У селі збереглася яскрава пам’ятка подільської дерев’яної сакральної архітектури.
Зіньків – село на Хмельниччині, у Віньковецькому районі. Передусім воно відоме своїми ковбасами, що виготовляються за унікальними рецептами. А ще – цікавою пам’яткою дерев’яного зодчества – Михайлівською церквою. Якщо ковбаси не входили у мій екскурсійний маршрут, то відвідати старовинну церкву було моєю давньою мрією. Одразу скажу, що Михайлівська церква – не єдина старовинна пам’ятка Зінькова, але найцікавіша. Тому сьогодні мова піде саме про неї.
Якщо ви приїхали у Зіньків автобусом із Хмельницького і вийшли на зупинці у центрі, до церкви доведеться пройти ще декілька кілометрів. Слід спуститися у долину, перейти через річку Ушиця та знову піднятися на пагорб. Ви опинитися в урочищі Кривуля. У давні часи, коли Зіньків був містом, це було його передмістя. Зараз же це мальовнича частина села.
Дорогою до Михайлівської дерев’яної церкви ми зустрінемо ще один храм, щоправда, кам’яний і сучасний. Це Вознесенська церква, збудована у наші дні на місці, де колись стояла сакральна споруда ХVІІІ століття.
Вознесенський храм новий, але збудований на місці старого.
Поряд із церквою, за синьою огорожею бачимо джерело, біля якого можна перепочити і випити води.
До речі, шлях до нашої мети досить мальовничий. Обабіч дороги – кам’яні паркани, симпатичні старі будиночки, ростуть вічнозелені дерева. Якщо оглянутися назад, можна побачити вдалині на пагорбі залишки замкової вежі, а під нею – костел. А попереду, на пагорбі, між соснами та кипарисами ховається дерев’яний храм.
Мальовнича дорога до Михайлівської церкви.
Подвір’я Свято-Михайлівського храму чисте і доглянуте, із добротними кам’яними господарськими спорудами, будинком священика, лавочками у затінку дерев. На подвір’ї є кілька хрестів і надгробків. Як розповів місцевий настоятель отець Василь, під одним похований священик, під іншим – місцева благодійниця, яка дуже допомагала храмові у давні часи.
Паркан навколо пагорба, на якому розташована церква.
Михайлівську церкву у Зінькові збудовано у 1769 році. Вона рублена з дуба вручну, зруб виконаний без єдиного цвяху, на чопах. Храм має три куполи, які вкриті ґонтом (покрівельний матеріал у вигляді клинчастих дощечок, драниць фігурної форми, які мають поздовжнє з'єднання – прим. авт.).
Церковні бані вкриті ґонтом.
«Є легенда, що під час воєн і заворушень, що точилися навколо місцевої фортеці, загинуло чимало воїнів, серед них і багато козаків. Їхні побратими поховали їх тут, насипали зверху великий курган і на ньому збудували церкву. Тому її ще називають козацькою, - розповідає настоятель Свято-Михайлівського храму отець Василь. - У радянські часи церква була закрита, її використовували як зерносклад. Для цього прорізали у стіні ще одні двері (їх можна побачити і зараз), через які засипали зерно. Це були складні часи для дерев’яного храму, в якому водилися миші, щури, пташки, ще й дах протікав. Деякі колоди погнили».
Свято-Михайлівську церкву у Зінькові вдало відреставрували у 2000-х роках.
У другій половині 2000-х років храм реставрували, і досить вдало. Його повністю розібрали до фундаменту, пронумерувавши кожну деревину, а потім зібрали знову. А бляху, якою були вкриті бані, замінили на ґонт, таким чином вигляд церкви став цілком історичним.
На церковному подвір'ї.
«Підлога кам’яна, як і в давнину. Видно, як за віки каміння вичовгалися від людських ніг, аж ямки є, особливо біля ікони, - показує священик. - Видно, як місцями дерево поїв шашіль (при реставрації його обробили спеціальною речовиною від шкідників), але це лише зверху. Дуб все одно у дуже хорошому стані. Якщо його розрізати, він всередині аж зелений буде, аж дзвенить, міцний як залізо. Його сокира не візьме».
Біля церкви - кам'яний хрест.
Цікаво, що деревину для будівництва храму використовували місцеву. У лісах навколо Зінькова ростуть гарні міцні дуби. І є навіть легенда (чи історичні відомості?), що з цієї місцевості дуб доставляли до Петербургу для будівництва кораблів у часи Петра І.
Серед дзвонів є старі та нові.
Старовинний іконостас не зберігся, однак сучасний виконали також із дерева із дотриманням усіх традицій.
Сучасний іконостас у храмі.
«Такого іконостасу ніде немає. Його робили з нашого місцевого дуба, але возили дошки аж у Грецію! Хоча дуб важко піддається обробці, але все зроблено вручну і дуже гарно», - каже отець Василь.
Вид на купол всередині храму.
Щонеділі і на великі православні свята у Михайлівському храмі відбуваються богослужіння. За словами отця Василя, на службу приходить багато людей, в тому числі і молоді.
У себе на малій батьківщині, у Карпатах, отець Василь врятував орла, якого понівечоло під час бурі. Тепер птах живе з ним на Поділлі.