Професор кафедри теології та релігії Університету Дарема Девід Вілкінсон розповів "Тижню" про сучасну популярну культуру як носій елементів християнства та ін.
Фото Андрія Ломакіна
Директор Коледжу Сент-Джонс, професор кафедри теології та релігії Університету Дарема Девід Вілкінсон розповів Тижню про сучасну популярну культуру як носій елементів християнства, явище «нового атеїзму» та етичні виклики, які ставить перед людством колонізація інших планет
Європейська та американська культури глибоко просякнуті не лише античними, а й християнськими сюжетами та символами. Як і в яких формах це відбивається в сучасній популярній культурі?
— Сьогодні відбувається багато цікавого. З одного боку, йдеться про вплив «нового атеїзму», який Річард Докінз і Сем Гарріс привнесли в поп-культуру, зокрема в комедії. Серіал «Теорія великого вибуху» показує дуже велике напруження між фізиком Шелдоном Купером і його матір’ю, що за точку відліку для себе визнає створення світу за шість днів. Британські стендапери, як-от Стівен Фрай, презентують ідеї Докінза, проте роблять це засобами комічного.
Поряд із цим глибока духовність живе й в інших місцях. «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса та «Володар кілець» Джона Толкіна продовжують традицію християнської духовності в популярній культурі. «Зоряні війни» теж можна зарахувати сюди. Фільми «Матриця», «Прибуття», низка інших фантастичних фільмів несуть нам ось яку думку: схильність до традиційної релігійності стає меншою, але в нашому житті є щось більше за технології та науку. У «Зоряних війнах» ідеться про Силу, у низці інших фільмів запропоновано модель світу, у якому діють надприродні сили та боги. Наприклад, у «Месниках» Залізна людина (Тоні Старк), що є символом апогею людських технологій, діє разом із богами скандинавської міфології Тором та Локі.
Цікавим є концепт, запропонований у романі Ніла Ґеймана «Американські боги». Його ідея про богів, яких у нові краї привозять із собою мігранти, корелює з іншою ідеєю. Власне, йдеться про те, чи будуть за умови існування позаземного життя, зокрема наділеного інтелектом, у нього свої боги чи релігія.
Цікава також історія про Гаррі Поттера, у якій розкривається багато євангельських тем. Один із моїх студентів аналізував твори Джоанн Ролінґ із погляду християнства на момент, коли було опубліковано лише чотири частини цієї довгої саги. У цій історії є великий наратив протистояння добра і зла, моменти, у яких потрібно робити вибір, порушується питання, а як це, бути людиною, звучить і тема самопожертви. І не буде дивиною, якщо в основі історії лежать євангельські мотиви. Сама письменниця в одному з інтерв’ю казала, що до моменту виходу сьомої частини Поттеріани мало думала про релігійні впливи на написане, бо не усвідомлювала ще, як ця історія має закінчитися. Серіал «Молодий Папа» теж порушує цілу низку питань, зокрема про зміни та молодь у релігії, а це цікаво.
Велика частина сучасної популярної культури — і розповідь про Гаррі Поттера тут є хорошим прикладом — певним чином віддзеркалює головні сюжети християнства, які досі вбудовані в культуру різних суспільств. Навіть у секулярному суспільстві присутнє глибоке розуміння згаданої історії. Популярна культура стосується не суто молоді, а всіх, торкається нас незалежно від нашого віку.
Популярна культура порушує перед нами низку питань. Режисер Джордж Лукас аж ніяк не планував створити нову релігію, тобто джедаїв. Так само Джоанн Ролінґ не хотіла запевняти нас у тому, що ми повинні вірити в магічних створінь. Усе, що вони зробили, — це створили історії, щоб підштовхнути нас до роздумів над нашою дійсністю.
Важливі питання сьогодення дискутуються не лише в ресторанах чи кав’ярнах. Місцем для обговорення є й кіно, де воно ведеться активніше, ніж у церквах. Мене це засмучує, бо я впевнений, що церква має бути якраз місцем, де обговорюються актуальні для нас питання. Люди шукають відповідей на них у поп-культурі, бо відчувають, що не можуть знайти їх у церкві.
Священнослужителі повинні бути теологічними інтерпретаторами. Недостатньо просто правити служби, махати кадилом абощо. Вони мають допомогти мирянам зрозуміти, що ж відбувається у світі довкола, допомогти поєднати життя і віру. Віра — це не те, що відбувається щонеділі під час відправи в храмах. Вона стосується самого життя. Адже ми маємо розуміти своє релігійне коріння і водночас світ навколо. Так, потрібно хоч трохи бути обізнаним із наукою, поп-культурою, культурою в широкому сенсі цього слова, бо інакше між релігією та культурою мостів не звести.
Наскільки релігія є належним людям як окремій формі розумного життя явищем? Як до цього питання підійти і з позиції астрофізики, і з позиції теології?
