Протокол Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
+ ДИМИТРІЙ,
Патріярх Київський і всієї України
30 травня р.Б.1997
Протокол Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
м.Київ, Києво-Могилянська Академія
28-29 травня 1997 р.
Присутні:
Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ;
Високопреосвященніший Митрополит Галицький АНДРІЙ;
Високопреосвященніший Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ;
Преосвященний Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР;
Преосвященний Єпископ Львівський МАКАРІЙ;
священики й миряни - делеґати Помісного Собору: 374 чол., в т.ч. від Київської єпархії (16), Черкаської єпархії (15), Дніпропетровсько-Запорізької єпархії (13), Таврійської єпархії (5), Хмельницької єпархії (17), Харківсько-Полтавської єпархії (19), Івано-Франківської єпархії (95), Львівської єпархії (164), Тернопільської єпархії (30);
гості: п.Ярослав СКРИПНИК (син Святішого Патріярха МСТИСЛАВА), нар.деп. України. голова КУН і Проводу ОУН п.Ярослава СТЕЦЬКО, голова ХДПУ п.Віталій ЖУРАВСЬКИЙ, заст.гол. ОУН п.Олесь ШЕВЧЕНКО, спостерігачі від Української Православної Церкви Київського Патріярхату, Української Православної Церкви Московського Патріярхату, Української Греко-Католицької Церкви, делеґація від Російської Істинно-Православної Церкви, п.Валентин КОХНО (США), представник Держкомрелігії України п.Ігор КУНЧУРОВ, журналісти, представники партій, громадських організацій.
Перше пленарне засідання (28 травня, 13.00-15.00)
Молитва і благословення Собору Святіший Патріярхом Київським і всієї України Димитрієм.
1. Звіт Передсоборової комісії
СЛУХАЛИ: доповідь голови Передсоборової комісії єпископа Харківського і Полтавського Ігоря.
Передсоборова комісія була створена після тривалих наполягань східноукраїнських єпархій та Львівського крайового братства апостола Андрія Первозваного на скликанні чергового Помісного Собору. Вимога скликання Помісного Собору згідно зі Статутом УАПЦ була поставлена вперше 31 січня 1995 р. в Києві на зборах східноукраїнського священства. Але задоволено її не було внаслідок протидії владик Петра Петруся та Михаїла Дуткевича. Натомість без належного схвалення Помісним Собором тодішній керуючий справами Патріярхії владика Петро Петрусь вніс довільні зміни до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви і так його зареєстрував у Міністерстві національностей, міґрації та культів 5 червня 1995 р., юридично визнавши нашу Церкву новоствореною релігійною організацією. Події 18 липня 1995 р. (похорон владики Володимира Романюка й розправа над ним) та наступна реакція уряду, котрий хотів використати УАПЦ для розправи над УПЦ-КП, спричинили протистатутові дії владик Петра Петруся й Михаїла Дуткевича. 19 жовтня 1995 р. ці архиєреї самочинно уклали Акт об’єднання Церков УАПЦ та УПЦ-КП, обманом залучивши до нового неканонічного об’єднання Святішого Патріярха Димитрія.
Після того, як Святіший Патріярх Димитрій гідно оцінив авантюрне об’єднання й почав вживати заходів до налагодження канонічної дисципліни в Церкві, обидва архиєреї та їхні однодумці з УПЦ-КП, котрі вже спільно висвятили єпископів об’єднаної церкви Петра Брук де Траля й Іоана Бойчука, спробували вчинити розправу над Патріярхом і вірними йому владиками. Тоді 29 листопада 1996 р. відбувся Архиєрейський Собор УАПЦ, що задовольнив давню вимогу священства й вірних, вирішивши у відповідності до Статуту УАПЦ провести черговий Помісний Собор 28-29 травня 1997 р. в Києві. Того ж дня Святіший Патріярх затвердив Положення про Передсоборову комісію:
«1. Передсоборова комісія Київської Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Комісія) створюється Патріярхом Київським і всієї України для підготовки проведення чергового Помісного Собору УАПЦ.
2. Комісія створюється відповідно до чинного Статуту про управління УАПЦ (ст.II-2) й керується в своїй діяльності наукою Святого Євангелія, православними догмами й канонами, указами Патріярха Київського і всієї України.
3. Комісія має статус дорадчого органу, не володіє правоздатністю з погляду цивільного права. Її документи набувають юридичної правочинности після схвалення їх Патріярхом Київським і всієї України.
4. Діяльність Комісії провадиться в таких напрямках:
- розробка реґламенту Помісного собору й організаційне забезпечення його втілення в життя;
- координація підготовки проєктів рішень та інших документів Помісного собору відповідно до реґламенту;
- запрошення й реєстрація делеґатів і гостей Помісного собору відповідно до квоти, визначеної Патріяршим указом;
- інформація про підготовку до Помісного собору в засобах інформації, проведення пресових конференцій, ексклюзивне право оприлюднення проєктів соборових документів з благословення Патріярха; акредитація журналістів на соборі.
5. Керує діяльністю Комісії архиєрей, покликаний до цього Патріяршим указом за згодою єпископату УАПЦ.
6. До складу Комісії входять голова, секретар, референт, пресовий секретар, експерти з канонічного та цивільного права.
7. Офіційним початком праці Комісії вважається затвердження положення про неї та складу Комісії Патріяршим указом.
8. Повноваження Комісії припиняються з початком роботи Помісного собору, затвердженням реґламенту Помісного собору й прийняттям на Помісному соборі звіту Комісії.
9. Фінансування Комісії здійснюється коштом відрахувань кожною парафією УАПЦ 20 гр.
10. Комісія працює за адресою: 252191 Київ, вул.Лятошинського, 26 а, кв.30. Патріярхія УАПЦ. Тел. (044) 250 52 64. Прийомний день - п’ятниця, 12.00 - 17.00.»
На засіданні Вищої Церковної Ради 20 грудня 1996 р. сформовано склад Передсоборової комісії: єпископ Ігор Ісіченко (голова), священик Валерій Копійка (секретар), митр.прот.Василь Саган (експерт з канонічного права), миряни Валерій Лелюк (експерт з цивільного права), Олег Калениченко (референт), Микола Босак (прес-секретар). Тоді ж затверджено реґламент майбутнього Помісного Собору:
«1. Черговий Помісний собор УАПЦ проходить у Києві 28-29 травня р.Б. 1997 об 11.00-20.00.
2. Перед початком Помісного собору відправляються Архиєрейська Свята Літургія та хресний хід до місця проведення собору.
3. Делеґатами Помісного собору є: - єпископат УАПЦ; - всі священики УАПЦ; - один делеґат від мирян кожної парафії УАПЦ; - один делеґат від трьох осередків Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного.
5. Миряни обираються делеґатами Помісного собору на парафіяльних зборах дійсних членів громад, зареєстрованих на 1 березня 1997 р. в Патріярхії УАПЦ. Крайові братства УАПЦ делеґують своїх представників на основі протоколу Великої ради крайового братства.
6. Парафіяльні збори проводяться під головуванням настоятеля за участи всіх дійсних членів парафіяльної громади.
7. Підставою для реєстрації делеґатів Передсоборовою комісією є єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів, завірені підписами голови та секретаря, протоколи великої ради крайового братства.
8. Єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів і протоколи засідань великої ради крайового братства повинні бути подані до Передсоборової комісії не пізніше 1 квітня 1996 р.
9. Передсоборова комісія запрошує гостей Помісного собору відповідно до списків, затверджених Патріярхом Київським і всієї України.
10. На Помісний собор виносяться такі програмові доповіді: - «УАПЦ на порозі другого тисячоліття від приходу Спасителя в світ». Виступає Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ. Готується проєкт звернення до християн України і світу; - «Канонічна дисципліна Церкви та нова редакція Статуту УАПЦ». Виступають представники Статутової комісії . Готується проєкт нової редакції Статуту УАПЦ.
11. Реґламент доповідей - 20 хв., виступів - 5 хв., привітань - 3 хв. Тексти доповідей і проєктів соборових документів подаються до Передсоборової комісії для розмноження не пізніше як за тиждень до дня собору.
12. Вибори вищих статутових органів УАПЦ, канонізаційної, літургійної, учбової, видавничої та інших комісій відбуваються відповідно до прийнятої Помісним собором нової редакції Статуту УАПЦ після її схвалення.»
Було доручено Передсоборовій комісії провадити підготовку до Помісного собору у відповідности до цього реґламенту, провести обговорення проєкту нової редакції Статуту УАПЦ на конференціях духівництва й мирян.
Тепер підготовку проведено, проєкти обговорено й на матеріялі цих обговорень розроблено робочі матеріяли, роздані делеґатам. Для вирішення проблем, що стоять перед Помісним Собором, нам необхідно прийняти реґламент, запропонований у друкованій програмі, а також порядок денний собору.
УХВАЛИЛИ: I. Звіт Передсоборової комісії прийняти і визнати її роботу задовільною.
II. Схвалити такий Реґламент роботи Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви:
«1. Третій Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Собор) проходить у Києві 28-29 травня 1997 р.
2. Кожен робочий день Собору починається Святою Літургією й закінчується вечірнею.
3. Підставою для реєстрації делеґатів є єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів, протоколи великої ради крайового братства, подані до Передсоборової комісії не пізніше 8 травня 1997 р.
4. Повноважним членам Собору перед початком засідань видаються мандати. Повноваження делеґатів затверджуються Собором після звіту Передсоборової комісії.
5. На засідання Собору делеґати і гості допускаються тільки на підставі мандатів і запрошень, підписаних головою Передсоборової комісії.
6. Для організації роботи Собору обирається президія в складі всіх архиєреїв, двох священиків і двох мирян. Головою Собору є Святіший Патріярх. Пленарні засідання Собору веде голова президії, обраний за поданням Патріярха зі складу архиєреїв.
7. Собор обирає зі свого складу секретаріят, лічильну та редакційну комісії, очолювані делеґатами Собору в священному сані.
8. Прохання про виступи від делеґатів та про привітання від гостей подаються письмово до президії й задовольняються в порядку надходження в межах встановленого порядку денного.
9. Проєкти виправлень і доповнень до Статуту, ухвал і рішень Собору та його звернень допускаються до розгляду після їхнього подання в письмовому вигляді до секретаріяту.
10. Діє такий порядок прийняття рішень: проєкт подається до секретаріяту від делеґації її повноважним представником, він опрацьовується секретаріятом, по можливості розмножується, Собором до нього вносяться зауваження та проповнуються виправлення, зауваження розглядаються та приймаються або відкидаються, проєкт переробляється згідно з зауваженнями й ставиться на голосування.
11. Обрання робочих органів Собору, прийняття соборових документів здійснюється шляхом відкритого голосування; обрання вищих статутових органів УАПЦ - шляхом таємного голосування більшістю голосів, включаючи більшість голосів архиєреїв.
12. Час для доповідей не повинен перевищувати 20 хв., для виступів - 5 хв., для привітань - 3 хв.
13. Пропозиції про внесення змін і доповнень до Статуту УАПЦ подаються до секретаріяту тільки в письмовій формі від делеґацій єпархій або братств.
14. З кожного розділу порядку денного приймається окрема ухвала, яка набуває канонічної правосильности після її благословення Святішим Патріярхом і входить до Діянь Собору.».
III. Схвалити такий порядок денний Помісного Собору:
28 травня 1997 р.
Перше пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
12.00-13.30:
Друге пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
14.00-17.00
29 травня 1997 р.
8.00 Архиєрейська Свята Літургія(церква свт.Миколая).
Третє пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
10.00 - 11.30
Четверте пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
12.00 - 14.30
П’яте пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
15.30 - 17.00
2. Вибори Президії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Президії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Президію Помісного Собору в такому складі:
1. Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ.
2. Високопреосвященніший митрополит Галицький АНДРІЙ.
3.Високопреосвященніший архиєп. Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ.
4. Преосвященніший єпископ Харківський і Полтавський ІГОР.
5. Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
6. Митрофорний протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
7. Митрофорний протоієрей Юрій БОЙКО (Київська єпархія).
8. Прот Іван СТАДНИК (Івано-Франківська єпархія).
9. Редактор газети «Наша віра» Євген СВЕРСТЮК.
10. Отаман «Прикарпатської Січі» Іван ШКЛЯРСЬКИЙ.
3. Вибори Секретаріяту Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Секретаріяту Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Секретаріят Помісного Собору в такому складі:
1. Митрофорний протоієрей Василь САГАН - голова.
2. Священик Василь МАКСИМІВ (Хмельницька єпархія).
3. Священик Іван ЛЕЩИК (Таврійська єпархія).
4. Іподиякон Тарас ДМИТРИК (Львівська єпархія).
5. Мирянин Микола БОСАК (Київська єпархія).
4. Вибори Лічильної комісії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Лічильної комісії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Лічильну комісію Помісного Собору в такому складі:
1. Протоієрей Микола МАРЧУК (Дніпропетровсько-Запорізька єпархія).
2. Митр. протоієрей Ярослав МАКАРЧУК (Львівська єпархія).
3. Священик Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
4. Священик Сергій ПІДТЯГИН (Харківсько-Полтавська єпархія).
5. Мирянин Юрій ДОНЦОВ (Харківсько-Полтавська єпархія).
5. Вибори Редакційної комісії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Редакційної комісії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Редакційну комісію Помісного Собору в такому складі:
1. Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР.
2. Протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
3. Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
4. Священик Валерій КОПІЙКА (Київська єпархія).
5. Д-р Роман МАКСИМОВИЧ (Львівська єпархія).
6. Редактор газети «Наша віра» Євген СВЕРСТЮК.
6. Українська Автокефальна Православна Церква напередодні двотисячоліття від приходу Спасителя в світ
СЛУХАЛИ: «Українська Автокефальна Православна Церква напередодні двотисячоліття від приходу Спасителя в світ» (доповідь Святішого Патріярха Київського і всієї України ДИМИТРІЯ).
Блаженні і Високопреосвященні архиєреї,
Високопреподобні та Всечесніші протоієреї, священики Божі,
побожні миряни, делеґати та гості нашого Собору!
Зібралися ми на Третій Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, яка почала діяти ще в розхитаній атеїстичній імперії, і вже сьомий рік діє в Українській державі. Перший Собор відбувся в 1990 році, другий - у 1993.
Щоб зберегти канонічну єдність з православним світом при оголошенні відходу від РПЦ ми, львівські священики, дали рівночасно телеграми до Московського Патріярха та його екзарха в Україні митрополита Філарета про вихід із їх юрисдикції. Останньому ми ще в лютому 1989 року написали відкритого листа, який був опублікований у лондонському «Віснику» та бавнд-бруківському «Українському православному віснику», закликаючи його до відновлення рідної Церкви в Україні.
Одночасно послали ми телеграми до Константинопольського Патріярха, а також до глави Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі митрополита Мстислава. Коли з Константинополя не було звістки - ми прийняли юрисдикцію митрополита Мстислава, який походив із єрархії юрисдикції Автокефальної Православної Церкви в Польщі, а та Церква, в свою чергу, була потверджена Томосом Константинопольського Патріярхату в 1924 році.
Таким чином ми зберегли благодатне продовження Апостольської духовної спадщини. Московська Церква вже не мала права втручатися у справи УАПЦ. Жаль, що своєчасно не поцікавилася нашою справою матірна Церква. Святіший Патріярх Мстислав був у Константинополі у старанні відновити євхаристійне єднання з матірною Церквою, однак дальші політичні втручання стали на перешкоді.
Перший Собор не був добре підготовлений, але пройшов на високому духовному піднесенні як духовенства, так і віруючого, свідомого справи і спрагненого правди, народу. При всіх своїх недоліках, той Собор вніс вагомі моменти для справи відродження рідної Церкви. Церква отримала статус незалежної від державних структур і була піднесена до ранґу патріяршої. Був обраний перший в історії український Патріярх, яким став митрополит Мстислав, релігійний діяч і організатор УАПЦ в екзилі. Правда, як відроджена Церква, так і Патріярх натрапили на великий опір промосковських комуністичних структур, які діяли на шкоду як державі, так і Церкві в молодій державі. Вони не могли погодитися з можливістю існування недержавної, не підлеглої їм церковної організації.
Все ж таки з Божою допомогою відкрилася дорога для розвитку церковної думки, дорога для української Церкви, незалежної від Москви. Беручи за основу головні засади Української Автокефальної Православної Церкви 1920-1930-х років, Церква мала бути інституцією соборноправною, демократичною, близькою до рідного народу.
На жаль, на Першому Соборі ми досягли тільки деяких успіхів: самостійности, українізації богослужінь, хоч і не по всіх громадах, бо багато священиків, вихованих російською Церквою, були радше виконавцями завчених обрядів, ніж свідомими сівачами Божого слова. Відчувалася важка спадщина керованої і контрольованої Церкви. Не стояли на висоті вимог часу архиєреї, з якими Патріярх не міг довершити своїх замислів. Приховано чи відверто вони стояли проти Патріярха, звично орієнувалися на владні структури. Пізніше вони легко відреклися свого Патріярха.
Другий Собор, у 1993 році, був практично скликаний для порятунку самостійности Церкви, для демонстрації її існування завдяки непохитності волі народу. Ситуація Церкви тоді була дуже трудною. Противниками велася шалена аґітація за збереження феодально-імперських порядків у Церкві. Вони хотіли провести Собор ніби разом, але ми були свідомі їхнього бажання поглинути УАПЦ остаточно. Дотримуючися церковного порядку, нам належалося б провести Собор також в 1996 році.
Сьогоднішній Собор повинен принести нам остаточне вияснення: якою є, і якою повинна бути наша дійсно Українська Автокефальна Православна Церква. Нам треба утвердитись на своїх засадах і звільнитися від позарелігійних чинників, які руйнують Церкву зсередини, керуючись особистими цілями, безвідносними до доброго імени нашої Церкви.
Дехто може вважати, що я пропустив інші собори, які, крім згаданих, відбувалися. Але це тільки на позір буде правдою, бо це не були собори. Вони не мали ніякого відношення до нашої ідеї, до статутних цілей і принципів Церкви, і не мали для нас правного зобов’язання.
Навпаки, вони мали метою зліквідувати УАПЦ нашими ж руками і створити суроґат Церкви, опертої на запроваджених атеїстичною владою порядках. Це була б під прикриттям незалежної Церкви тільки дохідно-комерційна організація, такі тенденції в наш час загрозливі, навіть типові для недуховного елементу, що гуртується по всіх Церквах. Від таких нам постійно і пильно треба очищуватися.
На мою думку ті, що хотіли змінити характер Церкви та її структуру, й відтак створити автономну Галицьку митрополію під чужим зверхництвом, а Україну уявляли собі як плацдарм впливу РПЦ та Ватикану, не можуть далі бути архиєреями УАПЦ, бо наставлені вони на руїну її. Представники уряду не мають права втручатися у внутрішні справи Церкви, яка має болючу й незагоєну рану від втручання Президента й окремих депутатів ще від 1992 року.
Наша Церква існувала далі поза законами держави, бо на нашому статуті засіла новостворена Церква УПЦ КП. Окрім неї існувала РПЦ під назвою УПЦ МП.
Все ж, після смерти Патріярха Мстислава, у вересні 1993 року відбувся наш Другий Собор, і наша Церква знову появилася на видноколі, хоч і не визнана спочатку державою.
Церква вижила також після спроби частини архиєреїв змінити в 1996 році назву Церкви з УАПЦ на УАПЦ КП і створити якусь автономну «Галицьку митрополію» синодального типу, яка животіла б як контрорганізація проти греко-католиків, замкнена в Галичині, а на Україні був би вільний терен діяльности Московського Патріярхату та Римо-Католицької Церкви, які дипломатично тиснуть, та УПЦ КП.
Віруючі люди як східніх, так і західніх областей України, як духовні, так і миряни, прагнуть релігійної єдности східньої і західньої України, вони всіялко протистоять конфесійному та псевдоконфесійному сепаратизмові, вигідному амбітним діячам, а особливо тим, хто ними керує. Народ ніколи не погодиться з антихристиянськими і антинаціональними тенденціями, як би вони не приховувалися. Отже, всім стало зрозумілим їхнє намагання ліквідувати УАПЦ через зміну назви, чим розкольники хотіли підрубати в майбутньому існування Української Помісної Церкви, протистоятння їм було на зборах східніх єпархій, нечисленних, але християнськи наставлених.
Наша Церква залишається на позиціях автокефалії, очолюваної Патріярхом. Моя обітниця на майбутньому Соборі внести резиґнацію, щоб дати змогу обрати нового, єдиного Патріярха для всіх українських церковних організацій, залишається в силі. Здавалося, в 1995 рокці ця хвилина вже стала можливою, коли ми з Патріярхом Володимиром домовилися про скликання спільного Собору, на якому обидва внесемо резиґнації і Собор обере єдиного. Та не судилося. Бувші владики УАПЦ, які в 1992 році погодилися на участь в УПЦ КП, залишили тоді КП. Наші розкольники домагалися сповнення моєї обітниці, але не задля об’єднання, а задля своїх цілей, щоб зліквідувати й саму ідею УАПЦ. Цікаво, чому саме УАПЦ так була і є небажаною Церквою в Україні? - З того видно, що ми є на добрій дорозі для народу України, коли наша нечисленна Церква так муляє око силам ворожим.
Свідомий українець, син своєї батьківщини, не може погодитися з приниженням Української держави, не може примиритися з пониженням духовности, основи української культури. Думаю, що всі Ви, шановні делеґати Собору, згідні з моїми думками. Ви знаєте, що це думки не лише мої. Це думки багатьох поколінь, які мріяли про волю та рідну Церкву. Це - накінець - Ваші думки. Ми всі, як віруючий народ, не можемо допускати, щоб наш народ був далі керований чужою волею. Не можемо далі чекати на їх фальшиві ласки, їх фальшиві трактування нашої історії, наших прав і можливостей, навіть поглядів на нашу мову і традицію.
Ми, українці, повинні бути автентичними православними українцями, а наша Церква - правдивою Христовою Церквою. Вона має проповідувати Боже Слово українському народові його мовою. Вона має рятувати передусім дітей дому українського, духовно знищених тюрмою народів, що нівелювала лице і глушила дух. Наша праця має охопити всі вікові верстви громадян, передусім дітей та молодь. Священики нашої Церкви не просто правлять требу. Вони є духовними просвітителями і провідниками народу, духовними вихователями.
Наша Церква не може, за прикладом московської, залишатися замкнутою, відгородженою, відрізаною від інших православних Церков.
Досі вина за таку замкнутість падає не так на нас, як на сусідні Церкви, які не хочуть визнавати за українцями права на свою церковну організацію. Ми повинні шукати можливостей знаходження контактів з іншими Церквами й доходити до таких контактів, особливо з давніми Церквами Сходу. Вони повинні зрозуміти історію нашого народу, зрозуміти й підтримати домагання українців жити нормальним церковним життям, таким, яке мають усі народи. Не допускаючи нас до євхаристійного єднання, окремі Церкви роблять велику кривду як християнській ідеї, так і українському народові, який має бути собою перед лицем Спасителя. Але, вимагаючи від Східніх Церков розуміння, ми повинні поставити свою Церкву на таку ступінь організації, проявити дух, який би заохотив Східні Церкви до контакту з нами. Саме для цього сьогодні ми й зібралися на Собор.
Ми мусимо змінити менталітет нашого духовенства, перед тим давши йому добрий приклад поведінки архиєреїв.
Хай Милосердний Господь і Бог наш з Святим і Животворним Духом, благословить наші добрі старання для збудування правдиво християнської Церкви в Україні на спасіння народу нашого Православного!
УХВАЛИЛИ: З подякою прийняти доповідь Святішого Патріярха Димитрія й просити видання пастирського послання Святішого Патріярха до 2000-річчя Різдва Христового масовим накладом.
Друге пленарне засідання (28 травня, 14.00-17.00)
7. Затвердження повноважень делеґатів
СЛУХАЛИ: Повідомлення Секретаріяту про завершення реєстрації та видання мандатів делеґатам Собору. Зареєстровані:
Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ; Високопреосвященніший Митрополит Галицький АНДРІЙ;
Високопреосвященніший Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ;
Преосвященний Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР;
Преосвященний Єпископ Львівський МАКАРІЙ;
священики й миряни - делеґати Помісного Собору: 374 чол., в т.ч. від Київської єпархії (16), Черкаської єпархії (15), Дніпропетровсько-Запорізької єпархії (13), Таврійської єпархії (5), Хмельницької єпархії (17), Харківсько-Полтавської єпархії (19), Івано-Франківської єпархії (95), Львівської єпархії (164), Тернопільської єпархії (30).
УХВАЛИЛИ: Затвердити повноваження всіх делеґатів Помісного Собору.
8. Зміни і доповнення до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви
СЛУХАЛИ: Доповідь єпископа Харківського і Полтавського Ігоря «Канонічна дисципліна Церкви тавнесення змін і доповнень до Статуту УАПЦ».
Вади нині діючого Статуту УАПЦ, прийнятого 5-6 червня 1990 р. Першим Помісним Собором УАПЦ, стали очевидними за умови зростання Церкви, набуття нею загальноукраїнського характеру, а особливо після падіння імперії зла й входження УАПЦ в умови самостійної Української держави. Статут 1990 р. було написано нашвидкоруч, задля якомога легшої реєстрації тогочасною Радою в справах релігії. Практично єдиним взірцем був статут Російської Православної Церкви. Недоліки Статуту стали особливо помітні після проведення т.зв. «об’єднавчого» Собору 25 червня 1992 р., коли новоствореній УПЦ-КП намагалися надати статутової форми через використання вже зареєстрованого 2 жовтня 1990 р. Статуту УАПЦ.
Статутова комісія, створена попереднім, Другим Помісним Собором 7 вересня 1993 р., мала на меті підготувати свої пропозиції щодо змін і доповнень до Статуту УАПЦ. Зашкодила пасивність, а потім і відхід від УАПЦ голови Статутової комісії єпископа Теоктиста Пересади. Але решта Статутової комісії продовжила працю й 1995 р. опублікувала в часописі «Успенська вежа» свою версію Статуту. Цей варіянт став основою для обговорення. Своєрідним підсумком і доповненням стала науково-практична конференція, що пройшла у Львові в жовтні 1996 р.4 жовтня в приміщенні Львівського музею історії релігії пройшла наукова конференція «Канонічне право Східних Церков у соборовій практиці Української Православної Церкви: 1596 - 1921 - 1990 рр.», присвячена 75-річчю Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 р., де було прийнято «київські канони» УАПЦ й обрано та висвячено на митрополита Всечеснішого Василя Липківського. Конференцію відкрив молитвою і вступним словом Патріярх Димитрій. Було заслухано доповіді єпископа Ігоря Ісіченка «Соборове право Української Церкви в протидії кризам і розколам», зав.відділу Львівського музею історії релігії Миколи Хмільовського «Автокефалія, соборноправність і українськість як основи УАПЦ», рівненського дослідника Олекси Новака «Проблема об’єднання Церков на сучасному етапі» та голови Львівського крайового братства Романа Максимовича «Участь мирян у житті Церкви як основа соборноправности».
3 лютого 1997 р. в Свято-Дмитрівському храмі м.Харкова пройшла богословсько-пасторальна конференція духівництва східноукраїнських єпархій УАПЦ «Нова редакція Статуту Української Автокефальної Православної Церкви з погляду канонічного права та перспективи пастирської місії Церкви в житті Української Нації». З благословення Святішого Патріярха Димитрія роботою конференції керував єпископ Ігор. З доповідями й повідомленнями виступили о.Ярема Вережак, о.Миколай Гринів, о.Юрій Бойко, о.Олег Коваленко, о.Олег Козуб, о.Назар Кучерявий, о.Вадим Саломатін, о.Віктор Ульянченко, о.Юрій Мельниченко, о.Леонід Сливканич, о.Роман Кушніренко, О.Сергій Підтягин, о.Василь Крупа. Було проаналізовано проєкт нової редакції Статуту УАПЦ, підготований Статутовою комісією й опублікований 1995 р. в газеті «Успенська вежа». Головні концепції Статуту схвалено, але визнано за необхідне продовжити працю над вдосконаленням тексту, зокрема з погляду деталізації канонічного статусу виконавчих органів церковного управління, церковного судочинства, шкільництва. Статут має не тільки канонічно оформити процес структурування УАПЦ як незалежної Помісної Церкви, але й визначити спадкоємні зв’язки з Константинопільською Церквою-Матір’ю, ставлення до соборової спадщини Київської митрополії та УАПЦ, відродженої 1917-1921 рр. Для цього створено комісію в складі єпископа Ігоря, о.Юрія Бойка та о.Леоніда Сливканича, якій доручено до кінця березня доопрацювати текст проєкту з урахуванням побажань конференції та підготувати власний проєкт для Передсоборової комісії. Прийнято резолюцію «Будівнича місія Української Церкви», де, зокрема, говорилося: «Доцентровий рух поділених частин єдиної апостольської Церкви забезпечується прийняттям ними таких законів розвитку, котрі б ґарантували відновлення правдивого Христового духу в церковній громаді, щире й жертовне суспільне служіння, оздоровлення стосунків між єрархією й мирянами, підпорядкування життя спільноти вірних твердим засадам канонічного права, протидію сваволі та корисливости. Тому вироблення церковного статуту, здатного надати будівничому служінню Церкви доктринального змісту й запропонувати загальну проґраму поєдання в апостольському служінні Богу й ближньому, вважаємо за найважливіше сучасне завдання.
Досвід останніх років засвідчив руйнівну роль підміни соборноправних засад Церкви анархією та сваволею окремих її діячів - єрархів, священиків, мирян. Оздоровлення Церкви й динамічна участь її в подоланні суспільної кризи можливі лише за умови твердого дотримання канонічного права, пильнування канонічних стосунків між різними складниками церковної єрархії, загального ознайомлення з нормами церковного права, усунення розбіжностей з ним статутових документів Церкви, запровадження міцної виконавчої влади та справедливого й незалежного від позацерковних установ судочинства.
Дискусія над новою редакцією Статуту Української Автокефальної Православної Церкви та її прийняття на майбутньому Помісному Соборі УАПЦ 28-29 травня 1997 року є для нас не спробою устійнення протиприроднього виділення частини з загального єдиного містичного Тіла Христового, а пошуком статутової форми забезпечення гармонійного устрою, що сполучав би універсальні закони побудови Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви з нашими національними звичаями та традиціями, надихаючи цю величну гармонію всепереможною дією благодати Святого Духа».
Наприкінці березня було підготовано й передано для обговорення до всіх єпархій УАПЦ нову редакцію Статуту УАПЦ, підготовану редакційною комісією конференції східноукраїнського священства на основі проведеного на конференції обговорення. Тим часом митрополит Галицький Андрій повідомив про власний проект нової редакції церковного статуту, підготований з благословення Святішого Патріярха Мстислава кілька років тому.
10 квітня 1997 р. в Тернополі пройшла конференція спеціяльно створеної узгоджувальної комісії, котра після багатогодинної роботи виробила єдиний компромісний варіянт змін і доповнень до Статуту УАПЦ 1990 р. Цей варіянт пропонується делеґатам Собору. Ви всі його одержали при реєстрації. Він передбачає цілу низку новий моментів, котрі покликані вибудовувати перспективу об’єднання поділений частин єдиної Української Помісної Церкви на засадах цього статуту, котрий прагнув поєднати канонічну доктрину Вселенської Православної Церкви з досвідом українського православ’я. Зокрема, підкреслюється особлива пошана до авторитету Всесвятішого Вселенського Патріярха, що не перешкоджає визнавати повну внутрішню самостійність в управлінні (автокефалію) нашої Церкви. Абсолютна більшість єпархій, за винятком Івано-Франківської, виступила з різким осудом будь-яких спроб внести зміни до історичної назви нашої Церкви-мучениці: «Українська Автокефальна Православна Церква». Але, на особисте прохання Високопреосвященнішого митрополита Андрія, до Статуту УАПЦ було внесено слова про те, що до внутрішньоцерковного вжитку допускається друга, неофіційна назва Церкви - «Київський Патріярхат». Закріплюється в Статуті статус традиційного вищого органу церковного управління - Вищої Церковної Ради, названої відповідно до пропозиції галицьких єпархій, «Патріяршою Радою». Значно більше уваги приділяється виконавчим органам церковного управління - Патріярхії, консисторіям, парафіяльним управам. Остання введена замість давньої парафіяльної ради, чия назва є, беззаперечно, даниною совєтським законам двадцятих років. Небезпечне двовладдя в парафії знімається завдяки скасуванню терміну «голова парафіяльної ради»: маємо натомість настоятеля й титаря (постать, прославлену Тарасом Шевченком у «Гайдамаках»), кожен з яких має свої повноваження, котрі не повинні поєднуватися в одній особі й дублювати один одного. Новим моментом є також впровадження Церковного Суду двох інстанцій - Патріяршого та Єпархіяльного, чиї повноваження окреслюються окремим положенням, котре, як і взірцевий статут єпархіяльної консисторії, пропонується сьогодні прийняти.
О.Степан Коваль (Львівська єпархія): - Які Помісні Собори є правосильними для УАПЦ?
Відповідь: Перелік Помісних Соборів, канонічний авторитет яких є загальним для вселенського православ’я, визначено VII Вселенським Собором. Крім того, для нас мають канонічну правосильність Помісні Собори Української Православної Церкви до її протиканонічного підпорядкування Москві 1686 р. та після повернення незалежного від Москви статусу в ХХ ст..
О.Богдан Юречко (Івано-Франківська єпархія): Яке значення має для нас слово «Автокефальна»? Чи цей Статут є новим, чи це статут, яким зараз користується Філарет?
Відповідь: Слово «Автокефальна» стало вже не тільки канонічним визначенням правного статусу, але й елементом статутового найменування нашої Церкви. Прийнявши назву «Українська Автокефальна Православна Церква», ми визнаємо себе правонаступниками Церкви, очолюваної митрополитами Василем Липківським, Полікарпом Сікорським, а через них - тисячолітньої Київської православної митрополії. Внутрішнє життя нашої Церкви визначається зараз Статутом, схваленим на Першому Помісному Соборі відродженої УАПЦ 5-6 червня 1990 р. УПЦ-КП скористалася з цього ж Статуту, але це не означає, що він для нас втратив чинність. Сьогодні йдеться про прийняття змін і доповнень до вже діючого статуту.
О.Володимир Шостак (м.Запоріжжя): Який титул повинен мати Патріярх УАПЦ - «Святіший», чи «Блаженніший»?
Відповідь: На Першому Помісному Соборі 1990 р. прийнято титул «Святіший», і ми дотримуємося того рішення.
О.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія): Пропоную додати до назви нашої Церкви слова: «Українська Автокефальна Православна Церква - Київський Патріярхат».
Без відповіді.
О.Михайло Михайлюк (Тернопільська єпархія): Пропоную вилучити арт.1.6 про авторитет Константинопольського Патріярха й додати слова «Київський Патріярхат».
Без відповіді.
П.Марія Гринишин (Івано-Франківська єпархія): Пропоную змінити назву Церкви на «Українська Автокефальна Православна Церква - Київський Патріярхат».
Без відповіді.
В обговоренні проєкту змін і доповнень до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви виступили:
П.Ярослав Спичкин: арт. 3.1 викласти в редакції: «Мовою богослужінь та офіційною мовою діловодства (і далі за текстом)». Прийнято одноголосно.
О.В.Стадник (Івано-Франківська єпархія): арт.4.3 доповнити словами: «в силу свого сану». Прийнято одноголосно.
О.Ігор Курпіта: арт.4.19 закінчення сформулювати «після їхнього прийняття та потвердження підписом Патріярха». Більшістю голосів прийнято.
О.Володимир Шостак (м.Запоріжжя): арт.6.1 замінити «Святіший» на «Блаженніший». Більшістю голосів відхилено.
О.Роман Малярчук (Івано-Франківська єпархія): арт.7.2 замість двох - три єпархіяльні архиєреї і троє священиків. Більшістю голосів відхилено.
О.В.Масарич (Івано-Франківська єпархія): арт.8.1 доповнити «офіційна назва Церкви: УАПЦ-Київський Патріярхат». В обговоренні взяли участь о.Богдан Коваль (Львівська єпархія), о.Назар Кучерявий (Черкаська єпархія), о.Сергій Підтягин (Харківсько-Полтавська єпархія), п.Ганна Костецька (Львівська єпархія), о.Роман Малярчук (Івано-Франківська єпархія), о.Олег Коваль (Хмельницька єпархія), о.Юрій Провач (Івано-Франківська єпархія), о.Юрій Бойко (Київська єпархія), архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій, єпископ Харківський і Полтавський Ігор, о.Орест Галан (Львівська єпархія), о.Євген Василенко (Львівська єпархія), о.Богдан Юречко (Івано-Франківська єпархія). Голосується пропозиція о.Євгена Василенка: вилучити з арт.8.1 слова «друга неофіційна назва УАПЦ - «Київський Патріярхат». «За» - 309, проти - 63, утрималось - 2.
О.М.Капій: арт.9.1 опустити слова «місцеві Церкви». Більшістю голосів відхиляється.
П.Олександр Чишков (Київська єпархія): пропонує поміняти розділи 10.0 та 11.0 місцями. Не проходить - немає більшості архиєреїв.
О.В.Стадник (Івано-Франківська єпархія): арт.11.3 - технічна помилка.
О.Орест Галан (Львівська єпархія): арт.14.4 замість «призначає» - «затверджує». Пропозиція не набрала більшости голосів.
О.Василь Беринда (Хмельницька єпархія): арт.14.4 пропонує редакцію «декана призначає єпархіяльний архиєрей» (без обрання деканальними зборами). Пропозиція не набрала більшости голосів.
Третє пленарне засідання (29 травня, 10.00-11.30)
СЛУХАЛИ: Обговорення проєкту змін і доповнень до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.14.4 подати в редакції «якого пропонують деканальні збори і призначає своїм указом єпархіяльний архиєрей». Приймається більшістю голосів.
О.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія): арт.15.6 «рахунки» подати в множині. Приймається більшістю голосів.
П.Валентина Чишкова (Київська єпархія): в арт.15.10 слова «ревізійна комісія» вилучити, бо вона не є органом управління. Прийнято більшістю голосів.
О.М.Галамай (Івано-Франківська єпархія): проти влади громади в Церкві. Пропонує арт.16.3 вилучити. Більшістю голосів прийнято.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.17.1 вилучити слова «канонічного», арт.17.2 подати в редакції «не менше одного разу в рік і в міру необхідности». Більшістю голосів прийнято.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.18.1 вилучити «вищим», арт.18.3 додати «склад парафіяльної управи погоджується з настоятелем і повідомляється правлячому архиєрею». Більшістю голосів прийнято.
Єпископ Ігор: розділ 19.0 пропонує перенести в розділ 31.0. Прийнято одноголосно.
УХВАЛИЛИ: Внести до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви від 5-6 червня 1990 р. зміни та доповнення відповідно до проєкту, запропонованого Архиєрейським Собором, та обговорення на Помісному Соборі 28 травня 1997 р.:
Статут Української Автокефальної Православної Церкви
Схвалений Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 5-6 червня 1990 р.
Зі змінами і доповненнями Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Загальні положення
1.1. Українська Автокефальна Православна Церква (далі УАПЦ) є Помісною частиною Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос.
1.2. УАПЦ рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні. УАПЦ визнає свій особливий зв’язок зі Вселенською Константинопільською Церквою-Матір’ю, через яку Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви.
1.3. Юрисдикція УАПЦ поширюється на православних християн України і їхні громади, котрі добровільно входять до УАПЦ .
1.4. До УАПЦ можуть належати православні християни на історичних українських землях, що опинилися в складі інших держав, та в країнах поселення за правом національного походження, традицій або власного вибору.
1.5. УАПЦ здійснює своє служіння в світі на основі Святого Письма та Святого Передання, Правил Святих Апостолів, правил і постанов семи Вселенських Соборів, правил і постанов Помісних соборів і святих отців, постанов своїх Помісних соборів, цього Статуту.
1.7. УАПЦ здійснює своє служіння в світі на основі соборноправності.
