Літературознавчий аналіз творчості англійського письменника Джона Роналда Руела Толкіна неможливий без згадки про християнські ідеї та мотиви у його текстах. Він, як і багато інших світських християнських письменників, створюють містки для діалогу і співробітництва у науковій та освітній сфері філології та теології.
У літературознавчих дослідженнях творчості Толкіна не можна ігнорувати його богословських поглядів, теологічного виміру його текстів, які складають чи не основний ідейний пласт. Так само при розгляді творів англійського письменника у школах і ВНЗ доцільно робити екскурс у християнську етику й антропологію, за якими значною мірою сформовані ці твори. З іншого боку, для духовної освіти корисним є використання світських художніх творів для ілюстрації можливостей втілення і вираження різноманітних теологічних ідей. Також творчість Толкіна має величезний місіонерський потенціал, і ним теж не повинна нехтувати духовна освіта і катехізація.
Метою нашої розвідки є вивчення історії досліджень християнського виміру творів Толкіна. Ми сконцентруємося лише на огляді основних праць на цю тематику, що публікувались у Великобританії та Північній Америці. В українському літературознавстві подібних досліджень немає.
Стаття є частиною ширшого дослідження про творчий метод літературної реконструкції, який ми знаходимо в англійського письменника. Цей прийом дозволив автору створити унікальний мультикультурний світ, де тісно сплелись міфологія й епос різних культур (кельтської, скандинавської, угро-фінської) та християнство.
Дж.Р.Р. Толкін відкидав алегоричні спроби інтерпретації змісту своїх творів, натомість він неодноразово вказував, що основними джерелами його міфології, художнього світу його творів були справжні та вигадані мови, північноєвропейська міфологія і римо-католицизм. Особливо він наголошував на християнському підґрунті своїх текстів: "Я християнин, і те, що я пишу, безперечно створюватиметься з цієї головної точки зору" [J.R.R. Tolkien Encyclopedia 2007: 100].
Із самого початку осмислення творчості англійського письменника з'являлися статті, що аналізували християнські елементи у його творчості. У 1969 році колишній учень Толкіна професор Джон Раян видав монографію "Толкін: Культ чи культура?" [Ryan 1969] у якій, зокрема, розглядався вплив особистої віри письменника на його твори. Для нас особливо цікавим є замітки проф. Раяна про релігійне середовище Оксфорду початку століття. Тоді, у 1920-х роках, університетське місто зазнало відчутної християнізації, що й спричинило, на думку дослідника, появу богословсько-філологічного гуртка інклінґів. Цей гурток, активним учасником якого був Джон Толкін, сильно вплинув на світогляд письменника. Джон Раян відзначає, що принаймні у двох учасників гуртка і друзів Толкіна — у Чарлза Вільямса та Дороті Саєрс — простежуються православні богословські ідеї, хоч у своїх працях вони й не користувались православною термінологією. Це, передовсім, концепція соборності, що протиставляється як римо-католицькому авторитаризму, так і протестантському індивідуалізму. І попри декларовану багатьма літературознавцями тверду відданість Толкіна римо-католицькій теології, у його творах ми зустрічаємо саме таку концепцію духовної і, частково, світської влади. Прикладом є Нарада у Елронда, напередодні подорожі Братства Персня, що є, фактично, собором у класичному православному розумінні. Також маги-істарі, передовсім Ґандальф, не приймають рішення самостійно, а прагнуть порадитися між собою. Самостійні ж рішення, авторитаризм, призводять до жахливих наслідків (Саурон).
Першим повноцінним дослідженням безпосередньо християнського виміру творчості Дж.Р.Р. Толкіна стала праця Сандри Майсел "Міф, символ і релігія у "Володарі Перснів"" [Miesel 1973]. Дослідниця сконцентрувалась на християнській інтерпретації міфології Толкіна (слід зауважити, що міфопоетичні тлумачення творчості англійського письменника переважали у критиці того часу). С.Майсел відштовхувалася від Толкінового есе "Про чарівні історії" та праць французького християнського філософа Мірчі Еліаде. Праця висвітлює нерозривний зв'язок між християнським сприйняттям міфу та північноєвропейським, що відобразився у таких літературних пам'ятках, як "Пророцтво вельви" та "Беофульф".