— Власне, релігія — це дуже людське явище. Але я як християнин розумію і її даність. Християнство послуговується терміном одкровення, коли говорить саме про себе. У юдаїзмі Бог говорить переважно через події, в ісламі — через Коран, а в християнстві — через Ісуса Христа. У всіх найбільших релігіях присутній цей сплав об’єктивної реальності, у якій Бог дає звістку про себе. Зовсім інша річ, як люди її сприймають, інтерпретують і реагують на неї. У будь-якій релігійній системі так чи інакше маємо таку градацію присутності людського.
Не забуваймо, що релігії поділяються на ортодоксальні та ортопраксичні. У перших передусім ідеться про правильні думки, у других — про правильні дії. І от для християнина дилема, наскільки мої правильні думки збігаються з діями. Зворотним боком релігійності для дуже багатьох людей є лицемірство. Це стається тоді, коли ми про щось говоримо або щось констатуємо за допомогою термінів віри, але це не лежить в основі нашого стилю життя, не є базою. Як зробити так, щоб ортодоксія та ортопраксія йшли поряд, — це виклик для будь-якої релігії.
Намагання підкорити і контролювати атомну енергію, генна інженерія, створення і розвиток штучного інтелекту — все це прерогатива науки. Наскільки є зрозумілим, що безвідповідальне ставлення до таких технологій боляче вдарить по всьому людству, а наука задля науки не несе в собі нічого хорошого?
— Найцікавіший бік християнства для мене — це меседж, що життя має бути максимально повним. Ідеться не про негативний образ світу. Для мене наука завжди була Божим даром. Значно більше, ніж про це передбачає моя релігія, мовляв, я не повинен робити певні речі в науковій царині. Можливості, які дають генна інженерія, штучний інтелект тощо, здатні поліпшити людське життя. Водночас це виклик, що передбачає певну відповідальність.
Щодо науки і технологій завжди є ризик. Питання, хто ухвалює рішення і хто є відповідальним, має бути спільним. Багато топових науковців у згаданих вище галузях казали мені, що хочуть говорити із суспільством, із різними його групами, а не лише зі своєю вузькою науковою спільнотою. Вони розуміють, який вплив може мати така дискусія.
У минулому теологи й дослідники релігії мали сумніви щодо того, чи треба їм долучатися до такої дискусії. Як на мене, сьогодні вони мають виступити однією зі сторін у ній. Нещодавно я розмовляв зі своїм колегою, що причетний до проекту, пов’язаного з колонізацією інших світів у космосі. Зокрема, ми обговорювали етичний і теологічний аспекти цього процесу. Він мені тоді сказав: «Слухай, я вчений і завжди ним був. Найбільше і найскладніше питання полягає в тому, чи маємо ми етичне право втручатися й колонізувати інші світи за умови, що там є нехай і найпростіше життя. І тут нам просто-таки необхідна допомога теологів та філософів».
Як на мене, наші рішення в цьому питанні дуже важливі. Вагомою також є роль медіа. Тому що ЗМІ мають здатність доносити до широкого загалу складні ідеї зрозумілою мовою. Але поки що наука мало висвітлюється засобами масової інформації.
Одне з питань, яке так чи інакше виринає в сучасному дискурсі, — можливість колонізації інших світів, заселення їх хоча б частиною людства. Очевидно, що у зв’язку з цим постає низка не лише наукових, а й етичних викликів. У чому полягають ці виклики?
— Я намагаюся відповісти на це питання в більшості своїх книжок. Зокрема, у «Науці, релігії та пошуку позаземного життя» пишу про ймовірність існування позаземного життя з погляду християнства. Певне теоретичне рішення тут дуже проблематичне. Воно стане можливим лише тоді, коли ми зустрінемося з іншим розумним життям. Бо наразі незрозуміло, чи буде в нього усвідомлення і відчуття категорії трансцендентального. З позицій християнства невідомо, чи ці розумні істоти так само схильні впадати в гріх через свій егоїзм, як люди? Чи для них узагалі матиме бодай якесь значення смерть Христа як Бога?
Проблема інших форм позаземного розумного життя, як вважається, ще й у тому, що воно від нас дуже й дуже далеко. Щоб досягти його, може знадобитися мільйони років, якщо раптом якась гілка християнства зважиться на такі дії. Одним словом, допоки ми не зіткнулися з такою ситуацією, відповісти дуже складно.
Атеїзм як віра у відсутність Бога належить до царини релігії. Чим прикметне явище «нового атеїзму», за яким стоять імена багатьох видатних науковців сучасності?
— Я доволі довго спостерігав за роботою професора Гокінґа, мене це цікавило як із погляду науки, так і в контексті теології. Здебільшого Гокінґ намагався аргументовано виступати проти того, що називається «Богом білих плям» (God of the gaps). Його непокоїв той факт, що закони фізики не поширюються на момент до великого вибуху, який породив наш Всесвіт. Гокінґ казав, що є величезна спокуса наше незнання законів фізики того періоду замінити там-таки «Богом білих плям», а також що, очевидно, не Бог є тим, хто повернув ключ стартера Великого вибуху. Водночас лишається й багато відкритих питань.