Вищими органами церковної влади, управління й суду є Помісний Собор і Архиєрейський Собор; вищим органом церковної влади на період між соборами є Патріярша Рада на чолі з Патріярхом.
Єпархіяльним органом церковної влади, управління й суду є єпархіяльний собор на чолі з правлячим архиєреєм; єпархіяльним органом церковної влади в єпархії між соборами є єпархіяльна рада на чолі з правлячим архиєреєм.
Парафіяльним органом церковної влади й управління є парафіяльні збори на чолі з настоятелем; парафіяльним органом церковної влади на період між парафіяльними зборами є парафіяльна управа на чолі з настоятелем.
1.8. Право церковного суду мають:
- над єпископом - Помісний Собор, а між Помісними Соборами - Архиєрейський собор на чолі з Патріярхом, Патріярший суд;
- над священиком - Архиєрейський собор, Єпархіяльний собор на чолі з правлячим архиєреєм, єпархіяльний церковний суд;
- над церковнослужителем і мирянином - єпархіяльний церковний суд, парафіяльні збори, настоятель парафії.
1.9. Патріярхія, єпархіяльні консисторії, парафії, монастирі, духовні школи, братства, сестринства та інші установи УАПЦ мають цивільну правоздатність, котра виникає в момент реєстрації їх статутів.
1.10. Статут УАПЦ приймається на Помісному Соборі й набуває правосильности після його затвердження указом Патріярха УАПЦ.
1.11. Зміни й доповнення до Статуту УАПЦ приймаються на Помісному Соборі й набувають правосильности після затвердження Указом Патріярха УАПЦ.
2.0. Обряд
2.1. Відправлення Святих Христових Таїнств, церковних і приватних богослужінь і молитов здійснюється згідно з практикою і традиціями православного візантійсько-українського обряду.
3.0. Офіційна та богослужбова мова
3.1. Мовою богослужінь і офіційною мовою діловодства УАПЦ є українська мова.
3.2. З огляду на літургійну традицію з благословення правлячого архиєрея допускаються до богослужбового вжитку грецька та церковнослов’янська мова українського ізводу.
3.3. Для здійснення міжцерковних і екуменічних зв’язків та ведення душпастирської праці в країнах поселення допускається використання в діловодстві й богослужінні поза межами України мови країни поселення.
4.0. Помісний Собор
4.1. В УАПЦ вища влада в галузі віровчення, церковного управління і церковного (законодавча, виконавча і судова) суду належить Помісному Соборові УАПЦ.
4.2. Помісний Собор скликається Указом Патріярха УАПЦ, а в разі його смерти чи непрацездатности - Патріяршою Радою за участи всіх архиєреїв, але не рідше, ніж один раз на три роки.
4.3. Членами Помісного Собору силою свого сану є всі правлячі і вікарні архиєреї УАПЦ.
4.4. Процедура виборів на Помісний Собор делеґатів від клиру й мирян та їхня кількість встановлюється Указом Патріярха УАПЦ за рішенням Патріяршої Ради.
4.5. Помісний Собор:
а) тлумачить вчення УАПЦ на підставі Святого Письма і Святого Передання, Апостольських Правил і канонів Семи Вселенських Соборів, зберігаючи єдність з іншими Помісними Православними Церквами;
б) вирішує канонічні, богослужбові, пастирські та інші питання, які стосуються внутрішньої чи зовнішньої діяльности, забезпечуючи єдність Церкви і чистоту православної віри і християнської моралі та побожности;
в) затверджує, змінює, анулює і роз’яснює Статут УАПЦ, свої постанови, які стосуються церковного життя;
г) канонізує святих і встановлює відповідні богослужбові чинопослідування;
ґ) обирає Патріярха, Патріяршу Раду, Патріярший Суд і Патріяршу Ревізійну Комісію та встановлює процедуру їхнього обрання;
д) затверджує або анулює постанови Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради, Патріяршої Ревізійної Комісії;
е) утворює або анулює органи церковного управління;
є) встановлює та контролює процедуру церковного судочинства;
ж) піклується про справедливі відносини між Церквою і державами, на терені яких діє УАПЦ, відповідно до канонічного права Церкви та чинного законодавства цих держав;
з) приймає рішення з питань взаємовідносин з іншими Помісними Православними Церквами та релігійними організаціями.
4.6. Помісний Собор являє собою останню інстанцію, яка має право розглядати догматичні і канонічні відхилення в діяльності Патріярха УАПЦ.
4.7. Помісний Собор являє собою останню інстанцію, яка має право розглядати всі справи, попередньо розглянуті Архиєрейським Собором.
4.8. Головою Помісного Собору є Патріярх УАПЦ, а в разі його відсутності - місцеблюститель.
4.9. Ухвали Помісного Собору набувають правосильности, коли їх прийнято звичайною більшістю присутніх членів Помісного Собору, включаючи 2/3 від загального числа архиєреїв. При рівності голосів переважає думка, за яку голосує Предстоятель УАПЦ.
4.10. Помісний Собор затверджує порядок денний, програму і реґламент проведення своїх засідань, а також обирає президію, секретаріят і формує необхідні робочі органи.
4.11. До президії Помісного Собору входять: Патріярх, два архиєреї, один священик, один мирянин. Президія керує засіданнями Собору.
4.12. Секретаріят Помісного Собору складається з секретаря в архиєрейському сані, двох помічників: клирика і мирянина. Секретаріят несе відповідальність за підготовку матеріялів для роботи Собору і за ведення протоколів засідань. Ці протоколи підписуються Головою та членами президії.
4.13. Президія, секретар і голови робочих органів складають Соборну Раду.
4.14. Соборна Рада є керівним органом Помісного Собору. До її компетенції належать:
а) координація всієї діяльности Собору;
б) розгляд справ, які повстають з порядку денного і внесення пропозицій про порядок їх вивчення Собором;
в) розгляд процедурних і протокольних питань;
г) адміністративно-технічне забезпечення нормальної діяльности Собору.
4.16. Помісний Собор відкривається Архиєрейською Святою Літургією, а його щоденні засідання починаються і закінчуються спільною молитвою.
4.17. Засідання Помісного Собору очолює голова або його заступник за пропозицією голови.
4.18. У засіданнях Помісного Собору УАПЦ, крім членів, можуть брати участь запрошені богослови, спеціялісти, спостерігачі та гості. Ступінь їхньої участи визначається реґламентом, але в будь-якому випадку вони не мають права вирішального голосу. Пропозиції щодо проведення закритих засідань виносяться на розгляд Помісного Собору Соборною Радою.
4.19. Ухвали Помісного Собору набувають правосильности відразу після їхнього прийняття та підтвердження підписом Патріярха.
5.0. Архиєрейський Собор
5.1. Архиєрейський Собор діє в часі між Помісними Соборами для реґулювання і погодження духовних справ, що перевищують обсяг повноважень і компетенцію окремих єпископів УАПЦ, а також для розв’язання судових справ, що перевищують компетенцію Патріяршого суду.
5.2. Архиєрейський Собор становлять всі єпархіяльні та вікарні архиєреї УАПЦ.
5.4. Архиєрейський Собор підзвітний Помісному Соборові.
5.5. До обсягу діяльности Архиєрейського Собору належать такі справи:
а) нагляд за впровадженням у життя постанов Помісного Собору;
б) обговорення питань віри і методів місійної праці в Церкві;
в) узгіднення церковних відправ;
г) піклування про переклади і апробація українських перекладів Святого Письма і богослужбових чинів для вжитку в Церкві;
ґ) апробація підручників для навчання Закону Божого;
д) встановлення приписів щодо обов’язків клиру і чернечого чину;
е) опіка над належним вихованням і освітою кандидатів на священиків і церковнослужителів;
є) підготовка канонізації святих і затвердження нових Богослужб, молитов і церковних пісень;
ж) створення чи анулювання єпархій;
з) створення чи анулювання церковних установ і духовних шкіл загальноцерковного призначення та затвердження положень, які реґулюють їхню діяльність.
5.6. Архиєрейський Собор є першою інстанцією, яка має право розглянути догматичні і канонічні відступи в діяльності Патріярха.
5.7. Архиєрейський Собор розглядає канонічні порушення архиєреїв, скарги на архиєреїв, непорозуміння мії двома чи більше архиєреями.
5.8. Архиєрейський Собор вирішує справи заборони Богослужіння духовних осіб на підставі постанови церковного суду і виносить рішення в справах відлучення від церковного спілкування.
5.9. Архиєрейський Собор в разі необхідности видає Соборні Архиєрейські Послання, які мають канонічну правосильність для УАПЦ.
5.10. В разі смерти або відходу від УАПЦ Патріярха Архиєрейський Собор і Патріярша Рада збираються старшим за часом хіротонії архиєреєм і обирають зі складу архиєреїв УАПЦ Місцеблюстителя, який зобов’язаний протягом трьох місяців скликати Помісний Собор для вибору Патріярха.
6.0. Патріярх
6.1. Предстоятелем УАПЦ є Патріярх, що має титул «Святіший Патріярх Київський і всієї України» і повинен бути громадянином України. Постійним місцем перебування Патріярха є м.Київ.
6.2. Патріярх має першість чести серед єпископату УАПЦ і підзвітний Помісному Соборові і Архиєрейському Соборові.
Патріярх є правлячим архиєреєм столичної Київської єпархії.
В разі необхідности Патріярх може мати вікарного єпископа.
6.3. Ім’я Патріярха поминається в усіх храмах УАПЦ і виголошується в такій формі: «Святішого Отця нашого ... (ім’я), Патріярха Київського і всієї України».
6.4. Патріярх піклується про життя УАПЦ і керує нею разом із Патріяршою Радою.
6.5. Відносини Патріярха з єпископатом відповідно до загальноправославної традиції визначаються:
а) 34-им правилом Святих Апостолів;
б) 9-им правилом Антіохійського Собору.
6.6. До компетенції Патріярха належить:
а) скликання Помісного і Архиєрейського Соборів, засідань Патріяршої Ради та головування на них;
б) організація виконання постанов Помісного і Архиєрейського Соборів, Патріяршої Ради;
в)подання звіту про життя УАПЦ за період між Помісними та Архиєрейськими Соборами;
г) підтримування єдности ієрархії УАПЦ;
ґ) звертання з пастирськими посланнями до всієї повноти УАПЦ;
д) видання загальноцерковних документів після їхнього схвалення Патріяршою Радою;
е) спілкування з представниками інших Помісних Православних Церков та главами інших віровизнань для виконання постанов Помісного і Архиєрейського Соборів;
є) видання указів про найменування й призначення єпископів, вікаріїв та інших осіб, рекомендованих Патріяршою Радою;
ж) візитація всіх єпархій УАПЦ;
з) подання архиєреям УАПЦ порад і настанов щодо їхнього особистого життя та виконання ними архипастирського обов’язку, а в разі неуважности до його порад звернення до Архиєрейського Собору;
и) прийняття скарг на архиєреїв і надання їм належного ходу;
і) дозвіл на відпустку єпархіяльним архиєреям, нагородження встановленими титулами й відповідними нагородами клириків і мирян;
ї) турбота про своєчасне виготовлення Святого Мира та антимінсів.
6.7. Патріярх має особисту печатку та власний бланк з релігійною символікою, де зазначаються його ім’я та титул.
6.8. Зовнішніми ознаками Патріяршої гідности є куколь, дві панагії і хрест, зелена мантія, передвиносний хрест.
6.9. Сан Патріярха довічний.
6.10. Право суду над Патріярхом і виведення його на спокій належить Помісному Соборові в разі документально засвідченого грубого порушення Патріярхом канонічного права й Статуту УАПЦ, відходу від УАПЦ, тяжкої хвороби або старечої немочі, що унеможливлювала б виконання Патріярхом своїх повноважень.
6.11. В разі смерти Патріярха, його відходу на спокій, хвороби, старечої немочі, які б унеможливлювали виконання ним патріярших повноважень, Архиєрейський Собор під головуванням старшого за часом хіротонії архиєрея разом з Патріяршою Радою обирають Місцеблюстителя Патріяршого Престолу. Вибір Місцеблюстителя відбувається таємним голосуванням на альтернативній основі членами Архиєрейського Собору та Патріяршої Ради.
6.12. Церковне майно, яким володів Патріярх у силу свого положення і посади, після його смерти переходить у власність Патріярхії. Особисте майно успадковується згідно цивільного законодавства про спадщину.
6.13. У період міжпатріяршества:
а) УАПЦ керує Патріярша Рада під головуванням Місцеблюстителя;
б) ім’я Місцеблюстителя виголошується в усіх храмах УАПЦ;
в) послання до всієї Церкви, а також до глав інших Церков направляються за підписом Місцеблюстителя;
г) вікарний єпископ Київської єпархії керує Київською єпархією самостійно.
6.14. Не пізніше трьох місяців після звільнення Патріяршого Престолу Архиєрейський Собор і Патріярша Рада на чолі з Місцеблюстителем скликають Помісний Собор для обрання нового Патріярха.
6.15. Кандидат на посаду Патріярха повинен відповідати таким вимогам:
а) бути єпископом УАПЦ, мати богословську освіту, бажано вищу, досвід церковного керівництва і ґрунтовне знання канонічного права;
б) користуватися авторитетом і довірою ієрархів, клиру й мирян;
в) мати вік не менше сорока років;
г) бути українцем.
7.0. Патріярша Рада
7.1. Патріярша Рада є вищим постійно діючим виконавчим органом управління УАПЦ, який працює в період між Помісними Соборами.
7.2. До складу Патріяршої Ради входять з правом вирішального голосу: Патріярх (голова), два єпархіяльні архиєреї, два священики і двоє мирян.Члени Патріяршої Ради обирають зі свого складу секретаря, котрий відповідає за ведення протоколів засідань та іншої документації, стежить за дотриманням реґламенту, викликає членів Патріяршої Ради на засідання.
7.3. Патріярша Рада обирається Помісним Собором і підзвітна йому.
7.4. Патріярша Рада провадить діяльність у таких напрямах:
а) керівництво адміністративним розвитком Церкви, формування штату Патріярхії;
б) налагодження і підтримування стосунків з іншими Церквами й конфесіями, державними установами, суспільно-культурними й політичними організаціями;
в) організація виробничої, інформаційно-видавничої, фінансової діяльности УАПЦ;
г) координація навчально-виховної роботи, доброчинної, євангелізаційної діяльности;
ґ) підготовка кандидатур до єпископського служіння;
д) підготовка чергового Помісного собору.
7.5. Всі члени Патріяршої Ради мають рівне право голосу, право внесення проєктів рішень і участи в їхньому обговоренні, право повної інформації про діяльність Патріяршої Ради. Повноваження члена Патріяршої Ради, який проводить діяльність, несумісну зі Статутом УАПЦ, за рішенням Патріяршого Суду указом Патріярха призупиняються до наступного Помісного Собору.
7.6. Справи в Патріяршій Раді вирішуються за загальною згодою всіх присутніх на засіданні членів або більшістю голосів. При рівності голосів голос Голови є вирішальним.
7.7. Ніхто з присутніх на Патріяршій Раді не може утримуватися від голосування.
7.8. Рішення Патріяршої Ради набувають канонічної сили після схвалення указом Патріярха.
7.9. У випадках, коли Патріярх з якої-небудь причини тимчасово не може виконувати обов’язки Голови Патріяршої Ради, з благословення Патріярха головує на засіданнях Патріяршої Ради один з членів Ради в архиєрейському сані, не маючи при цьому канонічних повноважень місцеблюстителя Патріяршого престолу.
8.0. Патріярхія
8.1. Патріярхія є адміністративний центр самостійної в своєму устрої і управлінні УАПЦ. Для внутрішньоцерковного вжитку допускається назва «Київська Патріярхія».
8.2. Патріярхія утворюється або анулюється згідно рішення Помісного Собору і затверджується указом Патріярха. В міжсоборний період Патріярхія утворюється або анулюється Архиєрейським Собором разом з Патріяршою Радою і затверджується указом Патріярха.
8.3. Патріярхія діє під загальним керівництвом Патріярха і представляє за дорученням Патріярха і від його імени УАПЦ у стосунках з іншими Помісними Церквами, державними органами, громадськими об’єднаннями та іншими організаціями.
8.4. Патріярхія є юридичною особою, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді, має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
8.5. За поточну роботу Патріярхії відповідає керуючий справами Патріярхії, якого призначає Патріярх зі складу вищого клиру УАПЦ з попереднім погодженням кандидатури керуючого справами Патріярхії з Архиєрейським Собором і Патріяршою Радою.
8.6. Керуючий справами Патріярхії з благословення Патріярха, оформленого Указом Патріярха:
а) приймає за трудовими договорами або трудовими угодами робітників і службовців до Патріярхії;
б) відкриває поточні рахунки Патріярхії в банківських установах;
в) розпоряджається коштами Патріярхії;
г) виконує інші повноваження.
8.7. Патріярхія має фінансовий, господарський, видавничий, інформаційний та освітній відділи, Патріярший архів, які діють відповідно до положень, затверджених Указом Патріярха і очолюються начальниками відділів, які призначаються розпорядженнями Патріярха.
8.8. Технічне забезпечення діяльности і поточне діловодство Патріярхії здійснює Патріярша канцелярія, яку очолює Секретар Патріярхії (канцлер), призначений за погодженням з керуючим справами Патріярхії Указом Патріярха.
8.9. При Патріярхії Указом Предстоятеля можуть бути утворені незалежно від державних свої допоміжні страховий і пенсійний фонди. Порядок їх утворення і використання реґламентуються відповідними положеннями про ці фонди.
9.0. Єпархії
9.1. УАПЦ поділяється на єпархії - місцеві Церкви, які очолюються архиєреями й складаються з парафій, об’єднаних у деканати, а також з монастирів, духовних шкіл та інших церковних установ і підприємств, які знаходяться на канонічній території єпархії.
9.2. Межі єпархій на території України визначаються Архиєрейським Собором з врахуванням адміністративно-територіяльного поділу.
9.3. У кожній єпархії існують органи єпархіяльного управління, які діють у межах, визначених православними канонами й Статутом УАПЦ.
9.4. Єпархія утворюється клиром і мирянами УАПЦ, згуртованими у Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, що живуть в одному адміністративному або історичному реґіоні України, визнаючи канонічне право УАПЦ і дотримуючись православного візантійсько-українського обряду богослужінь.
9.5. Єпархія утворюється на установчому єпархіяльному соборі, який на прохання клиру і мирян скликається Патріярхом і очолюється ним самим або його повноважним представником в архиєрейському сані.
9.6. Рішення про утворення єпархії, її територіяльні межі та катедральне місто ухвалюється Архиєрейським Собором і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного Указу Патріярха.
9.7. У своєму внутрішньому устрої та зовнішніх стосунках єпархія керується Статутом УАПЦ, ухвалами Помісних і Архиєрейських Соборів, Указами Патріярха, рішеннями Патріяршої Ради, статутом єпархіяльної консисторії.
9.8. Рішення про ліквідацію єпархії УАПЦ, зміну її територіяльних меж та катедрального міста ухвалюється Архиєрейським Собором і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного Указу Патріярха.
10.0. Єпархіяльний архиєрей
10.1. Єпархіяльний архиєрей (правлячий архиєрей єпархії) за наступництвом влади від Святих Апостолів силою свого уряду має вищу загальну владу в єпархії, яку здійснює при соборному співдіянні клиру й мирян.
10.2. Вибір кандидатури єпархіяльного архиєрея здійснюється на єпархіяльному соборі з числа єпископів УАПЦ або священиків, гідних єпископського служіння.
10.3. Єпархіяльний архиєрей набуває канонічної повновлади на території єпархії після його вибору на єпархіяльному соборі, схвалення цього вибору Патріяршою Радою, рішення Архиєрейського Собору про призначення єпархіяльнього архиєрея, найменування на єпархіяльного архиєрея, архиєрейської хіротонії та Указу Патріярха про призначення правлячого архиєрея.
10.4. В разі неможливости призначення правлячого архиєрея єпархією може керувати Патріярх, єпархіяльний архиєрей іншої єпархії або адміністратор у священичому сані, який репрезентує Патріярха.
10.5. На допомогу єпархіяльному архиєреєві може призначатися вікарний архиєрей, повноваження якого визначаються указом про його призначення.
10.6. Єпархіяльний архиєрей зводиться на кафедру Патріярхом або його повноважним представником в архиєрейському сані з титулом, що включає сан і назву катедрального міста єпархії. Ім’я єпархіяльного архиєрея поминається за богослужіннями в усіх храмах єпархії.
10.7. Єпархіяльний архиєрей користується всією повнотою ієрархічної влади в справах віри й моралі, священнодіяння та пастирства.
10.8. Єпархіяльний архиєрей є повноважним представником Церкви перед державною владою з питань, які стосуються його єпархії.
10.9. До компетенції єпархіяльного архиєрея належить:
а) проповідь Слова Божого, духовна, архипастирська опіка у призначеній йому єпархії, турбота про збереження і розвиток духовного і національного життя і традицій УАПЦ;
б) турбота про належний духовний і освітній рівень душпастирів єпархії;
в) скликання Єпархіяльного Собору, засідань єпархіяльної ради та головування на них;
г) організація виконання указів Патріярха, постанов і рішень Помісного та Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради, Єпархіяльного Собору, єпархіяльної ради;
ґ) керівництво консисторією;
д) звертання з пастирськими посланнями до вірних єпархії, видання указів, які мають вищу канонічну силу для всієї єпархії;
е) рукоположення священнослужителів і хіротесія церковнослужителів для єпархії, монаший постриг;
є) нагородження церковними нагородами і благословенними грамотами;
з) посвячення новозбудованих і реставрованих храмів, антимінсів.
10.10. Після смерти, відходу на спокій або усунення за рішенням суду єпархіяльного архиєрея єпархією тимчасово керує адміністратор, призначений указом Патріярха на період 40 днів, після чого обирається новий єпархіяльний архиєрей.
11.0. Єпархіяльний Собор
11.1. Вищим органом, при співдіянні якого архиєрей керує єпархією, є Єпархіяльний Собор.
11.2. Єпархіяльний Собор скликається відповідно до квоти, визначеної указом єпархіяльного архиєрея за рішенням єпархіяльної ради.
11.3. Єпархіяльний Собор правлячим архиєреєм не рідше одного разу на рік. У випадку непередбаченої ситуації збирається Надзвичайний Єпархіяльний Собор.
11.4. До обов’язків єпархіяльного Собору належить:
а) обрання членів Помісного Собору;
б) обрання членів Єпархіяльної Ради і єпархіяльної Контрольної Ревізійної Комісії;
в) створення необхідних єпархіяльних установ;
г) заслуховування звітів і повідомлень про стан справ у єпархії та діяльність єпархіяльних установ, про життя в монастирях і прийняття рішень за ними.
11.5. Рішення на Єпархіяльному Соборі приймаються більшістю голосів.
12.0. Єпархіяльна Рада
12.1. Єпархіяльна Рада є вищим виконавчим органом управління єпархії, який діє в період між Єпархіяльними Соборами.
12.2. До складу Єпархіяльної Ради входить з правом вирішального голосу не менш як п’ять осіб: єпархіяльний архиєрей (голова), не менше двох клириків та не менше двох мирян.
12.4. Єпархіяльна Рада провадить діяльність згідно Положення про Єпархіяльну Раду, затвердженого Патріяршою Радою.
12.5. Всі члени Єпархіяльної Ради мають рівне право голосу, право внесення проєктів рішень і участи в їхньому обговоренні, право повної інформації про діяльність Єпархіяльної Ради.
12.6. Рішення Єпархіяльної Ради приймаються більшістю голосів за наявності кворуму і набувають канонічної сили після схвалення указом єпархіяльного архиєрея.
13.0. Консисторія
13.1. Виконавчим органом управління єпархією є консисторія (єпархіяльне управління), яка створюється за рішенням єпархіяльних зборів Указом Патріярха як адміністративний центр єпархії і здійснює управління парафіями, монастирями, духовними школами, виробничими й господарськими закладами та іншими церковними установами єпархії.
13.2. Консисторія діє під загальним керівництвом єпархіяльного архиєрея і представляє за його дорученням і від його імені єпархію в стосунках з церковною владою, іншими єпархіями, державними органами, громадськими об’єднаннями та іншими організаціями.
13.3. Консисторія є юридичною особою, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді, має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
13.4. Штатний розклад і персональний склад Консисторії затверджуються указом правлячого архиєрея за погодженням з єпархіяльною радою.
13.5. За поточну роботу консисторії відповідає канцлер (секретар) консисторії, якого призначає єпархіяльний архиєрей.
13.6. При консисторії можуть створюватися відділи, управління, постійно діючі та тимчасові комісії з власними статутами, наділені правом юридичних осіб.
14.0. Деканат
14.1. Парафії УАПЦ, що належать до однієї єпархії і розташовані на території одного або кількох адміністративних районів України, можуть об’єднуватися в деканати (благочиння).
14.2. Деканат утворюється на установчих деканальних зборах, які на прохання клиру і мирян скликаються єпархіяльним архиєреєм і очолюються ним самим або його повноважним представником у священичому сані.
14.3. Рішення про утворення деканату, його територіяльні межі та центр ухвалюється Єпархіяльною Радою і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного указу єпархіяльного архиєрея.
14.4. Деканат очолює декан, якого пропонують деканальні збори і призначає своїм указом єпархіяльний архиєрей.
14.5. У своєму внутрішньому устрої, діяльності та зовнішніх стосунках деканат керується Статутом УАПЦ, рішеннями Помісних, Архиєрейських і Єпархіяльних Соборів, Указами Патріярха і єпархіяльного архиєрея, рішеннями Патріяршої Ради та єпархіяльної ради, статутом єпархіяльної консисторії.
14.6. Компетенція декана визначена в «Положенні про деканати і деканів», затвердженому Патріяршою Радою.
15.0. Парафія
15.1. Парафія - це громада вірних УАПЦ, яка складається зі священнослужителів, церковнослужителів і мирян і знаходиться під канонічним керівництвом свого єпархіяльного архиєрея та настоятеля.
15.2. Парафія утворюється клиром і не менш як десятьма мирянами УАПЦ, згуртованими у Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, на установчих парафіяльних зборах, які на прохання клиру і мирян скликаються єпархіяльним архиєреєм і очолюються ним самим або його повноважним представником в священичому сані. Діяльність парафії набуває правосильности з виданням указу єпархіяльного архиєрея про її створення.
15.3. Парафія забезпечує реґулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних УАПЦ, часте й побожне прийняття парафіянами Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних.
15.4. Парафія опікується парафіяльною церковою і її належним устаткуванням, може утримувати поза церквою каплиці та домові храми, цвинтарі.
15.5. Причет парафії встановлюється указом настоятеля і в разі потреби може включати одного або кількох церковнослужителів, паламарів, співців, обов’язки яких визначаються канонічним правом і штатним розкладом парафії.
15.6. Парафія має право юридичної особи, власну печатку, штамп і бланк, рахунки в банку, право ведення метричних книг, видання посвідчень і довідок про належність до парафії та прийняття в ній Святих Таїнств.
15.7. Майно Парафії складають церковні та інші будівлі, речі богослужбового вжитку, господарче устаткування, виробниче обладнання, література, транспорт, кошти та інша власність, набуті за рахунок доброчиннних пожертв, передані державою або іншими юридичними чи фізичними особами, одержані від власної діяльності.
15.8. Управління парафіяльним майном належить парафіяльній управі, котра веде докладний інвентар майна, книги прибутків і витрат, книги пожертв.
15.9. Парафія може утворювати підприємства й організації для виробництва речей богослужбового вжитку, відбудови, ремонту й утримання храмів, доброчинної допомоги, виготовлення й поширення друкованих, аудіо- та відеоматеріалів релігійного змісту, які діють на підставі власних статутів і мають право юридичної особи.
15.10. Органами парафіяльного управління є парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна управа.
15.11. Парафія припиняє діяльність за указом єпархіяльного архиєрея про її ліквідацію, виданому за рішенням парафіяльних зборів або єпархіяльного суду.
15.12. У випадку припинення існування парафії її майно переходить у власність єпархіяльної консисторії.
16.0. Настоятель парафії
16.2. Настоятель має вищу загальну владу в парафії, яку здійснює в порозумінні з парафіяльними зборами та парафіяльною управою.
16.3. В разі доведеного порушення настоятелем канонічного права й Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, тяжкої хвороби або старечої немочі, що унеможливлювала б виконання настоятелем своїх повноважень, його засудження церковним судом, відходу від УАПЦ або його власного бажання настоятель може бути звільнений від своїх обов’язків за рішенням парафіяльних зборів указом єпархіяльного архиєрея.
16.4. До компетенції настоятеля належить:
а) належна відправа Святої Літургії та інших богослужінь згідно з церковним уставом, відправлення Святих Таїнств, обов’язкова проповідь Слова Божого, душпастирська опіка вірних, релігійно-моральне навчання і виховання вірних, доброчинна діяльність парафії, догляд за станом храму, його оздобами та всім необхідним для богослужінь згідно з вимогами церковного уставу;
б) скликання парафіяльних зборів, засідань парафіяльної ради та головування на них, організація виконання указів Патріярха та єпархіяльного архиєрея, постанов та рішень церковної влади, ухвал парафіяльних зборів, керівництво парафіяльною управою, видання указів, які мають канонічну правосильність для всієї парафії;
в) репрезентація парафії в стосунках з церковною владою та іншими парафіями, з місцевими державними органами, громадськими організаціями та партіями;
г) нагляд за виконанням церковнослужителями їхніх обов’язків, нагородження церковнослужителів і мирян благословенними грамотами, нагляд за церковною дисципліною і фінансовими справами в парафії;
ґ) ведення парафіяльної школи, духовна опіка над братством, сестрицтвом, іншими мирянськими організаціями в парафії;
д) ведення реєстру парафіян, метричних книг, видання довідок, видання парафіяльного бюлетеня, офіційне листування.
16.5. Настоятель виконує свої обов’язки до відходу на спокій за винятком обставин, передбачених канонічним правом і Статутом УАПЦ.
16.6. В разі хвороби священика-настоятеля парафія мусить платити йому місячну винагороду не менше 90 днів та не може виселити його з церковного помешкання.
16.7. Настоятель може мати особисту печатку та власний бланк з релігійною символікою, де зазначаються його ім’я та сан.
16.8. В разі потреби на допомогу настоятелеві указом єпархіяльного архиєрея можуть призначатися священик-сотрудник і диякон, обов’язки яких окреслює указ про призначення.
17.0. Парафіяльні збори
17.1. Вища влада управління в парафії належить парафіяльним зборам.
17.2. Парафіяльні збори скликаються указом настоятеля не менше одного разу на рік в міру потреби.
17.3. Повноважними учасниками парафіяльних зборів є настоятель, священики, диякони, церковнослужителі й монахи, що входять до причету парафіяльного храму, миряни, які досягли 18-річного віку і є членами парафії. Парафіяльні збори є дійсними, якщо присутні 2/3 повноважних учасників.
17.5. Збори обирають секретаря, який відповідає за ведення протоколу парафіяльних зборів. Протокол підписують голова і секретар парафіяльних зборів.
17.6. Рішення парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів і затверджуються указом настоятеля парафії, після чого вони набувають канонічної правосильности для всіх клириків і мирян парафії.
17.7. В межах своєї компетенції парафіяльні збори:
а) обирають членів парафіяльної управи, контрольної ревізійної комісії, делеґатів на Помісний та Єпархіяльний Собор і деканальні збори;
б) вирішують питання, які стосуються внутрішнього життя парафії, забезпечуючи єдність парафії і чистоту православної віри, християнської моралі та побожности;
в) з погодження правлячого архиєрея затверджують, змінюють, анулюють і роз’яснюють статути парафії та парафіяльних установ, положення про комісії, власні постанови, які стосуються парафіяльного життя;
г) створюють підприємства, комісії і комітети для забезпечення господарчої діяльности;
ґ) розглядають і затверджують звіти парафіяльної управи, контрольної ревізійної комісії;
д) піклуються про справедливі відносини між Церквою і місцевою державною владою відповідно до канонічного права Церкви та чинного законодавства;
е) розглядають відхилення в діяльності членів церковного причету парафії, порушення ними Статуту УАПЦ, указів церковної влади та парафіяльного статуту.
18.0. Парафіяльна управа
18.1. Парафіяльна управа є виконавчим органом управління парафії, який діє в період між парафіяльними зборами і є їм підзвітний.
18.2. Парафіяльна управа складається з настоятеля, титаря, скарбника. За рішенням парафіяльних зборів її склад може розширюватися.
18.3. Парафіяльна управа обирається парафіяльними зборами і підзвітна їм. Склад парафіяльної управи погоджується з правлячим архиєреєм.
18.4. Парафіяльна управа розглядає всі адміністративні і господарчі справи парафії і втілює їх у життя.
18.5. Члени парафіяльної управи не можуть перебувати в родинних зв’язках з настоятелем парафії та один з одним.
19.0. Єпископат
19.1. Єпископи УАПЦ володіють повнотою канонічної влади в Церкві за правом апостольського спадкоємства. Ця влада передається єпископові в таїнстві рукоположення.
19.2. З моменту рукоположення єпископ користується всією повнотою ієрархічної влади в справах віри і моралі, священнодіяння і пастирства.
19.3. Єпископ за наступництвом влади від св.Апостолів є настоятелем місцевої Церкви - єпархії і канонічно керує нею при соборному співдіянні клиру і мирян.
19.4. Єпископи (архиєреї) носять титул, який включає найменування катедрального міста. Архиєрейські титули визначаються Архиєрейським Собором.
19.6. Кандидат до єпископського служіння повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід священнослужіння, вік не менше 30 років, прийняти чернечий постриг, мати відповідну освіту.
19.7. Кандидат до єпископського служіння, рекомендований єпархіяльним собором, повинен після належного іспиту бути затвердженим Архиєрейським Собором за погодженням з Патріяршою Радою. Після цього Патріяршою грамотою він нарікається у єпископи з титулом, що включає назву катедрального міста.
19.8. У межах канонічних повноважень єпископ має виключне право священичих і дияконських рукоположень, хіротесій у читця, монашого постригу, посвячення храмів і антимінсів для громад єпархії, що перебуває під його архипастирським керівництвом.
19.10. Свої повноваження єпископ здійснює через видання указів, грамот, циркулярів, пастирських послань і листів, які мають канонічну повновладу в межах єпархії.
19.11. Єпископ може бути позбавлений повноважень і виведений поза штат УАПЦ за рішенням Помісного або Архиєрейського Собору указом Патріярха.
19.12. Єпископ має власну печатку і бланк із особистою або єпархіяльною емблемою.
20.0. Священство
20.1. До священства УАПЦ належать вірні УАПЦ, які в таїнстві рукоположення дістали від єпископа благодатні дари Святого Духа, що дозволяють їм відправляти Святі Таїнства (за винятком священства) та інші богослужіння, проповідувати Святе Євангеліє, здійснювати пастирське керівництво народом Божим.
20.2. Кандидат до священичого служіння повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід церковнослужителя, вік не менше 23 років, бути одруженим першим шлюбом або неодруженим з обітом безшлюбности, мати відповідну духовну освіту або богословську підготовку, засвідчену письмовим висновком єпархіяльної екзаменаційної комісії, бути дияконом УАПЦ.
20.3. Кандидатура священика може бути відхилена правлячим архиєреєм на підставі висновку єпархіяльного духівника, який сповідав кандидата, без пояснення свого рішення.
20.4. Рукоположення кандидата до священичого служіння здійснює правлячий архиєрей єпархії, до якої належать кандидат як диякон та в якій він проходитиме служіння.
20.5. Перед рукоположенням кандидат складає священичу присягу за текстом, затвердженим Архиєрейським Собором.
20.6. Документом, який підтверджує канонічність рукоположення, є грамота рукоположення з зазначенням часу і місця рукоположення, імени та прізвища рукоположеного, імени й титулу святителя, яка видається в день хіротонії.
20.7. При прийнятті до клиру УАПЦ священика з іншої православної юрисдикції він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає священичу присягу та приймає таїнство покаяння.
20.8. При прийнятті до клиру УАПЦ священика з інославної конфесії, що зберегла апостольське спадкоємство свячень, він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає Сповідання віри, священичу присягу та приймає таїнство покаяння.
20.10. При виведенні священика поза штат йому дається відпускна грамота й указ з поданням причин виведення поза штат.
21.0. Дияконат
21.1. До дияконату УАПЦ належать вірні УАПЦ, які в таїнстві рукоположення дістали від єпископа благодатні дари Святого Духа, що дозволяють їм брати участь у відправі Святих Таїнств та інших богослужінь, допомагаючи єпископам і священикам при священнодіяннях.
21.2. Вибір кандидатів до дияконського служіння здійснюється церковною владою. Кандидат повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід церковнослужителя, вік не менше 20 року, бути одруженим першим шлюбом або неодруженим з обітом безшлюбности, мати відповідну духовну освіту або богословську підготовку, засвідчену письмовим висновком єпархіяльної екзаменаційної комісії.
21.3. Кандидатура диякона може бути відхилена правлячим архиєреєм на підставі висновку єпархіяльного духівника, який сповідав кандидата, без пояснення свого рішення.
21.4. Рукоположення кандидата до дияконського служіння здійснює правлячий архиєрей єпархії, до якої належать кандидат або в якій він проходитиме служіння.
21.5. Документом, який підтверджує канонічність рукоположення, є грамота рукоположення з зазначенням часу і місця рукоположення, імени та прізвища рукоположеного, імени й титулу святителя.
21.6. При прийнятті до клиру диякона з іншої єпархії, іншої православної юрисдикції він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння.
21.7. При прийнятті до клиру УАПЦ диякона з інославної конфесії, що зберегла апостольське спадкоємство свячень, він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає Сповідання віри та приймає таїнство покаяння.
21.9. При виведенні диякона поза штат йому дається відпускна грамота й указ з поданням причин виведення поза штат.
22.0. Церковнослужителі
22.1. До причету УАПЦ належать піддиякони, читці, свічконосці, співці та інші церковнослужителі УАПЦ, які дістали від єпископа або настоятеля благословення на участь у відправі богослужінь.
22.2. Вибір кандидатів до церковнослужіння здійснюється настоятелем.
22.3. Кандидат до церковнослужіння повинен відповідати ступеневі за якостями християнина, мати досвід парафіяльного життя, мати відповідну підготовку.
22.4. Над церковнослужителем може бути здійснена хіротесія правлячим архиєреєм, що підтверджується грамотою.
22.5. Покарання церковнослужителя здійснюється настоятелем парафії. Церковнослужитель має право захисту та подання апеляції до церковного суду.
23.0. Миряни
23.1. Миряни УАПЦ - це вірні православного віровизнання, які прийняли святе хрещення і миропомазання та зберігають живий зв’язок із парафіяльним храмом УАПЦ через участь у церковних богослужіннях, сповідь і Святе Причастя.
23.2. Миряни здійснюють євангельське служіння в світі, подаючи живий приклад виконання Божих заповідей, проповідуючи Слово Боже.
23.3. Миряни виступають учасниками таїнств хрещення та миропомазання, беручи на себе як хрещені батьки та матері обов’язок християнської опіки над тими, над ким таїнство було відправлене.
23.5. З благословення церковної влади миряни можуть займатися творчою, політичною, господарчою, військовою та комерційною діяльністю, брати на себе інші обов’язки суспільного служіння, котрі не суперечать християнському вченню та дозволяють виявити своє покликання, поширюючи в світі євангельську правду.
23.6. Обов’язком мирян є дбати про матеріяльний стан УАПЦ, жертвуючи частину своїх прибутків на потреби Церкви.
23.7. Розгляд канонічних проблем стосунків мирянина з церковною владою входить до компетенції парафіяльного настоятеля. Мирянин має право захисту та подання апеляції до церковних судів.
24.0. Монастир
24.1. Монастир є громадою вірних УАПЦ монашого сану, що прийняли обітниці послуху, безсрібництва і чистоти, згуртованою в Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, що прямує до євангельської досконалости, визнаючи канонічне право УАПЦ і дотримуючись православного візантійсько-українського обряду богослужінь та правил і традицій монашого життя..