Наступного року вчений-логік та белетрист Річард Партіл опублікував свою першу наукову книгу про релігійний аспект творчості Толкіна "Володар ельфів" [Purtill 1974], яка також стосувалася релігійної творчості К.С. Льюїса. Через десять років він опублікував книгу "Дж.Р.Р. Толкін: Міф, моральність та релігія" [Purtill 2003]. Згідно з Партілом, Толкін створив літературний міф, максимально наблизивши його до справжнього. Тобто Толкіновий міф морально, етично, теологічно та філософськи істинний, записаний у Старому та Новому Заповіті. Змінити його неможливо — це буде блюзнірство і єресь. Літературний міф Толкіна мав за мету звеличити і прославити своє справжнє міфологічно-релігійне джерело.
Американський євангеліст та професор англійської мови у Вітонському коледжі (штат Іллінойс) Клайд С. Кілбі написав у 1976 році чи не найбільш фундаментальне дослідження християнського аспекту міфології Толкіна. Кілбі особисто знав Джона Толкіна, підтримував з ним активне листування у 1960-х і навіть допомагав йому у роботі над "Сільмарілліоном" влітку 1966 року. Його книга мемуарів "Толкін і "Сільмарілліон"" [Kilby 1976] детально аналізує безліч розмов з письменником, які велися того літа. У розділі "Толкін як християнський письменник" Кілбі розповідає про віру Толкіна у чудеса, його вшанування Діви Марії, його погляд на те, що творчість йде від Бога, а також його визначення "Таємного Вогню" у своїй міфології як Святого Духа Трійці.
У 1981 році вийшла книга Джареда Лобдела "Англія і завжди: Толкіновий світ Перснів" [Lobdell 1981], де заперечується погляд, що у Середзем'ї відсутнє християнське світовідчуття. Для цього Лобдел вважає необхідним розділити римо-католицьку релігію та римо-католицьку теологію. Після такого розділення, на думку дослідника, стає очевидним, що теологія трилогії є цілковито християнською і навіть римо-католицькою. У трилогії можна знайти богословські поняття гріха, любові та спокути. Таким чином, світогляд Толкіна є римо-католицьким, незалежно від того, чи він представляє явно у творах постать Бога, чи ні.
Між 1984 та 1998 роками з'явилося дуже мало праць, які розглядали віросповідання Толкіна або релігійний символізм у його творах. Однак у 1998 році ця ситуація кардинально змінилася із появою праці Джозефа Пірса "Толкін: Людина і міф" [Pierce 1998], яка породила цілу нову хвилю християнських інтерпретацій Толкіна. Пірс розглядає "Володар Перснів" як теологічний трилер, досліджує специфічні римо-католицькі богословські ідеї у творчості Толкіна. Новизна книги була обумовлена тим, що станом на 1998 рік були опубліковані практично всі тексти Джона Толкіна, включно з листами, нарисами і чернетками, тому Дж. Пірс ґрунтувався на комплексному аналізі усього корпусу текстів англійського письменника. Не всі дослідники пішли новим шляхом, багато продовжували аналізувати лише "Володаря Перснів".
Нова хвиля публікацій після Дж. Пірса була дуже різноманітною. Тут — і блискучі наукові дослідження, і абсурдно незв'язна публіцистика. Основна маса цих авторів були християнськими теологами, а також місіонерами, що використовували твори Толкіна у своїй проповідницькій та місіонерській діяльності.
Використовуючи філософію Джозефа Пайпера та теологію Карла Барта, протестантський теолог Ральф Вуд у своїй праці "Євангеліє від Толкіна: Бачення Царства у Середзем'ї" [Wood 2003] стверджував, що християнське Євангеліє вмонтовано у саму основу Толкінової міфології. Протестантський євангелічний письменник Метью Дікерсон розглядав теми героїзму та свободи волі у книзі "Слідуючи за Ґандальфом: Епічні битви та моральна перемога у "Володарі Перснів"" [Dickerson 2003]. Інший євангеліст, Марк Едді Сміт, у книзі "Буденні чесноти Толкіна" [Smith 2001] аналізує "Володаря Перснів" як особисту подорож, натхненну біблійним світобаченням. Його виклад та думки точно слідують сюжету письменника. Священик Єпископальної церкви Флемінґ Ратледж у своїй праці "Битва за Середзем'я: Толкіновий Божественний промисел у "Володарі Перснів"" [Rutledge ] констатує, що Толкін писав на двох рівнях: поверхневої оповіді та глибинної оповіді. У книзі дослідник слідує поверхневій оповіді і паралельно аналізує глибинний рівень, у самому центрі якого знаходиться невидимий, але активний Бог. Історик Бредлі Дж. Бірцер вивчає римо-католицизм Толкіна у світлі одного з найдавніших питань християнської Церкви: "Що мали Афіни зробити з Єрусалимом?" У книзі "Дж.Р.Р. Толкін: Освячений міф" [Birzer 2003] дослідник заявляє, що Толкін слідував тривалій християнській традиції, розпочатій апостолом Павлом в Афінах, що намагалася освятити язичників. Найкращою з пост-Пірсових праць на дану тему є робота Стретфорда Калдекота "Таємний вогонь: Духовне бачення Дж.Р.Р. Толкіна" [Caldecott 2004], згодом перевидана під назвою "Сила Персня". Вона відзначається детальним теологічним аналізом виняткового впливу на письменника римо-католицизму. Калдекот, римо-католицький теолог, стверджує, що Толкін пропонує читачу незаідеологізовану книгу, відзначаючи таким чином творчість і свободу у кращому значенні цих слів.