Якщо ми використовуємо для пояснення Великого вибуху контент-теорію, то звідки береться вона сама? Звідки походять правила науки? Чому вони зрозумілі для нас? Усі ці питання належать до категорії метафізичних, тобто до такого собі підмурівка науки. Нове — факт нашої дійсності. Але звідки воно береться? Теологія має пояснення цього. Якщо по той бік дійсності є якась особистість, то є місце й для новизни.
Проблема «нового атеїзму» полягає в тому, що він виключає все те, що не можна побачити або зрозуміти крізь призму наукового бачення Всесвіту.
Частково я поділяю ту пристрасть до науки, яку мають, скажімо, Річард Докінз і Даніель Деннетт. Наука для мене цікава й різноманітна, не хочу накидати на неї штучно створені межі. Проте коли доходить до релігії та теології, то вони менш переконливі, а водночас менш вивчені та зрозумілі. Мало хто знає, що насправді говорять теологи.
Стівен Гокінґ під кінець свого життя став більшою мірою атеїстом. Він казав про те, що у великому задумі філософія мертва, більше жодним чином неважлива. Це не надто правильна ідея, і вона може стати небезпечною.
Які питання нині найскладніші для теологічної думки? Чи є в ній місце не тільки для трансцендентальних питань, а й для проблем реального щоденного життя суспільства?
— Думаю, що теологія сьогодні значно повніша, зокрема коли йдеться про пізніх протестантів, бо вони пройшли довгий шлях від 1970-х років. Було визнано той факт, що релігійна місія полягає в євангелізації, соціальному піклуванні та соціальній справедливості. Усі ми радше причетні до всіх трьох одночасно, ніж обираємо щось одне.
Головним питанням, яке лишається відкритим, є існування зла в нашому світі поряд із добрим і милосердним Богом. Вже багато століть теологи намагаються вирішити цю дилему. Якщо Бог добрий і всесильний, чому ж він дозволяє зло і страждання? Частина свободи полягає в тому, що ми називаємо свободою.
Якщо подивитися на це з погляду закритих і відкритих філософських систем, то постане питання, чи Всесвіт наділений свободою. Власне, це те, що називається контент-теорією і теорією хаосу. Йдеться про те, що ми можемо зрозуміти закони Всесвіту, проте майбутнє лишається непередбачуваним. Непередбачуваність як така закладена в науковий процес. Тому аргумент людської свободи може перекриватися також аргументом свободи процесу. Є такі речі у світі, які не можна передбачити і які можуть призводити до страждань і зла.
Ще одне ключове питання родом із ХХ століття — Голокост. Його християнам і юдеям було надзвичайно складно зрозуміти у світлі існування милосердного та люблячого Бога. Але минув якийсь час — і ми побачили апартеїд у ПАР, релігійне насильство в Північній Ірландії, і не лише там, а між християнами в різних частинах світу. Тому проблема зла лишається відкритою для теології.
Ще одне питання, у якому спостерігається певний прогрес, — як ми розуміємо наш світ із погляду науки і як поряд із цим існує Бог. Яким чином він підтримує баланс у світі з обопільними діями, які називаються містеріями та чудесами? Питання відкрите.
Наприкінці ХХ століття популярною стає тема надії. Якщо тут повернутися до популярної культури, то на думку спадає епізод «Зоряних воєн» під назвою «Нова надія». Питання в тому, який вид надії Бог дав нашому світові? Це було відкрите питання для таких видатних протестантських теологів, як Вольфгарт Паненберґ та Юрґен Мольтман, чи католицьких, як-от Ханс Урс фон Бальтазар. Для нового покоління протестантських теологів тіло та воскресіння Христа є основою для надії. Але питання лишається невирішеним.
------------------------------
Девід Вілкінсон народився у 1963 році. Здобув ступінь доктора філософії в Університеті Дарема з астрофізики, вивчав формування зірок, хімічну еволюцію галактик та вимирання наземних мас. Автор багатьох публікацій із зазначених вище питань. Член Королівського астрономічного товариства з 1989 року.
Вивчав теологію в Кембриджському університеті для служіння в методистській церкві. У 1991–1999-му працював методистським пастором у церкві Elm Hall Drive та капеланом у Ліверпульському університеті та коледжі. У 1994-му отримав нагороду Фонду Темплтона за внесок у розвиток богослов’я.
В Університеті Дарема здобув докторський ступінь із систематичної теології (1999–2004). З 2006 року і донині директор Коледжу Сент-Джонс, професор кафедри теології і релігії в Університеті Дарема (Велика Британія). З 2011-го є почесним професором Університету Дарема.
Автор статей та книжок «Єдині у Всесвіті? «Секретні матеріали», «Чужі» і Бог» (1997), «Бог, час і Стівен Гокінґ» (2001), «Читаючи книгу «Буття» після Дарвіна» (2009), «Християнська есхатологія і фізичний Всесвіт» (2010); «Наука, релігія та пошук позаземного життя» (2013 і 2017).