24.2. Монастир створюється за рішенням Патріяршої Ради указом Патріярха на підставі подання єпархіяльного архиєрея, під канонічним управлінням якого монастир перебуває.
24.3. Монастир має право юридичної особи, власну печатку, штамп і бланк, рахунок у банку, право ведення метричних книг, видання посвідчень і довідок про належність до монастиря та прийняття в ньому Святих Таїн хрещення, миропомазання.
24.4. Майно монастиря складають церковні та інші будівлі, речі богослужбового вжитку, господарче устаткування, виробниче обладнання, література, транспорт, кошти та інша власність, набуті за рахунок доброчинних пожертв, передані державою або іншими юридичними чи фізичними особами, одержані від власної діяльності.
24.5. У своєму житті і діяльності монастир керується власним статутом, який затверджується Патріярхом.
24.6. За рішенням Патріяршої Ради Патріярх може надати монастиреві право ставропіґії.
24.7. Ставропіґійні монастирі перебувають під управлінням і канонічним керівництвом Патріярха й тих патріярших установ, яким Патріярх благословить такий нагляд і управління.
25.0. Церковне навчання
25.1. УАПЦ провадить духовну освіту й виховання своїх вірних через церковне передшкілля, парафіяльні початкові, середні та недільні школи, духовні середні та вищі учбові заклади.
25.2. Духовними школами УАПЦ є вищі та середні спеціяльні учбові заклади, які готують свещеннослужителів і церковнослужителів, богословів і церковних працівників.
25.3. Навчальні й навчально-виховні заклади УАПЦ діють на підставі «Положення про духовну освіту й релігійне виховання вірних УАПЦ» та мають власні статути і права юридичної особи.
25.4. Священнослужителі та миряни-катехити можуть з благословення компетентної церковної влади провадити навчання релігії в світських школах, установах і громадських організаціях, війську і місцях покарання, вміщувати свої навчальні матеріяли в засобах масової комунікації.
25.5. Священнослужителі, дбаючи про християнське виховання вірних, переданих під їхню душпастирську опіку, мають використовувати всі наявні засоби для цілісного формування гармонійної людської особистости, наділеної християнськими чеснотами, працюючи в усіх суспільних середовищах, переданих під їхню канонічну опіку.
25.6. Для євангелізації людської спільноти УАПЦ засновує Патріярші, єпархіяльні та парафіяльні періодичні видання, телестудії, радіостанції, видавництва, бібліотеки, інформаційні аґенції, мережі комп’ютерного зв’язку, що діють за власними статутами й мають права юридичної особи.
26.0. Організації мирян
26.1. З метою здійснення євангельського служіння Церкви миряни можуть засновувати при Патріярхії, єпархіяльних консисторіях і парафіях УАПЦ братства, сестрицтва, клуби, інші об’єднання вірних. Їхнє заснування відбувається на установчих зборах за участи повноважного представника компетентної церковної влади і проголошується указом Патріярха, єпархіяльного архиєрея або настоятеля парафії. Ці організації можуть мати свої статути і власний юридичний статус.
26.2. Компетентна церковна влада, яка здійснює духовну опіку над організацією чи об’єднанням і благословляє їхнє утворення, приймає відповідальність перед Богом за душпастирську опіку їхніх членів, встановлює для них особливі правила чи форми Богошанування, закріплюючи ці правила окремим правильником і стежачи за їхнім дотриманням.
26.3. Делеґати від організацій та об’єднань мирян, визнаних за юридичних осіб з погляду церковного устрою, беруть участь у соборовому житті УАПЦ, делеґуючи своїх представників на парафіяльні та деканальні збори, єпархіяльні та Помісні Собори в межах квоти, встановленої церковною владою.
27.0. Судова влада
27.1. Судову владу в УАПЦ здійснюють Помісний Собор, Архиєрейський Собор, Патріярший Суд і Єпархіяльний Суд.
27.2. Здійснення судової влади відбувається на основі «Положення про церковний суд в УАПЦ».
28.0. Закордонні установи
28.1. УАПЦ має поза межами України екзархати, деканати, парафії, монастирі, а також місії, представництва й подвір’я.
28.2. УАПЦ здійснює свою юрисдикцію над закордонними установами через відділ зовнішніх церковних зносин УАПЦ.
28.3. Зарубіжні установи УАПЦ в своєму управлінні й діяльності керуються Статутом УАПЦ і власними статутами.
29.0. Церковне майно
29.1. УАПЦ забезпечує задоволення своїх матеріяльних потреб на основі самофінансування. Її грошові надходження утворюються за рахунок добровільних пожертв віруючих і продажу предметів церковного призначення.
29.2. Центральний церковний бюджет формується за рахунок надходжень, які відраховують єпархії та ставропіґійні монастирі, коштів за продаж церковної літератури і предметів виробництва господарських установ.
29.3. Церковні установи фінансуються із загальноцерковних засобів шляхом самофінансування.
29.4. Церковні центри, монастирі, духовні школи і парафії можуть одержувати від місцевих органів державної влади у безкоштовне користування або у власність надане їм майно. В такому випадку вони відповідають за його збереження.
29.5. Церковні організації і установи можуть орендувати, будувати і купувати у власність будинки та інші приміщення для своїх потреб, а також інше майно.
29.6. Зарубіжні установи забезпечують себе коштами відповідно до своїх можливостей і законів тих країн, на території яких вони знаходяться.
29.7. Зарубіжні установи можуть одержувати дотації із загальноцерковних коштів. Розмір річних дотацій встановлюється Відділом зовнішніх церковних зносин і затверджується Патріяршою Радою.
29.8. Церковні кошти вносять на зберігання в банк на ім’я відповідної церковної установи і одержують по чеках за підписом розпорядника кредитів.
29.9. Грошові надходження парафій складаються з добровільних пожертв, з коштів за продаж свічок та інших предметів церковного вжитку, а також церковної літератури.
29.10. Єпархіяльні бюджети формуються за рахунок внесків парафій і монастирів. У тих єпархіях, де існують місцеві майстерні, які виробляють свічки, церковну утвар і таке інше, бюджет поповнюється також і за рахунок прибутку цих установ.
29.11. Управління церковним майном і фінансами провадиться матеріяльно відповідальними особами згідно з законом і положенням даного Статуту.
29.12. Розпорядником загальноцерковних фінансів і майна у межах бюджету є Патріярх разом з Патріяршою Радою.
29.13. Розпорядником загальноєпархіяльних фінансів і майна у межах бюджету є єпархіяльний архиєрей разом з Єпархіяльною Радою.
29.14. Розпорядниками фінансів і майна церковних установ у межах бюджету є їхні керівники.
29.15. Розпорядниками фінансових надходжень у межах парафіяльного бюджету є настоятель і титар.
29.16. Постачання парафій, монастирів та інших церковних установ свічками й іншими предметами церковного вжитку, церковною літературою здійснюється централізовано через єпархіяльні консисторії та забезпечується економами єпархій.
30.0. Контрольні ревізійні комісії
30.1. Патріярша Рада має право ревізії загальноцерковних і єпархіяльних коштів. Для здійснення такої ревізії нею утворюється Патріярша Ревізійна Комісія.
30.2. Патріярша Ревізійна Комісія є вищим контрольним органом УАПЦ, обирається з числа делеґатів Помісного Собору і є йому підзвітна.
30.3. Патріярша Ревізійна Комісія обирається в складі 7 осіб: 1 архиєрея, 3 клириків та 3 мирян.
30.4. Члени Патріяршої Ревізійної Комісії не можуть перебувати в родинних стосунках або духовному свояцтві зі Святішим Патріярхом, членами Архиєрейського Собору і Патріяршої Ради.
30.5. До обов’язків Патріяршої Ревізійної Комісії належать:
а) контроль відповідности Статутові УАПЦ статутів єпархій, парафій та інших закладів і установ УАПЦ та дотримання їх;
б) реґулярна ревізія, яка включає перевірку наявности грошових засобів, законности і правильности витрачання коштів, ведення прибутково-видаткових книг;
в) нагляд за станом майна Церкви, контроль за господарською діяльністю.
30.6. По проведенні перевірки Патріярша Ревізійна Комісія складає акти і подає їх до відома Патріяршої Ради. При виявленні зловживань Патріярша Рада має вжити передбачених засобів покарання. Якщо Патріярша Рада не правочинна усунути зловживання, на подання Патріяршої Ревізійної Комісії скликається Помісний Собор.
30.7. Єпархіяльним Собором з числа делеґатів обирається Контрольна Ревізійна Комісія єпархії у складі п’яти осіб: трьох клириків і двох мирян. Контрольна Ревізійна Комісія єпархії підзвітна Єпархіяльному Соборові.
30.8. Члени Контрольної Ревізійної Комісії єпархії не можуть бути в родинних стосунках або духовному свояцтві з єпархіяльним архиєреєм, членами Єпархіяльної Ради та працівниками єпархіяльної консисторії. Контрольна Ревізійна Комісія єпархії діє відповідно до вимог у межах єпархії.
30.9. Фінансова ревізія ставропіґійних монастирів здійснюється ревізійною комісією, призначеною Патріярхом.
30.10. Фінансова ревізія єпархіяльних монастирів, єпархіяльних установ і парафій проводиться за вказівкою правлячого архиєрея ревізійною комісією, призначеною Єпархіяльною Радою.
30.11. Контрольна ревізійна комісія парафії обирається з числа членів парафії парафіяльними зборами і є підзвітною їм.
30.12. Контрольна ревізійна комісія парафії складається з голови, його заступника і двох членів.
30.13. Контрольна ревізійна комісія парафії проводить ревізію всіх майнових прибутків і витрат парафії, інвентаризацію парафіяльного майна.
31.0. Пенсійне забезпечення
31.1. УАПЦ здійснює пенсійне забезпечення клириків і церковних працівників відповідно до «Положення про пенсійне забезпечення священнослужителів, церковнослужителів і церковних працівників УАПЦ».
31.2. Церковні працівники одержують у встановленому опрядку державну пенсію, якщо вони працюють у церковних установах за трудовою угодою.
31.3. УАПЦ має право на створення при Патріярхії власного пенсійного фонду. При єпархіяльних консисторіях можуть створюватися допомогові фонди для малозабезпечених священнослужителів і церковнослужителів та для допомоги на лікування.
32.0. Церковні реквізити
32.1. Патріярх і єпархіяльні архиєреї мають власну печатку, штамп і бланк з релігійною символікою та своїм іменем і титулом.
32.2. Патріярша Рада має власну печатку, штамп і бланк з релігійною символікою та написом «Українська Автокефальна Православна Церква - Патріярша Рада».
32.3. Патріярші установи, єпархіяльні консисторії, декани, настоятелі парафій, монастирі, церковні школи та передшкілля, парафії, екзархати, інші церковні установи з правом юридичної особи в Україні та поза її межами мають власні печатки, штампи та бланки з релігійною символікою й позначенням своєї офіційної назви або імени.
33.0. Церковні нагороди
33.1. УАПЦ приймає і використовує для вшанування гідних священнослужителів, церковнослужителів, монахів і мирян усі церковні нагороди й відзнаки, які встановлені Вселенською Православною Церквою.
33.2. За рішенням Помісного Собору Патріярх своїм указом може встановлювати нові церковні нагороди для вшанування гідних священнослужителів, церковнослужителів, монахів і мирян та визначати порядок їхнього присудження окремим положенням.
33.3. Процедура присудження і вручення церковних нагород і відзнак відбувається згідно з «Положенням про церковні нагороди і відзнаки».
34.0. Про зміни і доповнення до Статуту УАПЦ
34.1. Статут УАПЦ, виправлення й доповнення до нього приймаються на Помісному Соборі і набувають канонічної правосильности після їхнього проголошення Указом Патріярха.
СЛУХАЛИ: Проєкт взірцевого Статуту консисторії (єпархіяльного управління) Української Автокефальної Православної Церкви.
УХВАЛИЛИ: Схвалити взірцевий статут консисторії (єпархіяльного управління) й запропонувати єпархіям Української Автокефальної Православної Церкви затвердити на його основі статути власних центрів та подати їх до Держкомрелігії України на реєстрацію.
Статут консисторії (єпархіяльного управління) .......................................................єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
Схвалений Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Загальні положення
1.0. Консисторія (єпархіяльне управління) ......................... єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Консисторія) є релігійною організацією, що здійснює управління парафіями, монастирями, духовними школами та іншими релігійними організаціями ................................................................ єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
1.2. Консисторія керується в своїй діяльності наукою Святої Євангелії, право-славними догмами і канонами, статутом УАПЦ, указами Патріярха Київського і вієї України та правлячого архиєрея ........................................... єпархії УАПЦ, чинним законодавством України.
2.0. Юридичний статус
2.1. Консисторія є юридичною особою, яка репрезентує інтереси вірних ........................................ єпархії УАПЦ перед державними установами, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді.
2.2. Консисторія має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символі-кою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
2.3. Юридична адреса Консисторії: ..............................................................................
2.4. Зміни й доповнення до Статуту вносяться єпархіяльними зборами ......................................... єпархії УАПЦ і реєструються в державних органах після затвердження Патріярхом Київським і всієї України.
2.5. Діяльність Консисторії може бути припинена відповідно до ухвали Поміс-ного собору УАПЦ про скасування............................................................... єпархії УАПЦ.
2.6. В разі припинення діяльності Консисторії кошти та інше майно переходять у власність Патріярхії УАПЦ.
3.0. Напрямки діяльності
3.1. Консисторія здійснює поточне керівництво релігійними організаціями ......................................... єпархії УАПЦ та координацію їхньої діяльності.
3.2. Консисторія провадить місійну, катехитичну, видавничу, інформаційну, доброчинну, господарчу, фінансову діяльність згідно зі своїми завданнями та цим Статутом.
3.3. Для забезпечення релігійних потреб вірних .......................................... єпархії УАПЦ Консисторія засновує духовні навчальні заклади, засоби масової інформації, місійні центри, монастирі, братства, сестрицтва й інші суспільно-релігійні організації, бібліотеки, музеї, богословські товариства, клуби й гуртки, які діють на підставі власних статутів.
3.4. Консисторія дбає про розробку та здійснення програм соціяльної опіки, провадить доброчинну допомогу в лікарнях, шпиталях, сиротинцях, віськових частинах, місцях позбавлення волі.
3.6. Консисторія організує паломництва до християнських святинь, релігійні свята, фестивалі, концерти, лекції, конкурси, інші масові заходи для поширення християнської віри.
4.0. Внутрішній устрій
4.1. Консисторія як релігійний центр ............................................................. єпархії УАПЦ створюється Указом Патріярха Київського і всієї України.
4.2. ..................................................... єпархією УАПЦ та Консисторією керує правлячий архиєрей як вищий представник законодавчої, виконавчої та судової влади в Церкві.
4.3. Правлячий архиєрей канонічно приймає владу в ..................................... єпархії УАПЦ після затвердження його кандидатури єпархіяльними зборами .................................................... єпархії УАПЦ, обрання Архиєрейським собором УАПЦ, архиєрейської хіротонії та прилюдного оголошення про інтронізацію спеціяльним посланням.
4.4. В усіх правових справах ................................................... єпархії УАПЦ правлячий архиєрей виступає від її імені.
4.5. Правлячий архиєрей ................................................................ єпархії УАПЦ має особисту печатку та власний бланк з гербом і релігійною символікою, де зазначаються ім’я та титул правлячого архиєрея.
4.6. Штатний розклад і персональний склад Консисторії затверджуються указом правлячого архиєрея за погодженням з єпархіяльною радою.
4.7. При Консисторії можуть створюватися постійно діючі та тимчасові комісії.
4.8. Правлячий архиєрей .................................................................. єпархії УАПЦ виконує свої обов’язки довічно за винятком обставин, передбачених канонічним правом і статутом УАПЦ.
5.0. Фінанси та майно
5.1. Консисторія діє коштом добровільних пожертв, відрахувань релігійних орга-нізацій .......................................................... єпархії УАПЦ до єпархіяльного бюджету, розмір яких визначають єпархіяльні збори, прибутків від власної фінансової та господарчої діяльності.
5.2. Консисторія володіє, користується та розпоряджається з правом власності коштами й майном, що їй належать.
5.3. У власності Консисторії перебувають:
- будівлі, в тому числі культові споруди, предмети культу, об’єкти виробничого, соціяльного, доброчинного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертв або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах;
- грошові надходження від фінансової та господарчої діяльності, реалізації літератури та предметів релігійного вжитку, що провадяться відповідно до цього Статуту й чинного законодавства;
- інше майно, прямо і в виключній формі не заборонене законодавством України.
5.4. Консисторія може звертатися за добровільними фінансовими й іншими пожертвами та одержувати їх.
5.5. Фінінсовий звіт за календарний рік затверджується правлячим архиєреєм ...................................................... єпархії УАПЦ і подається єпархіяльним зборам.
5.6. Консисторія реалізує і розповсюджує релігійну літературу, звукозаписи та відеоматеріяли, предмети релігійного призначення, речі церковного вжитку.
5.7. Консисторія може використовувати будівлі, землю й майно, що передають-ся їй державними, громадськими організаціями або окремими особами на договірних засадах.
5.8. Консисторія як суб’єкт цивільного права відповідає за власними зобов’язаннями своїм майном і не відповідає за зобов’язаннями інших організацій, що мають свій статут, а також за зобов’язаннями своїх підприємств, що діють на підставі власних статутів.
5.9. Консисторія відраховує кошти на загальноцерковні потреби в розмірі, встановленому єпархіяльними зборами .................................................................. єпархії.
СЛУХАЛИ: Проєкт «Положення про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві».
В обговоренні запропоновано замінити слова «після схвалення відповідною церковною владою» в арт.2.5 та 3.5 на слова «після прийняття відповідного рішення за підписом членів суду».
УХВАЛИЛИ: Схвалити проєкт «Положення про Церковний Суд в Українській Автокефальній Православній Церкві» та провести на його основі формування Патріяршого та Єпархіяльних судів.
Положення про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві
Схвалене Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Вища судова влада
1.1. Вищою судовою інстанцією УАПЦ є Помісний Собор.
1.2. До виключної компетенції Помісного собору належить визначення відступів від канонічного права УАПЦ в діяльності Патріярха та прийняття ухвали про вихід поза штат або заборону священнослужіння Патріярха.
1.3. Помісний Собор має право розгляду скарг на діяльність Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради та Патріяршого суду УАПЦ, апеляцій на рішення судових установ УАПЦ.
1.5. Архиєрейський Собор є компетентною судовою владою для розгляду відступів від канонічного права архиєреїв УАПЦ, скарг на архиєрея, непорозумінь між двома чи більше архиєреями.
1.6. Архиєрейський Собор вирішує справи заборони богослужіння духовних осіб на підставі внеску Церковного Суду і виносить рішення у справах відлучення від Церкви на затвердження Помісного Собору.
2.0. Патріярший суд
2.1. Патріярший суд є вищою незалежною судовою інституцією в УАПЦ, до компетенції якої входить розгляд випадків порушення канонічного права юридичними особами (єпархіяльними консисторіями, монастирями, духовними школами, церковними підприємствами, парафіяльними громадами тощо) та визнання недійсності свячень священнослужителів УАПЦ.
2.2. Патріярший Суд обирається Помісним Собором у складі п’яти осіб духовного сану терміном на три роки і затверджується указом Патріярха.
2.3. Патріярший Суд є юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, печатку, штамп і бланк з позначенням свого найменування, керуючись у своїй діяльності реґламентом, затвердженим указом Предстоятеля УАПЦ.
2.4. Патріярший Суд має право розгляду апеляцій на дисциплінарні покарання, накладені єпархіяльними судами.
2.5. Вирок Патріяршого Суду набуває канонічної сили після прийняття відповідного рішення за підписом членів Патріяршого Суду.
2.6. Клирики й миряни можуть оскаржити в Патріяршому Суді указ чи рішення єпархіяльного архиєрея або єпархіяльної ради, якщо воно суперечить канонічному праву, Статутові УАПЦ та єпархіяльної консисторії. В разі доведення цієї суперечности указ або рішення мають бути скасовані, а моральні та матеріяльні збитки від його оприлюднення компенсовані винуватцем.
3.0. Єпархіяльний суд
3.1. Єпархіяльний суд є судовою інстанцією, до компетенції якої входить розгляд випадків порушення канонічного права священниками, дияконами, церковнослужителями й монахами, що входять до єпархіяльного клиру й причету, а також провадження подружніх процесів.
3.2. Єпархіяльний суд обирається єпархіяльним собором в складі 3-5 осіб духовного сану терміном на три роки й затверджується указом правлячого архиєрея.
3.3. Єпархіяльний суд суд є юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, печатку, штамп і бланк з позначенням свого найменування, керуючись у своїй діяльності реґламентом, затвердженим Указом правлячого архиєрея єпархії.
3.4. Єпархіяльний суд має право розгляду апеляцій на дисциплінарні покарання мирян, накладені настоятелями парафій.
3.5. Рішення єпархіяльного суду набуває канонічної сили після прийняття відповідного рішення за підписом членів Єпархіяльного суду.
3.6. Клирики й миряни можуть оскаржити в єпархіяльному суді указ чи рішення настоятеля парафії або парафіяльної управи, якщо воно суперечить канонічному праву, Статутові УАПЦ та парафіяльному статутові. В разі доведення цієї суперечности Указ або рішення мають бути скасовані, а моральні та матеріяльні збитки від його оприлюднення компенсовані винуватцем.
4.0. Церковні покарання
4.1. Велике відлучення від церковного спілкування (анатема) накладається Помісним Собором за найтяжчі злочини: єресь, віровідступництво, святотатство і полягає в повному виключенні з УАПЦ.
4.2. Мале відлучення від церковного спілкування накладається на мирян і церковнослужителів єпархіяльним архиєреєм за рішенням Патріяршого або єпархіяльного суду за злочини, обумовлені канонічним правом, і полягає в позбавленні на визначений час Святого Причастя, церковної виборної посади або місця в причеті та права голосу в вирішенні проблем церковного життя.
4.3. Позбавлення церковного поховання накладається на осіб, що здійснили самогубство свідомо й у здоровому глузді, і на тих, хто перебуває під анатемою.
4.5. Заборона священнослужіння накладається на єпископа Помісним Собором, а на священика й диякона Архиєрейським Собором за злочини, передбачені канонічним правом.
4.6. Виведення поза штат накладається на єпископа Архиєрейським Собором за свідоме й систематичне порушення Статуту УАПЦ та Указів Патріярха.
4.7. Виведення поза штат накладається на священиків і дияконів єпархіяльним архиєреєм зм рішенням єпархіяльного суду за свідоме й систематичне порушення Статуту УАПЦ, статуту консисторії, указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.8. Звільнення з посади, накладається єпархіяльним судом на клириків за порушення Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, Указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.9. Догана і виведення з числа членів парафіяльної громади з позбавленням права голосу в розв’язанні проблем церковного життя накладається єпархіяльним судом на церковнослужителів і мирян за порушення Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, Указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.10. Звинувачення подається до суду не менш як за десять днів до судового засідання і подається для ознайомлення звинувачуваному не менш як за три дні до судового засідання.
4.11. Звинувачуваний може скористатися на судовому засіданні послугами захисника.
4.13. Звинувачуваний має право апелювання до вищих судових інстанцій УАПЦ.
УХВАЛИЛИ: Підсумувати обговорення й прийняття статутових документів Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви прийняттям такої ухвали:
УХВАЛА ч.1 Третього Помісного СоборуУкраїнської Автокефальної Православної Церкви про внесення змін і доповнень до Статуту Української АвтокефальноїПравославної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктами, поданими Архиєрейським Собором 8 травня 1997 р. та Передсоборовою комісією,
обговоривши зміни та доповнення, запропоновані делеґатами Помісного Собору,
ухвалює і наказує:
1. Внести до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви від 5-6 червня 1990 р. зміни та доповнення відповідно до проєкту, запропонованого Архиєрейським Собором, та обговорення на Помісному Соборі 28 травня 1997 р.
2. Просити Святішого Патріярха Димитрія благословити Патріяршим указом використання Статуту Української Автокефальної Православної Церкви зі змінами і доповненнями Помісного Собору 28-29 травня 1997 р. як канонічної основи життя Української Автокефальної Православної Церкви.
3. Схвалити проєкт «Положення про Церковний Суд в Українській Автокефальній Православній Церкві» та провести на його основі формування Патріяршого та Єпархіяльних судів.
4. Схвалити взірцевий статут консисторії (єпархіяльного управління) й запропонувати єпархіям Української Автокефальної Православної Церкви затвердити на його основі статути власних центрів та подати їх до Держкомрелігії України на реєстрацію.
9. Внесення до святців нових подвижників землі Української
СЛУХАЛИ: «Церковне вшанування пам’яти святих новомучеників землі Української» (доповідь єпископа Харківського і Полтавського Ігоря).
Єдиний Єством безгрішний Господь зі Свого незглибимого милосердя сподобив в останні часи явити славний сонм мучеників і сповідників віри Христової на Українській землі. Той, Хто «із скелі вивів потоки і води потекли, як ріки» (Пс. 77: 16), вивів із народу Божого тисячі й тисячі відомих та невідомих православних християн, котрі, як наступники святих апостолів перед римськими прокураторами, твердо визнали свою віру перед безбожними мучитеями, відмовилися вклонитися ідольській омані, напоїли спраглу землю струмками своєї крови й тим зросили посіяні Самим Христом і Його святими апостолами зерна євангельської віри.
Ворожим підступом виведена з-під канонічної влади Вселенського Царгородського Патріярха, Українська Церква понад двісті років перебувала в тяжкій неволі. Царі земні прагнули стати вищими за Царя Небесного, перебрати владу над Його святою Церквою. Хоч не вбивали первістків українського народу, як єгипетські фараони, та перших з-поміж нього забирали з рідної землі й ставили собі на службу північні імператори. Нові Навуходоносори та Єзавелі нищили святі монастирі, відбирали церковні святині, зневажали православне духівництво. Скасувавши Патріярший устрій у Росії, вони запровадили державний синод, який від імени царя керував Церквою. Українські церковні книги палилися, давні звичаї викорінювалися. Святині Києва переносилися до нового Вавилону. Православне духівництво принижувалося й зневажалося.
Та знаходилися сповідники віри, котрі, як святитель Іоанн Золотоустий царицю Євдоксію, напучували, застерігали безбожних володарів, не боячись кари людської з остраху перед Божою карою. Митрополит Ростовський українець Арсеній Мацієвич відмовився складати присягу в Синоді, де були слова про найвищу судову владу імператриці в Церкві, протестував проти порушень церковного права втручанням світської держави, тож був позбавлений сану та засланий у монастир. А ті, хто бажав правдивого чернечого життя, тікали з України на святий Афон, у Румунію, і там, подібно до преподобного Паїсія Величковського, осявали цілий православний світ своїми подвигами.
В лютому 1917 р. захитався північний Вавилон, а останній його цар зрікся престолу. Церква Христова в Україні стала дбати про свій канонічний устрій. Київський, Полтавський, Подільський єпархіяльні собори закликали до скликання Всеукраїнського Помісного собору й здобуття Українською Церквою автокефалії - незалежності від чужоземних церковних центрів. Згідно з православною традицією, автокефалію проголошувала Церква народу по здобутті його політичної незалежности. Тож із проголошенням незалежности Української держави, збирається в Свято-Софійському соборі вКиєві 7 січня 1918 року перший Помісний Собор Української Церкви, якому передав своє благословення свт.Тихон, Патріярх Московський. Однак на той час у російських столицях Петербурзі та Москві богоборчі сили, очолювані Володимиром Ульяновим (Леніним) і Левом Бронштейном (Троцьким), вже вчинили переворот і захопили владу. Вони були добре організовані в Російську комуністичну партію (большевиків) і утворили мережу совєтів, через котрі здійснювали владу, та настановили повсюди своїх комісарів, що стежили за проведенням безбожницької політики. Російський совєтський уряд взявся будувати державу на засадах ідей комунізму - партійного вчення большевиків, за яким Церква мала бути знищена, власність скасована й передана державі, національні кордони зруйновані й большевицького вчення, за яким рушіями історії є класова ненависть й насильство.
У грудні 1917 року большевицька армія перейшла кордон України, захопила Харків, утворила там власний совєтський уряд у підпорядкуванні Москви, окупувала більшу частину України та оточила Київ. Помісний Собор, що прямував до проголошення Української Автокефальної Православної Церкви, було розігнано. Вночі на 26 січня 1918 року большевики розстріляли київського митрополита свт.Володимира Богоявленського. Почалося позбавлення священства громадянських прав, заборона викладання Христової віри в школах, вилучення церковного майна, блюзнірське загарбання православних святинь і продаж їх за кордон або нищення. 5 лютого 1918 р. Церква позбавлена прав володіння майном. Вся власність Церкви була оголошена державною, а громади православних християн були поставлені в становище орендарів, котрим тимчасово державою дозволялося користуватися храмами, ризами, священними сосудами. Практикувалося розкриття рак із мощами святих і наруга над ними.
Та безбожницьким силам не вдалося зломити й залякати православних українців. Для продовження праці над скликанням Помісного Собору для проголошення церковної автокефалії утворилася Вища Православна Церковна Рада. Богослужбові книги перекладаються сучасною українською літературною мовою, і 9 травня 1919 р. в Свято-Миколаївському соборі Києва вперше відправляється Служба Божа українською мовою. Керував хором композитор Микола Леонтович, якому й належала композиція літургійних співів. Під час перебування в домі батька-священика Микола Леонтович 23 січня 1921 р. був забитий невідомим бандитом.
10 липня 1919 р. Свята Літургія українською мовою була відправлена в Свято-Софійському катедральному соборі м.Києва. Коли російське духівництво стало чинити опір відроджуваній Українській Церкві, 5 травня 1920 р. українські парафії оголосили про повний вихід із юрисдикції Московського Патріярха й об’єднання в Українську Автокефальну Православну Церкву. На Покрову Пресвятої Богородиці в Свято-Софійському соборі м.Києва зібрався перший Помісний Собор відродженої Церкви. Собор відновив українську церковну ієрархію, застосувавши для цього мало відомий і практикований у виключних випадках у стародавній Александрійській Церкві чин пресвітерського рукоположення. Згідно з цим чином соборно були поставлені митрополит Василь Липківський і архиєпископ Нестор Шараївський.
Митрополит Василь Липківський народився 20 березня 1864 р. в родині священика Костянтина Липківського, настоятеля парафії с.Попудні на Київщині. Він вчився в Уманському духовному училищі (1873-1879), Київській Духовній Семінарії (1879-1884), Київській Духовній Академії (1884-1889). Дістав ступінь кандидата богослов’я. 1890 призначений на законовчителя Черкаської проґімназії. 20 жовтня 1891 р. прийняв священичий сан. Служив у Липовецькому повіті, а з 1903 р. - в м.Києві. 1905 р. за патріотичні переконання усунутий з посади директора Київської церковно-учительської школи, призначений настоятелем Солом’янської церкви м.Києва. 1917 р. очолив єпархіяльний з’їзд духівництва та мирян, на якому ухвалено автокефалію Української Церкви. В листопаді того ж року утворив Братство Воскресіння, невдовзі реорганізоване у Всеукраїнську церковну раду, що скликала Всеукраїнський Церковний Собор 1918 р. 22 травня 1919 р. за його настоятельством відправлено першу Службу Божу українською мовою у Свято-Миколаївському соборі м.Києва. 12 липня 1919 р. став настоятелем Свято-Софійського катедрального собору. Брав найактивнішу участь у заснуванні українських парафій, перекладі українською мовою текстів богослужінь, в запровадженні канонічного устрою в Українській Автокефальній Православній Церкві.
Тоді ж було рукоположено в єпископи оо.Іоана Теодоровича, Олександра Ярещенка, Юрія Міхновського і Степана Орлика.
Помісний Собор 1921 р. прийняв також засадничий для Української Церкви документ - «Київські канони», які починаються словами: «Шануючи в житті Христової Церкви все те, що було в минулому дійсним виявленням заповітів Христа і творчости Святого Духа в немочах людей, ухвалюємо: непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на семи Вселенських Соборах, що її прийняли наші предки за св.Володимира».
Українська Автокефальна Православна Церква в Україні з огляду на складні політичні обставини не змогла увійти в євхаристійне спілкування зі Вселенським Царгородським Патріярхом та стародавніми східними Православними Церквами. Але вже в польській зоні окупації, де лишилася значна кількість православних українців і білорусів, 1924 р. томосом Всесвятішого Вселенського Патріярха Григорія VII, було стверджено канонічне визнання Автокефальної Православної Церкви в Польщі.
Потужний церковний рух починається в Україні в той час, коли большевицька окупаційна влада намагалася назавжди викорінити віру Христову. І хоча духовне піднесення охопило мільйони людей, комісари та утворені ними совєти намагалися знешкодити силу духовного опору. За закликом Володимира Ульянова (Леніна) найменшу нагоду використовували, щоб притягти до судової відповідальности та покарати смертю духовних осіб за участь у протибольшевицьких визвольних змаганнях або співчуття до них. Священство та членів їхніх сімей позбавили громадянських прав, зокрема права голосу. На них наклали тяжкі податки, як на «нетрудовий елемент». Коли в проповідях зачіпалися проблеми соціяльної доктрини Церкви, проповідник міг бути жорстоко покараний репресивними органами («ЧК»), аж до страти. Відразу після встановлення совєтського режиму починають закриватися церкви, які перетворювали на клуби, таетри, кіно, спортивні зали, музеї безбожництва (атеїзму). Релігійні видання заборонено, на дні церковних свят влаштовуються масові народні гуляння або робочі дні. Вчинено спробу змінити календар, щоб перетворити неділю на робочий день: замість тижня запроваджено поділ на шестиденки, а потім п’ятиденки.
1921-1923 років в Україні лютував голод, викликаний не стільки посухою, скільки «політикою воєнного комунізму» большевицьких комісарів, під приводом якої для прохарчування совєтської бюрократії та війська в селян вилучалися всі хлібні запаси. Совєтська влада використала голод як привід для удару по Церкві й духівництву. Повсюдно проведено вилучення священних сосудів, напрестольних євангелій та інших коштовних речей. Стверджувалося, що таким чином здобуваються кошти для порятунку від голоду. Насправді ж більшість зібраних безцінних скарбів гинула, оберталася на засіб підготовки «всесвітньої революції». Тим часом спеціяльно створені комісії жорстоко грабували православні церкви. Парафіяни і священики, котрі зважувалися ставати в обороні храмів від грабіжників, жорстоко каралися «ревтребуналами». Протягом самого лише 1922 р. було розстріляно й закатовано духовенства в єпархіях Московської Патріярхії: у Харківській - 98, у Полтавській - 124, у Катеринославській - 92, у Чернігівській - 78, в Одесько-Херсонській - 191, в усьому СССР - 2691 представник білого духівництва й 5409 монахів . Тисячі людей загинули, обороняючи церковні святині від святотатства. У своєму листі до Політбюра ВКП(б) Ленін писав: «Чим більше представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства нам удасться розстріляти з того приводу, тим краще. Треба саме тепер провчити ту публіку так, щоб вони декілька десятків років навіть думати не сміли про якийсь спротив».
1922 року статті українського комуністичного діяча Василя Блакитного звинуватили УАПЦ в зв’язках із еміґраційним національним урядом і планування «одвертого наступу на наші радянські [совєтські] фортеці». Цим відкрилася шалена кампанія в пресі проти Української Церкви. Масово організовуються антирелігійні диспути. Взимку 1924 р. заборонено богословські курси, що діяли в Києві. Утворено в Україні відділи московського Союзу войовничих безвірників, які взяли на себе організацію протицерковного терору, цькування віруючих людей, закриття церков. З початку 1926 року почалися арешти священнослужителів. На Київщині й Житомирщині заарештовано 50 священиків, у січні 1926 р. в Київській тюрмі ґПУ перебувало понад 100 священиків. Були ув’язнені єпископи Костянтин Малюшкевич, Юрій Жевченко, Іван Павловський.
1 квітня 1926 р. заарештовано за звинуваченням в антисовєтській пропаґанді харківського архиєпископа Олександра Ярещенка, блискучі проповіді якого збирали тисячі людей. Владика Олександр народився на Полтавщині 12 вересня 1890 р., скінчив Московську Духовну Академію, а також вищу технічну школу. Він працював начальником Полтавської залізниці, але змінив високе світське становище на терновий вінець в Українській Церкві. Його змальовують як високого ставного брюнета з невеличкою «в квадрат» борідкою, з інтеліґентною, тонкою і стриманою вдачею. Він сміливо викривав у своїх проповідях большевицькі переслідування Церкви. Парафіяни надзвичайно шанували його за побожне життя. Невдовзі по арешті архиєпископа Ярещенка вислано до Москви, а потім у Ташкент. Туди приїздили на відвідини улюбленого архипастиря миряни з Харкова, з Єлисаветграда. Вони бачили незносні матеріяльні та моральні умови життя архиєрея, який до того ж страждав від спекотного клімату. Владика переносив усі труднощі з великим терпінням у надії повернутися в Україну. Але невдовзі його сліди було втрачено. Очевидно, нова хвиля арештів і розстрілів забрала архиєпископа Олександра.
4 червня 1926 р. був заарештований протодиякон Василь Потієнко, голова Вищої Православної Церковної Ради. Він народився 9 квітня 1898 р. в м.Сосниці на Чернігівщині, закінчив Київський університет, організував 20 парафій УАПЦ на Сосниччині. Після звільнення 1934 р. був заарештований удруге, ув’язнення відбував на Печорі. Повернувшись в Україну, брав участь у відродженні Церкви під час другої світової війни. Загинув при бомбардуванні 12 квітня 1945 року.
30 липня 1926 р. ґПУ заарештувало митрополита Василя Липківського. Він перебував у тюрмі спершу в Києві, потім у Харкові. Після звільнення 18 вересня 1926 р. його усунуто від керівництва Церквою. До осени 1934 р. митрополит Василь Липківський жив у Києві на Солом’янці під домашнім арештом, а потім його виселено в Олександрівську слободу. Владика був позбавлений права відправляти Службу Божу, перебував у вкрай важких умовах життя. Його старша донька і два сини були заслані на Сибір. 1937 р. владика Василь Липківський знов заарештований і розстріляний 27 листопада 1937 р. Похований на Лук’янівському кладовищі м.Києва.
До 1937 р. майже всі церкви й монастирі в Україні було зачинено, а більшість зруйновано. В Києві зруйновано Свято-Миколаївський собор на Печерську, Михайлівський Золотоверхий монастир, Братський Богоявленський монастир; Софійський собор перетворено на архітектурний музей, Володимирський собор - на антирелігійний музей. У Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові влаштовано «свинорадгосп», у Курязькому Озерянському монастирі під Харковом - дитячу колонію, Благовіщенський собор у Харкові став бензосховищем.
Сиґналом до широкомасштабного терору супроти Української Церкви став процес «Спілки визволення України», який тривав від 9 березня до 20 квітня 1930 р. Серед 45 підсудних двоє належали до активних мирян Української Автокефальної православної Церкви - професор Володимир Чехівський та його брат протоієрей Микола Чехівський. Визначний діяч Української церкви Володимир Чехівський, котрий закінчив Київську Духовну Академію й мав звання маґістра богослов’я, носив почесне звання всеукраїнського благовісника. Автор низки праць з церковної тематики. Засуджений до розстрілу, вирок замінено на десять років ув’язнення в таборах суворого режиму. 1937 р. вирок подвоєно. Загинув в ув’язненні. Прот.Микола Чехівський, засуджений на три роки, а 1933 р. - ще на 10 років ув’язнення. Помер у Якутії 1938 р. З підсудніх 18 було синами священиків. Під приводом суду над «СВУ» розгорнувся наступ большевиків на Церкву як організатора антисовєтського опору.
