Володимир МАРУЩЕНКО, народний депутат України, перший заступник голови Християнсько-Демократичного Союзу
Напередодні та на початку нового року прийнято висловлювати свої побажання та очікування від нього як в особистісному виміри, так і у загально суспільному контексті. Безумовно, що релігійна сфера є невід’ємною і важливою частиною останнього. А тому видається цілком природним поділитися міркуваннями щодо найближчих перспектив подальшого розвитку державно-конфесійних відносин.
Насамперед хочеться висловити сподівання, що Верховна Рада нинішнього скликання виявиться більш чутливою до нагальних питань розвитку зазначених відносин, відповідних очікувань Церков та їх вірних. Нагадаю, що свою релігійність в Україні декларує 70-75 відсотків громадян, а, отже, переважна частина наших виборців. І хоча не всі з них є по справжньому воцерковленими, проте, безумовно, питання, що стосуються можливості вільно сповідувати свою віру, реалізовувати у практичному житті свої релігійні переконання, можливостей для Церков безперешкодно звершувати їх суспільно значущу діяльність, є близькими для значної частини наших співвітчизників. Навряд чи є відповідальним перед суспільством і державою нехтувати цим фактом. Натомість, як відомо, Верховна Рада попереднього скликання так і не спромоглася за рік своєї роботи ухвалити жодного законопроекту, спрямованого на забезпечення свободи совісті та сприяння діяльності релігійних організацій, розв’язати хоча б одне із актуальних питань у відповідній сфері. Непідтриманими з боку більшості залишились пропозиції щодо надання Церквам і релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, а також надання релігійним організаціям права постійного землекористування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, що висувалися як головою Християнсько-Демократичного Союзу народним депутатом В.Стретовичем, так і його колегами з фракції БЮТ.
Безумовно, що відповідні законодавчі ініціативи будуть внесені на розгляд Верховної Ради і на початку поточного року. Сподіваюсь, що вони знайдуть розуміння і підтримку як з боку депутатів – членів демократичної коаліції, так і з боку наших колег з інших фракцій, особливо тих, хто декларує свою небайдужість до суспільно-релігійних питань. Нагадаю, що вказані законопроекти були підтримані з боку Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, до складу якої входять релігійні об’єднання, що представляють 90-95 відсотків релігійних організацій, наявних в Україні, зокрема Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Греко-Католицька Церква та інші, зокрема, протестантські, провідні релігійні спільноти.
В значній мірі розв’язання нагальних питань подальшого розвитку державно-конфесійних відносин залежатиме від усвідомлення їх важливості для усього українського суспільства не лише з боку народних депутатів, але й членів Уряду. Попередній Уряд не відзначився особливою чутливістю до пропозицій та очікувань релігійних організацій. Щиро сподіваюсь, що нинішній, проголосивши духовність однією із своїх наріжних засад, реалізуватиме це у своїй практичній діяльності в інтересах духовного піднесення нашого суспільства. Нагадаю, що мною під час обговорення у сесійній залі проекту Державного бюджету на 2008 р. було порушено питання щодо того, що запровадження надання в оренду земельних ділянок із земель державної та комунальної власності виключно через механізм аукціону ставить релігійні організації у нерівне становище порівняно із комерційними структурами. А з іншого боку, на сьогодні релігійні організації мають можливість отримати земельну ділянку у користування лише на праві оренди. Отже, вочевидь, що для них необхідно зробити виняток, інакше навряд чи якась з них зможе отримати для будівництва храму більш-менш гідну земельну ділянку, не маючи у своєму розпорядженні необхідних для перемоги на аукціоні коштів. Сподіваюсь, що необхідність такого вилучення із загального правила буде підтримана Урядом і знайде своє відображення у проекті змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2008 р.». Бо якщо чинний порядок збережеться, то на привабливій ділянці радше буде збудовано не новий храм, а ще одне казино, ресторан чи торговельно-розважальний комплекс.
Так само у вказаному проекті змін до закону про Держбюджет з боку Уряду було б доцільно передбачити і прийнятний для релігійних організацій розмір плати за оренду нерухомого майна державної та комунальної власності. Адже не секрет, що багато з них, незалежно від конфесійної належності, не маючи власних будівель, а також через складнощі в отриманні у користування земельних ділянок, що унеможливлює будівництво ними культових споруд, вимушені орендувати для проведення богослужінь та іншої своєї суспільно важливої діяльності, зокрема благодійної та соціальної, приміщення державних та комунальних організацій. Водночас чинний порядок змушує їх у багатьох випадках платити за таку оренду такі кошти, що вони вимушені згортати свої благодійні програми.
Не менш важливою, а з огляду на чергове підвищення ціни на газ — особливо актуальною, постає для релігійних організацій проблема плати за нього. Як відомо, на сьогодні релігійні інституції, маючи неприбутковий статус і по самій своїй природі не будучи суб’єктами підприємницької діяльності, платять за газ нарівні з комерційними структурами. Усі попередні спроби релігійної спільноти розв’язати цю проблему через встановлення для них розміру плати за газ, передбаченого для населення, не мали успіху, оскільки Уряд замість вирішення питання по суті обмежувався лише відписками, вочевидь не бажаючи дещо зменшити прибутки газопостачальників. Водночас, навряд чи члени Уряду почуватимуть себе затишно у неопалюваних храмах, куди вони, хай навіть на свята, але все ж таки навідуються, не кажучи вже про тих, хто відвідує богослужіння регулярно.