Серед найслабших праць цього періоду книги Курта Брунера та Джима Вера [Bruner 2001] і Ґреґа Райта [Wright 2003]. Ці дві і подібні їм книги написані на дуже низькому науковому рівні, сповнені неаргументованих тверджень та сумнівних посилань і вкрай заідеологізовані, бо створені для "місіонерських" цілей у гіршому сенсі слова. Їхнє завдання — показати будь-якою ціною, що Толкін "наш" (відповідно до конфесійної приналежності авторів). Утім, те, що викликає негативну реакцію в наукових літературознавчих колах, може бути цілком прийнятно у релігійній сфері.
Інші науковці, дослідники творчості Толкіна, такі як Верлін Фріґер, Джейн Ченс, Том Шиппі, Колін Дюріц та Енн Петті, хоч і не присвячують окремих праць християнському виміру творчості письменника, але роблять суттєві наукові доповнення у розуміння ролі віри автора. Наприклад, Том Шиппі у своїй праці "Толкін: Автор століття" [Shippey 2000] відзначає, що Братство Персня відбуває з Рівенделлу 25 грудня й досягає успіху в момент падіння Саурона 25 березня. Символізм дати відбуття є прозорим, а от 25 березня, на перший погляд, є незрозумілим. Шиппі ж вказує, що це був дуже важливий день у староанглійському календарі. До цього дня Англія відносила дату падіння Адама та Єви, а також святкувала Благовіщення архістратига Гавриїла Діві Марії та Воскресіння Христа. Шиппі визначає час між цими двома датами як "міфічний простір".
На пострадянському просторі вийшла лише одна книга, присвячена релігійному виміру творчості англійського письменника, — це робота Павла Парфенова "Відлуння Благої Звістки: християнські мотиви у творчості Дж.Р.Р. Толікна" [Парфенов 2004]. Також публікувались статті на цю тему перекладача Марії Каменкович та православного священика і філолога Георгія Чистякова.
При погляді на структуру художнього світу Дж.Р.Р. Толкіна очевидним є його мультикультурний характер. Світ складається з багатоголосся різноманітних давніх культур: кельтської, скандинавської, континентальної германської, англосаксонської, угро-фінської, античної і, зрештою, християнської. Безперечно, при уважному погляді на християнський культурний прошарок у творах Толкіна ми можемо поділити його на два: власне християнський богословський і юдео-елліністично-візантійський культурний. Утім, вони дуже тісно переплітаються, тому зробити чітке розмежування навряд чи можливо. Швидше, ми можемо говорити про два виміри одного й того ж пласту: ідейний (богословсько-філософський) та культурний (реалії, художні образи і мотиви, інтертекстуальні відсилання і запозичення).
Розглянувши існуючі дослідження християнського виміру творчості Толкіна, можемо зробити висновок, що майже всі вони зосереджуються на ідейному аспекті даного питання. Часто автори намагаються відстояти належність англійського письменника до певної конфесії, його відданість тим чи іншим богословським теоріям. Серед праць небагато власне літературознавчих досліджень, які б оглядали культурний та інтертекстуальний аспект цієї теми, аналізували не лише зміст, а й форму, за допомогою якої цей зміст виражений. Це вказує на актуальність подальших досліджень цього питання саме в такому розрізі.
Література
Про автора: Дмитро Федорович Кузьменко, здобувач кафедри теорії літератури і компаративістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, перекладач богословських текстів на українську мову