По цілій Україні пройшли масові арешти. Заарештовано й заслано в далекі концтабори архиєпископів Юрія Жевченка, Йосипа Оксіюка, Миколая Пивоварова, єпископів Юхима Калішевського, Максима Задвірняка, Юрія Тесленка, близько 700 священиків. Отець Демид Бурко згадує про великодню ніч 1930 р.: «Камера ґПУ в містечку Тиврові на Поділлі (в будинкові колишньої духовної семінарії). в ній дев’ять священиків,.. п’ять учителів і кілька селян. Рівно опівночі протоієрей михайло Холод надламаним голосом починає співати стиха Великодній тропар. Це враз передається іншим і камеру сповняє найурочистіший православний спів: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував. І так другий і третій раз прозвучала мелодія вічнорадісного тропаря... Та раптом - брязкіт ключів і лайка... Двері в камеру відчиняються і з наганом у руці на порозі стає дзорчий кірюша Лаламатов: «Замолчите сейчас же, петлюровская банда, а не то вы у меня запоёте в „молотилке". Божественна пісня замовкла... Тільки в серцях, у глибоко-ображених душах в’язнів бриніла вона й нечутним зойком линула до Бога»...
В травні 1930 р. ґПУ замкнуло до в’язниці митрополита Миколу Борецького, обраного після відсторонення владики Василя Липківського 1927 р. на київську катедру на пропозицію попередника. Ще від січня 1930 р. митрополит перебував під домашнім арештом. Його вивезли до Росії й ув’язнили в казематі політичного ізолятора в Ярославлі. Тортурами митрополит Борецький був доведений до божевілля. Помер у психіятричній лікарні в Ленінґраді.
Небувалих розмірів фізичне винищення духівництва й активних мирян набрало в Україні з призначенням Павла Постишева 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У, тобто фактичним намісником Сталіна в Україні. Жорстоко переслідувалися будь-які спроби надати від Церкви допомогу всім, хто страждав від голоду. Архиєпископа Костянтина Малюшевича заарештували за звернення до людей у Софійському соборі: «Дайте, брати й сестри, кусочок хліба голодному. А їх багато». В цьому влада побачила «антисовєтську пропаґанду».
1937 р. розгром Української Церкви в СССР було завершено. На свободі не лишилося жодного православного єпископа. Всі, хто не зрікся Христової віри, не підписав документи про зречення сану, опинилися в далеких таборах або були закатовані. Останній митрополит Іван Павловський (1930-1936) після закриття в Києві Успенського собору на Подолі, а потім останньої церкви Миколи Притиска мусив переїхати до Черкас і працювати там у бухгалтерській установі. Деякий час він жив у Росії в Бєлгороді біля кордону України, де його відвідували колишні парафіяни. В травні 1936 р. його було заарештовано, а потім митрополит загинув у совєтських таборах.
15 січня 1938 р. відділ культів НКВД оголосив розпорядження про закриття решти діючих церков. Рішення про закриття храму мали приймати місцеві відділи НКВД. Невдовзі з СССР надійшло 8 тисяч заяв про закриття церков. В Україні налічувалося цього року 243 541 члени Союзу войовничих безбожників. У жовтні 1838 р. народний комісар внутрішніх справ Єжов повідомив, що за 9 місяців року в СССР засуджено 238 священиків .
Годі полічити втрати Святої Православної Церкви в Україні за часів большевицького терору 1918-1938 рр. Вони не менші за число жертв богоборців Нерона, Доміціяна,Декія, Валеріяна, Діоклетіяна. Як і колись, за римських часів, новітня імперія ставила християнина перед вибором: життя ціною зречення Бога або жорстокі тортури, ув’язнення, смерть. І десятки тисяч новітніх сповідників і мучеників повторили подвиг своїх далеких попередників. Ідучи на муки, вони відмовлялися скоритися князеві цього світу, який звертався з трибун з’їздів і зі шпальт большевицької преси давно відомими словами: «Це все тобі дам, якщо впадеш і мені ... поклонишся!» (Мт. 4, 9). Святі мощі їх переховуються й досі під спудом, не в храмах рукотворних, але в сибірській тайзі, під водами Біломорканалу, у вічній мерзлоті Соловецьких островів. І над тими мощами святими творить нині наша Церква молитву подяки Богові в очікуванні двотисячолітнього ювілею від приходу в світ Спасителя. Ось наша жертва Богові за всіх і за все, жертва нашого народу, жертва, ціннішої за яку для людини не буває, бо повторює вона жертву Самого Відкупителя людства.
Від початків Христової Церкви мучеництво за Христа було непомильною ознакою Господньої прослави Його подвижника. Св.Ап.Павло в посланні до Євреїв навчає: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр. 13, 7). Святий же Іоан Богослов побачив на останньому суді перед агнцем «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» (Одкр. 7, 9), про який почув: «Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця... Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать» (Одкр. 7, 14-15).
Протягом перших трьох століть по Воплоченні Бога Слова християни добували й копіювали мученицькі акти - урядові протоколи допитів і присудів, описи смертей мучеників, свідчення очевидців їхніх страждань. В IV ст. єпископ Кесарійський Євсевій у своїй «Церковній історії» (Ekklhsiastikh ijstori[a) згадує про щорічне відзначення пам’яти святих мучеників.
У Східній Православній Церкві склалася практика канонізації - зарахування спочилих подвижників благочестя до лику святих, для якого достатньою підставою вважався чин мучеництва - загибелі за віру Христову від рук поган або єретиків. «Сама ж канонізація стосовно кожного нововизнаного святого полягала в тому, що було призначуване щорічне святкування його пам’яти в день його смерти (або в інший день, що мав для нього особливе значення), для чого його ім’я вносилося до місяцеслова або календаря єпархії і було приєднуване до імен інших святих єпархії для щоденного виголошення на літургії по здійсненні Таїнства Євхаристії, для чого вписувалося в так званий диптих церковний».
Сучасний православний церковний календар включає пам’ять сотень мучеників, постраждалих від іновірців та безбожників. Серед інших вшановуємо пам’ять невідомих 49 мучеників, що постраждали зі св.мч.Калістратом (27 вересня), великої громади мучеників, що постраждали в III ст. в Мелітіні (7 листопада), грузинського мученика Гоброна і з ним 133 воїнів (17 листопада), мученика Ази і з ним 150 воїнів (19 листопада), мученика Парамона і з ним 370 мучеників (29 листопада), 20 тисяч мучеників, спалених 302 р. в Нікомідії (28 грудня), 14 тисяч немовлят, убитих у Вифлеємі іродом (29 грудня), преподобних отців, убитих у Синії та Раїфі (14 січня), 1003 мучеників, убитих у Нікомідії 303 р. (7 лютого), священномученика Садока, єпископа Перського, і з ним 128 мучеників (20 лютого), 42 мучеників Аморійських (6 березня), 40 мучеників Севастійських (9 березня), преподобномученика Никона єпископа та 199 його учнів (23 березня), мучеників Руфина, Акилини та 200 воїнів (7 квітня), мучеників Дисана єпископа, Маріяка пресвітера, Авдієса та інших 270 мучеників (9 квітня), мучеників Мелетія, Стефана, Іоана та з ними 1218 воїнів з дружинами і дітьми (24 травня). Відповідно до цієї практики Помісний Собор Російської Православної Церкви 18 квітня 1918 р. встановив вшановувати 25 січня як день пам’яти всіх нових сповідників і мучеників. Протягом останнього часу Російська Церква здійснила низку канонізаційних процесів для гідного церковного пошанування своїх новітніх мучеників і сповідників. Нерідко ці процеси набувають суто політичного забарвлення, як у випадку з канонізацією царської родини або спробами пов’язати смерть священномученика Володимира Київського з національно-визвольним рухом в Україні.
Православні християни в Україні гинули від рук большевиків незалежно від змагання різних церковних юрисдикцій, часто провокованого й підживлюваного совєтським урядом. Всі вони стоять поряд у мученицькому хорі перед престолом Всевишнього, «зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках ... пальмове віття» (Одкр. 7, 9). Тож з подякою Богові за прославу сонму наших мучеників і сповідників віри Христової, а через них і всієї повноти Української Церкви, освячений Помісний Собор мусить прийняти рішення про внесення спільного дня пам’яти святих новомучеників землі Української до місяцеслова Української Автокефальної Православної Церкви, написання ікони та служби цим святим. Належним днем пам’яти здається 14 листопада - останній день перед початком Різдвяного посту. Адже саме цього дня, як стверджують сучасні історики, загинув 1937 р. мученицькою смертю митрополит Василь Липківський. В цьому місяці стався на півночі переворот, котрий і започаткував антицерковний терор в Україні. Під час Різдвяного посту 1917 року в Україну вторглися з півночі ворожі війська, вперше здійснивши терористичні акти щодо Православної Церкви та її вірних.
Хай же молитовний покров святих новомучеників землі Української захистить нас від розбрату й безбожницьких учень, зміцнить нашу Церкву й Богом бережену Україну нашу й напутить нас на шлях прощення й покаяння.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.2 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про причислення до лику святих українських подвижників благочестя і сповідників віри Христової»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
опрацювавши подані відомості про мученицькі подвиги святих страстотерпців землі Української, що за віру Христову і любов до братів своїх постраждали від безбожницької влади,
бажаючи гідно прославити святих заступників за Церкву і народ наш,
дбаючи про загальну користь православних християн
згідно з традиціями і звичаями Святої Соборної і Апостольської Церкви
ухвалює і наказує:
1. Благословити загальноцерковне шанування пам’яти святих новомучеників землі Української, що постраждали за віру Христову від безбожницької влади в 1917-1991 рр.
2. Внести до місяцеслова Української Автокефальної Православної Церкви під 14 листопада день пам’яти святих новомучеників землі Української.
3. Благословити використання окремого тропаря і кондака святим новомученикам землі Української та відправу їм загальної служби за чином служби мученикам.
4. Скласти окрему службу святим новомученикам землі Української.
5. Писати новопрославленим святим ікони згідно з визначенням Сьомого Вселенського Собору та споруджувати церкві й каплиці на їхню честь.
6. Закликати всю повноту Української Автокефальної Православної Церкви до молитви за виявлення й прославлення святих мощів мучеників і страстотерпців нового часу, що постраждали за віру Христову.
8. З вдячністю прийняти повідомлення про прославлення святих преподобного Паїсія Величковського, священномученика Володимира Богоявленського, святителя Петра Могили, преподобного Іова Княгиницького іншими Помісними Православними Церквами та внести їхні імена до місяцеслова.
10. Формування бюджету Патріярхії
СЛУХАЛИ: Пропозиції про відрахування до бюджету Патріярхії.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.3 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про бюджет Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з пропозиціями делеґатів і працівників Патріярхії
ухвалює і наказує:
Бюджет Патріярхії формувати в межах щомісячних відрахувань парафій та церковних установ Української Автокефальної Православної Церкви з врахуванням інфляції й реґулярною індексацією відповідно до таких катеґорій:
1. Міські парафії, які мають храми та священиків, - не менш як 15 гривень на місяць.
2. Сільські парафії, які мають храми та священиків, - не менш як 10 гривень на місяць.
3. Парафії, які мають священика і будують храм, - не менш як 5 гривень на місяць.
4. Парафії, які не мають свого священика й будують або збираються будувати храм, - не менш як 2 гривні на місяць.
Кошти подаються від парафій та церковних установ кожної єпархії щоквартально за три попередні місяці на пізніше 1 березня, 1 липня, 1 жовтня та 1 січня. Відповідає єпархіяльний архиєрей або адміністратор єпархії.
Четверте пленарне засідання
(29 травня, 12.00 - 14.30)
11. Привітання Помісного Собору
СЛУХАЛИ: п.Геннадій СІРЕНКО, голова Секретаріяту Конґресу Українських Націоналістів, привітав Собор від Голови КУН і проводу ОУН, народного депутата України п.Ярослави Стецько.
Голова Християнсько-Демократичної Партії України п.Віталій ЖУРАВСЬКИЙ передав вітання від партії, вказавши на роль УАПЦ в духовному відродженні України.
Архиєпископ Російської Істинно-Православної Церкви ІОАН привітав УАПЦ як Церкву-сестру. Він оголосив про рішення Священного Синоду ІПЦ нагородити Святішого Патріярха Київського і всієї України Димитрія орденом Св.Володимира Великого I ступеня і вручив нагороду.
12. Про повернення Скита Манявського
СЛУХАЛИ: Проєкт соборової ухвали про поверення Скита Манявського Івано-Франківській єпархії УАПЦ для відкриття там чоловічого монастиря.
Митрополит Галицький Андрій повідомив про тривалі намагання Івано-Франківської єпархії повернути святиню, про перші спроби влаштування в монастирі чернечого життя.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.4 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про повернення Скита Манявського Українській Автокефальній Православній Церкві»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктом, поданими делеґацією Івано-Франківської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви,
ухвалює:
Направити Президентові України п.Леонідові Кучмі, міністрові культури України п.Дмитрові Остапенку та голові Держкомрелігії України п.Вікторові Бондаренку листа такого змісту:
«Ми, учасники Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви, звертаємося до Вас зі словами любови. З волі Всевишнього здіймається хвиля релігійного відродження України. Будуються нові, реставруються старі храми, оживають монастирі, відроджується чернече життя.
Звертаємо Вашу увагу на те, що Івано-Франківська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви з 1990 р. неодноразово зверталася в усі урядові інституції з проханням про передачу їй православної святині - Скиту Манявського.
Скит Манявський, заснований 1609 р., був закритий австрійською владою 1785 р. Ця святиня занесена ЮНЕСКО до довідника архітектурних пам’яток світу. Але відреставровані будівлі монастиря далі підлягають нищенню і руйнуються. На превеликий жаль, цього не бачать міністри, іґноруючи пропозицію Івано-Франківської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви та віруючих краю взяти на себе усі витрати на подальші реставраційні роботи, відбудову церкви на території скиту й утримання цієї святині. Скит Манявський збереже своє значення не тільки як монастир, але і як музей, що викличе інтерес у туристів і прочан.
Варто відзначити, що скит ніколи не приймав унії. Хоч єпископ Григорій Хомишиин у тридцяті роки ХХ ст. купив його руїни, але жодного дня тут не вели духовного життя католицькі монахи. Передання ж Скиту Манявського іншим Православним Церквам викликало б велике занепокоєння, адже ж і місцеве населення, і Манявська сільська рада за передання святині Івано-Франківській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Лише Івано-Франківська обласна держадміністрація вважає, що передача святині Скит Манявський Івано-Франківській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви викличе якісь конфлікти.
Ореол святости монастиря не зникає і сьогодні. Щодня в стінах Скита Манявського українським монашеством відправляються Свята Літургія та інші богослужіння. З Блаженного каменя після 40-річної перерви потекла цілюща вода.
Просимо відновити історичну справедливість і передати Скит Манявський, що знаходиться на території села Маняви Богородчанського району Івано-Франківської області, в безоплатне користування монашій громаді Української Автокефальної Православної Церкви.»
13. Про церковний осуд організаторів розколу
СЛУХАЛИ: Пропозицію Львівської єпархії про анатемування владик Петра Петруся і Михаїла Дуткевича як організаторів розколу УАПЦ.
О.Ярослав Макарчук зачитав звернення до Помісного Собору, підписане від імени делеґації Львівської єпархії її 18 представниками:
Освященний Соборе!
Ваша Святосте, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всечесні отці, побожні миряни!
Жодна людська спільнота не може існувати без любови, належної взаємоповаги та дисципліни. Зміцнення церковного порядку завжди було важливою і постійною турботою вищої церковної влади з самого початку існування Христової Церкви, оскільки вона також являється спільнотою - громадою віруючих в Господа Ісуса Христа, покликаних творити своє вічне спасіння в умовах життя на землі. Українська Автокефальна Православна Церква, незмінно вірна канонам Церкви Вселенської і постановам своїх Помісних Соборів, завжди проявляла і неустанно повинна проявляти неухильну турботу про зміцнення церковної дисципліни. Всюди і завжди повинен підтримуватися благословенний устрій церковногоьжиття, і все те, що порушує його, що розхитує основи церковного миру і відводить нас на манівці від освячених віками церковних традицій і святовітцівських настанов, повинно усуватися з церковного життя.
Чи не є небезпечним, коли єпископ хоче бути вищим від Патріярха, Предстоятеля своєї Церкви? Чи не уподібнюється впалий в гординю архиєрей прародичам Адаму і Єві, які через непослух заповіді Бога штовхнули рід людський на погибель? Чи не є небезпечним для Церкви, коли Владика уподібнюється Каїну в ненависті до брата свого?
Ці питання не є риторичними. Ми просимо Помісний Собор звернути увагу на розвиток подій в нашій Львівській єпархії, яку донедавна очолював Владика Петро Петрусь.
Освященний Соборе! Ми дозволимо собі донести до вас переживання і голос духовенства і вірних Львівської єпархії і показати страшну дію розколу нашої Церкви. Аналіз і оцінка подій, які відбуваються в нашій єпархії останнім часом, свідчать, що сила злоби князя піднебесного замахнулася на саме святе, що є у нас - на нашу рідну Церкву, і що можуть бути зведені нанівецьвсі дотеперішні досягнення великої святої страдниці - Української Автокефальної Православної Церкви. До нас звертаються сотні занепокоєних та засмучених вірних. Оскільки мова йде не про поодинокий випадок, а про інциденти багаторазові, то бачимо, що мова йде про організований систематичний процес руйнації Церкви. Ці проблеми, Освященний Соборе, та неґативні неслідки їх вам всім відомі. Через затягування із розв’язанням цих проблем виникає неспокій та постійний тиск на совість вірних УАПЦ і є проблемою виникнення розколу на чолі з владикою Петром Петрусем.
Якщо окрема людина, яку посаду вона не займала б, забажає керуватися виключно своєю волею, то цим ніколи не досягне єдности, адже тільки через однодушність визнається істинна Церква Христова. Владика Петро Петрусь спричинив розкол, а розкол є пряма противага церковности. Значить він сам себе поставив поза Церквою. Як розкольник, він бажає за всяку ціну відмежуватися від своєї Церкви. Сподіваючись на прихильність окремих священиків і мирян, він твердить усім, що коли приймуть зверхність Константинопольського Патріярха чи Московської Церкви, то негайно стануть і «канонічними», і «благодатними». Ми теж за єдність Православних Церков, але єдність як Церков-Сестер, а не єдність «в підпорядкуванні». Владика Петро Петрусь зневажив не тільки особу Святішого Патріярха Димитрія, а найвищий сан у Церкві - Патріярха, який за словами Матвія Властаря, «є живим і одухотвореним образом Христа, який ділами і словами проповідує істину», сан, якого Українська Церква очікувала протягом 1000 років. Цим він виступив проти канонів Святої Церкви, які говорять: «Єпископам кожного народу треба знати першого з-поміж них, та визнавати його, як главу і нічого такого, що б перевищувало їхню владу, не творити без його розсуду» (Пр. Ап. 34; I Вс. 2; IV Вс. 9, 17, 28, 30; Антіох. 9, 13, 22).
Порушуючи Статут УАПЦ, іґноруючи соборноправність, пропаґує і вводить у дію синодальний устрій, при якому рядове духовенство і миряни не мають ніякого голосу в Церкві.
Архипастир повинен ревно нести даний йому Богом церковний послух, ставити його вище своїх особистих зручностей і турбот про земні блага. Владика Петро Петрусь робив якраз навпаки і своєю поведінкою спокушав інших на діла постидні і тим накликав нарікання на весь Єпископат і всю нашу Церкву. Він порушив настанову Ап. Павла: «Будь зразком для вірних в слові, в житті, в любови, в дусі, в вірі, чистоті» (I Тим. 4:12). Розкішні прийняття та багатоденні святкування іменин і різного роду ювілеїв при крайній убогості багатьох свядщеників і мирян породили осуд на всю Церкву. А Картагенський Собор забороняє єпископам піклуватися про розкішні столи і пишний спосіб життя, велить їм шукати гідностей, відповідних їхньому сану. Апостоли також застерігали, що єпископ має бути бездоганний, прихильний до бідних, чесний, не п’яниця, не блудник, не користолюбець».
Владиці Петрові забракло достатнього життєвого досвіду, освічености, віри, любови, щоб піднятися над особистими амбіціями, діяти в ім’я загального добра і злагоди. Він взяв на себе обов’язки правлячого архиєрея, голови філії МАКБ «Християнський Банк», ректора Львівської Духовної Семінарії, керуючого справами Київської Патріярхії УАПЦ, настоятеля Успенської церкви у Львові, і ні одного з них належним чином не виконував, а фінансовими і банківськими справами навіть зловживав. В той час, як канони говорять: «Єпископ, що лихви вимагає від боржників, нехай перестане, або нехай буде скинутий» (Пр. Ап. 44; I Всел. 17; IV Всел. 3; VI Всел. 10; Лаод. 4, 55; Антіох. 9, 13, 22), а також: «Єпископ нехай не приймає на себе світських турбот. А інакше нехай буде вилучений зі священного сану» (Пр. Ап. 6).
Наші древні церковні правила зобов’язують єпископа наставляти ієрея, щоб він не залишав тої церкви, до якої рукоположений, до кінця днів своїх (Номоканон, ст.52), а владика Петро постійно орієнтує і аґітує клир на перехід в юрисдикцію Російської чи Грецької Церкви.
Він брутально ворогував із Львівським крайовим ставропіґійним Братством св.ап.Андрія Первозваного, яке багато зробило для розвитку УАПЦ, пробував розколоти його. Під час Великого посту біля храмів благословляв розповсюджувати прокламації з неправдою і образами на Патріярха і братство. А св.Іоан Золотоустий навчав: «Хай і язик постить від сквернослов’я і сварні. Що за користь, коли ми утримуємось від птиці і риб, а братів догризаємо?» (2-а бесіда з приводу повалення царської статуї).
Розкол, ініційований владикою Петром, духовенство та вірні Львівської єпархії сприйняли з великим сумом. З великим обуренням ми читали циркуляри розкольників, в яких оправдовується зрада ідеї Автокефалії і похваляється ренеґатство єпископів, які показали спину своєму Патріярхові, а тепер шукають, якому чужакові кинутися в обійми і дорожче себе продати. Ми переконані, що всі, хто дотепер підтримує владику Петра Петруся, є жертвою великого і безсовісного обману. Тому вважаємо своїм священним обов’язком викрити цей обман і обманців та рятувати авторитет УАПЦ.
Зараз іде шалена кампанія, організована владикою Петром, по деканатах і парафіях, направлена проти Патріярха і проти Помісного Собору. Іде аґітація за відмову від автокефалії, від патріяршого устрою, від рідної церкви. Багато важливого часу вже втрачено, але негайні і ефективні дії допоможуть багатьом парафіянам та священикам не йти шляхом зради всього здобутого подвижниками УАПЦ. ваш голос підтримки і ваше рішення про належне покарання розкольників зробить багато. Вина за розкол нехай впаде на зрадників.
Чому ми вимагаємо покарати розкольників? Тому, що ми не бачимо розкаяння.
Тому звертаємось до Освященного Собору УАПЦ із зверненням, що за порушення церковних канонів владика Петро Петрусь безумовно підлягає позбавленню єпископської гідности, як такий, що зневажив благодать Святого Духа, що спасительно діє в Святій Христовій Церкві, і нехай владика Петро Петрусь буде відлучений від таїнств Церкви і спільноти вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
Пропонується такий проєкт соборової ухвали:
Постанова Освященного Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви про статус колишнього архиєпископа Львівського і Самбірського Петра ПЕТРУСЯ
Помісний собор вважає, що тяжким гріхом і духовним падінням владики Петра Петруся є те, що він своєю невідповідною як для архиєрея поведінкою зневажив ієрархію, священиків та мирян. Не виконував директив, доручень та наказів повноти УАПЦ на протязі свого перебування в Церкві, свідомо зривав корисні для Церкви заходи і акції, щоб захитати її авторитет. Проявляв відкритий непослух і прилюдно та цинічно зневажав особу Патріярха, творив і говорив неправду.
Вершиною його розкольницької діяльности було скликання 26 листопада 1996 р. т.зв. «помісного собору», який фактично утворив нову Церкву. Згідно канонів Церкви Христової, він згрішив тяжким гріхом: духовним падінням, бо через «самочинне зборище», на якому оголосив про відхід від Матері-Церкви, він вчинив розкол, «інший вівтар піднісши» (Ап. Пр. 31). Цим він завдав шкоди не лише своїй душі, але відвертає від Церкви і веде за собою деяких нестійких клириків і мирян. Такий гріх, якщо він залишиться нерозкаяним, за вченням Св.Отців Церкви не змивається навіть мученицькою кров’ю.
Закони Церкви Христової сильні авторитетом Божественного законодавця, сильні почуттям побожної відданости до Нього всіх тих, хто прагне іти за Його настановами. Вони приймаються до виконання добровільно при самому вступі до Церкви. А свідоме невиконання їх є рівносильним з відходом від Церкви. Апостоли, виносячи ухвали в питаннях церковних, посилалися на дію Святого Духа (Діян. 15:28). Також і Собори ухвалювали канони з волі Духа Святого (VII Всел. 1, Григорія Неокесар. пр.8). Тож і Помісний Собор УАПЦ проголошує:
Зволилося Духу Святому і нам, за протицерковні діяння і на підставі пр. 15 Константинопольського Двократного Собору, згідно якого, коли єпископ насмілиться відступити від спілкування зі своїм Патріярхом і вчинить розкол, Освященний Собор, констатуючи впертість і нерозкаяність владики Петра Петруся, з глибоким жалем і почуттям болю, турбуючись про єдність Церкви і маючи піклування про спасіння віруючих, вимушений заявити про відлучення колишнього архиєпископа Львівського і Самбірського Петра Петруся від таїнств Церкви і відчислення його із спільноти вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
Хай буде анафема!
Архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій засудив дії владик Петра Петруся й Михаїла Дуткевича, визнавши їх гідними найсуворішого осуду. Він визнав власні помилки, запропонував зняти з владики Петра єпископський сан, щоб він повернувся в РПЦ ігуменом, яким і пішов з Почаївської лаври.
Делеґат з Жовкви підтримав думку про соборове анатемування владики Петра Петруся.
О.М.Капій засудив дії владики Петра Петруся.
Єпископ Ігор заперечив потребу вдаватися до анатеми як найсуворішого церковного покарання. Церква не може силою відбирати благодать Духа Святого. Для чого знов повертатися до проблеми, вже розв’язаної Архиєрейським Собором 29 листопада 1996 р. відповідно до прецеденту з владиками Антонієм Масендичем і Володимиром Романюком, за порушення котрими Статуту УАПЦ Святіший Патріярх Мстислав не оголошував анатем, а тільки заявив, що вони своїми діями поставили себе поза УАПЦ? Ми вже констатували, що владики Петро Петрусь і Михаїл Дуткевич від часу бунту проти Патріярха до УАПЦ не належить, то чому знов прагнемо визнати їх за своїх архиєреїв, без чого не маємо над ними юрисдикції?
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.5 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про виведення поза клир Української Автокефальної Православної Церкви владик Петра (Петруся) і Михаїла (Дуткевича)»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктом, поданим делеґацією Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви,
обговоривши зміни та доповнення, запропоновані делеґатами Помісного Собору,
ухвалює:
1. Підтвердити правомочність дій Святішого Патріярха Димитрія і Архиєрейського Собору 29 листопада 1996 р. щодо архиєпископів Петра (Петруся) і Михаїла (Дуткевича), які відійшли в розкол і тими вчинками поставили себе поза клиром Української Автокефальної Православної Церкви.
2. Роз’яснити, що владика Петро (Петрусь) від 15 вересня 1996 р. і владика Михаїл (Дуткевич) від 29 листопада 1996 р. не належать до клиру Української Автокефальної Православної Церкви і не можуть втручатися у внутрішнє життя нашої Церкви.
3. Доручити Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви в разі продовження владиками Петром (Петрусем) і Михаїлом (Дуткевичем) протизаконної діяльности, спрямованої на дискредитацію Української Автокефальної Православної Церкви, звернутися до ґенерального прокурора України з проханням захистити честь і громадянські права вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
4. Застерегти священиків і семінаристів, які вільно чи невільно опинилися в розколі, що ті з них, хто до 12 липня 1997 р. не повернуться з покаянням до Святішого Патріярха Димитрія, не будуть включені до клиру Української Автокефальної Православної Церкви.
14. Вибори Патріяршої Ради
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до складу Патріяршої Ради згідно з виправленнями й доповненнями до Статуту УАПЦ.
Висуваються кандидатури:
1. Митрополит Галицький Андрій.
2. Архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій.
3. Єпископ Харківський і Полтавський Ігор.
4. Єпископ Львівський Макарій.
5. Митр.прот.Дмитро Близнюк (Івано-Франківська єпархія).
6. Митр.прот.Ігор Курпіта (Львівська єпархія).
7. Митр.прот.Юрій Бойко (Київська єпархія).
8. Митр.прот.Євген Василенко (Львівська єпархія).
9. Митр.прот.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія).
10. Митр.прот.Ігор Цимбала (Львівська єпархія).
11. Прот.Віталій Зубак (Харківсько-Полтавська єпархія).
12. Свящ.Василь Беринда (Хмельницька єпархія).
13. П.Роман Максимович (Львівська єпархія).
14. П.Євген Сверстюк (Київська єпархія).
15. П.Ярослав Прокопів (Івано-Франківська єпархія).
16. П.Микола Попик (Тернопільська єпархія).
17. П.Олександр Балацький (Черкаська єпархія).
Митр.прот.Дмитро Близнюк зняв свою кандидатуту. Решта імен внесена до бюлетенів для голосування. За Статутом Святіший Патріярх Димитрій входить до Патріяршої Ради як її голова в силу свого сану. Роз’яснюється порядок голосування: кожен повинен залишити в бюлетені імена двох архиєреїв, двох священиків і двох мирян. Таємне голосування забезпечує лічильна комісія. В зв’язку зі зникненням її голови, прот.Миколи Марчука, обов’язки співголів лічильної комісії покладаються на прот.Ярослава Макарчука та прот.Михайла Михайлюка.
Після проведення таємного голосування й завершення обліку голосів оголошується протокол засідання лічильної комісії:
«Ми, лічильна комісія III Помісного Собору УАПЦ у складі о.прот.Ярослава Макарчука (співголова), о.прот.Михайло Михайлюк (співголова), о.Сергія Підтягина, о.Григорія П’ятничука, о.Михайла Миронова, іподиякона Юрія Донцова засвідчуємо своїми підписами, що для голосування був виданий 361 бюлетень. У скриньці для голосування був виявлений 361 (триста шістдесят один) бюлетень. З них недійсними визнано 9 (дев’ять). Голоси розподілилися таким чином:
Архиєреї
|
1. Митрополит Галицький АНДРІЙ |
279 |
|
2. Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ |
98 |
|
3. Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР |
163 |
|
4. Єпископ Львівський МАКАРІЙ |
192 |
Священики
|
1. О.Ігор КУРПІТА |
203 |
|
2. О.Василь БЕРИНДА |
71 |
|
3. О.Євген ВАСИЛЕНКО |
52 |
|
4. О.Юрій БОЙКО |
120 |
|
5. О.Степан ЯРЕМЧУК |
15 |
|
6. О.Богдан ЧЕЛЯДИН |
137 |
|
7. О.Ігор ЦИМБАЛА |
22 |
|
8. О.Віталій ЗУБАК |
8 |
Миряни
|
1. Роман МАКСИМОВИЧ |
264 |
|
2.Євген СВЕРСТЮК |
204 |
|
3. Микола ПОПИК |
115 |
|
4. Ярослав ПРОКОПІВ |
139 |
|
5. Олександр БАЛАЦЬКИЙ |
12 |
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.6
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршої Ради Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі Статутом Української Автокефальної Православної Церкви,
відповідно до наслідків таємного голосування,
на підставі протоколу лічильної комісії
ухвалює:
Обрати Патріяршу Раду Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
1. Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ.
2. Високопреосвященніший митрополит Галицький АНДРІЙ.
3. Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
4. Митрофорний протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
5. Митрофорний протоієрей Богдан ЧЕЛЯДИН (Івано-Франківська єпархія).
6. Голова Львівського крайового братства п.Роман МАКСИМОВИЧ.
7. Редактор газети «Наша віра» п.Євген СВЕРСТЮК.
П’яте пленарне засідання
(29 травня, 15.30 - 17.00)
15. Вибори Патріяршої Ревізійної Комісії
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до Патріяшої Ревізійної Комісії. Висуваються кандидатури:
Високопреосвященніший архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ.
Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
Митрофорний протоієрей Володимир ЛИПКО (Івано-Франківська єпархія).
Митрофорний протоієрей Ігор ЦИМБАЛА (Львівська єпархія).
Протоієрей Олег КОВАЛЬ (Хмельницька єпархія).
П.Марія ГРИНИШИН (Івано-Франківська єпархія).
П.Марія ХОМЕНКО (Львівська єпархія).
П.Валентина ЧИШКОВА (Київська єпархія).
Високопреосвященніший архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ зняв свою кандидатуру. Решта імен вноситься до списків для голосування.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.7
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршої Ревізійної Комісії Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі Статутом Української Автокефальної Православної Церкви,
відповідно до наслідків відкритого голосування
ухвалює:
Обрати Патріяршу Ревізійну Комісію Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
Митрофорний протоієрей Володимир ЛИПКО (Івано-Франківська єпархія).
Митрофорний протоієрей Ігор ЦИМБАЛА (Львівська єпархія).
Протоієрей Олег КОВАЛЬ (Хмельницька єпархія).
П.Марія ГРИНИШИН (Івано-Франківська єпархія).
П.Марія ХОМЕНКО (Львівська єпархія).
П.Валентина ЧИШКОВА (Київська єпархія).
16. Вибори Патріяршого Суду
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до Патріяшого Суду. Висуваються кандидатури:
Митрофорний протоієрей Микола КАВЧАК (Львівська єпархія).
Протоієрей Василь БЕРИНДА (Хмельницька єпархія).
Протоієрей Віталій ЗУБАК (Харківська єпархія).
Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
Протоієрей Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
Всі кандидатури вносяться до списків для голосування.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.8
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршого Суду Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі «Положенням про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві»,
відповідно до наслідків відкритого голосування
ухвалює:
Обрати Патріярший Суд Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
Митрофорний протоієрей Микола КАВЧАК (Львівська єпархія).
Протоієрей Василь БЕРИНДА (Хмельницька єпархія).
Протоієрей Віталій ЗУБАК (Харківська єпархія).
Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
Протоієрей Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
17. Відкриття храму-подвір’я Вселенської Патріярхії
СЛУХАЛИ: Пропозицію єпископа Львівського Макарія підтримати рішення архиєрейського собору з 8 травня 1997 р. й клопотатися перед Його Всесвятістю Варфоломеєм I та Президентом України п.Леонідом Кучмою про відкриття в Києві храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярха.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.9
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про відкриття храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в Києві
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
визнаючи особливий зв’язок Української Автокефальної Православної Церкви зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір’ю, через яку Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви,
дбаючи про примирення й порозуміння поміж православними християнами України та їхню активну участь у житті Вселенського Православ’я,
схвалюючи рішення Архиєрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви від 8 травня 1997 р.,
ухвалює:
1. Просити Всесвятішого Вселенського Патріярха ВАРФОЛОМЕЯ благословити відкриття в Києві храму-подвір’я Вселенської Константинопольської Патріярхії.
2. Клопотатися перед Президентом України, Прем’єр-Міністром України та Київською міською державною адміністрацією про надання для храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в м.Києві гідного приміщення.
3. Просити Президента України виступити з ініціятивою про відкриття храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в м.Києві перед Всесвятішим Вселенським Патріярхом ВАРФОЛОМЕЄМ та урядом Туреччини.
18. Захист прав Свято-Миколаївської парафії м.Києва
СЛУХАЛИ: Становище в Свято-Миколаївській парафії м.Києва (настоятель о.Степан Яремчук).
О.Степан Яремчук звернувся до Помісного Собору з проханням захистити юридичні права Свято-Миколаївської парафії м.Києва, котру міська адміністрація намагається позбавити храму. Від часу повернення до УАПЦ статут парафії ще не перереєстровано, а храм домагається передати їй УПЦ-КП. Оголошене «Звернення до Помісного Собору від парафії св.Миколи Набережного м.Києва. Просимо III Помісний Собор УАПЦ доручити Патріяршій Раді звернутись до Президента, Уряду, Республіканського Комітету у справах релігій з проханням прискорити перереєстрацію парафії св.Миколи Набережного в лоно УАПЦ».
Питання з залу: Чи правда, що керуючий справами УАПЦ єпископ Ігор відмовився визнати належність о.Степана Яремчука до УАПЦ?
Єпископ Ігор: О.Степан Яремчук 1992 р. перейшов до УПЦ-КП, був учасником заколоту в жовтні 1996 р., відмовився визнати канонічну владу Святішого Патріярха Димитрія. Його особової справи не було (та й зараз немає) в Патріярхії. Тому коли на початку березня цього року з суду зажадали від мене відповіді, чи належить до юрисдикції Патріярхії УАПЦ о.Степан Яремчук, я згідно з законом і реальним станом речей відповів, що на 1 березня 1997 р. такого священика в клирі УАПЦ немає. Але о.Степан вже 4 березня звернувся до Святішого Патріярха з покаянням і 9 березня 1997 р. повернувся під його юрисдикцію. Тому зараз вже можна визнати його священиком УАПЦ й захищати його парафіяльний храм від зазіхань інших юрисдикцій.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.10
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про передання Свято-Миколаївського храмум.Києва (вул.Г.Сковороди, 12) Свято-Миколаївській парафії Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
заслухавши звернення настоятеля Свято-Миколаївської парафії м.Києва митр.прот.Степана Яремчука,
ухвалює:
Доручити Патріяшій Раді Української Автокефальної Православної Церкви звернутися до президента України з проханням прискорити передання пам’ятки архітектури XVIII ст. - Свято-Миколаївського храму м.Києва («Миколи Набережного»), що знаходиться на вул.Г.Сковороди, 12, - у безоплатне користування Свято-Миколаївській парафії Української Автокефальної Православної Церкви м.Києва.
19. Про піднесення владики Ігоря в сані
СЛУХАЛИ: Пропозицію о.Ігоря Курпіти (Львівська єпархія) піднести єпископа Харківського і Полтавського Ігоря в ступінь архиєпископа з огляду на його заслуги перед Церквою та вагу в Українській Автокефальній Православній Церкві східноукраїнської єпархії.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.11
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про піднесення єпископа Харківського і Полтавського ІГОРЯ до ступеню архиєпископа
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
з огляду на роль Харківсько-Полтавської єпархії у сучасному житті Української Автокефальної Православної Церкви,
враховуючи заслуги преосвященного єпископа Харківського і Полтавського Ігоря перед святою Христовою Церквою,
у відповідь на звернення до Помісного Собору канцлера Львівської єпархії митр.прот. Ігоря Курпіти,
ухвалює:
Піднести єпископа Харківського і Полтавського Ігоря до ступеню архиєпископа.
Помісний Собор закінчився спільною молитвою та Патріяршим благословенням присутніх.
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
+ ДИМИТРІЙ,
Патріярх Київський і всієї України
30 травня р.Б.1997
Протокол Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
м.Київ, Києво-Могилянська Академія
28-29 травня 1997 р.
Присутні:
Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ;
Високопреосвященніший Митрополит Галицький АНДРІЙ;
Високопреосвященніший Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ;
Преосвященний Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР;
Преосвященний Єпископ Львівський МАКАРІЙ;
священики й миряни - делеґати Помісного Собору: 374 чол., в т.ч. від Київської єпархії (16), Черкаської єпархії (15), Дніпропетровсько-Запорізької єпархії (13), Таврійської єпархії (5), Хмельницької єпархії (17), Харківсько-Полтавської єпархії (19), Івано-Франківської єпархії (95), Львівської єпархії (164), Тернопільської єпархії (30);
гості: п.Ярослав СКРИПНИК (син Святішого Патріярха МСТИСЛАВА), нар.деп. України. голова КУН і Проводу ОУН п.Ярослава СТЕЦЬКО, голова ХДПУ п.Віталій ЖУРАВСЬКИЙ, заст.гол. ОУН п.Олесь ШЕВЧЕНКО, спостерігачі від Української Православної Церкви Київського Патріярхату, Української Православної Церкви Московського Патріярхату, Української Греко-Католицької Церкви, делеґація від Російської Істинно-Православної Церкви, п.Валентин КОХНО (США), представник Держкомрелігії України п.Ігор КУНЧУРОВ, журналісти, представники партій, громадських організацій.
