столицях Римської імперії, Римі та Константинополі, були побудовані перші храми на честь первоверховних апостолів. З цього часу свято на їхню честь стало особливо значущим, а літургія - урочистою.
Римо-Католицька Церква вважає, що слова про "ключі від Царства Небесного" вказують на те, що Христос наділив Петра реальною владою та юридичними повноваженнями, які, у силу того, що Церква буде існувати до кінця часів, повинні бути передані його наступникам – Римським єпископам.