«Добро перемагає не всі битви. Мене [у часи СРСР] заарештували – в очах багатьох це був програш. Але добро перемагає війну. Програючи упродовж 10 років [увʼязнення і заслання], я таки виграв війну з радянською владою. Вона впала, а я залишився живим», – член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв’язень часів СРСР, радник ректора Українського католицького університету Мирослав Маринович в інтерв’ю для YouTube-каналу «ПАLATA».
Мирослав Маринович розповів про особисту філософію, заслання у Казахстані, популізм, актуальність реформ, роль громадського суспільства та суспільного договору у їхньому проведенні.
- У таборі мною керувало відчуття засилля брехні, яке було важко витримати психологічно. Від нас вимагали повторювати цю брехню щоденно у різних ситуаціях. Але те, що збудоване на брехні, насильстві, ненависті, не втримається, рано чи пізно розсиплеться під вагою своїх гріхів. Я не хотів бути на тому боці диявольства, а хотів бути на протилежному боці. Такою була моя філософія. Ця філософія сьогодні додає мені оптимізму у питанні російсько-української війни. Бачачи диявольство з боку росії, я спокійний, бо знаю, що воно впаде. Наше завдання продовжувати стояти на стороні добра.
- Мене вражає, що досвідчена американська демократія, яку завжди рятували інституції, сьогодні така вразлива на популізм – аж до тієї міри, що політичні оглядачі говорять про можливість нової громадянської війни. Популізм – це справді хвороба демократії. Як виходити з цієї ситуації? Варто замислитися, що стає підставою для торжества популізму? – Це втрата цінностей. Люди перестають їм довіряти, а починають мислити категоріями інтересів. А це приводить до того, що людина стає рабом усього того, що відбувається довкола неї, бо інтереси – дуже мінливі. Повернення до нормального демократичного процесу – це повернення до цінностей.
- Головне, що нас не пускає у світ реформ, – це старий суспільний договір. Коли говоримо «реформи», то люди вказують на гору – владна верхівка має змінитися. Відповідно пересічні громадяни за собою не відчувають ніякої вини, якщо реформи провалюються. Однак суспільний договір – це передовсім люди. Якщо хочемо змінити те, що є на горі, то міняймо себе, змінюймо правила, за якими живемо.
- Всі ті, хто готові пожертвувати цінностями заради безпеки, не заслуговують ні на цінності, ні на безпеку. У житті людини завжди відбувається боротьба двох інстинктів: прагнення зберегти особисту безпеку і моральний інстинкт. Часто люди обирають безпеку, відкладаючи цінності на бік. Але це – велика помилка. Потрібно обстоювати цінності, жертвуючи своєю безпекою. Бо тільки тоді ти захистиш цінності та гарантуватимеш безпеку в майбутньому.