Перше пленарне засідання (28 травня, 13.00-15.00)
Молитва і благословення Собору Святіший Патріярхом Київським і всієї України Димитрієм.
1. Звіт Передсоборової комісії
СЛУХАЛИ: доповідь голови Передсоборової комісії єпископа Харківського і Полтавського Ігоря.
Передсоборова комісія була створена після тривалих наполягань східноукраїнських єпархій та Львівського крайового братства апостола Андрія Первозваного на скликанні чергового Помісного Собору. Вимога скликання Помісного Собору згідно зі Статутом УАПЦ була поставлена вперше 31 січня 1995 р. в Києві на зборах східноукраїнського священства. Але задоволено її не було внаслідок протидії владик Петра Петруся та Михаїла Дуткевича. Натомість без належного схвалення Помісним Собором тодішній керуючий справами Патріярхії владика Петро Петрусь вніс довільні зміни до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви і так його зареєстрував у Міністерстві національностей, міґрації та культів 5 червня 1995 р., юридично визнавши нашу Церкву новоствореною релігійною організацією. Події 18 липня 1995 р. (похорон владики Володимира Романюка й розправа над ним) та наступна реакція уряду, котрий хотів використати УАПЦ для розправи над УПЦ-КП, спричинили протистатутові дії владик Петра Петруся й Михаїла Дуткевича. 19 жовтня 1995 р. ці архиєреї самочинно уклали Акт об’єднання Церков УАПЦ та УПЦ-КП, обманом залучивши до нового неканонічного об’єднання Святішого Патріярха Димитрія.
Після того, як Святіший Патріярх Димитрій гідно оцінив авантюрне об’єднання й почав вживати заходів до налагодження канонічної дисципліни в Церкві, обидва архиєреї та їхні однодумці з УПЦ-КП, котрі вже спільно висвятили єпископів об’єднаної церкви Петра Брук де Траля й Іоана Бойчука, спробували вчинити розправу над Патріярхом і вірними йому владиками. Тоді 29 листопада 1996 р. відбувся Архиєрейський Собор УАПЦ, що задовольнив давню вимогу священства й вірних, вирішивши у відповідності до Статуту УАПЦ провести черговий Помісний Собор 28-29 травня 1997 р. в Києві. Того ж дня Святіший Патріярх затвердив Положення про Передсоборову комісію:
«1. Передсоборова комісія Київської Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Комісія) створюється Патріярхом Київським і всієї України для підготовки проведення чергового Помісного Собору УАПЦ.
2. Комісія створюється відповідно до чинного Статуту про управління УАПЦ (ст.II-2) й керується в своїй діяльності наукою Святого Євангелія, православними догмами й канонами, указами Патріярха Київського і всієї України.
3. Комісія має статус дорадчого органу, не володіє правоздатністю з погляду цивільного права. Її документи набувають юридичної правочинности після схвалення їх Патріярхом Київським і всієї України.
4. Діяльність Комісії провадиться в таких напрямках:
- розробка реґламенту Помісного собору й організаційне забезпечення його втілення в життя;
- координація підготовки проєктів рішень та інших документів Помісного собору відповідно до реґламенту;
- запрошення й реєстрація делеґатів і гостей Помісного собору відповідно до квоти, визначеної Патріяршим указом;
- інформація про підготовку до Помісного собору в засобах інформації, проведення пресових конференцій, ексклюзивне право оприлюднення проєктів соборових документів з благословення Патріярха; акредитація журналістів на соборі.
5. Керує діяльністю Комісії архиєрей, покликаний до цього Патріяршим указом за згодою єпископату УАПЦ.
6. До складу Комісії входять голова, секретар, референт, пресовий секретар, експерти з канонічного та цивільного права.
7. Офіційним початком праці Комісії вважається затвердження положення про неї та складу Комісії Патріяршим указом.
8. Повноваження Комісії припиняються з початком роботи Помісного собору, затвердженням реґламенту Помісного собору й прийняттям на Помісному соборі звіту Комісії.
9. Фінансування Комісії здійснюється коштом відрахувань кожною парафією УАПЦ 20 гр.
10. Комісія працює за адресою: 252191 Київ, вул.Лятошинського, 26 а, кв.30. Патріярхія УАПЦ. Тел. (044) 250 52 64. Прийомний день - п’ятниця, 12.00 - 17.00.»
На засіданні Вищої Церковної Ради 20 грудня 1996 р. сформовано склад Передсоборової комісії: єпископ Ігор Ісіченко (голова), священик Валерій Копійка (секретар), митр.прот.Василь Саган (експерт з канонічного права), миряни Валерій Лелюк (експерт з цивільного права), Олег Калениченко (референт), Микола Босак (прес-секретар). Тоді ж затверджено реґламент майбутнього Помісного Собору:
«1. Черговий Помісний собор УАПЦ проходить у Києві 28-29 травня р.Б. 1997 об 11.00-20.00.
2. Перед початком Помісного собору відправляються Архиєрейська Свята Літургія та хресний хід до місця проведення собору.
3. Делеґатами Помісного собору є: - єпископат УАПЦ; - всі священики УАПЦ; - один делеґат від мирян кожної парафії УАПЦ; - один делеґат від трьох осередків Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного.
5. Миряни обираються делеґатами Помісного собору на парафіяльних зборах дійсних членів громад, зареєстрованих на 1 березня 1997 р. в Патріярхії УАПЦ. Крайові братства УАПЦ делеґують своїх представників на основі протоколу Великої ради крайового братства.
6. Парафіяльні збори проводяться під головуванням настоятеля за участи всіх дійсних членів парафіяльної громади.
7. Підставою для реєстрації делеґатів Передсоборовою комісією є єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів, завірені підписами голови та секретаря, протоколи великої ради крайового братства.
8. Єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів і протоколи засідань великої ради крайового братства повинні бути подані до Передсоборової комісії не пізніше 1 квітня 1996 р.
9. Передсоборова комісія запрошує гостей Помісного собору відповідно до списків, затверджених Патріярхом Київським і всієї України.
10. На Помісний собор виносяться такі програмові доповіді: - «УАПЦ на порозі другого тисячоліття від приходу Спасителя в світ». Виступає Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ. Готується проєкт звернення до християн України і світу; - «Канонічна дисципліна Церкви та нова редакція Статуту УАПЦ». Виступають представники Статутової комісії . Готується проєкт нової редакції Статуту УАПЦ.
11. Реґламент доповідей - 20 хв., виступів - 5 хв., привітань - 3 хв. Тексти доповідей і проєктів соборових документів подаються до Передсоборової комісії для розмноження не пізніше як за тиждень до дня собору.
12. Вибори вищих статутових органів УАПЦ, канонізаційної, літургійної, учбової, видавничої та інших комісій відбуваються відповідно до прийнятої Помісним собором нової редакції Статуту УАПЦ після її схвалення.»
Було доручено Передсоборовій комісії провадити підготовку до Помісного собору у відповідности до цього реґламенту, провести обговорення проєкту нової редакції Статуту УАПЦ на конференціях духівництва й мирян.
Тепер підготовку проведено, проєкти обговорено й на матеріялі цих обговорень розроблено робочі матеріяли, роздані делеґатам. Для вирішення проблем, що стоять перед Помісним Собором, нам необхідно прийняти реґламент, запропонований у друкованій програмі, а також порядок денний собору.
УХВАЛИЛИ: I. Звіт Передсоборової комісії прийняти і визнати її роботу задовільною.
II. Схвалити такий Реґламент роботи Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви:
«1. Третій Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Собор) проходить у Києві 28-29 травня 1997 р.
2. Кожен робочий день Собору починається Святою Літургією й закінчується вечірнею.
3. Підставою для реєстрації делеґатів є єпархіяльні списки духівництва, протоколи парафіяльних зборів, протоколи великої ради крайового братства, подані до Передсоборової комісії не пізніше 8 травня 1997 р.
4. Повноважним членам Собору перед початком засідань видаються мандати. Повноваження делеґатів затверджуються Собором після звіту Передсоборової комісії.
5. На засідання Собору делеґати і гості допускаються тільки на підставі мандатів і запрошень, підписаних головою Передсоборової комісії.
6. Для організації роботи Собору обирається президія в складі всіх архиєреїв, двох священиків і двох мирян. Головою Собору є Святіший Патріярх. Пленарні засідання Собору веде голова президії, обраний за поданням Патріярха зі складу архиєреїв.
7. Собор обирає зі свого складу секретаріят, лічильну та редакційну комісії, очолювані делеґатами Собору в священному сані.
8. Прохання про виступи від делеґатів та про привітання від гостей подаються письмово до президії й задовольняються в порядку надходження в межах встановленого порядку денного.
9. Проєкти виправлень і доповнень до Статуту, ухвал і рішень Собору та його звернень допускаються до розгляду після їхнього подання в письмовому вигляді до секретаріяту.
10. Діє такий порядок прийняття рішень: проєкт подається до секретаріяту від делеґації її повноважним представником, він опрацьовується секретаріятом, по можливості розмножується, Собором до нього вносяться зауваження та проповнуються виправлення, зауваження розглядаються та приймаються або відкидаються, проєкт переробляється згідно з зауваженнями й ставиться на голосування.
11. Обрання робочих органів Собору, прийняття соборових документів здійснюється шляхом відкритого голосування; обрання вищих статутових органів УАПЦ - шляхом таємного голосування більшістю голосів, включаючи більшість голосів архиєреїв.
12. Час для доповідей не повинен перевищувати 20 хв., для виступів - 5 хв., для привітань - 3 хв.
13. Пропозиції про внесення змін і доповнень до Статуту УАПЦ подаються до секретаріяту тільки в письмовій формі від делеґацій єпархій або братств.
14. З кожного розділу порядку денного приймається окрема ухвала, яка набуває канонічної правосильности після її благословення Святішим Патріярхом і входить до Діянь Собору.».
III. Схвалити такий порядок денний Помісного Собору:
28 травня 1997 р.
Перше пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
12.00-13.30:
Друге пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
14.00-17.00
29 травня 1997 р.
8.00 Архиєрейська Свята Літургія(церква свт.Миколая).
Третє пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
10.00 - 11.30
Четверте пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
12.00 - 14.30
П’яте пленарне засідання(Києво-Могилянська Академія)
15.30 - 17.00
2. Вибори Президії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Президії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Президію Помісного Собору в такому складі:
1. Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ.
2. Високопреосвященніший митрополит Галицький АНДРІЙ.
3.Високопреосвященніший архиєп. Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ.
4. Преосвященніший єпископ Харківський і Полтавський ІГОР.
5. Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
6. Митрофорний протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
7. Митрофорний протоієрей Юрій БОЙКО (Київська єпархія).
8. Прот Іван СТАДНИК (Івано-Франківська єпархія).
9. Редактор газети «Наша віра» Євген СВЕРСТЮК.
10. Отаман «Прикарпатської Січі» Іван ШКЛЯРСЬКИЙ.
3. Вибори Секретаріяту Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Секретаріяту Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Секретаріят Помісного Собору в такому складі:
1. Митрофорний протоієрей Василь САГАН - голова.
2. Священик Василь МАКСИМІВ (Хмельницька єпархія).
3. Священик Іван ЛЕЩИК (Таврійська єпархія).
4. Іподиякон Тарас ДМИТРИК (Львівська єпархія).
5. Мирянин Микола БОСАК (Київська єпархія).
4. Вибори Лічильної комісії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Лічильної комісії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Лічильну комісію Помісного Собору в такому складі:
1. Протоієрей Микола МАРЧУК (Дніпропетровсько-Запорізька єпархія).
2. Митр. протоієрей Ярослав МАКАРЧУК (Львівська єпархія).
3. Священик Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
4. Священик Сергій ПІДТЯГИН (Харківсько-Полтавська єпархія).
5. Мирянин Юрій ДОНЦОВ (Харківсько-Полтавська єпархія).
5. Вибори Редакційної комісії Помісного Собору
СЛУХАЛИ: пропозицію Передсоборової комісії про обрання Редакційної комісії Помісного Собору.
УХВАЛИЛИ: Обрати Редакційну комісію Помісного Собору в такому складі:
1. Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР.
2. Протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
3. Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
4. Священик Валерій КОПІЙКА (Київська єпархія).
5. Д-р Роман МАКСИМОВИЧ (Львівська єпархія).
6. Редактор газети «Наша віра» Євген СВЕРСТЮК.
6. Українська Автокефальна Православна Церква напередодні двотисячоліття від приходу Спасителя в світ
СЛУХАЛИ: «Українська Автокефальна Православна Церква напередодні двотисячоліття від приходу Спасителя в світ» (доповідь Святішого Патріярха Київського і всієї України ДИМИТРІЯ).
Блаженні і Високопреосвященні архиєреї,
Високопреподобні та Всечесніші протоієреї, священики Божі,
побожні миряни, делеґати та гості нашого Собору!
Зібралися ми на Третій Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, яка почала діяти ще в розхитаній атеїстичній імперії, і вже сьомий рік діє в Українській державі. Перший Собор відбувся в 1990 році, другий - у 1993.
Щоб зберегти канонічну єдність з православним світом при оголошенні відходу від РПЦ ми, львівські священики, дали рівночасно телеграми до Московського Патріярха та його екзарха в Україні митрополита Філарета про вихід із їх юрисдикції. Останньому ми ще в лютому 1989 року написали відкритого листа, який був опублікований у лондонському «Віснику» та бавнд-бруківському «Українському православному віснику», закликаючи його до відновлення рідної Церкви в Україні.
Одночасно послали ми телеграми до Константинопольського Патріярха, а також до глави Української Автокефальної Православної Церкви в екзилі митрополита Мстислава. Коли з Константинополя не було звістки - ми прийняли юрисдикцію митрополита Мстислава, який походив із єрархії юрисдикції Автокефальної Православної Церкви в Польщі, а та Церква, в свою чергу, була потверджена Томосом Константинопольського Патріярхату в 1924 році.
Таким чином ми зберегли благодатне продовження Апостольської духовної спадщини. Московська Церква вже не мала права втручатися у справи УАПЦ. Жаль, що своєчасно не поцікавилася нашою справою матірна Церква. Святіший Патріярх Мстислав був у Константинополі у старанні відновити євхаристійне єднання з матірною Церквою, однак дальші політичні втручання стали на перешкоді.
Перший Собор не був добре підготовлений, але пройшов на високому духовному піднесенні як духовенства, так і віруючого, свідомого справи і спрагненого правди, народу. При всіх своїх недоліках, той Собор вніс вагомі моменти для справи відродження рідної Церкви. Церква отримала статус незалежної від державних структур і була піднесена до ранґу патріяршої. Був обраний перший в історії український Патріярх, яким став митрополит Мстислав, релігійний діяч і організатор УАПЦ в екзилі. Правда, як відроджена Церква, так і Патріярх натрапили на великий опір промосковських комуністичних структур, які діяли на шкоду як державі, так і Церкві в молодій державі. Вони не могли погодитися з можливістю існування недержавної, не підлеглої їм церковної організації.
Все ж таки з Божою допомогою відкрилася дорога для розвитку церковної думки, дорога для української Церкви, незалежної від Москви. Беручи за основу головні засади Української Автокефальної Православної Церкви 1920-1930-х років, Церква мала бути інституцією соборноправною, демократичною, близькою до рідного народу.
На жаль, на Першому Соборі ми досягли тільки деяких успіхів: самостійности, українізації богослужінь, хоч і не по всіх громадах, бо багато священиків, вихованих російською Церквою, були радше виконавцями завчених обрядів, ніж свідомими сівачами Божого слова. Відчувалася важка спадщина керованої і контрольованої Церкви. Не стояли на висоті вимог часу архиєреї, з якими Патріярх не міг довершити своїх замислів. Приховано чи відверто вони стояли проти Патріярха, звично орієнувалися на владні структури. Пізніше вони легко відреклися свого Патріярха.
Другий Собор, у 1993 році, був практично скликаний для порятунку самостійности Церкви, для демонстрації її існування завдяки непохитності волі народу. Ситуація Церкви тоді була дуже трудною. Противниками велася шалена аґітація за збереження феодально-імперських порядків у Церкві. Вони хотіли провести Собор ніби разом, але ми були свідомі їхнього бажання поглинути УАПЦ остаточно. Дотримуючися церковного порядку, нам належалося б провести Собор також в 1996 році.
Сьогоднішній Собор повинен принести нам остаточне вияснення: якою є, і якою повинна бути наша дійсно Українська Автокефальна Православна Церква. Нам треба утвердитись на своїх засадах і звільнитися від позарелігійних чинників, які руйнують Церкву зсередини, керуючись особистими цілями, безвідносними до доброго імени нашої Церкви.
Дехто може вважати, що я пропустив інші собори, які, крім згаданих, відбувалися. Але це тільки на позір буде правдою, бо це не були собори. Вони не мали ніякого відношення до нашої ідеї, до статутних цілей і принципів Церкви, і не мали для нас правного зобов’язання.
Навпаки, вони мали метою зліквідувати УАПЦ нашими ж руками і створити суроґат Церкви, опертої на запроваджених атеїстичною владою порядках. Це була б під прикриттям незалежної Церкви тільки дохідно-комерційна організація, такі тенденції в наш час загрозливі, навіть типові для недуховного елементу, що гуртується по всіх Церквах. Від таких нам постійно і пильно треба очищуватися.
На мою думку ті, що хотіли змінити характер Церкви та її структуру, й відтак створити автономну Галицьку митрополію під чужим зверхництвом, а Україну уявляли собі як плацдарм впливу РПЦ та Ватикану, не можуть далі бути архиєреями УАПЦ, бо наставлені вони на руїну її. Представники уряду не мають права втручатися у внутрішні справи Церкви, яка має болючу й незагоєну рану від втручання Президента й окремих депутатів ще від 1992 року.
Наша Церква існувала далі поза законами держави, бо на нашому статуті засіла новостворена Церква УПЦ КП. Окрім неї існувала РПЦ під назвою УПЦ МП.
Все ж, після смерти Патріярха Мстислава, у вересні 1993 року відбувся наш Другий Собор, і наша Церква знову появилася на видноколі, хоч і не визнана спочатку державою.
Церква вижила також після спроби частини архиєреїв змінити в 1996 році назву Церкви з УАПЦ на УАПЦ КП і створити якусь автономну «Галицьку митрополію» синодального типу, яка животіла б як контрорганізація проти греко-католиків, замкнена в Галичині, а на Україні був би вільний терен діяльности Московського Патріярхату та Римо-Католицької Церкви, які дипломатично тиснуть, та УПЦ КП.
Віруючі люди як східніх, так і західніх областей України, як духовні, так і миряни, прагнуть релігійної єдности східньої і західньої України, вони всіялко протистоять конфесійному та псевдоконфесійному сепаратизмові, вигідному амбітним діячам, а особливо тим, хто ними керує. Народ ніколи не погодиться з антихристиянськими і антинаціональними тенденціями, як би вони не приховувалися. Отже, всім стало зрозумілим їхнє намагання ліквідувати УАПЦ через зміну назви, чим розкольники хотіли підрубати в майбутньому існування Української Помісної Церкви, протистоятння їм було на зборах східніх єпархій, нечисленних, але християнськи наставлених.
Наша Церква залишається на позиціях автокефалії, очолюваної Патріярхом. Моя обітниця на майбутньому Соборі внести резиґнацію, щоб дати змогу обрати нового, єдиного Патріярха для всіх українських церковних організацій, залишається в силі. Здавалося, в 1995 рокці ця хвилина вже стала можливою, коли ми з Патріярхом Володимиром домовилися про скликання спільного Собору, на якому обидва внесемо резиґнації і Собор обере єдиного. Та не судилося. Бувші владики УАПЦ, які в 1992 році погодилися на участь в УПЦ КП, залишили тоді КП. Наші розкольники домагалися сповнення моєї обітниці, але не задля об’єднання, а задля своїх цілей, щоб зліквідувати й саму ідею УАПЦ. Цікаво, чому саме УАПЦ так була і є небажаною Церквою в Україні? - З того видно, що ми є на добрій дорозі для народу України, коли наша нечисленна Церква так муляє око силам ворожим.
Свідомий українець, син своєї батьківщини, не може погодитися з приниженням Української держави, не може примиритися з пониженням духовности, основи української культури. Думаю, що всі Ви, шановні делеґати Собору, згідні з моїми думками. Ви знаєте, що це думки не лише мої. Це думки багатьох поколінь, які мріяли про волю та рідну Церкву. Це - накінець - Ваші думки. Ми всі, як віруючий народ, не можемо допускати, щоб наш народ був далі керований чужою волею. Не можемо далі чекати на їх фальшиві ласки, їх фальшиві трактування нашої історії, наших прав і можливостей, навіть поглядів на нашу мову і традицію.
Ми, українці, повинні бути автентичними православними українцями, а наша Церква - правдивою Христовою Церквою. Вона має проповідувати Боже Слово українському народові його мовою. Вона має рятувати передусім дітей дому українського, духовно знищених тюрмою народів, що нівелювала лице і глушила дух. Наша праця має охопити всі вікові верстви громадян, передусім дітей та молодь. Священики нашої Церкви не просто правлять требу. Вони є духовними просвітителями і провідниками народу, духовними вихователями.
Наша Церква не може, за прикладом московської, залишатися замкнутою, відгородженою, відрізаною від інших православних Церков.
Досі вина за таку замкнутість падає не так на нас, як на сусідні Церкви, які не хочуть визнавати за українцями права на свою церковну організацію. Ми повинні шукати можливостей знаходження контактів з іншими Церквами й доходити до таких контактів, особливо з давніми Церквами Сходу. Вони повинні зрозуміти історію нашого народу, зрозуміти й підтримати домагання українців жити нормальним церковним життям, таким, яке мають усі народи. Не допускаючи нас до євхаристійного єднання, окремі Церкви роблять велику кривду як християнській ідеї, так і українському народові, який має бути собою перед лицем Спасителя. Але, вимагаючи від Східніх Церков розуміння, ми повинні поставити свою Церкву на таку ступінь організації, проявити дух, який би заохотив Східні Церкви до контакту з нами. Саме для цього сьогодні ми й зібралися на Собор.
Ми мусимо змінити менталітет нашого духовенства, перед тим давши йому добрий приклад поведінки архиєреїв.
Хай Милосердний Господь і Бог наш з Святим і Животворним Духом, благословить наші добрі старання для збудування правдиво християнської Церкви в Україні на спасіння народу нашого Православного!
УХВАЛИЛИ: З подякою прийняти доповідь Святішого Патріярха Димитрія й просити видання пастирського послання Святішого Патріярха до 2000-річчя Різдва Христового масовим накладом.
Друге пленарне засідання (28 травня, 14.00-17.00)
7. Затвердження повноважень делеґатів
СЛУХАЛИ: Повідомлення Секретаріяту про завершення реєстрації та видання мандатів делеґатам Собору. Зареєстровані:
Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ; Високопреосвященніший Митрополит Галицький АНДРІЙ;
Високопреосвященніший Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ;
Преосвященний Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР;
Преосвященний Єпископ Львівський МАКАРІЙ;
священики й миряни - делеґати Помісного Собору: 374 чол., в т.ч. від Київської єпархії (16), Черкаської єпархії (15), Дніпропетровсько-Запорізької єпархії (13), Таврійської єпархії (5), Хмельницької єпархії (17), Харківсько-Полтавської єпархії (19), Івано-Франківської єпархії (95), Львівської єпархії (164), Тернопільської єпархії (30).
УХВАЛИЛИ: Затвердити повноваження всіх делеґатів Помісного Собору.
8. Зміни і доповнення до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви
СЛУХАЛИ: Доповідь єпископа Харківського і Полтавського Ігоря «Канонічна дисципліна Церкви тавнесення змін і доповнень до Статуту УАПЦ».
Вади нині діючого Статуту УАПЦ, прийнятого 5-6 червня 1990 р. Першим Помісним Собором УАПЦ, стали очевидними за умови зростання Церкви, набуття нею загальноукраїнського характеру, а особливо після падіння імперії зла й входження УАПЦ в умови самостійної Української держави. Статут 1990 р. було написано нашвидкоруч, задля якомога легшої реєстрації тогочасною Радою в справах релігії. Практично єдиним взірцем був статут Російської Православної Церкви. Недоліки Статуту стали особливо помітні після проведення т.зв. «об’єднавчого» Собору 25 червня 1992 р., коли новоствореній УПЦ-КП намагалися надати статутової форми через використання вже зареєстрованого 2 жовтня 1990 р. Статуту УАПЦ.
Статутова комісія, створена попереднім, Другим Помісним Собором 7 вересня 1993 р., мала на меті підготувати свої пропозиції щодо змін і доповнень до Статуту УАПЦ. Зашкодила пасивність, а потім і відхід від УАПЦ голови Статутової комісії єпископа Теоктиста Пересади. Але решта Статутової комісії продовжила працю й 1995 р. опублікувала в часописі «Успенська вежа» свою версію Статуту. Цей варіянт став основою для обговорення. Своєрідним підсумком і доповненням стала науково-практична конференція, що пройшла у Львові в жовтні 1996 р.4 жовтня в приміщенні Львівського музею історії релігії пройшла наукова конференція «Канонічне право Східних Церков у соборовій практиці Української Православної Церкви: 1596 - 1921 - 1990 рр.», присвячена 75-річчю Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 р., де було прийнято «київські канони» УАПЦ й обрано та висвячено на митрополита Всечеснішого Василя Липківського. Конференцію відкрив молитвою і вступним словом Патріярх Димитрій. Було заслухано доповіді єпископа Ігоря Ісіченка «Соборове право Української Церкви в протидії кризам і розколам», зав.відділу Львівського музею історії релігії Миколи Хмільовського «Автокефалія, соборноправність і українськість як основи УАПЦ», рівненського дослідника Олекси Новака «Проблема об’єднання Церков на сучасному етапі» та голови Львівського крайового братства Романа Максимовича «Участь мирян у житті Церкви як основа соборноправности».
3 лютого 1997 р. в Свято-Дмитрівському храмі м.Харкова пройшла богословсько-пасторальна конференція духівництва східноукраїнських єпархій УАПЦ «Нова редакція Статуту Української Автокефальної Православної Церкви з погляду канонічного права та перспективи пастирської місії Церкви в житті Української Нації». З благословення Святішого Патріярха Димитрія роботою конференції керував єпископ Ігор. З доповідями й повідомленнями виступили о.Ярема Вережак, о.Миколай Гринів, о.Юрій Бойко, о.Олег Коваленко, о.Олег Козуб, о.Назар Кучерявий, о.Вадим Саломатін, о.Віктор Ульянченко, о.Юрій Мельниченко, о.Леонід Сливканич, о.Роман Кушніренко, О.Сергій Підтягин, о.Василь Крупа. Було проаналізовано проєкт нової редакції Статуту УАПЦ, підготований Статутовою комісією й опублікований 1995 р. в газеті «Успенська вежа». Головні концепції Статуту схвалено, але визнано за необхідне продовжити працю над вдосконаленням тексту, зокрема з погляду деталізації канонічного статусу виконавчих органів церковного управління, церковного судочинства, шкільництва. Статут має не тільки канонічно оформити процес структурування УАПЦ як незалежної Помісної Церкви, але й визначити спадкоємні зв’язки з Константинопільською Церквою-Матір’ю, ставлення до соборової спадщини Київської митрополії та УАПЦ, відродженої 1917-1921 рр. Для цього створено комісію в складі єпископа Ігоря, о.Юрія Бойка та о.Леоніда Сливканича, якій доручено до кінця березня доопрацювати текст проєкту з урахуванням побажань конференції та підготувати власний проєкт для Передсоборової комісії. Прийнято резолюцію «Будівнича місія Української Церкви», де, зокрема, говорилося: «Доцентровий рух поділених частин єдиної апостольської Церкви забезпечується прийняттям ними таких законів розвитку, котрі б ґарантували відновлення правдивого Христового духу в церковній громаді, щире й жертовне суспільне служіння, оздоровлення стосунків між єрархією й мирянами, підпорядкування життя спільноти вірних твердим засадам канонічного права, протидію сваволі та корисливости. Тому вироблення церковного статуту, здатного надати будівничому служінню Церкви доктринального змісту й запропонувати загальну проґраму поєдання в апостольському служінні Богу й ближньому, вважаємо за найважливіше сучасне завдання.
Досвід останніх років засвідчив руйнівну роль підміни соборноправних засад Церкви анархією та сваволею окремих її діячів - єрархів, священиків, мирян. Оздоровлення Церкви й динамічна участь її в подоланні суспільної кризи можливі лише за умови твердого дотримання канонічного права, пильнування канонічних стосунків між різними складниками церковної єрархії, загального ознайомлення з нормами церковного права, усунення розбіжностей з ним статутових документів Церкви, запровадження міцної виконавчої влади та справедливого й незалежного від позацерковних установ судочинства.
Дискусія над новою редакцією Статуту Української Автокефальної Православної Церкви та її прийняття на майбутньому Помісному Соборі УАПЦ 28-29 травня 1997 року є для нас не спробою устійнення протиприроднього виділення частини з загального єдиного містичного Тіла Христового, а пошуком статутової форми забезпечення гармонійного устрою, що сполучав би універсальні закони побудови Єдиної Святої Соборної Апостольської Церкви з нашими національними звичаями та традиціями, надихаючи цю величну гармонію всепереможною дією благодати Святого Духа».
Наприкінці березня було підготовано й передано для обговорення до всіх єпархій УАПЦ нову редакцію Статуту УАПЦ, підготовану редакційною комісією конференції східноукраїнського священства на основі проведеного на конференції обговорення. Тим часом митрополит Галицький Андрій повідомив про власний проект нової редакції церковного статуту, підготований з благословення Святішого Патріярха Мстислава кілька років тому.
10 квітня 1997 р. в Тернополі пройшла конференція спеціяльно створеної узгоджувальної комісії, котра після багатогодинної роботи виробила єдиний компромісний варіянт змін і доповнень до Статуту УАПЦ 1990 р. Цей варіянт пропонується делеґатам Собору. Ви всі його одержали при реєстрації. Він передбачає цілу низку новий моментів, котрі покликані вибудовувати перспективу об’єднання поділений частин єдиної Української Помісної Церкви на засадах цього статуту, котрий прагнув поєднати канонічну доктрину Вселенської Православної Церкви з досвідом українського православ’я. Зокрема, підкреслюється особлива пошана до авторитету Всесвятішого Вселенського Патріярха, що не перешкоджає визнавати повну внутрішню самостійність в управлінні (автокефалію) нашої Церкви. Абсолютна більшість єпархій, за винятком Івано-Франківської, виступила з різким осудом будь-яких спроб внести зміни до історичної назви нашої Церкви-мучениці: «Українська Автокефальна Православна Церква». Але, на особисте прохання Високопреосвященнішого митрополита Андрія, до Статуту УАПЦ було внесено слова про те, що до внутрішньоцерковного вжитку допускається друга, неофіційна назва Церкви - «Київський Патріярхат». Закріплюється в Статуті статус традиційного вищого органу церковного управління - Вищої Церковної Ради, названої відповідно до пропозиції галицьких єпархій, «Патріяршою Радою». Значно більше уваги приділяється виконавчим органам церковного управління - Патріярхії, консисторіям, парафіяльним управам. Остання введена замість давньої парафіяльної ради, чия назва є, беззаперечно, даниною совєтським законам двадцятих років. Небезпечне двовладдя в парафії знімається завдяки скасуванню терміну «голова парафіяльної ради»: маємо натомість настоятеля й титаря (постать, прославлену Тарасом Шевченком у «Гайдамаках»), кожен з яких має свої повноваження, котрі не повинні поєднуватися в одній особі й дублювати один одного. Новим моментом є також впровадження Церковного Суду двох інстанцій - Патріяршого та Єпархіяльного, чиї повноваження окреслюються окремим положенням, котре, як і взірцевий статут єпархіяльної консисторії, пропонується сьогодні прийняти.
О.Степан Коваль (Львівська єпархія): - Які Помісні Собори є правосильними для УАПЦ?
Відповідь: Перелік Помісних Соборів, канонічний авторитет яких є загальним для вселенського православ’я, визначено VII Вселенським Собором. Крім того, для нас мають канонічну правосильність Помісні Собори Української Православної Церкви до її протиканонічного підпорядкування Москві 1686 р. та після повернення незалежного від Москви статусу в ХХ ст..
О.Богдан Юречко (Івано-Франківська єпархія): Яке значення має для нас слово «Автокефальна»? Чи цей Статут є новим, чи це статут, яким зараз користується Філарет?
Відповідь: Слово «Автокефальна» стало вже не тільки канонічним визначенням правного статусу, але й елементом статутового найменування нашої Церкви. Прийнявши назву «Українська Автокефальна Православна Церква», ми визнаємо себе правонаступниками Церкви, очолюваної митрополитами Василем Липківським, Полікарпом Сікорським, а через них - тисячолітньої Київської православної митрополії. Внутрішнє життя нашої Церкви визначається зараз Статутом, схваленим на Першому Помісному Соборі відродженої УАПЦ 5-6 червня 1990 р. УПЦ-КП скористалася з цього ж Статуту, але це не означає, що він для нас втратив чинність. Сьогодні йдеться про прийняття змін і доповнень до вже діючого статуту.
О.Володимир Шостак (м.Запоріжжя): Який титул повинен мати Патріярх УАПЦ - «Святіший», чи «Блаженніший»?
Відповідь: На Першому Помісному Соборі 1990 р. прийнято титул «Святіший», і ми дотримуємося того рішення.
О.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія): Пропоную додати до назви нашої Церкви слова: «Українська Автокефальна Православна Церква - Київський Патріярхат».
Без відповіді.
О.Михайло Михайлюк (Тернопільська єпархія): Пропоную вилучити арт.1.6 про авторитет Константинопольського Патріярха й додати слова «Київський Патріярхат».
Без відповіді.
П.Марія Гринишин (Івано-Франківська єпархія): Пропоную змінити назву Церкви на «Українська Автокефальна Православна Церква - Київський Патріярхат».
Без відповіді.
В обговоренні проєкту змін і доповнень до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви виступили:
П.Ярослав Спичкин: арт. 3.1 викласти в редакції: «Мовою богослужінь та офіційною мовою діловодства (і далі за текстом)». Прийнято одноголосно.
О.В.Стадник (Івано-Франківська єпархія): арт.4.3 доповнити словами: «в силу свого сану». Прийнято одноголосно.
О.Ігор Курпіта: арт.4.19 закінчення сформулювати «після їхнього прийняття та потвердження підписом Патріярха». Більшістю голосів прийнято.
О.Володимир Шостак (м.Запоріжжя): арт.6.1 замінити «Святіший» на «Блаженніший». Більшістю голосів відхилено.
О.Роман Малярчук (Івано-Франківська єпархія): арт.7.2 замість двох - три єпархіяльні архиєреї і троє священиків. Більшістю голосів відхилено.
О.В.Масарич (Івано-Франківська єпархія): арт.8.1 доповнити «офіційна назва Церкви: УАПЦ-Київський Патріярхат». В обговоренні взяли участь о.Богдан Коваль (Львівська єпархія), о.Назар Кучерявий (Черкаська єпархія), о.Сергій Підтягин (Харківсько-Полтавська єпархія), п.Ганна Костецька (Львівська єпархія), о.Роман Малярчук (Івано-Франківська єпархія), о.Олег Коваль (Хмельницька єпархія), о.Юрій Провач (Івано-Франківська єпархія), о.Юрій Бойко (Київська єпархія), архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій, єпископ Харківський і Полтавський Ігор, о.Орест Галан (Львівська єпархія), о.Євген Василенко (Львівська єпархія), о.Богдан Юречко (Івано-Франківська єпархія). Голосується пропозиція о.Євгена Василенка: вилучити з арт.8.1 слова «друга неофіційна назва УАПЦ - «Київський Патріярхат». «За» - 309, проти - 63, утрималось - 2.
О.М.Капій: арт.9.1 опустити слова «місцеві Церкви». Більшістю голосів відхиляється.
П.Олександр Чишков (Київська єпархія): пропонує поміняти розділи 10.0 та 11.0 місцями. Не проходить - немає більшості архиєреїв.
О.В.Стадник (Івано-Франківська єпархія): арт.11.3 - технічна помилка.
О.Орест Галан (Львівська єпархія): арт.14.4 замість «призначає» - «затверджує». Пропозиція не набрала більшости голосів.
О.Василь Беринда (Хмельницька єпархія): арт.14.4 пропонує редакцію «декана призначає єпархіяльний архиєрей» (без обрання деканальними зборами). Пропозиція не набрала більшости голосів.
Третє пленарне засідання (29 травня, 10.00-11.30)
СЛУХАЛИ: Обговорення проєкту змін і доповнень до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.14.4 подати в редакції «якого пропонують деканальні збори і призначає своїм указом єпархіяльний архиєрей». Приймається більшістю голосів.
О.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія): арт.15.6 «рахунки» подати в множині. Приймається більшістю голосів.
П.Валентина Чишкова (Київська єпархія): в арт.15.10 слова «ревізійна комісія» вилучити, бо вона не є органом управління. Прийнято більшістю голосів.
О.М.Галамай (Івано-Франківська єпархія): проти влади громади в Церкві. Пропонує арт.16.3 вилучити. Більшістю голосів прийнято.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.17.1 вилучити слова «канонічного», арт.17.2 подати в редакції «не менше одного разу в рік і в міру необхідности». Більшістю голосів прийнято.
О.Ігор Курпіта (Львівська єпархія): арт.18.1 вилучити «вищим», арт.18.3 додати «склад парафіяльної управи погоджується з настоятелем і повідомляється правлячому архиєрею». Більшістю голосів прийнято.
Єпископ Ігор: розділ 19.0 пропонує перенести в розділ 31.0. Прийнято одноголосно.
УХВАЛИЛИ: Внести до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви від 5-6 червня 1990 р. зміни та доповнення відповідно до проєкту, запропонованого Архиєрейським Собором, та обговорення на Помісному Соборі 28 травня 1997 р.:
Статут Української Автокефальної Православної Церкви
Схвалений Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 5-6 червня 1990 р.
Зі змінами і доповненнями Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Загальні положення
1.1. Українська Автокефальна Православна Церква (далі УАПЦ) є Помісною частиною Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос.
1.2. УАПЦ рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні. УАПЦ визнає свій особливий зв’язок зі Вселенською Константинопільською Церквою-Матір’ю, через яку Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви.
1.3. Юрисдикція УАПЦ поширюється на православних християн України і їхні громади, котрі добровільно входять до УАПЦ .
1.4. До УАПЦ можуть належати православні християни на історичних українських землях, що опинилися в складі інших держав, та в країнах поселення за правом національного походження, традицій або власного вибору.
1.5. УАПЦ здійснює своє служіння в світі на основі Святого Письма та Святого Передання, Правил Святих Апостолів, правил і постанов семи Вселенських Соборів, правил і постанов Помісних соборів і святих отців, постанов своїх Помісних соборів, цього Статуту.
1.7. УАПЦ здійснює своє служіння в світі на основі соборноправності.
Вищими органами церковної влади, управління й суду є Помісний Собор і Архиєрейський Собор; вищим органом церковної влади на період між соборами є Патріярша Рада на чолі з Патріярхом.
Єпархіяльним органом церковної влади, управління й суду є єпархіяльний собор на чолі з правлячим архиєреєм; єпархіяльним органом церковної влади в єпархії між соборами є єпархіяльна рада на чолі з правлячим архиєреєм.
Парафіяльним органом церковної влади й управління є парафіяльні збори на чолі з настоятелем; парафіяльним органом церковної влади на період між парафіяльними зборами є парафіяльна управа на чолі з настоятелем.