Для нинішнього Уряду питанням честі та відповідальності перед Церквами і їх вірними постає необхідність виправлення допущеної ще 2005 р. помилки. Мова йде про скасування у березні 2005 р. Законом «Про Державний бюджет України на 2005 р.» пільг для релігійних організацій щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість предметів культового призначення, що ввозяться до України. Внаслідок цього релігійні організації вимушені платити вказаний податок і при ввезенні ними богослужбової літератури, зокрема Біблій та Євангелій, що вимушено друкуються за кордоном через брак в Україні технічних можливостей для цього. Вочевидь, що інтереси духовної просвіти наших співвітчизників, підвищення духовно-морального рівня суспільства вимагають якомога скорішого поновлення для релігійних організацій зазначеної пільги, що сприяло б поширенню духовної літератури серед громадян.
Хочеться також сподіватися, що якщо не цього року, то принаймні впродовж цього скликання ми зможемо ухвалити Верховною Радою закон про повернення Церквам і релігійним організаціям колишнього культового майна, а також нову редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», що більше відповідатиме нинішнім суспільним реаліям, інтересам всебічного забезпечення свободи совісті та сприяння діяльності релігійних інституцій. Доцільно було б повернутися і до обговорення, а надалі й ухвалення як закону, Концепції подальшого розвитку державно-конфесійних відносин в Україні.
Вже минулі півтора місяці діяльності парламенту нинішнього скликання демонструють більшу увагу з боку народних обранців до питань суспільно-релігійного життя, ніж це спостерігалось впродовж 2006 та 2007 рр. Мова йде як про вже поданий законопроект нашого колеги по фракції Р.Ткача щодо порядку реєстрації релігійних організацій, а також законопроект О.Фельдмана щодо повернення релігійним організаціям культового майна, що на сьогодні є документами Національного архівного фонду, так і про утворення міжфракційного депутатського об’єднання «на підтримку канонічної православної церкви в Україні».
Щодо стосується останнього, то, безумовно, що кожна людина, в тому числі і народний депутат, може мати свої власні релігійні переконання, належати до тієї чи іншої релігійної спільноти. Водночас, виходячи і з Конституції України, і з самого поняття «народний депутат України», видається, що народні обранці у своїй діяльності мають дбати про інтереси не лише своєї релігійної структури, але усього українського суспільства, яке є поліконфесійним. Навряд чи про це варто забувати представникам Партії регіонів, якщо вони дійсно прагнуть бути партією всеукраїнського масштабу. Що ж стосується Компартії, яка останнім часом намагається позиціонувати себе як єдиний захисник інтересів православних у єдності з Московським Патріархатом, то стає дещо сумно за Церкву, «захисниками» якої позиціонують себе вчорашні войовничі безвірники, чи то з Комуністичної партії, чи то з «прогресивних соціалістів». В цьому контексті можна лише вітати ту мужність та рішучість з якою церковна спільнота УПЦ відмежувалась від ще одного «захисника» в особі В.Каурова.
Нагадаю, що подібні об’єднання створювались і раніше – у ІІІ та IV скликаннях Верховної Ради. Разом з тим, на практиці вони так нічого і не зробили не лише в інтересах усієї релігійної спільноти чи розвитку державно-конфесійних відносин, але й навіть в інтересах релігійного об’єднання, на «захист» чи підтримку якого вони нібито утворювались. Що ж стосується минулого скликання, то фракції комуністів та Партії регіонів однодушно голосували проти вказаних на початку законопроектів, попри власноруч підписані Митрополитом Володимиром листи на їх підтримку, направлені керівникам фракцій. Отже, видається важливим не лише загравати з тими чи іншими віруючими, видаючи з себе їхніх «захисників», але відчувати перед ними справжню відповідальність і щоденно працювати в інтересах усієї релігійної спільноти України.
Насамкінець хочу зазначити, що позиція з релігійних питань народних депутатів, так само як і значної частини інших громадян України в значній мірі обумовлюється тією інформацією, яку вони черпають з українських ЗМІ. А тому роль останніх у формуванні суспільної думки, зокрема і в цьому контексті, є надзвичайно важливою. Тому я, так само як і інші мої колеги з Християнсько-Демократичного Союзу, із занепокоєнням сприймаю почастішання випадків нетолерантного та упередженого висвітлення в ряді ЗМІ діяльності тих чи інших релігійних спільнот, питань державно-конфесійних та міжконфесійних відносин. Такі випадки не лише ображають релігійні почуття багатьох громадян України, але й не сприяють утвердженню суспільної злагоди та провокують міжконфесійні та міжнаціональні конфлікти, прояви релігійної упередженості з боку посадовців. Невипадково такі прояви нетолерантності з боку деяких ЗМІ викликали відповідну реакцію з боку міжконфесійних, релігійних та громадських організацій. Безумовно, ми виступаємо за свободу слова, проте ця свобода має бути нерозривно пов’язаною з усвідомленням працівниками ЗМІ своєї високої суспільної ролі, а отже і своєї відповідальності перед суспільством та громадянами, з яких воно складається, незалежно від релігійної належності останніх. Натомість нечасто в наших ЗМІ зустрінеш об’єктивне висвітлення суспільно значущої діяльності релігійних інституцій, попри колосальні обсяги благодійного та соціального служіння, що звершується ними. Тому мені приємно відзначити в цьому відношенні інформаційний портал РІСУ, який демонструє гідний наслідування приклад фахового, об’єктивного та толерантного освітлення подій релігійного життя, діяльності релігійних спільнот, колізій державно-конфесійних та міжконфесійних відносин.
Користуючись нагодою, хочу привітати усіх читачів з початком нового року та Різдвом Христовим, побажати усім нам нових сил, натхнення та посвяченості у розбудові України та служінні нашому народу.