1.8. Право церковного суду мають:
- над єпископом - Помісний Собор, а між Помісними Соборами - Архиєрейський собор на чолі з Патріярхом, Патріярший суд;
- над священиком - Архиєрейський собор, Єпархіяльний собор на чолі з правлячим архиєреєм, єпархіяльний церковний суд;
- над церковнослужителем і мирянином - єпархіяльний церковний суд, парафіяльні збори, настоятель парафії.
1.9. Патріярхія, єпархіяльні консисторії, парафії, монастирі, духовні школи, братства, сестринства та інші установи УАПЦ мають цивільну правоздатність, котра виникає в момент реєстрації їх статутів.
1.10. Статут УАПЦ приймається на Помісному Соборі й набуває правосильности після його затвердження указом Патріярха УАПЦ.
1.11. Зміни й доповнення до Статуту УАПЦ приймаються на Помісному Соборі й набувають правосильности після затвердження Указом Патріярха УАПЦ.
2.0. Обряд
2.1. Відправлення Святих Христових Таїнств, церковних і приватних богослужінь і молитов здійснюється згідно з практикою і традиціями православного візантійсько-українського обряду.
3.0. Офіційна та богослужбова мова
3.1. Мовою богослужінь і офіційною мовою діловодства УАПЦ є українська мова.
3.2. З огляду на літургійну традицію з благословення правлячого архиєрея допускаються до богослужбового вжитку грецька та церковнослов’янська мова українського ізводу.
3.3. Для здійснення міжцерковних і екуменічних зв’язків та ведення душпастирської праці в країнах поселення допускається використання в діловодстві й богослужінні поза межами України мови країни поселення.
4.0. Помісний Собор
4.1. В УАПЦ вища влада в галузі віровчення, церковного управління і церковного (законодавча, виконавча і судова) суду належить Помісному Соборові УАПЦ.
4.2. Помісний Собор скликається Указом Патріярха УАПЦ, а в разі його смерти чи непрацездатности - Патріяршою Радою за участи всіх архиєреїв, але не рідше, ніж один раз на три роки.
4.3. Членами Помісного Собору силою свого сану є всі правлячі і вікарні архиєреї УАПЦ.
4.4. Процедура виборів на Помісний Собор делеґатів від клиру й мирян та їхня кількість встановлюється Указом Патріярха УАПЦ за рішенням Патріяршої Ради.
4.5. Помісний Собор:
а) тлумачить вчення УАПЦ на підставі Святого Письма і Святого Передання, Апостольських Правил і канонів Семи Вселенських Соборів, зберігаючи єдність з іншими Помісними Православними Церквами;
б) вирішує канонічні, богослужбові, пастирські та інші питання, які стосуються внутрішньої чи зовнішньої діяльности, забезпечуючи єдність Церкви і чистоту православної віри і християнської моралі та побожности;
в) затверджує, змінює, анулює і роз’яснює Статут УАПЦ, свої постанови, які стосуються церковного життя;
г) канонізує святих і встановлює відповідні богослужбові чинопослідування;
ґ) обирає Патріярха, Патріяршу Раду, Патріярший Суд і Патріяршу Ревізійну Комісію та встановлює процедуру їхнього обрання;
д) затверджує або анулює постанови Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради, Патріяршої Ревізійної Комісії;
е) утворює або анулює органи церковного управління;
є) встановлює та контролює процедуру церковного судочинства;
ж) піклується про справедливі відносини між Церквою і державами, на терені яких діє УАПЦ, відповідно до канонічного права Церкви та чинного законодавства цих держав;
з) приймає рішення з питань взаємовідносин з іншими Помісними Православними Церквами та релігійними організаціями.
4.6. Помісний Собор являє собою останню інстанцію, яка має право розглядати догматичні і канонічні відхилення в діяльності Патріярха УАПЦ.
4.7. Помісний Собор являє собою останню інстанцію, яка має право розглядати всі справи, попередньо розглянуті Архиєрейським Собором.
4.8. Головою Помісного Собору є Патріярх УАПЦ, а в разі його відсутності - місцеблюститель.
4.9. Ухвали Помісного Собору набувають правосильности, коли їх прийнято звичайною більшістю присутніх членів Помісного Собору, включаючи 2/3 від загального числа архиєреїв. При рівності голосів переважає думка, за яку голосує Предстоятель УАПЦ.
4.10. Помісний Собор затверджує порядок денний, програму і реґламент проведення своїх засідань, а також обирає президію, секретаріят і формує необхідні робочі органи.
4.11. До президії Помісного Собору входять: Патріярх, два архиєреї, один священик, один мирянин. Президія керує засіданнями Собору.
4.12. Секретаріят Помісного Собору складається з секретаря в архиєрейському сані, двох помічників: клирика і мирянина. Секретаріят несе відповідальність за підготовку матеріялів для роботи Собору і за ведення протоколів засідань. Ці протоколи підписуються Головою та членами президії.
4.13. Президія, секретар і голови робочих органів складають Соборну Раду.
4.14. Соборна Рада є керівним органом Помісного Собору. До її компетенції належать:
а) координація всієї діяльности Собору;
б) розгляд справ, які повстають з порядку денного і внесення пропозицій про порядок їх вивчення Собором;
в) розгляд процедурних і протокольних питань;
г) адміністративно-технічне забезпечення нормальної діяльности Собору.
4.16. Помісний Собор відкривається Архиєрейською Святою Літургією, а його щоденні засідання починаються і закінчуються спільною молитвою.
4.17. Засідання Помісного Собору очолює голова або його заступник за пропозицією голови.
4.18. У засіданнях Помісного Собору УАПЦ, крім членів, можуть брати участь запрошені богослови, спеціялісти, спостерігачі та гості. Ступінь їхньої участи визначається реґламентом, але в будь-якому випадку вони не мають права вирішального голосу. Пропозиції щодо проведення закритих засідань виносяться на розгляд Помісного Собору Соборною Радою.
4.19. Ухвали Помісного Собору набувають правосильности відразу після їхнього прийняття та підтвердження підписом Патріярха.
5.0. Архиєрейський Собор
5.1. Архиєрейський Собор діє в часі між Помісними Соборами для реґулювання і погодження духовних справ, що перевищують обсяг повноважень і компетенцію окремих єпископів УАПЦ, а також для розв’язання судових справ, що перевищують компетенцію Патріяршого суду.
5.2. Архиєрейський Собор становлять всі єпархіяльні та вікарні архиєреї УАПЦ.
5.4. Архиєрейський Собор підзвітний Помісному Соборові.
5.5. До обсягу діяльности Архиєрейського Собору належать такі справи:
а) нагляд за впровадженням у життя постанов Помісного Собору;
б) обговорення питань віри і методів місійної праці в Церкві;
в) узгіднення церковних відправ;
г) піклування про переклади і апробація українських перекладів Святого Письма і богослужбових чинів для вжитку в Церкві;
ґ) апробація підручників для навчання Закону Божого;
д) встановлення приписів щодо обов’язків клиру і чернечого чину;
е) опіка над належним вихованням і освітою кандидатів на священиків і церковнослужителів;
є) підготовка канонізації святих і затвердження нових Богослужб, молитов і церковних пісень;
ж) створення чи анулювання єпархій;
з) створення чи анулювання церковних установ і духовних шкіл загальноцерковного призначення та затвердження положень, які реґулюють їхню діяльність.
5.6. Архиєрейський Собор є першою інстанцією, яка має право розглянути догматичні і канонічні відступи в діяльності Патріярха.
5.7. Архиєрейський Собор розглядає канонічні порушення архиєреїв, скарги на архиєреїв, непорозуміння мії двома чи більше архиєреями.
5.8. Архиєрейський Собор вирішує справи заборони Богослужіння духовних осіб на підставі постанови церковного суду і виносить рішення в справах відлучення від церковного спілкування.
5.9. Архиєрейський Собор в разі необхідности видає Соборні Архиєрейські Послання, які мають канонічну правосильність для УАПЦ.
5.10. В разі смерти або відходу від УАПЦ Патріярха Архиєрейський Собор і Патріярша Рада збираються старшим за часом хіротонії архиєреєм і обирають зі складу архиєреїв УАПЦ Місцеблюстителя, який зобов’язаний протягом трьох місяців скликати Помісний Собор для вибору Патріярха.
6.0. Патріярх
6.1. Предстоятелем УАПЦ є Патріярх, що має титул «Святіший Патріярх Київський і всієї України» і повинен бути громадянином України. Постійним місцем перебування Патріярха є м.Київ.
6.2. Патріярх має першість чести серед єпископату УАПЦ і підзвітний Помісному Соборові і Архиєрейському Соборові.
Патріярх є правлячим архиєреєм столичної Київської єпархії.
В разі необхідности Патріярх може мати вікарного єпископа.
6.3. Ім’я Патріярха поминається в усіх храмах УАПЦ і виголошується в такій формі: «Святішого Отця нашого ... (ім’я), Патріярха Київського і всієї України».
6.4. Патріярх піклується про життя УАПЦ і керує нею разом із Патріяршою Радою.
6.5. Відносини Патріярха з єпископатом відповідно до загальноправославної традиції визначаються:
а) 34-им правилом Святих Апостолів;
б) 9-им правилом Антіохійського Собору.
6.6. До компетенції Патріярха належить:
а) скликання Помісного і Архиєрейського Соборів, засідань Патріяршої Ради та головування на них;
б) організація виконання постанов Помісного і Архиєрейського Соборів, Патріяршої Ради;
в)подання звіту про життя УАПЦ за період між Помісними та Архиєрейськими Соборами;
г) підтримування єдности ієрархії УАПЦ;
ґ) звертання з пастирськими посланнями до всієї повноти УАПЦ;
д) видання загальноцерковних документів після їхнього схвалення Патріяршою Радою;
е) спілкування з представниками інших Помісних Православних Церков та главами інших віровизнань для виконання постанов Помісного і Архиєрейського Соборів;
є) видання указів про найменування й призначення єпископів, вікаріїв та інших осіб, рекомендованих Патріяршою Радою;
ж) візитація всіх єпархій УАПЦ;
з) подання архиєреям УАПЦ порад і настанов щодо їхнього особистого життя та виконання ними архипастирського обов’язку, а в разі неуважности до його порад звернення до Архиєрейського Собору;
и) прийняття скарг на архиєреїв і надання їм належного ходу;
і) дозвіл на відпустку єпархіяльним архиєреям, нагородження встановленими титулами й відповідними нагородами клириків і мирян;
ї) турбота про своєчасне виготовлення Святого Мира та антимінсів.
6.7. Патріярх має особисту печатку та власний бланк з релігійною символікою, де зазначаються його ім’я та титул.
6.8. Зовнішніми ознаками Патріяршої гідности є куколь, дві панагії і хрест, зелена мантія, передвиносний хрест.
6.9. Сан Патріярха довічний.
6.10. Право суду над Патріярхом і виведення його на спокій належить Помісному Соборові в разі документально засвідченого грубого порушення Патріярхом канонічного права й Статуту УАПЦ, відходу від УАПЦ, тяжкої хвороби або старечої немочі, що унеможливлювала б виконання Патріярхом своїх повноважень.
6.11. В разі смерти Патріярха, його відходу на спокій, хвороби, старечої немочі, які б унеможливлювали виконання ним патріярших повноважень, Архиєрейський Собор під головуванням старшого за часом хіротонії архиєрея разом з Патріяршою Радою обирають Місцеблюстителя Патріяршого Престолу. Вибір Місцеблюстителя відбувається таємним голосуванням на альтернативній основі членами Архиєрейського Собору та Патріяршої Ради.
6.12. Церковне майно, яким володів Патріярх у силу свого положення і посади, після його смерти переходить у власність Патріярхії. Особисте майно успадковується згідно цивільного законодавства про спадщину.
6.13. У період міжпатріяршества:
а) УАПЦ керує Патріярша Рада під головуванням Місцеблюстителя;
б) ім’я Місцеблюстителя виголошується в усіх храмах УАПЦ;
в) послання до всієї Церкви, а також до глав інших Церков направляються за підписом Місцеблюстителя;
г) вікарний єпископ Київської єпархії керує Київською єпархією самостійно.
6.14. Не пізніше трьох місяців після звільнення Патріяршого Престолу Архиєрейський Собор і Патріярша Рада на чолі з Місцеблюстителем скликають Помісний Собор для обрання нового Патріярха.
6.15. Кандидат на посаду Патріярха повинен відповідати таким вимогам:
а) бути єпископом УАПЦ, мати богословську освіту, бажано вищу, досвід церковного керівництва і ґрунтовне знання канонічного права;
б) користуватися авторитетом і довірою ієрархів, клиру й мирян;
в) мати вік не менше сорока років;
г) бути українцем.
7.0. Патріярша Рада
7.1. Патріярша Рада є вищим постійно діючим виконавчим органом управління УАПЦ, який працює в період між Помісними Соборами.
7.2. До складу Патріяршої Ради входять з правом вирішального голосу: Патріярх (голова), два єпархіяльні архиєреї, два священики і двоє мирян.Члени Патріяршої Ради обирають зі свого складу секретаря, котрий відповідає за ведення протоколів засідань та іншої документації, стежить за дотриманням реґламенту, викликає членів Патріяршої Ради на засідання.
7.3. Патріярша Рада обирається Помісним Собором і підзвітна йому.
7.4. Патріярша Рада провадить діяльність у таких напрямах:
а) керівництво адміністративним розвитком Церкви, формування штату Патріярхії;
б) налагодження і підтримування стосунків з іншими Церквами й конфесіями, державними установами, суспільно-культурними й політичними організаціями;
в) організація виробничої, інформаційно-видавничої, фінансової діяльности УАПЦ;
г) координація навчально-виховної роботи, доброчинної, євангелізаційної діяльности;
ґ) підготовка кандидатур до єпископського служіння;
д) підготовка чергового Помісного собору.
7.5. Всі члени Патріяршої Ради мають рівне право голосу, право внесення проєктів рішень і участи в їхньому обговоренні, право повної інформації про діяльність Патріяршої Ради. Повноваження члена Патріяршої Ради, який проводить діяльність, несумісну зі Статутом УАПЦ, за рішенням Патріяршого Суду указом Патріярха призупиняються до наступного Помісного Собору.
7.6. Справи в Патріяршій Раді вирішуються за загальною згодою всіх присутніх на засіданні членів або більшістю голосів. При рівності голосів голос Голови є вирішальним.
7.7. Ніхто з присутніх на Патріяршій Раді не може утримуватися від голосування.
7.8. Рішення Патріяршої Ради набувають канонічної сили після схвалення указом Патріярха.
7.9. У випадках, коли Патріярх з якої-небудь причини тимчасово не може виконувати обов’язки Голови Патріяршої Ради, з благословення Патріярха головує на засіданнях Патріяршої Ради один з членів Ради в архиєрейському сані, не маючи при цьому канонічних повноважень місцеблюстителя Патріяршого престолу.
8.0. Патріярхія
8.1. Патріярхія є адміністративний центр самостійної в своєму устрої і управлінні УАПЦ. Для внутрішньоцерковного вжитку допускається назва «Київська Патріярхія».
8.2. Патріярхія утворюється або анулюється згідно рішення Помісного Собору і затверджується указом Патріярха. В міжсоборний період Патріярхія утворюється або анулюється Архиєрейським Собором разом з Патріяршою Радою і затверджується указом Патріярха.
8.3. Патріярхія діє під загальним керівництвом Патріярха і представляє за дорученням Патріярха і від його імени УАПЦ у стосунках з іншими Помісними Церквами, державними органами, громадськими об’єднаннями та іншими організаціями.
8.4. Патріярхія є юридичною особою, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді, має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
8.5. За поточну роботу Патріярхії відповідає керуючий справами Патріярхії, якого призначає Патріярх зі складу вищого клиру УАПЦ з попереднім погодженням кандидатури керуючого справами Патріярхії з Архиєрейським Собором і Патріяршою Радою.
8.6. Керуючий справами Патріярхії з благословення Патріярха, оформленого Указом Патріярха:
а) приймає за трудовими договорами або трудовими угодами робітників і службовців до Патріярхії;
б) відкриває поточні рахунки Патріярхії в банківських установах;
в) розпоряджається коштами Патріярхії;
г) виконує інші повноваження.
8.7. Патріярхія має фінансовий, господарський, видавничий, інформаційний та освітній відділи, Патріярший архів, які діють відповідно до положень, затверджених Указом Патріярха і очолюються начальниками відділів, які призначаються розпорядженнями Патріярха.
8.8. Технічне забезпечення діяльности і поточне діловодство Патріярхії здійснює Патріярша канцелярія, яку очолює Секретар Патріярхії (канцлер), призначений за погодженням з керуючим справами Патріярхії Указом Патріярха.
8.9. При Патріярхії Указом Предстоятеля можуть бути утворені незалежно від державних свої допоміжні страховий і пенсійний фонди. Порядок їх утворення і використання реґламентуються відповідними положеннями про ці фонди.
9.0. Єпархії
9.1. УАПЦ поділяється на єпархії - місцеві Церкви, які очолюються архиєреями й складаються з парафій, об’єднаних у деканати, а також з монастирів, духовних шкіл та інших церковних установ і підприємств, які знаходяться на канонічній території єпархії.
9.2. Межі єпархій на території України визначаються Архиєрейським Собором з врахуванням адміністративно-територіяльного поділу.
9.3. У кожній єпархії існують органи єпархіяльного управління, які діють у межах, визначених православними канонами й Статутом УАПЦ.
9.4. Єпархія утворюється клиром і мирянами УАПЦ, згуртованими у Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, що живуть в одному адміністративному або історичному реґіоні України, визнаючи канонічне право УАПЦ і дотримуючись православного візантійсько-українського обряду богослужінь.
9.5. Єпархія утворюється на установчому єпархіяльному соборі, який на прохання клиру і мирян скликається Патріярхом і очолюється ним самим або його повноважним представником в архиєрейському сані.
9.6. Рішення про утворення єпархії, її територіяльні межі та катедральне місто ухвалюється Архиєрейським Собором і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного Указу Патріярха.
9.7. У своєму внутрішньому устрої та зовнішніх стосунках єпархія керується Статутом УАПЦ, ухвалами Помісних і Архиєрейських Соборів, Указами Патріярха, рішеннями Патріяршої Ради, статутом єпархіяльної консисторії.
9.8. Рішення про ліквідацію єпархії УАПЦ, зміну її територіяльних меж та катедрального міста ухвалюється Архиєрейським Собором і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного Указу Патріярха.
10.0. Єпархіяльний архиєрей
10.1. Єпархіяльний архиєрей (правлячий архиєрей єпархії) за наступництвом влади від Святих Апостолів силою свого уряду має вищу загальну владу в єпархії, яку здійснює при соборному співдіянні клиру й мирян.
10.2. Вибір кандидатури єпархіяльного архиєрея здійснюється на єпархіяльному соборі з числа єпископів УАПЦ або священиків, гідних єпископського служіння.
10.3. Єпархіяльний архиєрей набуває канонічної повновлади на території єпархії після його вибору на єпархіяльному соборі, схвалення цього вибору Патріяршою Радою, рішення Архиєрейського Собору про призначення єпархіяльнього архиєрея, найменування на єпархіяльного архиєрея, архиєрейської хіротонії та Указу Патріярха про призначення правлячого архиєрея.
10.4. В разі неможливости призначення правлячого архиєрея єпархією може керувати Патріярх, єпархіяльний архиєрей іншої єпархії або адміністратор у священичому сані, який репрезентує Патріярха.
10.5. На допомогу єпархіяльному архиєреєві може призначатися вікарний архиєрей, повноваження якого визначаються указом про його призначення.
10.6. Єпархіяльний архиєрей зводиться на кафедру Патріярхом або його повноважним представником в архиєрейському сані з титулом, що включає сан і назву катедрального міста єпархії. Ім’я єпархіяльного архиєрея поминається за богослужіннями в усіх храмах єпархії.
10.7. Єпархіяльний архиєрей користується всією повнотою ієрархічної влади в справах віри й моралі, священнодіяння та пастирства.
10.8. Єпархіяльний архиєрей є повноважним представником Церкви перед державною владою з питань, які стосуються його єпархії.
10.9. До компетенції єпархіяльного архиєрея належить:
а) проповідь Слова Божого, духовна, архипастирська опіка у призначеній йому єпархії, турбота про збереження і розвиток духовного і національного життя і традицій УАПЦ;
б) турбота про належний духовний і освітній рівень душпастирів єпархії;
в) скликання Єпархіяльного Собору, засідань єпархіяльної ради та головування на них;
г) організація виконання указів Патріярха, постанов і рішень Помісного та Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради, Єпархіяльного Собору, єпархіяльної ради;
ґ) керівництво консисторією;
д) звертання з пастирськими посланнями до вірних єпархії, видання указів, які мають вищу канонічну силу для всієї єпархії;
е) рукоположення священнослужителів і хіротесія церковнослужителів для єпархії, монаший постриг;
є) нагородження церковними нагородами і благословенними грамотами;
з) посвячення новозбудованих і реставрованих храмів, антимінсів.
10.10. Після смерти, відходу на спокій або усунення за рішенням суду єпархіяльного архиєрея єпархією тимчасово керує адміністратор, призначений указом Патріярха на період 40 днів, після чого обирається новий єпархіяльний архиєрей.
11.0. Єпархіяльний Собор
11.1. Вищим органом, при співдіянні якого архиєрей керує єпархією, є Єпархіяльний Собор.
11.2. Єпархіяльний Собор скликається відповідно до квоти, визначеної указом єпархіяльного архиєрея за рішенням єпархіяльної ради.
11.3. Єпархіяльний Собор правлячим архиєреєм не рідше одного разу на рік. У випадку непередбаченої ситуації збирається Надзвичайний Єпархіяльний Собор.
11.4. До обов’язків єпархіяльного Собору належить:
а) обрання членів Помісного Собору;
б) обрання членів Єпархіяльної Ради і єпархіяльної Контрольної Ревізійної Комісії;
в) створення необхідних єпархіяльних установ;
г) заслуховування звітів і повідомлень про стан справ у єпархії та діяльність єпархіяльних установ, про життя в монастирях і прийняття рішень за ними.
11.5. Рішення на Єпархіяльному Соборі приймаються більшістю голосів.
12.0. Єпархіяльна Рада
12.1. Єпархіяльна Рада є вищим виконавчим органом управління єпархії, який діє в період між Єпархіяльними Соборами.
12.2. До складу Єпархіяльної Ради входить з правом вирішального голосу не менш як п’ять осіб: єпархіяльний архиєрей (голова), не менше двох клириків та не менше двох мирян.
12.4. Єпархіяльна Рада провадить діяльність згідно Положення про Єпархіяльну Раду, затвердженого Патріяршою Радою.
12.5. Всі члени Єпархіяльної Ради мають рівне право голосу, право внесення проєктів рішень і участи в їхньому обговоренні, право повної інформації про діяльність Єпархіяльної Ради.
12.6. Рішення Єпархіяльної Ради приймаються більшістю голосів за наявності кворуму і набувають канонічної сили після схвалення указом єпархіяльного архиєрея.
13.0. Консисторія
13.1. Виконавчим органом управління єпархією є консисторія (єпархіяльне управління), яка створюється за рішенням єпархіяльних зборів Указом Патріярха як адміністративний центр єпархії і здійснює управління парафіями, монастирями, духовними школами, виробничими й господарськими закладами та іншими церковними установами єпархії.
13.2. Консисторія діє під загальним керівництвом єпархіяльного архиєрея і представляє за його дорученням і від його імені єпархію в стосунках з церковною владою, іншими єпархіями, державними органами, громадськими об’єднаннями та іншими організаціями.
13.3. Консисторія є юридичною особою, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді, має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
13.4. Штатний розклад і персональний склад Консисторії затверджуються указом правлячого архиєрея за погодженням з єпархіяльною радою.
13.5. За поточну роботу консисторії відповідає канцлер (секретар) консисторії, якого призначає єпархіяльний архиєрей.
13.6. При консисторії можуть створюватися відділи, управління, постійно діючі та тимчасові комісії з власними статутами, наділені правом юридичних осіб.
14.0. Деканат
14.1. Парафії УАПЦ, що належать до однієї єпархії і розташовані на території одного або кількох адміністративних районів України, можуть об’єднуватися в деканати (благочиння).
14.2. Деканат утворюється на установчих деканальних зборах, які на прохання клиру і мирян скликаються єпархіяльним архиєреєм і очолюються ним самим або його повноважним представником у священичому сані.
14.3. Рішення про утворення деканату, його територіяльні межі та центр ухвалюється Єпархіяльною Радою і набуває канонічної правосильности з виданням відповідного указу єпархіяльного архиєрея.
14.4. Деканат очолює декан, якого пропонують деканальні збори і призначає своїм указом єпархіяльний архиєрей.
14.5. У своєму внутрішньому устрої, діяльності та зовнішніх стосунках деканат керується Статутом УАПЦ, рішеннями Помісних, Архиєрейських і Єпархіяльних Соборів, Указами Патріярха і єпархіяльного архиєрея, рішеннями Патріяршої Ради та єпархіяльної ради, статутом єпархіяльної консисторії.
14.6. Компетенція декана визначена в «Положенні про деканати і деканів», затвердженому Патріяршою Радою.
15.0. Парафія
15.1. Парафія - це громада вірних УАПЦ, яка складається зі священнослужителів, церковнослужителів і мирян і знаходиться під канонічним керівництвом свого єпархіяльного архиєрея та настоятеля.
15.2. Парафія утворюється клиром і не менш як десятьма мирянами УАПЦ, згуртованими у Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, на установчих парафіяльних зборах, які на прохання клиру і мирян скликаються єпархіяльним архиєреєм і очолюються ним самим або його повноважним представником в священичому сані. Діяльність парафії набуває правосильности з виданням указу єпархіяльного архиєрея про її створення.
15.3. Парафія забезпечує реґулярну відправу Святої Літургії та діяльну співучасть у ній вірних УАПЦ, часте й побожне прийняття парафіянами Святих Таїнств, свідому й діяльну участь парафіян у житті Церкви, гідне церковно-моральне виховання вірних.
15.4. Парафія опікується парафіяльною церковою і її належним устаткуванням, може утримувати поза церквою каплиці та домові храми, цвинтарі.
15.5. Причет парафії встановлюється указом настоятеля і в разі потреби може включати одного або кількох церковнослужителів, паламарів, співців, обов’язки яких визначаються канонічним правом і штатним розкладом парафії.
15.6. Парафія має право юридичної особи, власну печатку, штамп і бланк, рахунки в банку, право ведення метричних книг, видання посвідчень і довідок про належність до парафії та прийняття в ній Святих Таїнств.
15.7. Майно Парафії складають церковні та інші будівлі, речі богослужбового вжитку, господарче устаткування, виробниче обладнання, література, транспорт, кошти та інша власність, набуті за рахунок доброчиннних пожертв, передані державою або іншими юридичними чи фізичними особами, одержані від власної діяльності.
15.8. Управління парафіяльним майном належить парафіяльній управі, котра веде докладний інвентар майна, книги прибутків і витрат, книги пожертв.
15.9. Парафія може утворювати підприємства й організації для виробництва речей богослужбового вжитку, відбудови, ремонту й утримання храмів, доброчинної допомоги, виготовлення й поширення друкованих, аудіо- та відеоматеріалів релігійного змісту, які діють на підставі власних статутів і мають право юридичної особи.
15.10. Органами парафіяльного управління є парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна управа.
15.11. Парафія припиняє діяльність за указом єпархіяльного архиєрея про її ліквідацію, виданому за рішенням парафіяльних зборів або єпархіяльного суду.
15.12. У випадку припинення існування парафії її майно переходить у власність єпархіяльної консисторії.
16.0. Настоятель парафії
16.2. Настоятель має вищу загальну владу в парафії, яку здійснює в порозумінні з парафіяльними зборами та парафіяльною управою.
16.3. В разі доведеного порушення настоятелем канонічного права й Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, тяжкої хвороби або старечої немочі, що унеможливлювала б виконання настоятелем своїх повноважень, його засудження церковним судом, відходу від УАПЦ або його власного бажання настоятель може бути звільнений від своїх обов’язків за рішенням парафіяльних зборів указом єпархіяльного архиєрея.
16.4. До компетенції настоятеля належить:
а) належна відправа Святої Літургії та інших богослужінь згідно з церковним уставом, відправлення Святих Таїнств, обов’язкова проповідь Слова Божого, душпастирська опіка вірних, релігійно-моральне навчання і виховання вірних, доброчинна діяльність парафії, догляд за станом храму, його оздобами та всім необхідним для богослужінь згідно з вимогами церковного уставу;
б) скликання парафіяльних зборів, засідань парафіяльної ради та головування на них, організація виконання указів Патріярха та єпархіяльного архиєрея, постанов та рішень церковної влади, ухвал парафіяльних зборів, керівництво парафіяльною управою, видання указів, які мають канонічну правосильність для всієї парафії;
в) репрезентація парафії в стосунках з церковною владою та іншими парафіями, з місцевими державними органами, громадськими організаціями та партіями;
г) нагляд за виконанням церковнослужителями їхніх обов’язків, нагородження церковнослужителів і мирян благословенними грамотами, нагляд за церковною дисципліною і фінансовими справами в парафії;
ґ) ведення парафіяльної школи, духовна опіка над братством, сестрицтвом, іншими мирянськими організаціями в парафії;
д) ведення реєстру парафіян, метричних книг, видання довідок, видання парафіяльного бюлетеня, офіційне листування.
16.5. Настоятель виконує свої обов’язки до відходу на спокій за винятком обставин, передбачених канонічним правом і Статутом УАПЦ.
16.6. В разі хвороби священика-настоятеля парафія мусить платити йому місячну винагороду не менше 90 днів та не може виселити його з церковного помешкання.
16.7. Настоятель може мати особисту печатку та власний бланк з релігійною символікою, де зазначаються його ім’я та сан.
16.8. В разі потреби на допомогу настоятелеві указом єпархіяльного архиєрея можуть призначатися священик-сотрудник і диякон, обов’язки яких окреслює указ про призначення.
17.0. Парафіяльні збори
17.1. Вища влада управління в парафії належить парафіяльним зборам.
17.2. Парафіяльні збори скликаються указом настоятеля не менше одного разу на рік в міру потреби.
17.3. Повноважними учасниками парафіяльних зборів є настоятель, священики, диякони, церковнослужителі й монахи, що входять до причету парафіяльного храму, миряни, які досягли 18-річного віку і є членами парафії. Парафіяльні збори є дійсними, якщо присутні 2/3 повноважних учасників.
17.5. Збори обирають секретаря, який відповідає за ведення протоколу парафіяльних зборів. Протокол підписують голова і секретар парафіяльних зборів.
17.6. Рішення парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів і затверджуються указом настоятеля парафії, після чого вони набувають канонічної правосильности для всіх клириків і мирян парафії.
17.7. В межах своєї компетенції парафіяльні збори:
а) обирають членів парафіяльної управи, контрольної ревізійної комісії, делеґатів на Помісний та Єпархіяльний Собор і деканальні збори;
б) вирішують питання, які стосуються внутрішнього життя парафії, забезпечуючи єдність парафії і чистоту православної віри, християнської моралі та побожности;
в) з погодження правлячого архиєрея затверджують, змінюють, анулюють і роз’яснюють статути парафії та парафіяльних установ, положення про комісії, власні постанови, які стосуються парафіяльного життя;
г) створюють підприємства, комісії і комітети для забезпечення господарчої діяльности;
ґ) розглядають і затверджують звіти парафіяльної управи, контрольної ревізійної комісії;
д) піклуються про справедливі відносини між Церквою і місцевою державною владою відповідно до канонічного права Церкви та чинного законодавства;
е) розглядають відхилення в діяльності членів церковного причету парафії, порушення ними Статуту УАПЦ, указів церковної влади та парафіяльного статуту.
18.0. Парафіяльна управа
18.1. Парафіяльна управа є виконавчим органом управління парафії, який діє в період між парафіяльними зборами і є їм підзвітний.
18.2. Парафіяльна управа складається з настоятеля, титаря, скарбника. За рішенням парафіяльних зборів її склад може розширюватися.
18.3. Парафіяльна управа обирається парафіяльними зборами і підзвітна їм. Склад парафіяльної управи погоджується з правлячим архиєреєм.
18.4. Парафіяльна управа розглядає всі адміністративні і господарчі справи парафії і втілює їх у життя.
18.5. Члени парафіяльної управи не можуть перебувати в родинних зв’язках з настоятелем парафії та один з одним.
19.0. Єпископат
19.1. Єпископи УАПЦ володіють повнотою канонічної влади в Церкві за правом апостольського спадкоємства. Ця влада передається єпископові в таїнстві рукоположення.
19.2. З моменту рукоположення єпископ користується всією повнотою ієрархічної влади в справах віри і моралі, священнодіяння і пастирства.
19.3. Єпископ за наступництвом влади від св.Апостолів є настоятелем місцевої Церкви - єпархії і канонічно керує нею при соборному співдіянні клиру і мирян.
19.4. Єпископи (архиєреї) носять титул, який включає найменування катедрального міста. Архиєрейські титули визначаються Архиєрейським Собором.
19.6. Кандидат до єпископського служіння повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід священнослужіння, вік не менше 30 років, прийняти чернечий постриг, мати відповідну освіту.
19.7. Кандидат до єпископського служіння, рекомендований єпархіяльним собором, повинен після належного іспиту бути затвердженим Архиєрейським Собором за погодженням з Патріяршою Радою. Після цього Патріяршою грамотою він нарікається у єпископи з титулом, що включає назву катедрального міста.
19.8. У межах канонічних повноважень єпископ має виключне право священичих і дияконських рукоположень, хіротесій у читця, монашого постригу, посвячення храмів і антимінсів для громад єпархії, що перебуває під його архипастирським керівництвом.
19.10. Свої повноваження єпископ здійснює через видання указів, грамот, циркулярів, пастирських послань і листів, які мають канонічну повновладу в межах єпархії.
19.11. Єпископ може бути позбавлений повноважень і виведений поза штат УАПЦ за рішенням Помісного або Архиєрейського Собору указом Патріярха.
19.12. Єпископ має власну печатку і бланк із особистою або єпархіяльною емблемою.
20.0. Священство
20.1. До священства УАПЦ належать вірні УАПЦ, які в таїнстві рукоположення дістали від єпископа благодатні дари Святого Духа, що дозволяють їм відправляти Святі Таїнства (за винятком священства) та інші богослужіння, проповідувати Святе Євангеліє, здійснювати пастирське керівництво народом Божим.
20.2. Кандидат до священичого служіння повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід церковнослужителя, вік не менше 23 років, бути одруженим першим шлюбом або неодруженим з обітом безшлюбности, мати відповідну духовну освіту або богословську підготовку, засвідчену письмовим висновком єпархіяльної екзаменаційної комісії, бути дияконом УАПЦ.
20.3. Кандидатура священика може бути відхилена правлячим архиєреєм на підставі висновку єпархіяльного духівника, який сповідав кандидата, без пояснення свого рішення.
20.4. Рукоположення кандидата до священичого служіння здійснює правлячий архиєрей єпархії, до якої належать кандидат як диякон та в якій він проходитиме служіння.
20.5. Перед рукоположенням кандидат складає священичу присягу за текстом, затвердженим Архиєрейським Собором.
20.6. Документом, який підтверджує канонічність рукоположення, є грамота рукоположення з зазначенням часу і місця рукоположення, імени та прізвища рукоположеного, імени й титулу святителя, яка видається в день хіротонії.
20.7. При прийнятті до клиру УАПЦ священика з іншої православної юрисдикції він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає священичу присягу та приймає таїнство покаяння.
20.8. При прийнятті до клиру УАПЦ священика з інославної конфесії, що зберегла апостольське спадкоємство свячень, він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає Сповідання віри, священичу присягу та приймає таїнство покаяння.
20.10. При виведенні священика поза штат йому дається відпускна грамота й указ з поданням причин виведення поза штат.
21.0. Дияконат
21.1. До дияконату УАПЦ належать вірні УАПЦ, які в таїнстві рукоположення дістали від єпископа благодатні дари Святого Духа, що дозволяють їм брати участь у відправі Святих Таїнств та інших богослужінь, допомагаючи єпископам і священикам при священнодіяннях.
21.2. Вибір кандидатів до дияконського служіння здійснюється церковною владою. Кандидат повинен відповідати санові за якостями християнина, мати досвід церковнослужителя, вік не менше 20 року, бути одруженим першим шлюбом або неодруженим з обітом безшлюбности, мати відповідну духовну освіту або богословську підготовку, засвідчену письмовим висновком єпархіяльної екзаменаційної комісії.
21.3. Кандидатура диякона може бути відхилена правлячим архиєреєм на підставі висновку єпархіяльного духівника, який сповідав кандидата, без пояснення свого рішення.
21.4. Рукоположення кандидата до дияконського служіння здійснює правлячий архиєрей єпархії, до якої належать кандидат або в якій він проходитиме служіння.
21.5. Документом, який підтверджує канонічність рукоположення, є грамота рукоположення з зазначенням часу і місця рукоположення, імени та прізвища рукоположеного, імени й титулу святителя.
21.6. При прийнятті до клиру диякона з іншої єпархії, іншої православної юрисдикції він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння.
21.7. При прийнятті до клиру УАПЦ диякона з інославної конфесії, що зберегла апостольське спадкоємство свячень, він подає відпускну грамоту й документи про свячення та перебіг священнослужіння, складає Сповідання віри та приймає таїнство покаяння.
21.9. При виведенні диякона поза штат йому дається відпускна грамота й указ з поданням причин виведення поза штат.
22.0. Церковнослужителі
22.1. До причету УАПЦ належать піддиякони, читці, свічконосці, співці та інші церковнослужителі УАПЦ, які дістали від єпископа або настоятеля благословення на участь у відправі богослужінь.
22.2. Вибір кандидатів до церковнослужіння здійснюється настоятелем.
22.3. Кандидат до церковнослужіння повинен відповідати ступеневі за якостями християнина, мати досвід парафіяльного життя, мати відповідну підготовку.
22.4. Над церковнослужителем може бути здійснена хіротесія правлячим архиєреєм, що підтверджується грамотою.
22.5. Покарання церковнослужителя здійснюється настоятелем парафії. Церковнослужитель має право захисту та подання апеляції до церковного суду.
23.0. Миряни
23.1. Миряни УАПЦ - це вірні православного віровизнання, які прийняли святе хрещення і миропомазання та зберігають живий зв’язок із парафіяльним храмом УАПЦ через участь у церковних богослужіннях, сповідь і Святе Причастя.
23.2. Миряни здійснюють євангельське служіння в світі, подаючи живий приклад виконання Божих заповідей, проповідуючи Слово Боже.
23.3. Миряни виступають учасниками таїнств хрещення та миропомазання, беручи на себе як хрещені батьки та матері обов’язок християнської опіки над тими, над ким таїнство було відправлене.
23.5. З благословення церковної влади миряни можуть займатися творчою, політичною, господарчою, військовою та комерційною діяльністю, брати на себе інші обов’язки суспільного служіння, котрі не суперечать християнському вченню та дозволяють виявити своє покликання, поширюючи в світі євангельську правду.
23.6. Обов’язком мирян є дбати про матеріяльний стан УАПЦ, жертвуючи частину своїх прибутків на потреби Церкви.
23.7. Розгляд канонічних проблем стосунків мирянина з церковною владою входить до компетенції парафіяльного настоятеля. Мирянин має право захисту та подання апеляції до церковних судів.
24.0. Монастир
24.1. Монастир є громадою вірних УАПЦ монашого сану, що прийняли обітниці послуху, безсрібництва і чистоти, згуртованою в Святому Дусі через Святе Євангеліє та спільне літургійне життя, що прямує до євангельської досконалости, визнаючи канонічне право УАПЦ і дотримуючись православного візантійсько-українського обряду богослужінь та правил і традицій монашого життя..
24.2. Монастир створюється за рішенням Патріяршої Ради указом Патріярха на підставі подання єпархіяльного архиєрея, під канонічним управлінням якого монастир перебуває.
24.3. Монастир має право юридичної особи, власну печатку, штамп і бланк, рахунок у банку, право ведення метричних книг, видання посвідчень і довідок про належність до монастиря та прийняття в ньому Святих Таїн хрещення, миропомазання.
24.4. Майно монастиря складають церковні та інші будівлі, речі богослужбового вжитку, господарче устаткування, виробниче обладнання, література, транспорт, кошти та інша власність, набуті за рахунок доброчинних пожертв, передані державою або іншими юридичними чи фізичними особами, одержані від власної діяльності.
24.5. У своєму житті і діяльності монастир керується власним статутом, який затверджується Патріярхом.
24.6. За рішенням Патріяршої Ради Патріярх може надати монастиреві право ставропіґії.
24.7. Ставропіґійні монастирі перебувають під управлінням і канонічним керівництвом Патріярха й тих патріярших установ, яким Патріярх благословить такий нагляд і управління.
25.0. Церковне навчання
25.1. УАПЦ провадить духовну освіту й виховання своїх вірних через церковне передшкілля, парафіяльні початкові, середні та недільні школи, духовні середні та вищі учбові заклади.
25.2. Духовними школами УАПЦ є вищі та середні спеціяльні учбові заклади, які готують свещеннослужителів і церковнослужителів, богословів і церковних працівників.
25.3. Навчальні й навчально-виховні заклади УАПЦ діють на підставі «Положення про духовну освіту й релігійне виховання вірних УАПЦ» та мають власні статути і права юридичної особи.
25.4. Священнослужителі та миряни-катехити можуть з благословення компетентної церковної влади провадити навчання релігії в світських школах, установах і громадських організаціях, війську і місцях покарання, вміщувати свої навчальні матеріяли в засобах масової комунікації.
25.5. Священнослужителі, дбаючи про християнське виховання вірних, переданих під їхню душпастирську опіку, мають використовувати всі наявні засоби для цілісного формування гармонійної людської особистости, наділеної християнськими чеснотами, працюючи в усіх суспільних середовищах, переданих під їхню канонічну опіку.
25.6. Для євангелізації людської спільноти УАПЦ засновує Патріярші, єпархіяльні та парафіяльні періодичні видання, телестудії, радіостанції, видавництва, бібліотеки, інформаційні аґенції, мережі комп’ютерного зв’язку, що діють за власними статутами й мають права юридичної особи.
26.0. Організації мирян
26.1. З метою здійснення євангельського служіння Церкви миряни можуть засновувати при Патріярхії, єпархіяльних консисторіях і парафіях УАПЦ братства, сестрицтва, клуби, інші об’єднання вірних. Їхнє заснування відбувається на установчих зборах за участи повноважного представника компетентної церковної влади і проголошується указом Патріярха, єпархіяльного архиєрея або настоятеля парафії. Ці організації можуть мати свої статути і власний юридичний статус.
26.2. Компетентна церковна влада, яка здійснює духовну опіку над організацією чи об’єднанням і благословляє їхнє утворення, приймає відповідальність перед Богом за душпастирську опіку їхніх членів, встановлює для них особливі правила чи форми Богошанування, закріплюючи ці правила окремим правильником і стежачи за їхнім дотриманням.
26.3. Делеґати від організацій та об’єднань мирян, визнаних за юридичних осіб з погляду церковного устрою, беруть участь у соборовому житті УАПЦ, делеґуючи своїх представників на парафіяльні та деканальні збори, єпархіяльні та Помісні Собори в межах квоти, встановленої церковною владою.
27.0. Судова влада
27.1. Судову владу в УАПЦ здійснюють Помісний Собор, Архиєрейський Собор, Патріярший Суд і Єпархіяльний Суд.
27.2. Здійснення судової влади відбувається на основі «Положення про церковний суд в УАПЦ».
28.0. Закордонні установи
28.1. УАПЦ має поза межами України екзархати, деканати, парафії, монастирі, а також місії, представництва й подвір’я.
28.2. УАПЦ здійснює свою юрисдикцію над закордонними установами через відділ зовнішніх церковних зносин УАПЦ.
28.3. Зарубіжні установи УАПЦ в своєму управлінні й діяльності керуються Статутом УАПЦ і власними статутами.
29.0. Церковне майно
29.1. УАПЦ забезпечує задоволення своїх матеріяльних потреб на основі самофінансування. Її грошові надходження утворюються за рахунок добровільних пожертв віруючих і продажу предметів церковного призначення.
29.2. Центральний церковний бюджет формується за рахунок надходжень, які відраховують єпархії та ставропіґійні монастирі, коштів за продаж церковної літератури і предметів виробництва господарських установ.
29.3. Церковні установи фінансуються із загальноцерковних засобів шляхом самофінансування.
29.4. Церковні центри, монастирі, духовні школи і парафії можуть одержувати від місцевих органів державної влади у безкоштовне користування або у власність надане їм майно. В такому випадку вони відповідають за його збереження.
29.5. Церковні організації і установи можуть орендувати, будувати і купувати у власність будинки та інші приміщення для своїх потреб, а також інше майно.
29.6. Зарубіжні установи забезпечують себе коштами відповідно до своїх можливостей і законів тих країн, на території яких вони знаходяться.
29.7. Зарубіжні установи можуть одержувати дотації із загальноцерковних коштів. Розмір річних дотацій встановлюється Відділом зовнішніх церковних зносин і затверджується Патріяршою Радою.
29.8. Церковні кошти вносять на зберігання в банк на ім’я відповідної церковної установи і одержують по чеках за підписом розпорядника кредитів.
29.9. Грошові надходження парафій складаються з добровільних пожертв, з коштів за продаж свічок та інших предметів церковного вжитку, а також церковної літератури.
29.10. Єпархіяльні бюджети формуються за рахунок внесків парафій і монастирів. У тих єпархіях, де існують місцеві майстерні, які виробляють свічки, церковну утвар і таке інше, бюджет поповнюється також і за рахунок прибутку цих установ.
29.11. Управління церковним майном і фінансами провадиться матеріяльно відповідальними особами згідно з законом і положенням даного Статуту.
29.12. Розпорядником загальноцерковних фінансів і майна у межах бюджету є Патріярх разом з Патріяршою Радою.
29.13. Розпорядником загальноєпархіяльних фінансів і майна у межах бюджету є єпархіяльний архиєрей разом з Єпархіяльною Радою.
29.14. Розпорядниками фінансів і майна церковних установ у межах бюджету є їхні керівники.
29.15. Розпорядниками фінансових надходжень у межах парафіяльного бюджету є настоятель і титар.
29.16. Постачання парафій, монастирів та інших церковних установ свічками й іншими предметами церковного вжитку, церковною літературою здійснюється централізовано через єпархіяльні консисторії та забезпечується економами єпархій.
30.0. Контрольні ревізійні комісії
30.1. Патріярша Рада має право ревізії загальноцерковних і єпархіяльних коштів. Для здійснення такої ревізії нею утворюється Патріярша Ревізійна Комісія.
30.2. Патріярша Ревізійна Комісія є вищим контрольним органом УАПЦ, обирається з числа делеґатів Помісного Собору і є йому підзвітна.
30.3. Патріярша Ревізійна Комісія обирається в складі 7 осіб: 1 архиєрея, 3 клириків та 3 мирян.
30.4. Члени Патріяршої Ревізійної Комісії не можуть перебувати в родинних стосунках або духовному свояцтві зі Святішим Патріярхом, членами Архиєрейського Собору і Патріяршої Ради.
30.5. До обов’язків Патріяршої Ревізійної Комісії належать:
а) контроль відповідности Статутові УАПЦ статутів єпархій, парафій та інших закладів і установ УАПЦ та дотримання їх;
б) реґулярна ревізія, яка включає перевірку наявности грошових засобів, законности і правильности витрачання коштів, ведення прибутково-видаткових книг;
в) нагляд за станом майна Церкви, контроль за господарською діяльністю.
30.6. По проведенні перевірки Патріярша Ревізійна Комісія складає акти і подає їх до відома Патріяршої Ради. При виявленні зловживань Патріярша Рада має вжити передбачених засобів покарання. Якщо Патріярша Рада не правочинна усунути зловживання, на подання Патріяршої Ревізійної Комісії скликається Помісний Собор.
30.7. Єпархіяльним Собором з числа делеґатів обирається Контрольна Ревізійна Комісія єпархії у складі п’яти осіб: трьох клириків і двох мирян. Контрольна Ревізійна Комісія єпархії підзвітна Єпархіяльному Соборові.
30.8. Члени Контрольної Ревізійної Комісії єпархії не можуть бути в родинних стосунках або духовному свояцтві з єпархіяльним архиєреєм, членами Єпархіяльної Ради та працівниками єпархіяльної консисторії. Контрольна Ревізійна Комісія єпархії діє відповідно до вимог у межах єпархії.
30.9. Фінансова ревізія ставропіґійних монастирів здійснюється ревізійною комісією, призначеною Патріярхом.
30.10. Фінансова ревізія єпархіяльних монастирів, єпархіяльних установ і парафій проводиться за вказівкою правлячого архиєрея ревізійною комісією, призначеною Єпархіяльною Радою.
30.11. Контрольна ревізійна комісія парафії обирається з числа членів парафії парафіяльними зборами і є підзвітною їм.
30.12. Контрольна ревізійна комісія парафії складається з голови, його заступника і двох членів.
30.13. Контрольна ревізійна комісія парафії проводить ревізію всіх майнових прибутків і витрат парафії, інвентаризацію парафіяльного майна.
31.0. Пенсійне забезпечення
31.1. УАПЦ здійснює пенсійне забезпечення клириків і церковних працівників відповідно до «Положення про пенсійне забезпечення священнослужителів, церковнослужителів і церковних працівників УАПЦ».
31.2. Церковні працівники одержують у встановленому опрядку державну пенсію, якщо вони працюють у церковних установах за трудовою угодою.
31.3. УАПЦ має право на створення при Патріярхії власного пенсійного фонду. При єпархіяльних консисторіях можуть створюватися допомогові фонди для малозабезпечених священнослужителів і церковнослужителів та для допомоги на лікування.
32.0. Церковні реквізити
32.1. Патріярх і єпархіяльні архиєреї мають власну печатку, штамп і бланк з релігійною символікою та своїм іменем і титулом.
32.2. Патріярша Рада має власну печатку, штамп і бланк з релігійною символікою та написом «Українська Автокефальна Православна Церква - Патріярша Рада».
32.3. Патріярші установи, єпархіяльні консисторії, декани, настоятелі парафій, монастирі, церковні школи та передшкілля, парафії, екзархати, інші церковні установи з правом юридичної особи в Україні та поза її межами мають власні печатки, штампи та бланки з релігійною символікою й позначенням своєї офіційної назви або імени.
33.0. Церковні нагороди
33.1. УАПЦ приймає і використовує для вшанування гідних священнослужителів, церковнослужителів, монахів і мирян усі церковні нагороди й відзнаки, які встановлені Вселенською Православною Церквою.
33.2. За рішенням Помісного Собору Патріярх своїм указом може встановлювати нові церковні нагороди для вшанування гідних священнослужителів, церковнослужителів, монахів і мирян та визначати порядок їхнього присудження окремим положенням.
33.3. Процедура присудження і вручення церковних нагород і відзнак відбувається згідно з «Положенням про церковні нагороди і відзнаки».
34.0. Про зміни і доповнення до Статуту УАПЦ
34.1. Статут УАПЦ, виправлення й доповнення до нього приймаються на Помісному Соборі і набувають канонічної правосильности після їхнього проголошення Указом Патріярха.
СЛУХАЛИ: Проєкт взірцевого Статуту консисторії (єпархіяльного управління) Української Автокефальної Православної Церкви.
УХВАЛИЛИ: Схвалити взірцевий статут консисторії (єпархіяльного управління) й запропонувати єпархіям Української Автокефальної Православної Церкви затвердити на його основі статути власних центрів та подати їх до Держкомрелігії України на реєстрацію.
Статут консисторії (єпархіяльного управління) .......................................................єпархії Української Автокефальної Православної Церкви
Схвалений Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Загальні положення
1.0. Консисторія (єпархіяльне управління) ......................... єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Консисторія) є релігійною організацією, що здійснює управління парафіями, монастирями, духовними школами та іншими релігійними організаціями ................................................................ єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
1.2. Консисторія керується в своїй діяльності наукою Святої Євангелії, право-славними догмами і канонами, статутом УАПЦ, указами Патріярха Київського і вієї України та правлячого архиєрея ........................................... єпархії УАПЦ, чинним законодавством України.
2.0. Юридичний статус
2.1. Консисторія є юридичною особою, яка репрезентує інтереси вірних ........................................ єпархії УАПЦ перед державними установами, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові й особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді.
2.2. Консисторія має самостійний баланс, печатку з власною назвою і символі-кою, емблему, бланки з власною символікою, банківські рахунки, в т.ч.валютні.
2.3. Юридична адреса Консисторії: ..............................................................................
2.4. Зміни й доповнення до Статуту вносяться єпархіяльними зборами ......................................... єпархії УАПЦ і реєструються в державних органах після затвердження Патріярхом Київським і всієї України.
2.5. Діяльність Консисторії може бути припинена відповідно до ухвали Поміс-ного собору УАПЦ про скасування............................................................... єпархії УАПЦ.
2.6. В разі припинення діяльності Консисторії кошти та інше майно переходять у власність Патріярхії УАПЦ.
3.0. Напрямки діяльності
3.1. Консисторія здійснює поточне керівництво релігійними організаціями ......................................... єпархії УАПЦ та координацію їхньої діяльності.
3.2. Консисторія провадить місійну, катехитичну, видавничу, інформаційну, доброчинну, господарчу, фінансову діяльність згідно зі своїми завданнями та цим Статутом.
3.3. Для забезпечення релігійних потреб вірних .......................................... єпархії УАПЦ Консисторія засновує духовні навчальні заклади, засоби масової інформації, місійні центри, монастирі, братства, сестрицтва й інші суспільно-релігійні організації, бібліотеки, музеї, богословські товариства, клуби й гуртки, які діють на підставі власних статутів.
3.4. Консисторія дбає про розробку та здійснення програм соціяльної опіки, провадить доброчинну допомогу в лікарнях, шпиталях, сиротинцях, віськових частинах, місцях позбавлення волі.
3.6. Консисторія організує паломництва до християнських святинь, релігійні свята, фестивалі, концерти, лекції, конкурси, інші масові заходи для поширення християнської віри.
4.0. Внутрішній устрій
4.1. Консисторія як релігійний центр ............................................................. єпархії УАПЦ створюється Указом Патріярха Київського і всієї України.
4.2. ..................................................... єпархією УАПЦ та Консисторією керує правлячий архиєрей як вищий представник законодавчої, виконавчої та судової влади в Церкві.
4.3. Правлячий архиєрей канонічно приймає владу в ..................................... єпархії УАПЦ після затвердження його кандидатури єпархіяльними зборами .................................................... єпархії УАПЦ, обрання Архиєрейським собором УАПЦ, архиєрейської хіротонії та прилюдного оголошення про інтронізацію спеціяльним посланням.
4.4. В усіх правових справах ................................................... єпархії УАПЦ правлячий архиєрей виступає від її імені.
4.5. Правлячий архиєрей ................................................................ єпархії УАПЦ має особисту печатку та власний бланк з гербом і релігійною символікою, де зазначаються ім’я та титул правлячого архиєрея.
4.6. Штатний розклад і персональний склад Консисторії затверджуються указом правлячого архиєрея за погодженням з єпархіяльною радою.
4.7. При Консисторії можуть створюватися постійно діючі та тимчасові комісії.
4.8. Правлячий архиєрей .................................................................. єпархії УАПЦ виконує свої обов’язки довічно за винятком обставин, передбачених канонічним правом і статутом УАПЦ.
5.0. Фінанси та майно
5.1. Консисторія діє коштом добровільних пожертв, відрахувань релігійних орга-нізацій .......................................................... єпархії УАПЦ до єпархіяльного бюджету, розмір яких визначають єпархіяльні збори, прибутків від власної фінансової та господарчої діяльності.
5.2. Консисторія володіє, користується та розпоряджається з правом власності коштами й майном, що їй належать.
5.3. У власності Консисторії перебувають:
- будівлі, в тому числі культові споруди, предмети культу, об’єкти виробничого, соціяльного, доброчинного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертв або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах;
- грошові надходження від фінансової та господарчої діяльності, реалізації літератури та предметів релігійного вжитку, що провадяться відповідно до цього Статуту й чинного законодавства;
- інше майно, прямо і в виключній формі не заборонене законодавством України.
5.4. Консисторія може звертатися за добровільними фінансовими й іншими пожертвами та одержувати їх.
5.5. Фінінсовий звіт за календарний рік затверджується правлячим архиєреєм ...................................................... єпархії УАПЦ і подається єпархіяльним зборам.
5.6. Консисторія реалізує і розповсюджує релігійну літературу, звукозаписи та відеоматеріяли, предмети релігійного призначення, речі церковного вжитку.
5.7. Консисторія може використовувати будівлі, землю й майно, що передають-ся їй державними, громадськими організаціями або окремими особами на договірних засадах.
5.8. Консисторія як суб’єкт цивільного права відповідає за власними зобов’язаннями своїм майном і не відповідає за зобов’язаннями інших організацій, що мають свій статут, а також за зобов’язаннями своїх підприємств, що діють на підставі власних статутів.
5.9. Консисторія відраховує кошти на загальноцерковні потреби в розмірі, встановленому єпархіяльними зборами .................................................................. єпархії.
СЛУХАЛИ: Проєкт «Положення про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві».
В обговоренні запропоновано замінити слова «після схвалення відповідною церковною владою» в арт.2.5 та 3.5 на слова «після прийняття відповідного рішення за підписом членів суду».
УХВАЛИЛИ: Схвалити проєкт «Положення про Церковний Суд в Українській Автокефальній Православній Церкві» та провести на його основі формування Патріяршого та Єпархіяльних судів.
Положення про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві
Схвалене Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 29 травня 1997 р.
1.0. Вища судова влада
1.1. Вищою судовою інстанцією УАПЦ є Помісний Собор.
1.2. До виключної компетенції Помісного собору належить визначення відступів від канонічного права УАПЦ в діяльності Патріярха та прийняття ухвали про вихід поза штат або заборону священнослужіння Патріярха.
1.3. Помісний Собор має право розгляду скарг на діяльність Архиєрейського Собору, Патріяршої Ради та Патріяршого суду УАПЦ, апеляцій на рішення судових установ УАПЦ.
1.5. Архиєрейський Собор є компетентною судовою владою для розгляду відступів від канонічного права архиєреїв УАПЦ, скарг на архиєрея, непорозумінь між двома чи більше архиєреями.
1.6. Архиєрейський Собор вирішує справи заборони богослужіння духовних осіб на підставі внеску Церковного Суду і виносить рішення у справах відлучення від Церкви на затвердження Помісного Собору.
2.0. Патріярший суд
2.1. Патріярший суд є вищою незалежною судовою інституцією в УАПЦ, до компетенції якої входить розгляд випадків порушення канонічного права юридичними особами (єпархіяльними консисторіями, монастирями, духовними школами, церковними підприємствами, парафіяльними громадами тощо) та визнання недійсності свячень священнослужителів УАПЦ.
2.2. Патріярший Суд обирається Помісним Собором у складі п’яти осіб духовного сану терміном на три роки і затверджується указом Патріярха.
2.3. Патріярший Суд є юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, печатку, штамп і бланк з позначенням свого найменування, керуючись у своїй діяльності реґламентом, затвердженим указом Предстоятеля УАПЦ.
2.4. Патріярший Суд має право розгляду апеляцій на дисциплінарні покарання, накладені єпархіяльними судами.
2.5. Вирок Патріяршого Суду набуває канонічної сили після прийняття відповідного рішення за підписом членів Патріяршого Суду.
2.6. Клирики й миряни можуть оскаржити в Патріяршому Суді указ чи рішення єпархіяльного архиєрея або єпархіяльної ради, якщо воно суперечить канонічному праву, Статутові УАПЦ та єпархіяльної консисторії. В разі доведення цієї суперечности указ або рішення мають бути скасовані, а моральні та матеріяльні збитки від його оприлюднення компенсовані винуватцем.
3.0. Єпархіяльний суд
3.1. Єпархіяльний суд є судовою інстанцією, до компетенції якої входить розгляд випадків порушення канонічного права священниками, дияконами, церковнослужителями й монахами, що входять до єпархіяльного клиру й причету, а також провадження подружніх процесів.
3.2. Єпархіяльний суд обирається єпархіяльним собором в складі 3-5 осіб духовного сану терміном на три роки й затверджується указом правлячого архиєрея.
3.3. Єпархіяльний суд суд є юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, печатку, штамп і бланк з позначенням свого найменування, керуючись у своїй діяльності реґламентом, затвердженим Указом правлячого архиєрея єпархії.
3.4. Єпархіяльний суд має право розгляду апеляцій на дисциплінарні покарання мирян, накладені настоятелями парафій.
3.5. Рішення єпархіяльного суду набуває канонічної сили після прийняття відповідного рішення за підписом членів Єпархіяльного суду.
3.6. Клирики й миряни можуть оскаржити в єпархіяльному суді указ чи рішення настоятеля парафії або парафіяльної управи, якщо воно суперечить канонічному праву, Статутові УАПЦ та парафіяльному статутові. В разі доведення цієї суперечности Указ або рішення мають бути скасовані, а моральні та матеріяльні збитки від його оприлюднення компенсовані винуватцем.
4.0. Церковні покарання
4.1. Велике відлучення від церковного спілкування (анатема) накладається Помісним Собором за найтяжчі злочини: єресь, віровідступництво, святотатство і полягає в повному виключенні з УАПЦ.
4.2. Мале відлучення від церковного спілкування накладається на мирян і церковнослужителів єпархіяльним архиєреєм за рішенням Патріяршого або єпархіяльного суду за злочини, обумовлені канонічним правом, і полягає в позбавленні на визначений час Святого Причастя, церковної виборної посади або місця в причеті та права голосу в вирішенні проблем церковного життя.
4.3. Позбавлення церковного поховання накладається на осіб, що здійснили самогубство свідомо й у здоровому глузді, і на тих, хто перебуває під анатемою.
4.5. Заборона священнослужіння накладається на єпископа Помісним Собором, а на священика й диякона Архиєрейським Собором за злочини, передбачені канонічним правом.
4.6. Виведення поза штат накладається на єпископа Архиєрейським Собором за свідоме й систематичне порушення Статуту УАПЦ та Указів Патріярха.
4.7. Виведення поза штат накладається на священиків і дияконів єпархіяльним архиєреєм зм рішенням єпархіяльного суду за свідоме й систематичне порушення Статуту УАПЦ, статуту консисторії, указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.8. Звільнення з посади, накладається єпархіяльним судом на клириків за порушення Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, Указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.9. Догана і виведення з числа членів парафіяльної громади з позбавленням права голосу в розв’язанні проблем церковного життя накладається єпархіяльним судом на церковнослужителів і мирян за порушення Статуту УАПЦ, парафіяльного статуту, Указів Патріярха та правлячого архиєрея.
4.10. Звинувачення подається до суду не менш як за десять днів до судового засідання і подається для ознайомлення звинувачуваному не менш як за три дні до судового засідання.
4.11. Звинувачуваний може скористатися на судовому засіданні послугами захисника.
4.13. Звинувачуваний має право апелювання до вищих судових інстанцій УАПЦ.
УХВАЛИЛИ: Підсумувати обговорення й прийняття статутових документів Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви прийняттям такої ухвали:
УХВАЛА ч.1 Третього Помісного СоборуУкраїнської Автокефальної Православної Церкви про внесення змін і доповнень до Статуту Української АвтокефальноїПравославної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктами, поданими Архиєрейським Собором 8 травня 1997 р. та Передсоборовою комісією,
обговоривши зміни та доповнення, запропоновані делеґатами Помісного Собору,
ухвалює і наказує:
1. Внести до Статуту Української Автокефальної Православної Церкви від 5-6 червня 1990 р. зміни та доповнення відповідно до проєкту, запропонованого Архиєрейським Собором, та обговорення на Помісному Соборі 28 травня 1997 р.
2. Просити Святішого Патріярха Димитрія благословити Патріяршим указом використання Статуту Української Автокефальної Православної Церкви зі змінами і доповненнями Помісного Собору 28-29 травня 1997 р. як канонічної основи життя Української Автокефальної Православної Церкви.
3. Схвалити проєкт «Положення про Церковний Суд в Українській Автокефальній Православній Церкві» та провести на його основі формування Патріяршого та Єпархіяльних судів.
4. Схвалити взірцевий статут консисторії (єпархіяльного управління) й запропонувати єпархіям Української Автокефальної Православної Церкви затвердити на його основі статути власних центрів та подати їх до Держкомрелігії України на реєстрацію.
9. Внесення до святців нових подвижників землі Української
СЛУХАЛИ: «Церковне вшанування пам’яти святих новомучеників землі Української» (доповідь єпископа Харківського і Полтавського Ігоря).
Єдиний Єством безгрішний Господь зі Свого незглибимого милосердя сподобив в останні часи явити славний сонм мучеників і сповідників віри Христової на Українській землі. Той, Хто «із скелі вивів потоки і води потекли, як ріки» (Пс. 77: 16), вивів із народу Божого тисячі й тисячі відомих та невідомих православних християн, котрі, як наступники святих апостолів перед римськими прокураторами, твердо визнали свою віру перед безбожними мучитеями, відмовилися вклонитися ідольській омані, напоїли спраглу землю струмками своєї крови й тим зросили посіяні Самим Христом і Його святими апостолами зерна євангельської віри.
Ворожим підступом виведена з-під канонічної влади Вселенського Царгородського Патріярха, Українська Церква понад двісті років перебувала в тяжкій неволі. Царі земні прагнули стати вищими за Царя Небесного, перебрати владу над Його святою Церквою. Хоч не вбивали первістків українського народу, як єгипетські фараони, та перших з-поміж нього забирали з рідної землі й ставили собі на службу північні імператори. Нові Навуходоносори та Єзавелі нищили святі монастирі, відбирали церковні святині, зневажали православне духівництво. Скасувавши Патріярший устрій у Росії, вони запровадили державний синод, який від імени царя керував Церквою. Українські церковні книги палилися, давні звичаї викорінювалися. Святині Києва переносилися до нового Вавилону. Православне духівництво принижувалося й зневажалося.
Та знаходилися сповідники віри, котрі, як святитель Іоанн Золотоустий царицю Євдоксію, напучували, застерігали безбожних володарів, не боячись кари людської з остраху перед Божою карою. Митрополит Ростовський українець Арсеній Мацієвич відмовився складати присягу в Синоді, де були слова про найвищу судову владу імператриці в Церкві, протестував проти порушень церковного права втручанням світської держави, тож був позбавлений сану та засланий у монастир. А ті, хто бажав правдивого чернечого життя, тікали з України на святий Афон, у Румунію, і там, подібно до преподобного Паїсія Величковського, осявали цілий православний світ своїми подвигами.
В лютому 1917 р. захитався північний Вавилон, а останній його цар зрікся престолу. Церква Христова в Україні стала дбати про свій канонічний устрій. Київський, Полтавський, Подільський єпархіяльні собори закликали до скликання Всеукраїнського Помісного собору й здобуття Українською Церквою автокефалії - незалежності від чужоземних церковних центрів. Згідно з православною традицією, автокефалію проголошувала Церква народу по здобутті його політичної незалежности. Тож із проголошенням незалежности Української держави, збирається в Свято-Софійському соборі вКиєві 7 січня 1918 року перший Помісний Собор Української Церкви, якому передав своє благословення свт.Тихон, Патріярх Московський. Однак на той час у російських столицях Петербурзі та Москві богоборчі сили, очолювані Володимиром Ульяновим (Леніним) і Левом Бронштейном (Троцьким), вже вчинили переворот і захопили владу. Вони були добре організовані в Російську комуністичну партію (большевиків) і утворили мережу совєтів, через котрі здійснювали владу, та настановили повсюди своїх комісарів, що стежили за проведенням безбожницької політики. Російський совєтський уряд взявся будувати державу на засадах ідей комунізму - партійного вчення большевиків, за яким Церква мала бути знищена, власність скасована й передана державі, національні кордони зруйновані й большевицького вчення, за яким рушіями історії є класова ненависть й насильство.
У грудні 1917 року большевицька армія перейшла кордон України, захопила Харків, утворила там власний совєтський уряд у підпорядкуванні Москви, окупувала більшу частину України та оточила Київ. Помісний Собор, що прямував до проголошення Української Автокефальної Православної Церкви, було розігнано. Вночі на 26 січня 1918 року большевики розстріляли київського митрополита свт.Володимира Богоявленського. Почалося позбавлення священства громадянських прав, заборона викладання Христової віри в школах, вилучення церковного майна, блюзнірське загарбання православних святинь і продаж їх за кордон або нищення. 5 лютого 1918 р. Церква позбавлена прав володіння майном. Вся власність Церкви була оголошена державною, а громади православних християн були поставлені в становище орендарів, котрим тимчасово державою дозволялося користуватися храмами, ризами, священними сосудами. Практикувалося розкриття рак із мощами святих і наруга над ними.
Та безбожницьким силам не вдалося зломити й залякати православних українців. Для продовження праці над скликанням Помісного Собору для проголошення церковної автокефалії утворилася Вища Православна Церковна Рада. Богослужбові книги перекладаються сучасною українською літературною мовою, і 9 травня 1919 р. в Свято-Миколаївському соборі Києва вперше відправляється Служба Божа українською мовою. Керував хором композитор Микола Леонтович, якому й належала композиція літургійних співів. Під час перебування в домі батька-священика Микола Леонтович 23 січня 1921 р. був забитий невідомим бандитом.
10 липня 1919 р. Свята Літургія українською мовою була відправлена в Свято-Софійському катедральному соборі м.Києва. Коли російське духівництво стало чинити опір відроджуваній Українській Церкві, 5 травня 1920 р. українські парафії оголосили про повний вихід із юрисдикції Московського Патріярха й об’єднання в Українську Автокефальну Православну Церкву. На Покрову Пресвятої Богородиці в Свято-Софійському соборі м.Києва зібрався перший Помісний Собор відродженої Церкви. Собор відновив українську церковну ієрархію, застосувавши для цього мало відомий і практикований у виключних випадках у стародавній Александрійській Церкві чин пресвітерського рукоположення. Згідно з цим чином соборно були поставлені митрополит Василь Липківський і архиєпископ Нестор Шараївський.
Митрополит Василь Липківський народився 20 березня 1864 р. в родині священика Костянтина Липківського, настоятеля парафії с.Попудні на Київщині. Він вчився в Уманському духовному училищі (1873-1879), Київській Духовній Семінарії (1879-1884), Київській Духовній Академії (1884-1889). Дістав ступінь кандидата богослов’я. 1890 призначений на законовчителя Черкаської проґімназії. 20 жовтня 1891 р. прийняв священичий сан. Служив у Липовецькому повіті, а з 1903 р. - в м.Києві. 1905 р. за патріотичні переконання усунутий з посади директора Київської церковно-учительської школи, призначений настоятелем Солом’янської церкви м.Києва. 1917 р. очолив єпархіяльний з’їзд духівництва та мирян, на якому ухвалено автокефалію Української Церкви. В листопаді того ж року утворив Братство Воскресіння, невдовзі реорганізоване у Всеукраїнську церковну раду, що скликала Всеукраїнський Церковний Собор 1918 р. 22 травня 1919 р. за його настоятельством відправлено першу Службу Божу українською мовою у Свято-Миколаївському соборі м.Києва. 12 липня 1919 р. став настоятелем Свято-Софійського катедрального собору. Брав найактивнішу участь у заснуванні українських парафій, перекладі українською мовою текстів богослужінь, в запровадженні канонічного устрою в Українській Автокефальній Православній Церкві.
Тоді ж було рукоположено в єпископи оо.Іоана Теодоровича, Олександра Ярещенка, Юрія Міхновського і Степана Орлика.
Помісний Собор 1921 р. прийняв також засадничий для Української Церкви документ - «Київські канони», які починаються словами: «Шануючи в житті Христової Церкви все те, що було в минулому дійсним виявленням заповітів Христа і творчости Святого Духа в немочах людей, ухвалюємо: непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на семи Вселенських Соборах, що її прийняли наші предки за св.Володимира».
Українська Автокефальна Православна Церква в Україні з огляду на складні політичні обставини не змогла увійти в євхаристійне спілкування зі Вселенським Царгородським Патріярхом та стародавніми східними Православними Церквами. Але вже в польській зоні окупації, де лишилася значна кількість православних українців і білорусів, 1924 р. томосом Всесвятішого Вселенського Патріярха Григорія VII, було стверджено канонічне визнання Автокефальної Православної Церкви в Польщі.
Потужний церковний рух починається в Україні в той час, коли большевицька окупаційна влада намагалася назавжди викорінити віру Христову. І хоча духовне піднесення охопило мільйони людей, комісари та утворені ними совєти намагалися знешкодити силу духовного опору. За закликом Володимира Ульянова (Леніна) найменшу нагоду використовували, щоб притягти до судової відповідальности та покарати смертю духовних осіб за участь у протибольшевицьких визвольних змаганнях або співчуття до них. Священство та членів їхніх сімей позбавили громадянських прав, зокрема права голосу. На них наклали тяжкі податки, як на «нетрудовий елемент». Коли в проповідях зачіпалися проблеми соціяльної доктрини Церкви, проповідник міг бути жорстоко покараний репресивними органами («ЧК»), аж до страти. Відразу після встановлення совєтського режиму починають закриватися церкви, які перетворювали на клуби, таетри, кіно, спортивні зали, музеї безбожництва (атеїзму). Релігійні видання заборонено, на дні церковних свят влаштовуються масові народні гуляння або робочі дні. Вчинено спробу змінити календар, щоб перетворити неділю на робочий день: замість тижня запроваджено поділ на шестиденки, а потім п’ятиденки.
1921-1923 років в Україні лютував голод, викликаний не стільки посухою, скільки «політикою воєнного комунізму» большевицьких комісарів, під приводом якої для прохарчування совєтської бюрократії та війська в селян вилучалися всі хлібні запаси. Совєтська влада використала голод як привід для удару по Церкві й духівництву. Повсюдно проведено вилучення священних сосудів, напрестольних євангелій та інших коштовних речей. Стверджувалося, що таким чином здобуваються кошти для порятунку від голоду. Насправді ж більшість зібраних безцінних скарбів гинула, оберталася на засіб підготовки «всесвітньої революції». Тим часом спеціяльно створені комісії жорстоко грабували православні церкви. Парафіяни і священики, котрі зважувалися ставати в обороні храмів від грабіжників, жорстоко каралися «ревтребуналами». Протягом самого лише 1922 р. було розстріляно й закатовано духовенства в єпархіях Московської Патріярхії: у Харківській - 98, у Полтавській - 124, у Катеринославській - 92, у Чернігівській - 78, в Одесько-Херсонській - 191, в усьому СССР - 2691 представник білого духівництва й 5409 монахів . Тисячі людей загинули, обороняючи церковні святині від святотатства. У своєму листі до Політбюра ВКП(б) Ленін писав: «Чим більше представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства нам удасться розстріляти з того приводу, тим краще. Треба саме тепер провчити ту публіку так, щоб вони декілька десятків років навіть думати не сміли про якийсь спротив».
1922 року статті українського комуністичного діяча Василя Блакитного звинуватили УАПЦ в зв’язках із еміґраційним національним урядом і планування «одвертого наступу на наші радянські [совєтські] фортеці». Цим відкрилася шалена кампанія в пресі проти Української Церкви. Масово організовуються антирелігійні диспути. Взимку 1924 р. заборонено богословські курси, що діяли в Києві. Утворено в Україні відділи московського Союзу войовничих безвірників, які взяли на себе організацію протицерковного терору, цькування віруючих людей, закриття церков. З початку 1926 року почалися арешти священнослужителів. На Київщині й Житомирщині заарештовано 50 священиків, у січні 1926 р. в Київській тюрмі ґПУ перебувало понад 100 священиків. Були ув’язнені єпископи Костянтин Малюшкевич, Юрій Жевченко, Іван Павловський.
1 квітня 1926 р. заарештовано за звинуваченням в антисовєтській пропаґанді харківського архиєпископа Олександра Ярещенка, блискучі проповіді якого збирали тисячі людей. Владика Олександр народився на Полтавщині 12 вересня 1890 р., скінчив Московську Духовну Академію, а також вищу технічну школу. Він працював начальником Полтавської залізниці, але змінив високе світське становище на терновий вінець в Українській Церкві. Його змальовують як високого ставного брюнета з невеличкою «в квадрат» борідкою, з інтеліґентною, тонкою і стриманою вдачею. Він сміливо викривав у своїх проповідях большевицькі переслідування Церкви. Парафіяни надзвичайно шанували його за побожне життя. Невдовзі по арешті архиєпископа Ярещенка вислано до Москви, а потім у Ташкент. Туди приїздили на відвідини улюбленого архипастиря миряни з Харкова, з Єлисаветграда. Вони бачили незносні матеріяльні та моральні умови життя архиєрея, який до того ж страждав від спекотного клімату. Владика переносив усі труднощі з великим терпінням у надії повернутися в Україну. Але невдовзі його сліди було втрачено. Очевидно, нова хвиля арештів і розстрілів забрала архиєпископа Олександра.
4 червня 1926 р. був заарештований протодиякон Василь Потієнко, голова Вищої Православної Церковної Ради. Він народився 9 квітня 1898 р. в м.Сосниці на Чернігівщині, закінчив Київський університет, організував 20 парафій УАПЦ на Сосниччині. Після звільнення 1934 р. був заарештований удруге, ув’язнення відбував на Печорі. Повернувшись в Україну, брав участь у відродженні Церкви під час другої світової війни. Загинув при бомбардуванні 12 квітня 1945 року.
30 липня 1926 р. ґПУ заарештувало митрополита Василя Липківського. Він перебував у тюрмі спершу в Києві, потім у Харкові. Після звільнення 18 вересня 1926 р. його усунуто від керівництва Церквою. До осени 1934 р. митрополит Василь Липківський жив у Києві на Солом’янці під домашнім арештом, а потім його виселено в Олександрівську слободу. Владика був позбавлений права відправляти Службу Божу, перебував у вкрай важких умовах життя. Його старша донька і два сини були заслані на Сибір. 1937 р. владика Василь Липківський знов заарештований і розстріляний 27 листопада 1937 р. Похований на Лук’янівському кладовищі м.Києва.
До 1937 р. майже всі церкви й монастирі в Україні було зачинено, а більшість зруйновано. В Києві зруйновано Свято-Миколаївський собор на Печерську, Михайлівський Золотоверхий монастир, Братський Богоявленський монастир; Софійський собор перетворено на архітектурний музей, Володимирський собор - на антирелігійний музей. У Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові влаштовано «свинорадгосп», у Курязькому Озерянському монастирі під Харковом - дитячу колонію, Благовіщенський собор у Харкові став бензосховищем.
Сиґналом до широкомасштабного терору супроти Української Церкви став процес «Спілки визволення України», який тривав від 9 березня до 20 квітня 1930 р. Серед 45 підсудних двоє належали до активних мирян Української Автокефальної православної Церкви - професор Володимир Чехівський та його брат протоієрей Микола Чехівський. Визначний діяч Української церкви Володимир Чехівський, котрий закінчив Київську Духовну Академію й мав звання маґістра богослов’я, носив почесне звання всеукраїнського благовісника. Автор низки праць з церковної тематики. Засуджений до розстрілу, вирок замінено на десять років ув’язнення в таборах суворого режиму. 1937 р. вирок подвоєно. Загинув в ув’язненні. Прот.Микола Чехівський, засуджений на три роки, а 1933 р. - ще на 10 років ув’язнення. Помер у Якутії 1938 р. З підсудніх 18 було синами священиків. Під приводом суду над «СВУ» розгорнувся наступ большевиків на Церкву як організатора антисовєтського опору.
По цілій Україні пройшли масові арешти. Заарештовано й заслано в далекі концтабори архиєпископів Юрія Жевченка, Йосипа Оксіюка, Миколая Пивоварова, єпископів Юхима Калішевського, Максима Задвірняка, Юрія Тесленка, близько 700 священиків. Отець Демид Бурко згадує про великодню ніч 1930 р.: «Камера ґПУ в містечку Тиврові на Поділлі (в будинкові колишньої духовної семінарії). в ній дев’ять священиків,.. п’ять учителів і кілька селян. Рівно опівночі протоієрей михайло Холод надламаним голосом починає співати стиха Великодній тропар. Це враз передається іншим і камеру сповняє найурочистіший православний спів: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував. І так другий і третій раз прозвучала мелодія вічнорадісного тропаря... Та раптом - брязкіт ключів і лайка... Двері в камеру відчиняються і з наганом у руці на порозі стає дзорчий кірюша Лаламатов: «Замолчите сейчас же, петлюровская банда, а не то вы у меня запоёте в „молотилке". Божественна пісня замовкла... Тільки в серцях, у глибоко-ображених душах в’язнів бриніла вона й нечутним зойком линула до Бога»...
В травні 1930 р. ґПУ замкнуло до в’язниці митрополита Миколу Борецького, обраного після відсторонення владики Василя Липківського 1927 р. на київську катедру на пропозицію попередника. Ще від січня 1930 р. митрополит перебував під домашнім арештом. Його вивезли до Росії й ув’язнили в казематі політичного ізолятора в Ярославлі. Тортурами митрополит Борецький був доведений до божевілля. Помер у психіятричній лікарні в Ленінґраді.
Небувалих розмірів фізичне винищення духівництва й активних мирян набрало в Україні з призначенням Павла Постишева 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У, тобто фактичним намісником Сталіна в Україні. Жорстоко переслідувалися будь-які спроби надати від Церкви допомогу всім, хто страждав від голоду. Архиєпископа Костянтина Малюшевича заарештували за звернення до людей у Софійському соборі: «Дайте, брати й сестри, кусочок хліба голодному. А їх багато». В цьому влада побачила «антисовєтську пропаґанду».
1937 р. розгром Української Церкви в СССР було завершено. На свободі не лишилося жодного православного єпископа. Всі, хто не зрікся Христової віри, не підписав документи про зречення сану, опинилися в далеких таборах або були закатовані. Останній митрополит Іван Павловський (1930-1936) після закриття в Києві Успенського собору на Подолі, а потім останньої церкви Миколи Притиска мусив переїхати до Черкас і працювати там у бухгалтерській установі. Деякий час він жив у Росії в Бєлгороді біля кордону України, де його відвідували колишні парафіяни. В травні 1936 р. його було заарештовано, а потім митрополит загинув у совєтських таборах.
15 січня 1938 р. відділ культів НКВД оголосив розпорядження про закриття решти діючих церков. Рішення про закриття храму мали приймати місцеві відділи НКВД. Невдовзі з СССР надійшло 8 тисяч заяв про закриття церков. В Україні налічувалося цього року 243 541 члени Союзу войовничих безбожників. У жовтні 1838 р. народний комісар внутрішніх справ Єжов повідомив, що за 9 місяців року в СССР засуджено 238 священиків .
Годі полічити втрати Святої Православної Церкви в Україні за часів большевицького терору 1918-1938 рр. Вони не менші за число жертв богоборців Нерона, Доміціяна,Декія, Валеріяна, Діоклетіяна. Як і колись, за римських часів, новітня імперія ставила християнина перед вибором: життя ціною зречення Бога або жорстокі тортури, ув’язнення, смерть. І десятки тисяч новітніх сповідників і мучеників повторили подвиг своїх далеких попередників. Ідучи на муки, вони відмовлялися скоритися князеві цього світу, який звертався з трибун з’їздів і зі шпальт большевицької преси давно відомими словами: «Це все тобі дам, якщо впадеш і мені ... поклонишся!» (Мт. 4, 9). Святі мощі їх переховуються й досі під спудом, не в храмах рукотворних, але в сибірській тайзі, під водами Біломорканалу, у вічній мерзлоті Соловецьких островів. І над тими мощами святими творить нині наша Церква молитву подяки Богові в очікуванні двотисячолітнього ювілею від приходу в світ Спасителя. Ось наша жертва Богові за всіх і за все, жертва нашого народу, жертва, ціннішої за яку для людини не буває, бо повторює вона жертву Самого Відкупителя людства.
Від початків Христової Церкви мучеництво за Христа було непомильною ознакою Господньої прослави Його подвижника. Св.Ап.Павло в посланні до Євреїв навчає: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр. 13, 7). Святий же Іоан Богослов побачив на останньому суді перед агнцем «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» (Одкр. 7, 9), про який почув: «Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця... Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать» (Одкр. 7, 14-15).
Протягом перших трьох століть по Воплоченні Бога Слова християни добували й копіювали мученицькі акти - урядові протоколи допитів і присудів, описи смертей мучеників, свідчення очевидців їхніх страждань. В IV ст. єпископ Кесарійський Євсевій у своїй «Церковній історії» (Ekklhsiastikh ijstori[a) згадує про щорічне відзначення пам’яти святих мучеників.
У Східній Православній Церкві склалася практика канонізації - зарахування спочилих подвижників благочестя до лику святих, для якого достатньою підставою вважався чин мучеництва - загибелі за віру Христову від рук поган або єретиків. «Сама ж канонізація стосовно кожного нововизнаного святого полягала в тому, що було призначуване щорічне святкування його пам’яти в день його смерти (або в інший день, що мав для нього особливе значення), для чого його ім’я вносилося до місяцеслова або календаря єпархії і було приєднуване до імен інших святих єпархії для щоденного виголошення на літургії по здійсненні Таїнства Євхаристії, для чого вписувалося в так званий диптих церковний».
Сучасний православний церковний календар включає пам’ять сотень мучеників, постраждалих від іновірців та безбожників. Серед інших вшановуємо пам’ять невідомих 49 мучеників, що постраждали зі св.мч.Калістратом (27 вересня), великої громади мучеників, що постраждали в III ст. в Мелітіні (7 листопада), грузинського мученика Гоброна і з ним 133 воїнів (17 листопада), мученика Ази і з ним 150 воїнів (19 листопада), мученика Парамона і з ним 370 мучеників (29 листопада), 20 тисяч мучеників, спалених 302 р. в Нікомідії (28 грудня), 14 тисяч немовлят, убитих у Вифлеємі іродом (29 грудня), преподобних отців, убитих у Синії та Раїфі (14 січня), 1003 мучеників, убитих у Нікомідії 303 р. (7 лютого), священномученика Садока, єпископа Перського, і з ним 128 мучеників (20 лютого), 42 мучеників Аморійських (6 березня), 40 мучеників Севастійських (9 березня), преподобномученика Никона єпископа та 199 його учнів (23 березня), мучеників Руфина, Акилини та 200 воїнів (7 квітня), мучеників Дисана єпископа, Маріяка пресвітера, Авдієса та інших 270 мучеників (9 квітня), мучеників Мелетія, Стефана, Іоана та з ними 1218 воїнів з дружинами і дітьми (24 травня). Відповідно до цієї практики Помісний Собор Російської Православної Церкви 18 квітня 1918 р. встановив вшановувати 25 січня як день пам’яти всіх нових сповідників і мучеників. Протягом останнього часу Російська Церква здійснила низку канонізаційних процесів для гідного церковного пошанування своїх новітніх мучеників і сповідників. Нерідко ці процеси набувають суто політичного забарвлення, як у випадку з канонізацією царської родини або спробами пов’язати смерть священномученика Володимира Київського з національно-визвольним рухом в Україні.
Православні християни в Україні гинули від рук большевиків незалежно від змагання різних церковних юрисдикцій, часто провокованого й підживлюваного совєтським урядом. Всі вони стоять поряд у мученицькому хорі перед престолом Всевишнього, «зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках ... пальмове віття» (Одкр. 7, 9). Тож з подякою Богові за прославу сонму наших мучеників і сповідників віри Христової, а через них і всієї повноти Української Церкви, освячений Помісний Собор мусить прийняти рішення про внесення спільного дня пам’яти святих новомучеників землі Української до місяцеслова Української Автокефальної Православної Церкви, написання ікони та служби цим святим. Належним днем пам’яти здається 14 листопада - останній день перед початком Різдвяного посту. Адже саме цього дня, як стверджують сучасні історики, загинув 1937 р. мученицькою смертю митрополит Василь Липківський. В цьому місяці стався на півночі переворот, котрий і започаткував антицерковний терор в Україні. Під час Різдвяного посту 1917 року в Україну вторглися з півночі ворожі війська, вперше здійснивши терористичні акти щодо Православної Церкви та її вірних.
Хай же молитовний покров святих новомучеників землі Української захистить нас від розбрату й безбожницьких учень, зміцнить нашу Церкву й Богом бережену Україну нашу й напутить нас на шлях прощення й покаяння.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.2 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про причислення до лику святих українських подвижників благочестя і сповідників віри Христової»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
опрацювавши подані відомості про мученицькі подвиги святих страстотерпців землі Української, що за віру Христову і любов до братів своїх постраждали від безбожницької влади,
бажаючи гідно прославити святих заступників за Церкву і народ наш,
дбаючи про загальну користь православних християн
згідно з традиціями і звичаями Святої Соборної і Апостольської Церкви
ухвалює і наказує:
1. Благословити загальноцерковне шанування пам’яти святих новомучеників землі Української, що постраждали за віру Христову від безбожницької влади в 1917-1991 рр.
2. Внести до місяцеслова Української Автокефальної Православної Церкви під 14 листопада день пам’яти святих новомучеників землі Української.
3. Благословити використання окремого тропаря і кондака святим новомученикам землі Української та відправу їм загальної служби за чином служби мученикам.
4. Скласти окрему службу святим новомученикам землі Української.
5. Писати новопрославленим святим ікони згідно з визначенням Сьомого Вселенського Собору та споруджувати церкві й каплиці на їхню честь.
6. Закликати всю повноту Української Автокефальної Православної Церкви до молитви за виявлення й прославлення святих мощів мучеників і страстотерпців нового часу, що постраждали за віру Христову.
8. З вдячністю прийняти повідомлення про прославлення святих преподобного Паїсія Величковського, священномученика Володимира Богоявленського, святителя Петра Могили, преподобного Іова Княгиницького іншими Помісними Православними Церквами та внести їхні імена до місяцеслова.
10. Формування бюджету Патріярхії
СЛУХАЛИ: Пропозиції про відрахування до бюджету Патріярхії.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.3 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про бюджет Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з пропозиціями делеґатів і працівників Патріярхії
ухвалює і наказує:
Бюджет Патріярхії формувати в межах щомісячних відрахувань парафій та церковних установ Української Автокефальної Православної Церкви з врахуванням інфляції й реґулярною індексацією відповідно до таких катеґорій:
1. Міські парафії, які мають храми та священиків, - не менш як 15 гривень на місяць.
2. Сільські парафії, які мають храми та священиків, - не менш як 10 гривень на місяць.
3. Парафії, які мають священика і будують храм, - не менш як 5 гривень на місяць.
4. Парафії, які не мають свого священика й будують або збираються будувати храм, - не менш як 2 гривні на місяць.
Кошти подаються від парафій та церковних установ кожної єпархії щоквартально за три попередні місяці на пізніше 1 березня, 1 липня, 1 жовтня та 1 січня. Відповідає єпархіяльний архиєрей або адміністратор єпархії.
Четверте пленарне засідання
(29 травня, 12.00 - 14.30)
11. Привітання Помісного Собору
СЛУХАЛИ: п.Геннадій СІРЕНКО, голова Секретаріяту Конґресу Українських Націоналістів, привітав Собор від Голови КУН і проводу ОУН, народного депутата України п.Ярослави Стецько.
Голова Християнсько-Демократичної Партії України п.Віталій ЖУРАВСЬКИЙ передав вітання від партії, вказавши на роль УАПЦ в духовному відродженні України.
Архиєпископ Російської Істинно-Православної Церкви ІОАН привітав УАПЦ як Церкву-сестру. Він оголосив про рішення Священного Синоду ІПЦ нагородити Святішого Патріярха Київського і всієї України Димитрія орденом Св.Володимира Великого I ступеня і вручив нагороду.
12. Про повернення Скита Манявського
СЛУХАЛИ: Проєкт соборової ухвали про поверення Скита Манявського Івано-Франківській єпархії УАПЦ для відкриття там чоловічого монастиря.
Митрополит Галицький Андрій повідомив про тривалі намагання Івано-Франківської єпархії повернути святиню, про перші спроби влаштування в монастирі чернечого життя.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.4 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про повернення Скита Манявського Українській Автокефальній Православній Церкві»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктом, поданими делеґацією Івано-Франківської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви,
ухвалює:
Направити Президентові України п.Леонідові Кучмі, міністрові культури України п.Дмитрові Остапенку та голові Держкомрелігії України п.Вікторові Бондаренку листа такого змісту:
«Ми, учасники Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви, звертаємося до Вас зі словами любови. З волі Всевишнього здіймається хвиля релігійного відродження України. Будуються нові, реставруються старі храми, оживають монастирі, відроджується чернече життя.
Звертаємо Вашу увагу на те, що Івано-Франківська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви з 1990 р. неодноразово зверталася в усі урядові інституції з проханням про передачу їй православної святині - Скиту Манявського.
Скит Манявський, заснований 1609 р., був закритий австрійською владою 1785 р. Ця святиня занесена ЮНЕСКО до довідника архітектурних пам’яток світу. Але відреставровані будівлі монастиря далі підлягають нищенню і руйнуються. На превеликий жаль, цього не бачать міністри, іґноруючи пропозицію Івано-Франківської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви та віруючих краю взяти на себе усі витрати на подальші реставраційні роботи, відбудову церкви на території скиту й утримання цієї святині. Скит Манявський збереже своє значення не тільки як монастир, але і як музей, що викличе інтерес у туристів і прочан.
Варто відзначити, що скит ніколи не приймав унії. Хоч єпископ Григорій Хомишиин у тридцяті роки ХХ ст. купив його руїни, але жодного дня тут не вели духовного життя католицькі монахи. Передання ж Скиту Манявського іншим Православним Церквам викликало б велике занепокоєння, адже ж і місцеве населення, і Манявська сільська рада за передання святині Івано-Франківській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Лише Івано-Франківська обласна держадміністрація вважає, що передача святині Скит Манявський Івано-Франківській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви викличе якісь конфлікти.
Ореол святости монастиря не зникає і сьогодні. Щодня в стінах Скита Манявського українським монашеством відправляються Свята Літургія та інші богослужіння. З Блаженного каменя після 40-річної перерви потекла цілюща вода.
Просимо відновити історичну справедливість і передати Скит Манявський, що знаходиться на території села Маняви Богородчанського району Івано-Франківської області, в безоплатне користування монашій громаді Української Автокефальної Православної Церкви.»
13. Про церковний осуд організаторів розколу
СЛУХАЛИ: Пропозицію Львівської єпархії про анатемування владик Петра Петруся і Михаїла Дуткевича як організаторів розколу УАПЦ.
О.Ярослав Макарчук зачитав звернення до Помісного Собору, підписане від імени делеґації Львівської єпархії її 18 представниками:
Освященний Соборе!
Ваша Святосте, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всечесні отці, побожні миряни!
Жодна людська спільнота не може існувати без любови, належної взаємоповаги та дисципліни. Зміцнення церковного порядку завжди було важливою і постійною турботою вищої церковної влади з самого початку існування Христової Церкви, оскільки вона також являється спільнотою - громадою віруючих в Господа Ісуса Христа, покликаних творити своє вічне спасіння в умовах життя на землі. Українська Автокефальна Православна Церква, незмінно вірна канонам Церкви Вселенської і постановам своїх Помісних Соборів, завжди проявляла і неустанно повинна проявляти неухильну турботу про зміцнення церковної дисципліни. Всюди і завжди повинен підтримуватися благословенний устрій церковногоьжиття, і все те, що порушує його, що розхитує основи церковного миру і відводить нас на манівці від освячених віками церковних традицій і святовітцівських настанов, повинно усуватися з церковного життя.
Чи не є небезпечним, коли єпископ хоче бути вищим від Патріярха, Предстоятеля своєї Церкви? Чи не уподібнюється впалий в гординю архиєрей прародичам Адаму і Єві, які через непослух заповіді Бога штовхнули рід людський на погибель? Чи не є небезпечним для Церкви, коли Владика уподібнюється Каїну в ненависті до брата свого?
Ці питання не є риторичними. Ми просимо Помісний Собор звернути увагу на розвиток подій в нашій Львівській єпархії, яку донедавна очолював Владика Петро Петрусь.
Освященний Соборе! Ми дозволимо собі донести до вас переживання і голос духовенства і вірних Львівської єпархії і показати страшну дію розколу нашої Церкви. Аналіз і оцінка подій, які відбуваються в нашій єпархії останнім часом, свідчать, що сила злоби князя піднебесного замахнулася на саме святе, що є у нас - на нашу рідну Церкву, і що можуть бути зведені нанівецьвсі дотеперішні досягнення великої святої страдниці - Української Автокефальної Православної Церкви. До нас звертаються сотні занепокоєних та засмучених вірних. Оскільки мова йде не про поодинокий випадок, а про інциденти багаторазові, то бачимо, що мова йде про організований систематичний процес руйнації Церкви. Ці проблеми, Освященний Соборе, та неґативні неслідки їх вам всім відомі. Через затягування із розв’язанням цих проблем виникає неспокій та постійний тиск на совість вірних УАПЦ і є проблемою виникнення розколу на чолі з владикою Петром Петрусем.
Якщо окрема людина, яку посаду вона не займала б, забажає керуватися виключно своєю волею, то цим ніколи не досягне єдности, адже тільки через однодушність визнається істинна Церква Христова. Владика Петро Петрусь спричинив розкол, а розкол є пряма противага церковности. Значить він сам себе поставив поза Церквою. Як розкольник, він бажає за всяку ціну відмежуватися від своєї Церкви. Сподіваючись на прихильність окремих священиків і мирян, він твердить усім, що коли приймуть зверхність Константинопольського Патріярха чи Московської Церкви, то негайно стануть і «канонічними», і «благодатними». Ми теж за єдність Православних Церков, але єдність як Церков-Сестер, а не єдність «в підпорядкуванні». Владика Петро Петрусь зневажив не тільки особу Святішого Патріярха Димитрія, а найвищий сан у Церкві - Патріярха, який за словами Матвія Властаря, «є живим і одухотвореним образом Христа, який ділами і словами проповідує істину», сан, якого Українська Церква очікувала протягом 1000 років. Цим він виступив проти канонів Святої Церкви, які говорять: «Єпископам кожного народу треба знати першого з-поміж них, та визнавати його, як главу і нічого такого, що б перевищувало їхню владу, не творити без його розсуду» (Пр. Ап. 34; I Вс. 2; IV Вс. 9, 17, 28, 30; Антіох. 9, 13, 22).
Порушуючи Статут УАПЦ, іґноруючи соборноправність, пропаґує і вводить у дію синодальний устрій, при якому рядове духовенство і миряни не мають ніякого голосу в Церкві.
Архипастир повинен ревно нести даний йому Богом церковний послух, ставити його вище своїх особистих зручностей і турбот про земні блага. Владика Петро Петрусь робив якраз навпаки і своєю поведінкою спокушав інших на діла постидні і тим накликав нарікання на весь Єпископат і всю нашу Церкву. Він порушив настанову Ап. Павла: «Будь зразком для вірних в слові, в житті, в любови, в дусі, в вірі, чистоті» (I Тим. 4:12). Розкішні прийняття та багатоденні святкування іменин і різного роду ювілеїв при крайній убогості багатьох свядщеників і мирян породили осуд на всю Церкву. А Картагенський Собор забороняє єпископам піклуватися про розкішні столи і пишний спосіб життя, велить їм шукати гідностей, відповідних їхньому сану. Апостоли також застерігали, що єпископ має бути бездоганний, прихильний до бідних, чесний, не п’яниця, не блудник, не користолюбець».
Владиці Петрові забракло достатнього життєвого досвіду, освічености, віри, любови, щоб піднятися над особистими амбіціями, діяти в ім’я загального добра і злагоди. Він взяв на себе обов’язки правлячого архиєрея, голови філії МАКБ «Християнський Банк», ректора Львівської Духовної Семінарії, керуючого справами Київської Патріярхії УАПЦ, настоятеля Успенської церкви у Львові, і ні одного з них належним чином не виконував, а фінансовими і банківськими справами навіть зловживав. В той час, як канони говорять: «Єпископ, що лихви вимагає від боржників, нехай перестане, або нехай буде скинутий» (Пр. Ап. 44; I Всел. 17; IV Всел. 3; VI Всел. 10; Лаод. 4, 55; Антіох. 9, 13, 22), а також: «Єпископ нехай не приймає на себе світських турбот. А інакше нехай буде вилучений зі священного сану» (Пр. Ап. 6).
Наші древні церковні правила зобов’язують єпископа наставляти ієрея, щоб він не залишав тої церкви, до якої рукоположений, до кінця днів своїх (Номоканон, ст.52), а владика Петро постійно орієнтує і аґітує клир на перехід в юрисдикцію Російської чи Грецької Церкви.
Він брутально ворогував із Львівським крайовим ставропіґійним Братством св.ап.Андрія Первозваного, яке багато зробило для розвитку УАПЦ, пробував розколоти його. Під час Великого посту біля храмів благословляв розповсюджувати прокламації з неправдою і образами на Патріярха і братство. А св.Іоан Золотоустий навчав: «Хай і язик постить від сквернослов’я і сварні. Що за користь, коли ми утримуємось від птиці і риб, а братів догризаємо?» (2-а бесіда з приводу повалення царської статуї).
Розкол, ініційований владикою Петром, духовенство та вірні Львівської єпархії сприйняли з великим сумом. З великим обуренням ми читали циркуляри розкольників, в яких оправдовується зрада ідеї Автокефалії і похваляється ренеґатство єпископів, які показали спину своєму Патріярхові, а тепер шукають, якому чужакові кинутися в обійми і дорожче себе продати. Ми переконані, що всі, хто дотепер підтримує владику Петра Петруся, є жертвою великого і безсовісного обману. Тому вважаємо своїм священним обов’язком викрити цей обман і обманців та рятувати авторитет УАПЦ.
Зараз іде шалена кампанія, організована владикою Петром, по деканатах і парафіях, направлена проти Патріярха і проти Помісного Собору. Іде аґітація за відмову від автокефалії, від патріяршого устрою, від рідної церкви. Багато важливого часу вже втрачено, але негайні і ефективні дії допоможуть багатьом парафіянам та священикам не йти шляхом зради всього здобутого подвижниками УАПЦ. ваш голос підтримки і ваше рішення про належне покарання розкольників зробить багато. Вина за розкол нехай впаде на зрадників.
Чому ми вимагаємо покарати розкольників? Тому, що ми не бачимо розкаяння.
Тому звертаємось до Освященного Собору УАПЦ із зверненням, що за порушення церковних канонів владика Петро Петрусь безумовно підлягає позбавленню єпископської гідности, як такий, що зневажив благодать Святого Духа, що спасительно діє в Святій Христовій Церкві, і нехай владика Петро Петрусь буде відлучений від таїнств Церкви і спільноти вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
Пропонується такий проєкт соборової ухвали:
Постанова Освященного Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви про статус колишнього архиєпископа Львівського і Самбірського Петра ПЕТРУСЯ
Помісний собор вважає, що тяжким гріхом і духовним падінням владики Петра Петруся є те, що він своєю невідповідною як для архиєрея поведінкою зневажив ієрархію, священиків та мирян. Не виконував директив, доручень та наказів повноти УАПЦ на протязі свого перебування в Церкві, свідомо зривав корисні для Церкви заходи і акції, щоб захитати її авторитет. Проявляв відкритий непослух і прилюдно та цинічно зневажав особу Патріярха, творив і говорив неправду.
Вершиною його розкольницької діяльности було скликання 26 листопада 1996 р. т.зв. «помісного собору», який фактично утворив нову Церкву. Згідно канонів Церкви Христової, він згрішив тяжким гріхом: духовним падінням, бо через «самочинне зборище», на якому оголосив про відхід від Матері-Церкви, він вчинив розкол, «інший вівтар піднісши» (Ап. Пр. 31). Цим він завдав шкоди не лише своїй душі, але відвертає від Церкви і веде за собою деяких нестійких клириків і мирян. Такий гріх, якщо він залишиться нерозкаяним, за вченням Св.Отців Церкви не змивається навіть мученицькою кров’ю.
Закони Церкви Христової сильні авторитетом Божественного законодавця, сильні почуттям побожної відданости до Нього всіх тих, хто прагне іти за Його настановами. Вони приймаються до виконання добровільно при самому вступі до Церкви. А свідоме невиконання їх є рівносильним з відходом від Церкви. Апостоли, виносячи ухвали в питаннях церковних, посилалися на дію Святого Духа (Діян. 15:28). Також і Собори ухвалювали канони з волі Духа Святого (VII Всел. 1, Григорія Неокесар. пр.8). Тож і Помісний Собор УАПЦ проголошує:
Зволилося Духу Святому і нам, за протицерковні діяння і на підставі пр. 15 Константинопольського Двократного Собору, згідно якого, коли єпископ насмілиться відступити від спілкування зі своїм Патріярхом і вчинить розкол, Освященний Собор, констатуючи впертість і нерозкаяність владики Петра Петруся, з глибоким жалем і почуттям болю, турбуючись про єдність Церкви і маючи піклування про спасіння віруючих, вимушений заявити про відлучення колишнього архиєпископа Львівського і Самбірського Петра Петруся від таїнств Церкви і відчислення його із спільноти вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
Хай буде анафема!
Архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій засудив дії владик Петра Петруся й Михаїла Дуткевича, визнавши їх гідними найсуворішого осуду. Він визнав власні помилки, запропонував зняти з владики Петра єпископський сан, щоб він повернувся в РПЦ ігуменом, яким і пішов з Почаївської лаври.
Делеґат з Жовкви підтримав думку про соборове анатемування владики Петра Петруся.
О.М.Капій засудив дії владики Петра Петруся.
Єпископ Ігор заперечив потребу вдаватися до анатеми як найсуворішого церковного покарання. Церква не може силою відбирати благодать Духа Святого. Для чого знов повертатися до проблеми, вже розв’язаної Архиєрейським Собором 29 листопада 1996 р. відповідно до прецеденту з владиками Антонієм Масендичем і Володимиром Романюком, за порушення котрими Статуту УАПЦ Святіший Патріярх Мстислав не оголошував анатем, а тільки заявив, що вони своїми діями поставили себе поза УАПЦ? Ми вже констатували, що владики Петро Петрусь і Михаїл Дуткевич від часу бунту проти Патріярха до УАПЦ не належить, то чому знов прагнемо визнати їх за своїх архиєреїв, без чого не маємо над ними юрисдикції?
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.5 Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви «Про виведення поза клир Української Автокефальної Православної Церкви владик Петра (Петруся) і Михаїла (Дуткевича)»
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
ознайомившись з проєктом, поданим делеґацією Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви,
обговоривши зміни та доповнення, запропоновані делеґатами Помісного Собору,
ухвалює:
1. Підтвердити правомочність дій Святішого Патріярха Димитрія і Архиєрейського Собору 29 листопада 1996 р. щодо архиєпископів Петра (Петруся) і Михаїла (Дуткевича), які відійшли в розкол і тими вчинками поставили себе поза клиром Української Автокефальної Православної Церкви.
2. Роз’яснити, що владика Петро (Петрусь) від 15 вересня 1996 р. і владика Михаїл (Дуткевич) від 29 листопада 1996 р. не належать до клиру Української Автокефальної Православної Церкви і не можуть втручатися у внутрішнє життя нашої Церкви.
3. Доручити Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви в разі продовження владиками Петром (Петрусем) і Михаїлом (Дуткевичем) протизаконної діяльности, спрямованої на дискредитацію Української Автокефальної Православної Церкви, звернутися до ґенерального прокурора України з проханням захистити честь і громадянські права вірних Української Автокефальної Православної Церкви.
4. Застерегти священиків і семінаристів, які вільно чи невільно опинилися в розколі, що ті з них, хто до 12 липня 1997 р. не повернуться з покаянням до Святішого Патріярха Димитрія, не будуть включені до клиру Української Автокефальної Православної Церкви.
14. Вибори Патріяршої Ради
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до складу Патріяршої Ради згідно з виправленнями й доповненнями до Статуту УАПЦ.
Висуваються кандидатури:
1. Митрополит Галицький Андрій.
2. Архиєпископ Тернопільський і Подільський Мефодій.
3. Єпископ Харківський і Полтавський Ігор.
4. Єпископ Львівський Макарій.
5. Митр.прот.Дмитро Близнюк (Івано-Франківська єпархія).
6. Митр.прот.Ігор Курпіта (Львівська єпархія).
7. Митр.прот.Юрій Бойко (Київська єпархія).
8. Митр.прот.Євген Василенко (Львівська єпархія).
9. Митр.прот.Богдан Челядин (Івано-Франківська єпархія).
10. Митр.прот.Ігор Цимбала (Львівська єпархія).
11. Прот.Віталій Зубак (Харківсько-Полтавська єпархія).
12. Свящ.Василь Беринда (Хмельницька єпархія).
13. П.Роман Максимович (Львівська єпархія).
14. П.Євген Сверстюк (Київська єпархія).
15. П.Ярослав Прокопів (Івано-Франківська єпархія).
16. П.Микола Попик (Тернопільська єпархія).
17. П.Олександр Балацький (Черкаська єпархія).
Митр.прот.Дмитро Близнюк зняв свою кандидатуту. Решта імен внесена до бюлетенів для голосування. За Статутом Святіший Патріярх Димитрій входить до Патріяршої Ради як її голова в силу свого сану. Роз’яснюється порядок голосування: кожен повинен залишити в бюлетені імена двох архиєреїв, двох священиків і двох мирян. Таємне голосування забезпечує лічильна комісія. В зв’язку зі зникненням її голови, прот.Миколи Марчука, обов’язки співголів лічильної комісії покладаються на прот.Ярослава Макарчука та прот.Михайла Михайлюка.
Після проведення таємного голосування й завершення обліку голосів оголошується протокол засідання лічильної комісії:
«Ми, лічильна комісія III Помісного Собору УАПЦ у складі о.прот.Ярослава Макарчука (співголова), о.прот.Михайло Михайлюк (співголова), о.Сергія Підтягина, о.Григорія П’ятничука, о.Михайла Миронова, іподиякона Юрія Донцова засвідчуємо своїми підписами, що для голосування був виданий 361 бюлетень. У скриньці для голосування був виявлений 361 (триста шістдесят один) бюлетень. З них недійсними визнано 9 (дев’ять). Голоси розподілилися таким чином:
Архиєреї
|
1. Митрополит Галицький АНДРІЙ |
279 |
|
2. Архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ |
98 |
|
3. Єпископ Харківський і Полтавський ІГОР |
163 |
|
4. Єпископ Львівський МАКАРІЙ |
192 |
Священики
|
1. О.Ігор КУРПІТА |
203 |
|
2. О.Василь БЕРИНДА |
71 |
|
3. О.Євген ВАСИЛЕНКО |
52 |
|
4. О.Юрій БОЙКО |
120 |
|
5. О.Степан ЯРЕМЧУК |
15 |
|
6. О.Богдан ЧЕЛЯДИН |
137 |
|
7. О.Ігор ЦИМБАЛА |
22 |
|
8. О.Віталій ЗУБАК |
8 |
Миряни
|
1. Роман МАКСИМОВИЧ |
264 |
|
2.Євген СВЕРСТЮК |
204 |
|
3. Микола ПОПИК |
115 |
|
4. Ярослав ПРОКОПІВ |
139 |
|
5. Олександр БАЛАЦЬКИЙ |
12 |
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.6
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршої Ради Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі Статутом Української Автокефальної Православної Церкви,
відповідно до наслідків таємного голосування,
на підставі протоколу лічильної комісії
ухвалює:
Обрати Патріяршу Раду Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
1. Святіший Патріярх Київський і всієї України ДИМИТРІЙ.
2. Високопреосвященніший митрополит Галицький АНДРІЙ.
3. Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
4. Митрофорний протоієрей Ігор КУРПІТА (Львівська єпархія).
5. Митрофорний протоієрей Богдан ЧЕЛЯДИН (Івано-Франківська єпархія).
6. Голова Львівського крайового братства п.Роман МАКСИМОВИЧ.
7. Редактор газети «Наша віра» п.Євген СВЕРСТЮК.
П’яте пленарне засідання
(29 травня, 15.30 - 17.00)
15. Вибори Патріяршої Ревізійної Комісії
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до Патріяшої Ревізійної Комісії. Висуваються кандидатури:
Високопреосвященніший архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ.
Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
Митрофорний протоієрей Володимир ЛИПКО (Івано-Франківська єпархія).
Митрофорний протоієрей Ігор ЦИМБАЛА (Львівська єпархія).
Протоієрей Олег КОВАЛЬ (Хмельницька єпархія).
П.Марія ГРИНИШИН (Івано-Франківська єпархія).
П.Марія ХОМЕНКО (Львівська єпархія).
П.Валентина ЧИШКОВА (Київська єпархія).
Високопреосвященніший архиєпископ Тернопільський і Подільський МЕФОДІЙ зняв свою кандидатуру. Решта імен вноситься до списків для голосування.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.7
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршої Ревізійної Комісії Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі Статутом Української Автокефальної Православної Церкви,
відповідно до наслідків відкритого голосування
ухвалює:
Обрати Патріяршу Ревізійну Комісію Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
Преосвященніший єпископ Львівський МАКАРІЙ.
Митрофорний протоієрей Володимир ЛИПКО (Івано-Франківська єпархія).
Митрофорний протоієрей Ігор ЦИМБАЛА (Львівська єпархія).
Протоієрей Олег КОВАЛЬ (Хмельницька єпархія).
П.Марія ГРИНИШИН (Івано-Франківська єпархія).
П.Марія ХОМЕНКО (Львівська єпархія).
П.Валентина ЧИШКОВА (Київська єпархія).
16. Вибори Патріяршого Суду
СЛУХАЛИ: Проведення виборів до Патріяшого Суду. Висуваються кандидатури:
Митрофорний протоієрей Микола КАВЧАК (Львівська єпархія).
Протоієрей Василь БЕРИНДА (Хмельницька єпархія).
Протоієрей Віталій ЗУБАК (Харківська єпархія).
Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
Протоієрей Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
Всі кандидатури вносяться до списків для голосування.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.8
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про обрання Патріяршого Суду Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
згідно зі «Положенням про церковний суд в Українській Автокефальній Православній Церкві»,
відповідно до наслідків відкритого голосування
ухвалює:
Обрати Патріярший Суд Української Автокефальної Православної Церкви в такому складі:
Митрофорний протоієрей Микола КАВЧАК (Львівська єпархія).
Протоієрей Василь БЕРИНДА (Хмельницька єпархія).
Протоієрей Віталій ЗУБАК (Харківська єпархія).
Протоієрей Роман МАЛЯРЧУК (Івано-Франківська єпархія).
Протоієрей Михайло МИХАЙЛЮК (Тернопільська єпархія).
17. Відкриття храму-подвір’я Вселенської Патріярхії
СЛУХАЛИ: Пропозицію єпископа Львівського Макарія підтримати рішення архиєрейського собору з 8 травня 1997 р. й клопотатися перед Його Всесвятістю Варфоломеєм I та Президентом України п.Леонідом Кучмою про відкриття в Києві храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярха.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.9
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про відкриття храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в Києві
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
визнаючи особливий зв’язок Української Автокефальної Православної Церкви зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір’ю, через яку Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви,
дбаючи про примирення й порозуміння поміж православними християнами України та їхню активну участь у житті Вселенського Православ’я,
схвалюючи рішення Архиєрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви від 8 травня 1997 р.,
ухвалює:
1. Просити Всесвятішого Вселенського Патріярха ВАРФОЛОМЕЯ благословити відкриття в Києві храму-подвір’я Вселенської Константинопольської Патріярхії.
2. Клопотатися перед Президентом України, Прем’єр-Міністром України та Київською міською державною адміністрацією про надання для храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в м.Києві гідного приміщення.
3. Просити Президента України виступити з ініціятивою про відкриття храму-подвір’я Вселенського Константинопольського Патріярхату в м.Києві перед Всесвятішим Вселенським Патріярхом ВАРФОЛОМЕЄМ та урядом Туреччини.
18. Захист прав Свято-Миколаївської парафії м.Києва
СЛУХАЛИ: Становище в Свято-Миколаївській парафії м.Києва (настоятель о.Степан Яремчук).
О.Степан Яремчук звернувся до Помісного Собору з проханням захистити юридичні права Свято-Миколаївської парафії м.Києва, котру міська адміністрація намагається позбавити храму. Від часу повернення до УАПЦ статут парафії ще не перереєстровано, а храм домагається передати їй УПЦ-КП. Оголошене «Звернення до Помісного Собору від парафії св.Миколи Набережного м.Києва. Просимо III Помісний Собор УАПЦ доручити Патріяршій Раді звернутись до Президента, Уряду, Республіканського Комітету у справах релігій з проханням прискорити перереєстрацію парафії св.Миколи Набережного в лоно УАПЦ».
Питання з залу: Чи правда, що керуючий справами УАПЦ єпископ Ігор відмовився визнати належність о.Степана Яремчука до УАПЦ?
Єпископ Ігор: О.Степан Яремчук 1992 р. перейшов до УПЦ-КП, був учасником заколоту в жовтні 1996 р., відмовився визнати канонічну владу Святішого Патріярха Димитрія. Його особової справи не було (та й зараз немає) в Патріярхії. Тому коли на початку березня цього року з суду зажадали від мене відповіді, чи належить до юрисдикції Патріярхії УАПЦ о.Степан Яремчук, я згідно з законом і реальним станом речей відповів, що на 1 березня 1997 р. такого священика в клирі УАПЦ немає. Але о.Степан вже 4 березня звернувся до Святішого Патріярха з покаянням і 9 березня 1997 р. повернувся під його юрисдикцію. Тому зараз вже можна визнати його священиком УАПЦ й захищати його парафіяльний храм від зазіхань інших юрисдикцій.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.10
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про передання Свято-Миколаївського храмум.Києва (вул.Г.Сковороди, 12) Свято-Миколаївській парафії Української Автокефальної Православної Церкви
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
заслухавши звернення настоятеля Свято-Миколаївської парафії м.Києва митр.прот.Степана Яремчука,
ухвалює:
Доручити Патріяшій Раді Української Автокефальної Православної Церкви звернутися до президента України з проханням прискорити передання пам’ятки архітектури XVIII ст. - Свято-Миколаївського храму м.Києва («Миколи Набережного»), що знаходиться на вул.Г.Сковороди, 12, - у безоплатне користування Свято-Миколаївській парафії Української Автокефальної Православної Церкви м.Києва.
19. Про піднесення владики Ігоря в сані
СЛУХАЛИ: Пропозицію о.Ігоря Курпіти (Львівська єпархія) піднести єпископа Харківського і Полтавського Ігоря в ступінь архиєпископа з огляду на його заслуги перед Церквою та вагу в Українській Автокефальній Православній Церкві східноукраїнської єпархії.
УХВАЛИЛИ:
УХВАЛА ч.11
Третього Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви
Про піднесення єпископа Харківського і Полтавського ІГОРЯ до ступеню архиєпископа
Освячений Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, що проходив у Богом береженому місті Києві 28-29 травня р.Б.1997,
з огляду на роль Харківсько-Полтавської єпархії у сучасному житті Української Автокефальної Православної Церкви,
враховуючи заслуги преосвященного єпископа Харківського і Полтавського Ігоря перед святою Христовою Церквою,
у відповідь на звернення до Помісного Собору канцлера Львівської єпархії митр.прот. Ігоря Курпіти,
ухвалює:
Піднести єпископа Харківського і Полтавського Ігоря до ступеню архиєпископа.
Помісний Собор закінчився спільною молитвою та Патріяршим благословенням присутніх.